Окрема думка від 31 серпня 2026 р. у справі №591/12428/25 — Сумський апеляційний суд

"01" вересня 2026 р. м. Суми

ОКРЕМА ДУМКА

судді Сумського апеляційного суду Сидоренко А.П.

справа № 591/12428/25

провадження 22-ц/816/2662/26

Постановою Сумського апеляційного суду від 01 вересня 2026 року у справі №591/12428/25 задоволено частково апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Кірілової Ю.В.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 липня 2026 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а абзаци перший-третій резолютивної частини - у такій редакції:

«Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» заборгованість за договором позики від 05 жовтня 2019 року № 108274 у розмірі 5 014,50 грн. У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» 601,36 грн судового збору та 993 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції».

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» на користь ОСОБА_1 3 633,60 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Водночас в повній мірі з рішенням колегії суддів апеляційного суду не можу погодитися з огляду на таке.

Звертаючись до суду з позовом до Терещенка М.Ю., представник ТОВ «ФК «Гелексі» посилався на те, що відповідач не виконує свої грошові зобов`язання належним чином, у зв`язку з чим його заборгованість перед позивачем на дату подання позову складає 25249,50 грн., з яких 5000 грн – заборгованість за позикою, 20249,50 грн – заборгованість по процентам та комісії за користування позикою. Відповідний розрахунок заборгованості додано до позовної заяви.

Змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи суму заборгованості, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що умовами договору позики, зокрема пунктами 1.1.2.2 та 5.3 передбачено обов`язок позичальника сплатити комісію у розмірі 1,5% на день від початкової суми позики та у разі прострочення – 3% на день від суми позики. Водночас у договорі позики не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням або поверненням кредиту, які надавалися позичальнику та за які встановлено відповідну комісію.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем під час укладення договору, положення пунктів 1.1.2.2 та 5.3 договору позики щодо обов`язку позичальника сплатити комісію є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Колегія суддів дійшла висновку, що до стягнення підлягає заборгованість за договором позики у розмірі 5014,50 грн., з яких: 5000 грн – сума основного боргу та 14,50 грн - проценти за користування кредитними коштами, нараховані за період із 05 жовтня 2019 року по 03 листопада 2019 року включно (5 000 грн х 0,01 % х 29 днів).

Не погоджуюсь з таким висновком в частині того, що п. 5.3 договору позики є нікчемним.

Так, за п. 5.3 договору позики № 108274 від 05 жовтня 2019 року, укладеному між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 (далі – договір), сторони узгодили умови про те, що у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0% (три відсотка) в день від суми позики за кожний день прострочення.

Отже, п. 5.3 договору передбачена відповідальність боржника, яка застосовується з моменту прострочення терміну платежу в разі наявності заборгованості поза межами строку повернення позики, та яку, як міру відповідальності, сторони визначили у виді підвищеної комісійної винагороди.

Не дивлячись на те, що пунктом 5.3 договору застосовано поняття «комісійна винагорода», за своєю природою сторони цього правочину узгодили можливість застосування міри відповідальності, яка настає в разі прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості.

Саме на такий характер цієї умови договору вказує і та обставина, що наведений пункт зазначений у розділі 5 цього договору, який має назву «Відповідальність сторін».

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) викладено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-141гс19) викладено правовий висновок про те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012).

Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за користування кредитом).

З аналізу наведених постанов Верховного Суду можна зробити висновок, що сторони кредитного договору можуть встановити проценти за неправомірне користування грошовими коштами, іншими словами у випадку неповернення грошових коштів, у визначений кредитним договором строк, та такі проценти можуть нараховуватись й після спливу визначеного кредитним договору строку згідно статті 625 ЦК України.

Вважаю помилковим посилання колегії суддів у постанові на те, що позивачем не заявлялися позовні вимоги про стягнення процентів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Так у прохальній частині позовної заяви представник позивача просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у сумі 25249,50 грн, а в тексті позову наявне посилання на те, що заборгованість відповідача перед позивачем на дату подання позову складає 25249,50 грн., з яких: 5000 грн – заборгованість за позикою, 20249,50 грн – заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.

Текст позовної заяви не містить складників заборгованості по процентам та комісії за користування позикою у зазначеному розмірі, проте до позовної заяви додано розрахунок заборгованості (а.с. 20-25), який містить детальну інформацію щодо нарахованих сум за договором, в тому числі і за умовами п. 5.3 договору.

Оскільки за суттю п. 5.3 договору позики встановлює відповідальність позичальника за неповернення грошових коштів після спливу визначеного кредитним договором строку, до розміру позовних вимог позивачем, з огляду на приєднаний до позову розрахунок заборгованості, включено нарахування, визначені наведеним пунктом договору, а тому позивачем фактично порушувалось питання про стягнення процентів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Умови договору не містять положень обмеження строку відповідальності позичальника, визначеної п. 5.3, а тому з урахуванням порушення відповідачем строків повернення позики (03 листопада 2019 року) та невиконання ним умов договору щодо обов`язку повернення отриманих кредитних коштів, позивачем здійснено нарахування в період з 03 листопада 2019 року по 01 березня 2020 року в розмірі 18000 грн. 00 коп.

За таких обставин вважаю відсутніми підстави для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача нарахувань, визначених п. 5.3 договору.

Суддя А.П.Сидоренко