Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №742/2766/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

19 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/2766/25

Головуючий у першій інстанції – Фетісова Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1091/26

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Онищенко О.І., Шарапової О.Л.

секретар: Зеляк Ю.Г.

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2 (як зазначено у позові)

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Фетісової Н.В. від 16 лютого 2026 року, місце ухвалення заочного рішення – м. Прилуки, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (як зазначено у позові) про визнання права власності за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю, в якому просила визнати за нею право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 68,6 кв.м, житловою - 53,9 кв.м, разом із надвірними будівлями та спорудами: гараж Б1, 1/3 сараю В1, вбиральня У1, 1/2 огорожі №2 дерево, 1/2 частина воріт №1 метал, замість ОСОБА_2 . В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 зазначала, що 03.11.1994 року Прилуцьким державним лісгоспом було видано свідоцтво про право власності на житло, яким посвідчено, що кв. АДРЕСА_1 дійсно належить в рівних частках на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 . Вказаним свідоцтвом було посвідчено, що кв. АДРЕСА_2 складає 3/5 частини житлового будинку із надвірними будівлями та спорудами, загальна площа квартири 68,6 кв.м, право власності зареєстровано в БТІ за реєстром №440/2. 15.10.1996 року ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу, придбали кв. АДРЕСА_3 , що складає 2/5 частину житлового будинку. Відтак, кв. АДРЕСА_3 , яка складала 2/5 частин житлового будинку, належала подружжю ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, а кв. АДРЕСА_2 , яка складала 3/5 частин житлового будинку, належала ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Позивач вказувала, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 - це її батьки, ОСОБА_5 - їх дочка та рідна сестра позивача. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , після смерті якого, його дружині ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на 1/2 частку в спільному сумісному майні подружжя, яка складається із квартири АДРЕСА_3 , що складає 2/5 житлового будинку. Решту спадкового майна, яке складається з 1/2 частини кв. АДРЕСА_3 , що складає 1/5 частину житлового будинку, та 1/4 частину кв. АДРЕСА_2 , що складає 3/20 частин будинку, успадковано в рівних долях його дружиною ОСОБА_4 та дочкою ОСОБА_5 . За доводами позивача, 29.11.2000 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , було розірвано. Після розірвання шлюбу сестра позивача змінила прізвище з ОСОБА_8 на ОСОБА_9 . ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_10 . 01.07.2021 року позивач ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті сестри ОСОБА_11 на 1/4 частку квартири АДРЕСА_3 , яка складає 1/10 частку житлового будинку, квартира АДРЕСА_3 , та 3/8 часток квартири, яка складає 9/40 часток житлового будинку, квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину №1-840 та №1-843. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла матір позивача - ОСОБА_4 . 21.01.2025 року позивач ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті матері, шляхом подачі заяви про прийняття спадщини, за результатами чого було відкрито спадкову справу №13/2025. Позивач стверджує, що інших спадкоємців, крім неї, немає. Доводи позовної заяви вказують, що станом на день подання даного позову, позивач є власником кв. АДРЕСА_3 житлового будинку, в частці 1/4 частини, яка успадкована після смерті сестри ОСОБА_12 , та буде власником 3/4 частин після смерті матері ОСОБА_4 , відтак кв. АДРЕСА_3 в повному обсязі належатиме позивачу. Також позивач після видачі свідоцтва про право на спадщину, буде власником 3/4 частин кв. АДРЕСА_2 . Щодо кв. АДРЕСА_2 житлового будинку, то позивач зазначала, що співвласником іншої 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 у спірному житловому будинку, є відповідач ОСОБА_2 , який на момент приватизації житлового будинку був чоловіком ОСОБА_13 та був зареєстрований у спірному будинку, що стало єдиною підставою його участі у приватизації. 06.11.1999 року ОСОБА_2 був виписаний з кв. АДРЕСА_2 , у контексті діючого на той час законодавства та виїхав з квартири. Сімейні відносини з ОСОБА_12 у відповідача були припинені, що стало підставою для подальшого розірвання шлюбу 29.11.2000 року. Позивач вказувала, що після того, як ОСОБА_2 виїхав з квартири, він ніколи жодним чином не цікавився належною йому частиною квартири, участі в утриманні ні квартири, ні будинку не приймав, послуг за комірне не сплачував, не проживав у квартирі, і у будинку відсутні його особисті речі. З огляду на наведене вище, позивач вважає, що користування нею, а до цього - її спадкодавцями спірною 1/4 частиною квартири АДРЕСА_2 житлового будинку, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , є: добросовісним, відкритим, необмеженим та вільним, оскільки позивач та її спадкодавці не приховували факту знаходження майна в їх володінні. Спадкодавці позивача вживали звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна, піклувались про це майно, користуватися будинком, укладали угоди стосовно оплати житлово-комунальних послуг; користування 1/4 частиною квартири АДРЕСА_2 спірного будинку, яка зареєстрована за ОСОБА_2 , є тривалим та безперервним. В сукупності строк володіння спірною частиною у спадкодавців позивача та самої ОСОБА_1 становить майже 26 років; володіння спірною 1/4 частиною квартири АДРЕСА_2 спірного будинку, яка зареєстрована за ОСОБА_2 , є безперервним, оскільки позивач та її спадкодавці постійно проживали в спірному будинку, відтак це право не переривалось; володіння спірною 1/4 частиною квартири АДРЕСА_2 спірного будинку, яка зареєстрована за ОСОБА_2 , здійснюється без жодної правової підстави. Позивач стверджує, що наведені вище доводи свідчать про те, що є обґрунтовані підстави для визнання за нею права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16.02.2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно за набувальною давністю - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16.02.2026 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заявленого нею позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначають, що при ухваленні заочного рішення від 16.02.2026 року, судом першої інстанції надано необ`єктивну оцінку обставинам справи та невірно застосовано норми матеріального права, і за даних обставин, заочне рішення суду першої інстанції від 16.02.2026 року - підлягає скасуванню. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що взагалі така правова підстава, як обізнаність із особою власника, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності за набувальною давністю, оскільки така підстава має поєднуватись із титульністю володіння, тобто, наявністю підстав для володіння майном. У постанові від 01.08.2018 року у справі №201/12550/16-ц, провадження №61-19156св18, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому, безтитульність визначена, як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість, володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Відтак, позиція суду щодо саме обізнаності ”достовірно відомо, що спірна квартира належить на праві власності іншій особі…”, не може бути підставою для відмови в позові. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. За змістом постанови у справі №293/1061/21 від 15.11.2022 року, на яку посилається суд і зазначає ”... Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником….”, однак в контексті цього посилання, слід звернути увагу не просто про обізнаність позивача про особу власника, а ключовим тут є питання ”... особа, яка володіє майном за волею власника…”, натомість обставин щодо того, що відповідач, як власник, надав свою згоду на передачу свого майна у користування, встановлено не було. Разом з тим, позивач, а до цього - її спадкодавці, не мали жодної правової підстави для володіння спірним майном, адже відповідач виїхав з приміщення будинку, і жодних правочинів щодо користування майном не укладалось. Апелянт зауважує, що фактично із матеріалів справи вбачається, що відповідач, як власник, добровільно відмовився від права власності на належне йому майно, що підтверджується тривалою відсутністю відповідного інтересу до майна, тобто, не заявляючи про це, він вчинив дії, які однозначно свідчать про його небажання бути власником, самоусунувся від виконання своїх обов`язків, що трактується, як його фактична відмова від майна. Згідно постанови Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.08.2018 року у справі №201/12550/16-ц, провадження №61-19156св18, зазначається, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Доводи апеляційної скарги стверджують, що із матеріалів справи вбачається, що з 1999 року відповідач добровільно самоусунувся від реалізації своїх майнових прав, майном не цікавився взагалі, що підтверджено доказами, одержаними в ході розгляду справи.

В судовому засіданні апеляційного суду, в режимі відеоконференції, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бордунова Н.О. підтримала вимоги та доводи апеляційної скарги і просила її задовольнити.

В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , які належним чином повідомлялися судом про дату, час і місце судового розгляду даної справи, не з`явилися.

Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що згідно копії свідоцтва про право власності на житло, виданого Прилуцьким державним лісгоспом 03.11.1994 року, співвласниками кв. АДРЕСА_1 є: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 (а.с.15).

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 08.12.1997 року, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Прилуки Чернігівської області (а.с.16).

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Прилуцької міської державної нотаріальної контори 04.07.2001 року, ОСОБА_4 (дружина) та ОСОБА_5 (дочка), в рівних частинах кожна успадкували після смерті ОСОБА_6 : 1. 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 ,що складає 1/5 частини житлового будинку в АДРЕСА_4 , належної спадкодавцю на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 15.10.1996 року; 2. 1/4 частину квартири, що складає 3/20 частин будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_5 , належної спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Прилуцьким державним лісгоспом 03.11.1994 року (а.с.18).

Згідно копії довідки КП ”Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації” №113 від 22.01.2025 року, згідно матеріалів архівної справи КП ”Прилуцьке МБТІ”, станом на 31.12.2012 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за: ОСОБА_4 (3/8 частки на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Прилуцьким державним лісгоспом 03.11.1994 року, та свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.07.2001 року, виданого Прилуцькою міською державною нотаріальною конторою, зареєстровано в реєстрі за №2-4731), ОСОБА_5 (3/8 частки на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Прилуцьким державним лісгоспом 03.11.1994 року, та свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.07.2001 року, виданого Прилуцькою міською державною нотаріальною конторою, зареєстровано в реєстрі за №2-4731), ОСОБА_2 (1/4 частки на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Прилуцьким державним лісгоспом 03.11.1994 року). Примітка: зміна адреси з АДРЕСА_6 на підставі рішення 19 сесії 23 скликання Прилуцької міської ради від 31.05.2001 року, рішення №42 (46 (позачергової ) сесії 8 скликання Прилуцької міської ради від 04.11.2023 року (а.с.31).

Відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , 29.11.2000 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , було розірвано (а.с.22).

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 14.01.2020 року, ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Прилуки Чернігівської області (а.с.23).

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Прилуцької міської державної нотаріальної контори 01.07.2021 року, ОСОБА_1 успадкувала після смерті рідної сестри ОСОБА_14 3/8 частин квартири, що складає 9/40 часток житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_5 , яка належала спадкодавці на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Прилуцьким державним лісгоспом 03 листопада 1994 року, та Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Прилуцької міської державної нотаріальної контори 04 липня 2001 року (а.с.26).

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 03.12.2024 року, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Долинівка Житомирської області (а.с.28).

Згідно копії витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 21.01.2025 року за №79763497, після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , приватним нотаріусом Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Ігнатовим Д.Є. 21.01.2025 року заведено спадкову справу №73516310 (а.с.29).

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого приватним нотаріусом Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Ігнатовим Д.Є. 12.06.2025 року, ОСОБА_1 успадкувала після смерті матері ОСОБА_4 3/8 частини квартири АДРЕСА_7 вулиця Костянтинівська), буд.169, належної спадкодавиці на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Прилуцьким державним лісгоспом 03 листопада 1994 року, та Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Прилуцької міської державної нотаріальної контори Колодуб С.М. 04.07.2001 року.

Згідно копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №263975805 від 01.07.2021 року, ОСОБА_1 є власником 3/8 частин квартири АДРЕСА_1 (а.с.27).

Відповідно до копії Витягу з Державного реєстру речових прав №431010027 від 12.06.2025 року, ОСОБА_1 є власником 3/8 частин квартири АДРЕСА_1 (а.с.87).

Згідно копії домової книги житлового будинку, який розташований АДРЕСА_5 , були зареєстровані, в т.ч.: ОСОБА_6 , ОСОБА_2 (з 16.12.1992 року по 06.11.1999 року), ОСОБА_5 (а.с.32-34).

Із копії відповіді ТОВ ”Енера Чернігів” №07.5/1283 від 17.02.2025 року вбачається, що інформація щодо звернення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , як користувача послуг електричної енергії щодо квартири АДРЕСА_1 з 1994 року по день надання відповіді, або з будь-яких інших питань стосовно користування належною йому нерухомістю, зокрема чи укладено з ним договір на отримання постачання послуг, відсутня. Інформація щодо оплати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , як користувачем послуг електричної енергії щодо об`єкта, а саме, квартири АДРЕСА_1 з 1994 року по день надання відповіді, відсутня (а.с.35-37).

Згідно копії відповіді Виконавчого комітету Прилуцької міської ради Чернігівської області №02-16/927 від 11.02.2025 року, звернень від ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з приводу чинення йому перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та з інших питань стосовно користування належною йому нерухомістю з 2020 року по 10.02.2025 року, не надходило. Роз`яснено, що постановою КМУ від 14.04.1997 року №348 встановлено п`ятирічний термін зберігання заяв та матеріалів (а.с.38).

Із копії відповіді Київського відділу державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №1280/33.12-58 від 30.04.2025 року, вбачається, що у відділі не проводилась державна реєстрація смерті ОСОБА_15 ( ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Перевірку проведено за період з 01.10.1999 року (початок роботи відділу) по теперішній час (а.с.39).

Згідно відповіді Прилуцького районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Чернігівській області від 23.10.2025 року, в ході моніторингу бази ЄО Прилуцького районного відділу поліції ІКС ІПНП за період з 01.01.1999 року по 23.10.2025 року, з умовами пошуку ”ГЕРАСИН” ( ОСОБА_2 ) у Прилуцькому районному відділі поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, відомостей про надходження звернень від останнього, не виявлено (а.с.100).

Відповідно до копії акту від 14.05.2025 року, ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 засвідчили, що ОСОБА_15 ) у квартирі АДРЕСА_1 та загалом у будинку АДРЕСА_4 не проживає з 1999 року до дня складення даного акту. Також у даному будинку після виїзду ОСОБА_15 ( ОСОБА_20 ) з 1999 року проживала родина ОСОБА_3 , його дружина ОСОБА_4 та їх дочка ОСОБА_21 . В приміщенні будинку АДРЕСА_4 відсутні речі ОСОБА_15 ( ОСОБА_20 ). Мешканці будинку ОСОБА_3 , його дружина ОСОБА_4 та їх дочка ОСОБА_21 ніколи не чинили перешкод ОСОБА_15 ( ОСОБА_20 ) у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та загалом у будинку АДРЕСА_4 (а.с.40).

Згідно копії акту від 14.05.2025 року, ОСОБА_22 та ОСОБА_23 засвідчили, що ОСОБА_15 ) у квартирі АДРЕСА_1 та загалом у будинку АДРЕСА_4 не проживає з 1999 року до дня складення даного акту. Також у даному будинку після виїзду ОСОБА_15 ( ОСОБА_20 ) з 1999 року проживала родина ОСОБА_3 , його дружина ОСОБА_4 та їх дочка ОСОБА_21 . В приміщенні будинку АДРЕСА_4 відсутні речі ОСОБА_15 ( ОСОБА_20 ). Мешканці будинку ОСОБА_3 , його дружина ОСОБА_4 та їх дочка ОСОБА_21 ніколи не чинили перешкод ОСОБА_15 ( ОСОБА_20 ) у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та загалом у будинку АДРЕСА_4 .

Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16.02.2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно за набувальною давністю - відмовлено. Як вбачається із заочного рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16.02.2026 року, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказав, що звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначала, що власником 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , є колишній чоловік її рідної сестри - ОСОБА_2 ( ОСОБА_20 ), який проживав у зазначеній квартирі до 1999 року. Отже, позивачу було достовірно відомо, що спірна частина квартири належить на праві власності іншій особі, тобто, вона та спадкодавці володіли чужим майном. Дана обставина свідчить про відсутність ознак безтитульного володіння позивачем квартирою. Сам по собі факт тривалого проживання та користування цілою квартирою не може бути законною підставою для набуття позивачем права власності на це майно в цілому. Враховуючи, що позивач достеменно знала, що 1/4 частина квартири зареєстрована за ОСОБА_2 , добросовісність, як початковий елемент заволодіння майном була відсутня, і тому відсутні підстави для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю на 1/4 частину квартири, яка належить відповідачу ОСОБА_2 . При цьому, судом першої інстанції наголошено, що відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на це майно, за правилами статті 344 ЦК України. Суд першої інстанції дійшов висновку, що умови, визначені ч. 1 статті 344 ЦК України, з якими Закон пов`язує можливість набуття права власності на майно за набувальною давністю, позивачем не доведені. За даних обставин, у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю, судом першої інстанції - відмовлено.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 відносно того, що при ухваленні оскаржуваного заочного рішення від 16.02.2026 року, судом першої інстанції надано необ`єктивну оцінку обставинам справи та невірно застосовано норми матеріального права, і тому заочне рішення суду першої інстанції від 16.02.2026 року, підлягає скасуванню, не можуть бути підставою для скасування заочного рішення суду першої інстанції від 16.02.2026 року, оскільки вказані вище доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що взагалі така правова підстава, як обізнаність із особою власника, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності за набувальною давністю, оскільки така підстава має поєднуватись із титульністю володіння, тобто, наявністю підстав для володіння майном. У постанові від 01.08.2018 року у справі №201/12550/16-ц, провадження №61-19156св18, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому, безтитульність визначена, як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість, володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Відтак, позиція суду щодо саме обізнаності ”достовірно відомо, що спірна квартира належить на праві власності іншій особі…”, не може бути підставою для відмови в позові. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. За змістом постанови у справі №293/1061/21 від 15.11.2022 року, на яку посилається суд і зазначає ”... Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником….”, однак в контексті цього посилання, слід звернути увагу не просто про обізнаність позивача про особу власника, а ключовим тут є питання ”... особа, яка володіє майном за волею власника…”, натомість обставин щодо того, що відповідач, як власник, надав свою згоду на передачу свого майна у користування, встановлено не було. Разом з тим, позивач, а до цього - її спадкодавці, не мали жодної правової підстави для володіння спірним майном, адже відповідач виїхав з приміщення будинку, і жодних правочинів щодо користування майном не укладалось. Апелянт зауважує, що фактично із матеріалів справи вбачається, що відповідач, як власник, добровільно відмовився від права власності на належне йому майно, що підтверджується тривалою відсутністю відповідного інтересу до майна, тобто, не заявляючи про це, він вчинив дії, які однозначно свідчать про його небажання бути власником, самоусунувся від виконання своїх обов`язків, що трактується, як його фактична відмова від майна. Згідно постанови Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.08.2018 року у справі №201/12550/16-ц, провадження №61-19156св18, зазначається, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Доводи апеляційної скарги стверджують, що із матеріалів справи вбачається, що з 1999 року відповідач добровільно самоусунувся від реалізації своїх майнових прав, майном не цікавився взагалі, що підтверджено доказами, одержаними в ході розгляду справи.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 року у справі №910/17274/17, провадження №12-291гс18, а саме:

”… Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

… Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі №201/12550/16-ц (провадження №61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.”

За змістом ч.1 статті 344 ЦК України, яка регламентує набувальну давність, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто, є таким способом, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Приймаючи до уваги зазначене вище, слід дійти висновку, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбано добросовісним набувачем, і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Натомість, позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Аналогічний висновок щодо застосування положень статті 344 ЦК України викладено у постановах Верховного Суду: від 28.04.2020 року №552/1354/18, від 15.11.2022 року у справі № 293/1061/21, від 01.06.2023 року у справі 946/3769/20.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що згідно копії свідоцтва про право власності на житло, виданого Прилуцьким державним лісгоспом 03.11.1994 року, співвласниками кв. АДРЕСА_1 є: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 (а.с.15).

Як вбачається із позовної заяви ОСОБА_1 , на час заволодіння нею спірним нерухомим майном, власником якого є відповідач ОСОБА_2 , позивач була достеменно обізнана відносно того, що власником цього майна є ОСОБА_2 .

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю, відповідно до приписів статті 344 Цивільного кодексу України, необхідно виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений Законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності однієї з умов, визначених частиною 1 статті 344 ЦК України, з якими Закон пов`язує можливість набуття права власності на майно за набувальною давністю, а саме, добросовісності заволодіння позивачем спірним майном, оскільки в момент заволодіння позивач знала про неправомірність заволодіння цим майном, яке має власника. При цьому, матеріали справи не містять в собі достатніх та належних доказів того, що власник спірного майна ОСОБА_2 відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, як про це стверджує позивач в доводах заявленого позову. Отже, відсутні підстави вважати, що позивач отримала спірне майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Відсутність такої ознаки, як добросовісність заволодіння особою чужим майном, виходячи із положень статті 344 ЦК України, виключає можливість визнання права власності на спірне майно за набувальною давністю за позивачем.

Відповідно до приписів ч.1, ч.6 статті 81 ЦПК України, яка регламентує обов`язок доказування і подання доказів, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем ОСОБА_1 в ході розгляду даної справи не надано суду належних та достатніх доказів, у розумінні приписів статей: 77, 80 ЦПК України, на підтвердження добросовісності набуття нею спірного майна.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновку оскаржуваного апелянтом заочного рішення суду першої інстанції від 16.02.2026 року щодо відсутності правових підстав, у контексті приписів статті 344 ЦК України, яка регулює набувальну давність, для задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю. Оскільки вказаний висновок суду першої інстанції узгоджується із фактичними, документально підтвердженими обставинами справи та нормами права, які регламентують спірні правовідносини.

За даних обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 - підлягає залишенню без задоволення, а заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16.02.2026 року - підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 лютого 2026 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: