Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №944/1173/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 944/1173/25 Головуючий у 1 інстанції: Білецька М.О.

Провадження № 22-ц/811/1407/26 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Савуляк Р.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 02 квітня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментах, в якому просив суд ухвалити рішення, яким звільнити його від сплати заборгованості по аліментах на користь відповідачки ОСОБА_2 на утримання доньки сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період перебування позивача під вартою з 14 вересня 2021 року по 14 березня 2025 року.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 14.03.2007 року у сторін даного спору (які ніколи у зареєстрованому шлюбі не перебували) народилася донька ОСОБА_3 .

20.02.2009 року рішенням Яворівського районного суду Львівської області позивача було визнано батьком ОСОБА_3 .

02.02.2010 року рішенням Яворівського районного суду Львівської області присуджено стягнення з позивача на користь відповідачки аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 в розмірі 300 грн щомісячно - починаючи з 17.06.2009 року і до її повноліття та 15.09.2009 року видано виконавчий лист, на виконання якого 05.03.2010 року Яворівським ВДВС у Яворівському районі Львівської області відкрито виконавче провадження №17826692.

Згідно розрахунку заборгованості по аліментах від 03.03.2025 року, заборгованість позивача перед відповідачкою по сплаті аліментів становить 67 660 грн. 00 коп.

Зазначалося, що ця заборгованість по сплаті аліментів виникла у зв`язку із застосуванням до позивача запобіжного заходу у виді тримання під вартою в рамках кримінального провадження, відомості щодо якого внесені до ЄРДР №22021140000000103 від 14.09.2021 року, про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.305 КК України, оскільки 16.09.2021 року ухвалою Галицького районного суду міста Львова позивачу було обрано запобіжний захід у вигляді тримання його під вартою в ДУ «Львівська установа виконання покарань» (№19) на шістдесят днів, який у подальшому неодноразово продовжувався.

Також зазначалося, що на момент подання позову позивач продовжує перебувати під вартою на підставі вироку Яворівського районного суду Львівської області від 16.12.2024 року, який ще не вступив в законну силу у зв`язку з його оскарженням.

Стверджувалося, що працювати або виконувати будь-які роботи на платній основі у ДУ «Львівська установа виконання покарань» (№19) не передбачено чинним законодавством, а тому позивач позбавлений можливості отримувати доходи та виконувати свої зобов`язання по сплаті аліментів (а.с. 1-3).

Оскаржуваним рішенням в задоволенні позову відмовлено (а.с. 176-180).

Дане рішення оскаржив позивач.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Вважає:

-що «Суд проігнорував ключову обставину – фактичну неможливість працювати», оскільки вважає, що «перелік обставин, викладених у статті 197 СК України, не є вичерпним, і Суд повинен надати оцінку кожній обставині, що має істотне значення. Зокрема, чи була в (апелянта) реальна можливість сплачувати аліменти у період перебування під вартою в ДУ «Львівська установа виконання покарань (№19)»;

-що «Суд не обґрунтував … наявність (позивача) презумпції вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів та чому перебування під вартою не є винятковою обставиною», оскільки вважає, що «тлумачення статті 197 СК України свідчить про те, що на платника аліментів не можна покладати відповідальність за заборгованість зі сплати аліментів, якщо така заборгованість утворилася з незалежних від нього причин»;

-помилковим посилання суду на рішення ЄСПЛ «Мкртчян та інші проти України», яким було присуджено до стягнення з України на користь позивача ОСОБА_1 2 000 євро, оскільки «ця виплата є компенсацією за порушення прав, а не додатковим доходом, і вона не має цільового призначення для погашення аліментів», а саме згадане рішення ЄСПЛ було виконаним лише «у травні 2025 року. Згадану суму коштів також отримав адвокат у якості гонорару з свої послуги, оскільки згадане кримінальне провадження тривало понад три з половиною роки».

Звертає увагу на те, що «на момент початку розгляду справи (позивача) доньці вже виповнилося 18 років (14.03.2025). Тобто обов`язок зі сплати поточних аліментів завершився, проте (позивач) продовжував фінансово допомагати дитині та сплачувати заборгованість свою через матір, що підтверджується квитанціями» (а.с. 185-190).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 24 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за вищезгаданою апеляційною скаргою, запропоновано учасникам справи протягом 15-ти днів подати до суду свій відзив на апеляційну скаргу та ухвалено розгляд справи у відповідності до частини 1 статті 369 ЦПК України проводити в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (а.с. 201-202).

30 квітня 2026 року апелянт надіслав на адресу суду клопотання про долучення до матеріалів справи довідки з ДУ «Львівська установа виконання покарань (№ 19)» від 24.04.2026 року про те, що він з 16.09.2021 року по теперішній час не є працевлаштованим, доходів не отримує та перебуває на повному державному утриманні (а.с. 207-212).

Клопотань від сторін про апеляційний розгляд справи з повідомленням учасників справи до суду не поступало.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).

Судами встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається (не заперечується) учасниками справи (а тому доказуванню не підлягає) те, що:

-позивач ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12);

-02.02.2010 року рішенням Яворівського районного суду Львівської області присуджено стягувати з ОСОБА_1 нього на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 300 гривень щомісячно, починаючи з 17.06.2009 року і до повноліття згаданої дитини (а.с.10);

-16.09.2021 року ухвалою Галицького районного суду міста Львова до ОСОБА_1 , як до підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 305 КК України, застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою у ДУ «Львівська установа виконання покарань (№ 19)» на строк до 11.11.2021 року (а.с. 5) і у подальшому даний запобіжний захід неодноразово продовжувався;

-16.12.2024 року вироком Яворівського районного суду Львівської області ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 305 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років 6 місяців з конфіскацією майна і початок строку відбування покарання ОСОБА_1 рахується з 14.09.2021 року (часу його затримання) (а.с. 13-14);

-14.03.2025 року ОСОБА_3 (доньці сторін даного спору) виповнилося 18 років, а відтак закінчився строк стягнення аліментів на її утримання, визначений рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 02.02.2010 року, і станом на час завершення цього строку заборгованість ОСОБА_1 по сплаті згаданих аліментів становила 67 660 грн. 50 коп. (а.с. 6-8);

-станом на 24.04.2026 року ОСОБА_1 з 16.09.2021 року продовжував перебувати у ДУ «Львівська установа виконання покарань (№ 19)»: без працевлаштування та на повному державному утриманні (а.с. 207-212).

Як стверджується Розрахунком заборгованості по аліментах, долученим до позовної заяви самим позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, весь період часу (з 17.06.2009 року і по 14.03.2025 року, тобто – протягом майже 16 років) аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 нараховувалися у мінімальному розмірі, а саме: у розмірі 300 грн. на місяць та (з серпня 2018 року) у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Незважаючи на мінімальний розмір аліментів, який належав до сплати на утримання ОСОБА_3 , ці аліменти позивачем ОСОБА_1 і до взяття його під варту 14.09.2021 року сплачувались вкрай нерегулярно і не в повному розмірі (а.с. 6-8).

Свої позовні вимоги позивач (апелянт) обґрунтовує посиланням на частину 2 статті 197 СК України, якою встановлено, що за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

На наявність у нього тяжкої хвороби позивач не посилається.

Обставиною, що має істотне значення, позивач в поданому ним позові зазначає те, що він з 14.09.2021 року по час звернення до суду з даним позовом (09.03.2025 року) продовжує перебувати у ДУ «Львівська установа виконання покарань (№ 19)»: без працевлаштування та на повному державному утриманні, а тому був позбавлений можливості сплачувати аліменти на утримання доньки.

Власником аліментів, стягнених за рішенням суду на утримання дитини, є сама дитина.

Безспірним є те, що у справах про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей інтереси останніх підлягають захисту в першу чергу, оскільки вина неповнолітніх дітей в утворенні заборгованості по сплаті цих аліментів однозначно є відсутньою і для них, як одержувачів аліментів, не важливо, з якої причини утворилася ця заборгованість.

Як стверджується вироком Яворівського районного суду Львівської області від 16.12.2024 року, також долученим до позовної заяви самим позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, згаданим вироком позивача було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 305 КК України (тобто – у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину).

Як стверджується наявною у ЄДРСР інформацією, згаданий вище вирок Яворівського районного суду Львівської області від 16 грудня 2024 року ухвалою Львівського апеляційного суду від 08 травня 2025 року та постановою Верховного Суду від 09 березня 2026 року залишено без змін.

Тобто, з 14.09.2021 року по час звернення до суду з даним позовом (09.03.2025 року) позивач перебував у ДУ «Львівська установа виконання покарань (№ 19)» (на повному державному утриманні, однак без працевлаштування) з власної вини, що дає підстави для висновку про те, що заборгованість по сплаті аліментів на утримання доньки також утворилася саме з його вини, однак ця донька аж ніяк не повинна бути «крайньою» і не отримати належні їй за рішенням суду (яке знаходиться в законній силі) аліменти у мінімально можливому розмірі з вини її батька – позивача по справі.

За наведених вище обставин в їх сукупності суд першої інстанції вправі був при ухваленні оскаржуваного рішення прийняти до уваги ту обставину, що рішенням Європейського суду з прав людини від 06 березня 2025 року (тобто – яке вже більше року було чинним на момент ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення у даній справі) у справі «Мкртчян та інші проти України» було присуджено до стягнення з України на користь позивача ОСОБА_1 2 000 євро, що значно менше його заборгованості по аліментах (а.с. 92-98), і доводи апеляційної скарги про те, що ця виплата «є компенсацією за порушення прав, а не додатковим доходом, і вона не має цільового призначення для погашення аліментів», не можуть прийматися до уваги, оскільки аліменти на утримання неповнолітньої дитини також не є для цієї дитини «додатковим доходом», а засобом для можливості її фізичного існування.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування (та, відповідно, для задоволення позовних вимог) відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Яворівського районного суду Львівської області від 02 квітня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 02 вересня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Савуляк Р.В.