Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №464/2007/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 464/2007/25 Головуючий у 1 інстанції: Теслюк Д.Ю.

Провадження № 22-ц/811/3494/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Копняк С. М.,

суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

секретар судового засідання - Якимчук Л. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 08 вересня 2025 року (повний текст рішення складено 18 вересня 2025 року), у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

в березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом, в якому просила визначити їй додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом, після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном в два місяці з часу набрання рішенням суду законної сили.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , яка була бабою позивачки ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне їй майно, до складу якої входить квартира в АДРЕСА_1 . Відповідно до заповіту, складеного 17.02.2012, зареєстрованого в реєстрі за № 242, посвідченого державним нотаріусом Винниківської державної нотаріальної контори Львівської області, ОСОБА_3 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що належало їй та на що за законом мала право на день своєї смерті, заповіла своїй онуці – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . З дня складання заповіту та до своєї смерті ОСОБА_3 не повідомляла свою онуку ОСОБА_1 про наявність заповіту та про те, що вона є єдиною спадкоємицею за заповітом після її смерті. Позивачка з 2001 року проживає в Італії, востаннє приїжджала в Україну в квітні 2019 року. Про існування заповіту позивачка дізналась випадково, переглядаючи документи, які тільки в листопаді 2024 року вдалось передати через знайомих в Італію, тобто поза межами строку, передбаченого частиною першою статті 1270 ЦК України. Після смерті ОСОБА_3 позивачка не подала заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк, оскільки не знала про наявність заповіту, а також не мала можливості приїхати в Україну для подачі заяви через обставини, які не залежали від її волі, а саме через встановлений з 2020 року карантин на всій території України, а надалі з 2022 року введення воєнного стану. Дізнавшись про наявність заповіту, позивачка звернулась до суду із даним позовом для захисту своїх спадкових прав, відтак просить визначити додатковий строк для прийняття спадщини, оскільки вважає, що такий пропущено нею з поважних причин.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 08 вересня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши в жовтні 2025 року через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка підписана її представником Підгайною Н. Й., в якій просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 08 вересня 2025 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом при ухваленні рішення не враховано, що позивачка з 2001 року проживає за межами України, була необізнана про наявність заповіту, складеного на неї, оскільки не підтримувала постійного зв`язку з іншими спадкоємцями, тому не могла своєчасно та фактично звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, враховуючи і те, що з березня 2020 року були запроваджені карантинні обмеження, а після початку війни припинено авіасполучення з Україною. Судом також не враховано такий фундаментальний принцип спадкового права як свобода заповіту. Місцевий суд формально, без урахування контексту, врахував при вирішення справи висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23. Адже в матеріалах цієї справи наявні докази, які підтверджують поважність пропуску позивачкою строку на подання заяви про прийняття спадщини, зокрема, докази, які підтверджують факт її тривалого проживання поза межами України, її обізнаність про наявність заповіту лише з листопада 2024 року.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що підтверджується матеріалами справи.

Якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19 та ін.

Враховуючи, що сторони не з`явились в судове засідання, позивач, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, представник позивача подала заяву про розгляд справи без їх участі, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, з метою дотримання основних засад цивільного судочинства, зокрема і розумних строків розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу по суті без участі сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що складено відповідний актовий запис про смерть №812, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 26.04.2021 (а.с. 7).

Відповідно до змісту заповіту від 17.02.2012, посвідченого державним нотаріусом Винниківської державної нотаріальної контори Львівської області Кропельницькою Н. І., на випадок своєї смерті ОСОБА_3 зробила таке розпорядження: все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, і взагалі все те, що буде належати їй на день її смерть і на що вона буде мати право за законом, заповідає своїй внучці – ОСОБА_1 , 1971 року народження.

ОСОБА_3 була власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором міни від 12.05.1998, посвідченого державним нотаріусом Борщівської державної нотаріальної контори Тернопільської області Пікуль Я. Г., зареєстрований в реєстрі за № 1-1117.

Згідно із Витягу із Спадкового реєстру № 81042564 від 05.05.2025, інформація про спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 відсутня.

Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Цивільне законодавство встановлює строки для прийняття спадщини, а також визначає випадки, коли може бути встановлено додатковий строк для прийняття спадщини у разі пропуску такого строку.

Приписами статті 1270 ЦК України встановлено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Законодавство не встановлює конкретного переліку поважних причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини, і такі причини оцінюються судом на власний розсуд в кожному конкретному випадку та з урахуванням усіх обставин справи. Головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року (справа №686/5757/23) визначено, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій (пункт 45); правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними (пункт46); якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини (пункт 47).

Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові також зробила висновок, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування. Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

Факт усвідомлення позивачем його права на спадкування за законом як спадкоємця першої черги спадкування поряд із незнанням про існування заповіту, складеного на його ім`я, за умови невжиття ним жодних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини протягом передбаченого ЦК України строку, не свідчить як про порушення принципу свободи заповіту, так і про виникнення в нього об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у відведений ЦК України строк.

В справі, що переглядається встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що також підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 від 24.10.1971, де батьком записано ОСОБА_5 , а також свідоцтвом про переміну прізвища серії НОМЕР_3 від 10.12.1998 про зміну прізвища громадянки ОСОБА_4 з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 ».

Позивачкою також надано свідоцтво про смерть її батька – ОСОБА_5 серії НОМЕР_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.61).

З наведеного слідує, що оскільки батько позивачки ОСОБА_5 помер швидше своєї матері ОСОБА_3 , відтак позивачка ОСОБА_1 є її спадкоємицею за законом як спадкоємиця першої черги за правом представлення, а також за заповітом.

Відмовляючи у задоволенні позову, зважаючи на встановлені обставини у цій справі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується і колегія суддів, про те, що у разі незнання про існування заповіту позивачка, як спадкоємець за законом першої черги за правом представлення повинна була вчинити активні дії для прийняття спадщини - подати заяву про прийняття спадщини у встановлений ЦК України строк.

Щодо доводів позивачки про неможливість подати заяву про прийняття спадщини у зв`язку з постійним проживанням в Італії, встановленням Кабінетом Міністрів України карантинних обмежень та введенням воєнного стану в Україні, суд першої інстанції зазначив таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року (справа №686/5757/23) вказано, що вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду (пункт 57). Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою (пункт 58).

На підтвердження поважності пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини позивачкою надано копію її паспорта громадянина України для виїзду за кордон та відповідь Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 20.05.2025, відповідно до яких, ОСОБА_1 востаннє виїхала за межі території України 18.04.2019.

У постанові Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі №607/13549/21 зазначено, що перебування спадкоємців за межами країни не є поважними причинами пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, які унеможливили чи в інший спосіб перешкодили вчасно здійснити таку дію.

Відповідно до частини шостої статті 1 Закону України «Про нотаріат» вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України.

Статтею 38 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що на консульські установи України серед іншого також покладено обов`язок видавати свідоцтва про право на спадщину.

Спеціальний механізм подання заяви про прийняття спадщини через консульські установи України встановлений Наказом Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року № 142/5/310 «Про затвердження Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України». За зверненням громадянина України консул (або уповноважений секретар із консульських питань) засвідчує справжність підпису на заяві про прийняття спадщини, проставляє на заяві свій підпис та гербову печатку, після чого спадкоємець повинен направити заяву в Україну засобами міжнародного поштового зв`язку. Таким чином, громадянам України немає необхідності виїжджати з країни свого постійного проживання та повертатися в Україну для прийняття спадщини (підпункт 3.13 Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України та пункт 3.23 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства України від 22 лютого 2012 року № 296/5).

Окрім цього, пунктом 3.5. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України встановлено, якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса. У екстрених випадках, коли існує ризик пропущення строку для прийняття спадщини, спадкоємець має право направити нотаріусу за місцем відкриття спадщини електронне повідомлення (аналог телеграми), в якому вказати про прийняття спадщини (пункт 2.1. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Подібний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 26.03.2025, справа №522/18483/21 (провадження № 61-8382св24).

Факт постійного проживання позивачки за кордоном в сукупності з тим, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а активні дії щодо прийняття спадщини позивачка почала вчиняти тільки після того, як дізналась про наявність заповіту, звернувшись 27.03.2025 до суду із даним позовом, дійсно не є поважною причиною для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки встановлення такого буде порушувати принцип правової визначеності.

Встановивши вище наведені обставини справи, місцевий суд вірно виснував, що з урахуванням значного пропуску строку для прийняття спадщини, можливості подати заяву про прийняття спадщини через консульські установи України та/або надіслати поштою, а в екстрених випадках, коли існує ризик пропущення строку для прийняття спадщини, - направити нотаріусу за місцем відкриття спадщини електронне повідомлення, що можливо і при встановленні карантинних обмежень та введеному воєнному стані в Україні, а також оскільки в даній справі незнання позивачки про наявність заповіту не є поважною причиною пропуску такого строку, підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Адже позивачкою не доведено об`єктивних та непереборних обставин, які позбавили її можливості своєчасно подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення – без змін.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж їх доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстави вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 08 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий С. М. Копняк

Судді: О. М. Ванівський

Р. П. Цяцяк