Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №336/3802/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 28.08.2026 Справа № 336/3802/26

Запорізький Апеляційний суд

Єдиний унікальний №336/3802/26 Головуючий у 1- інстанції Савеленко О.А.

Провадження № 22-ц/807/1866/26 Суддя-доповідач Мінгазов Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Мінгазова Р.В.,

суддів: Бредуна Д.С.,

Подліянововї Г.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2026 року у справі за позовом Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів надміру виплаченої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів надміру виплаченої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 16.04.2022 ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. На підставі цієї заяви відповідачу видано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, після чого ОСОБА_1 подав заяву про надання допомоги на проживання. Рішенням управління від 25.04.2022 відповідачу було призначено державну допомогу з 01.03.2022 у розмірі 3000,00 грн. щомісяця, як особі з інвалідністю. У червні 2024 року в результаті вибіркової верифікації було встановлено, що ОСОБА_1 з березня 2023 року не надано довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (МСЕК), тобто не подовжено строк, на який встановлено інвалідність. Таким чином з 01.08.2023 по 31.08.2024 відповідачу перераховано розмір допомоги з 3000 грн. як особі з інвалідністю на 2000,00 грн. Встановлено надмірно виплачені кошти в розмірі 25000,00 грн. Посилаючись на викладені обставини Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради просив стягнути з відповідача на свою користь кошти, надміру виплаченої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам в сумі 25 000 грн. та судові витрати.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2026 року відмовлено у задоволенні позову Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів надміру виплаченої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2026 року та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів надміру виплаченої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради сплачений судовий збір.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачем доведено відсутність підстав для отримання відповідачем державної соціальної допомоги внутрішньо переміщеним особам на проживання. ОСОБА_1 достеменно знав і усвідомлював, що його довідка МСЕК дійсна лише до 01 березня 2023 року, однак не повідомив орган соціального захисту про те, що він не проходив повторний огляд і більш не є особою з інвалідністю, та продовжив щомісячно отримувати на свій картковий рахунок кошти у підвищеному розмірі, таким чином ОСОБА_1 вчинив умисне приховування обставин, що впливають на право отримання допомоги. Оскільки підстава, на якій ОСОБА_1 отримував 3000,00 грн, відпала 01 березня 2023 року, від зобов`язаний повернути безпідставно збережені кошти у відповідному розмірі.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на обліку в Управлінні соціального захисту населення ЗМР по Шевченківському району правонаступником якого є Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради перебуває відповідач ОСОБА_1 , який отримував допомогу на проживання внутрішньої переміщеної особи з інвалідністю в сумі 3000 грн. щомісячно.

16.04.2022 ОСОБА_1 взято на облік внутрішньо переміщеної особи та видано довідку №2302-5001106262.

19.04.2022 ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою №670 про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам надавши довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ №624438, відповідно до якої йому встановлено інвалідність на строк до 01.03.2023.

Рішенням УСЗН ЗМР по Шевченківському району від 25.04.2022 відповідачу було призначено допомогу на проживання внутрішньо переміщеній особі з інвалідністю в розмірі 3000,00 грн. щомісячно, починаючи з 01.03.2022.

Рішенням від 17.01.2025 припинено з 01.09.2024 виплату допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам та виставлено надміру нараховані кошти ОСОБА_1 з 01.08.2023 по 31.08.2024 (з 01.03.2024 по 31.08.2024 в повному обсязі). Причина призупинення виплати: в даних, що були надані Центральним банком даних з проблем інвалідності для здійснення верифікації, інформація про інвалідність особи, яка є отримувачем допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам у розмірі 3000,00 грн. відсутня.

Позивачем надано розрахунок заборгованості за період з серпня 2023 року по серпень 2024 року, згідно з яким сума переплаченої допомоги ВПО ОСОБА_1 становить 25 000 грн.

03.02.2025, 03.03.2025 та 19.09.2025 Департаментом Соціального захисту населення ЗМР на адресу ОСОБА_1 надіслані повідомлення про припинення та повернення надміру виплаченої допомоги.

Відмовляючи у задоволенні вимог позову суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача у встановленому законом порядку не доведено факту вини відповідача або його недобросовісних дій, зокрема надання позивачу неправдивих відомостей щодо встановленої інвалідності та строку дії довідки до акту огляду МСЕК, в якій встановлено строк інвалідності. При цьому суд дійшов висновку про те, що переплата виникла через недосконалість механізму призначення/припинення соціальної допомоги та його належної інтеграції з іншими базами даних та фактично свідчить про недотримання принципу належного урядування.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон їх регулює.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Таким чином, у статті 1215 ЦК України встановлено як загальне правило (поверненню не підлягає допомога, яка виплачена юридичною особою добровільно), так і виключення з нього - відсутність розрахункової помилки зі сторони платника та недобросовісність з боку набувача. Наявність хоча б однієї з таких підстав виключає можливість застосування загального правила.

Правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 607/4570/17-ц (провадження № 61-29030св18).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19 Конституції України).

Механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам визначає Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою КМУ від 20.03.2022 №332 (далі – Порядок).

Так, п. 2 Порядку (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Російською Федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії та що визначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми “єПідтримка”, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204.

Облік внутрішньо переміщених осіб ведеться відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312).

Згідно із п. 3 Порядку № 332, допомога надається щомісячно з місяця звернення до квітня 2022 р. включно на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; для інших осіб - 2000 гривень. Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням.

Починаючи з травня 2022 р. допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Російською Федерацією території України, території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), а також внутрішньо переміщеним особам, у яких житло зруйноване або непридатне для проживання внаслідок пошкодження і які подали до 20 травня 2022 р. заявку на відшкодування відповідних втрат, зокрема через Єдиний державний вебпортал електронних послуг, або за умови подання документального підтвердження від органів місцевого самоврядування факту пошкодження/знищення нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації.

Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), формується в електронній формі відповідно до Положення про інформаційну систему формування переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2022 р. № 562, а у разі відсутності технічної можливості формування такого переліку в електронній формі - затверджується Мінреінтеграції за погодженням з Міноборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до п.п. 6, 8, 10 Порядку № 332, для отримання допомоги внутрішньо переміщена особа заповнює заяву, яка формується засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія. Неповнолітня дитина має право самостійно звернутися за призначенням допомоги. Перевірка відомостей, зазначених внутрішньо переміщеною особою в заяві, проводиться органами соціального захисту населення, уповноваженою особою виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центру надання адміністративних послуг під час формування та подання заяви засобами Порталу Дія. У разі виявлення помилки у персональних даних одержувача, даних номера банківського рахунка (за стандартом IBAN) або категорії одержувача (працездатна особа, дитина, особа з інвалідністю) орган соціального захисту населення проводить коригування відповідної інформації та здійснює перерахунок розміру допомоги (з урахуванням раніше виплачених сум допомоги). Державне підприємство «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики» на підставі списків, отриманих від Мінцифри, включає інформацію про внутрішньо переміщених осіб, які подали заяву для виплати допомоги, до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та щомісяця до 2, 12 і 22 числа формує Реєстри внутрішньо переміщених осіб, які звернулися щодо виплати допомоги на проживання, за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку через АТ «Ощадбанк» на банківський рахунок (за стандартом IBAN) у банку, в якому відкрито рахунок одержувача.

Пунктом 11 Порядку передбачено, що у разі неправомірного або повторного отримання внутрішньо переміщеною особою допомоги на проживання за певний період суми виплаченої допомоги повертаються особою добровільно або за вимогою органу соціального захисту населення.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, саме сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначені положення закону, грошова сума не підлягає поверненню, якщо особа, яка її сплатила, не доведе, що виплата була здійснена внаслідок рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

ЦК України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (ч.5 ст.12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов`язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.

Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2023 №709 були внесені зміни до порядку 322. Відповідно до пункту 10 Порядку 332 (в редакції постанови КМУ від 11.07.2023 №709) встановлено, що якщо під час отримання допомоги настав строк повторного огляду медико-соціальною експертною комісією особи з інвалідністю, така допомога продовжує надаватись протягом трьох місяців з дня закінчення строку дії довідки зазначеної комісії у розмірі, встановленому у п.2 цього Порядку для осіб з інвалідністю. У пункті 13 Порядку № 322 зазначені випадки автоматичного призначення допомоги на другий шестимісячний строк.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зловживанням або недобросовісністю з боку набувача соціальної допомоги в розумінні норм цивільного законодавства, зокрема, Порядку №332, є подання ним документів з явно неправильними відомостями, про які йому було достовірно відомо.

Матеріали справи не містять належних доказів наявності навмисного подання/неподання саме відповідачем недостовірних відомостей чи приховання відомостей, що вплинули або могли вплинути на встановлення права на державну соціальну допомогу та на визначення її розміру, натомість призначення, нарахування та виплата допомоги здійснювалась управлінням соціального захисту населення з використанням дискреційних повноважень під час прийняття відповідного рішення.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, вони не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 26 квітня 2018 року у справі «CAKAREVIC v.CROATIA» суд звертав увагу, що у випадку, коли компетентний орган приймає рішення на користь заявника та продовжує здійснювати відповідні платежі, заявник має законні підстави припускати, що отримані платежі є юридично правильними. Також ЄСПЛ підкреслював, що з урахуванням того, що сума, яку отримувала заявниця, була достатньо скромною і витрачена на задоволення основних життєвих потреб, вимога до заявниці про відшкодування суми допомоги, виплаченої помилково компетентним органом, становить надмірний індивідуальний тягар для неї і свідчить про порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії», у справі «Трґо проти Хорватії» ).

Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Вони не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, яким було надано вичерпну правову оцінку під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Головуючий: Р.В. Мінгазов

Судді Д.С. Бредун

Г.С. Подліянова