Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №300/1960/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: податку на доходи фізичних осіб

Дата: 30 серпня 2026 р.

Справа: №300/1960/25

Суддя: Олендер І.Я.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 300/1960/25

адміністративне провадження № К/990/27767/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І.Я.,

суддів: Юрченко В.П., Гончарової І.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2026 року (судді: Онишкевич Т.В. (головуючий), Гудим Л.Я., Качмар В.Я.) у справі № 300/1960/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій,

У С Т А Н О В И В:

І. Суть спору

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, платник податків, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДПС в Івано-Франківській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.08.2024 № 018612/2407, № 018613/2407, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22.08.2024 № Ф-018615/2407 та рішення про застосування штрафних санкцій по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 22.08.2024 № 018609/2407.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу не було відомо про проведення перевірки, ні про визначення йому відповідних грошових зобов`язань за такою перевіркою, а також про наявність податкового боргу. Позивач зазначає, що проведення перевірки господарської діяльності після 5 років припинення реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця є необґрунтованою та вважає висновки акту перевірки безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області від 22.08.2024 № 018612/2407, № 018613/2407, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.08.2024 № Ф-018615/2407 та рішення про застосування штрафних санкцій по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 22.08.2024 № 018609/2407. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що встановлені в ході розгляду справи обставини та фактична необізнаність позивача з фактом проведення контролюючим органом перевірки свідчать про те, що позивач з об`єктивних причин був позбавлений можливості виконання свого обов`язку, передбаченого пунктом 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, щодо надання первинної документації у підтвердження правомірності формування задекларованих ним показників податкової звітності, а також гарантованого йому права на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним приписів Податкового кодексу України, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження факту відсутності порушень податкового законодавства.

4. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, контролюючий орган подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просив скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі № 300/1960/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2026 року апеляційну скаргу ГУ ДПС в Івано-Франківській області задоволено частково. Скасовано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі № 300/1960/25, а адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що як у клопотанні про поновлення строку на звернення до адміністративного суду від 21.03.2025, так і у ході апеляційного розгляду позивач наполягав на тому, що про проведення контролюючим органом перевірки, результати якої є предметом розгляду у цій справі, йому стало відомо лише у лютому 2025 року від Коломийського ВДВС, однак не надав будь-яких доказів на підтвердження таких обставин. З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов переконання, що несвоєчасне звернення ОСОБА_1 до суду з позовом, що розглядається, не було пов`язане з наявністю об`єктивних причин, а було обумовлене його необачністю та невиконанням обов`язків визначених чинним податковим законодавством.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2026 року у справі № 300/1960/25 та залишити в силі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у цій справі.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 у періоді з 30.12.2000 по 02.01.2019 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснював господарську діяльність на загальній системі оподаткування за таки видами за КВЕД: 47.11 - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах, переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 52.10 - складське господарство; 45.20 - технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 47.30 - роздрібна торгівля пальним; 82.99 - надання інших допоміжних комерційних послуг.

З 04.12.2000 позивач був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Згодом, ОСОБА_1 припинив свою підприємницьку діяльність, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис від 02.01.2019.

На підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 78.1 статті 78, статті 79 ПК України контролюючий орган прийняв наказ від 15.05.2024 №1443-п «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків-фізичної особи ОСОБА_1 , р. н. о. к. п. п. НОМЕР_1 », яким вирішено провести документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з 25.06.2024 тривалістю 5 робочих днів за період з 01.01.2017 по 02.01.2019.

Згідно доводів відповідача, 16.05.2024 ГУ ДПС в Івано-Франківській області сформувало на ім`я ОСОБА_1 повідомлення №102 про проведення з 25.06.2024 позапланової невиїзної документальної перевірки, у якому зазначено про необхідність забезпечити надання всіх необхідних документів, що підтверджують дані податкових декларацій (розрахунків), зокрема фінансову, статистичну та іншу звітність, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, а також первинні та інші документи, які використовувалися в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДПС. Копія наказу про проведення документальної позапланової перевірки від 15.05.2024 №1443-п та повідомлення ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 16.05.2024 №102 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки були направлені на податкову адресу платника податків рекомендованим листом. Поштове відправлення не було вручено позивачеві, а повернулося контролюючому органу з відміткою поштового відділення про причину невручення - «за закінченням терміну зберігання».

25.06.2024 посадовою особою відповідача складено акт про ненадання платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 документів для проведення перевірки.

З 25.06.2024 по 08.07.2024 головним державним інспектором відділу позапланових перевірок оподаткування фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС в Івано-Франківській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 02.01.2019, за результатами якої складено акт від 08.07.2024 №12896/09-19-24-07/2182103837.

Під час перевірки було зроблено висновок про встановлення порушення позивачем: підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, пункту 177.1, підпунктів 177.4.1- 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України, внаслідок чого визначено суму податкових зобов`язань з ПДФО на загальну суму 275 906,94 грн, в тому числі за 2017 рік - 260 920,44 грн, за 2018 рік - 14986,50 грн, за 2019 рік - 0,0 грн; частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у результаті чого визначено суму ЄСВ на загальну суму 110 683,17 грн, у тому числі за 2017рік - на суму 101277,0 грн, за 2018 рік - на суму 8488,11 грн, та за 2019 рік - на суму 918,06 грн; пункту 177.2 статті 177, підпунктів 1.2, 1.3 пункту 16.1 підрозділу 10 Розділу ХХ ПК України, у результаті чого визначено податкові зобов`язання з ВЗ на загальну суму 22992,25 грн, у тому числі за 2017 рік - 21743,37 грн, за 2018 рік - на суму 1248,88грн, за 2019 рік - на суму 0 грн; пункту 185.1 статті 185, підпункту б) пункту 187.1 статті 187, підпункту г) пункту 198.5 статті 198 ПК України, вимог наказу Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», у результаті чого занижено ПДВ, що підлягав сплаті до бюджету, на загальну суму 354 262,0 грн, у тому числі за січень 2017 року - 29019,0 грн, за лютий 2017 року - 32320,0 грн, за березень 2017 року - 31700,0 грн, за квітень 2017 року - 27966,0 грн, за травень 2017 року - 26071,0 грн, за червень 2017 року - 31148,0 грн, за липень 2017 року - 29813,0 грн, за серпень 2017 року - 31252,0 грн, за вересень 2017 року - 37646,0 грн, за жовтень 2017 року - 43085,0 грн, за листопад 2017 року - 22198,0 грн, за грудень 2017 року - 8816,0 грн, за січень 2018 року - 3228,0 грн; пункту 198.5 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.7, абз.1, абз.14, абз.21 пункту 201.10 статті 201 ПК України у частині нескладення та нереєстрації податкових накладних в ЄРПН по операціях, визначених підпунктом г) пункту 198.5 статті 198 ПК України, що оподатковуються за основною ставкою, на загальну суму 1 771 310,0 грн, у тому числі ПДВ 354 262,0 грн; пункту 120-1.1 статті 120-1, пунктів 201.1, 201.4, 201.10 статі 201 ПК України через несвоєчасно зареєстровані в ЄРПН за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 податкові накладні щодо реалізації товарів через реєстратори розрахункових операцій та кінцевим споживачам (неплатникам ПДВ) протягом періоду з 01.01.2017 по 31.12.2018 на загальну суму ПДВ 146 913,64 грн; пунктів 44.1, 44.3 статті 44 ПК України у частині незабезпечення зберігання всіх первинних документів, а також інших документів з питань обчислення і сплати належних сум податків (внеску) протягом установлених строків їх зберігання та/або ненадання платником оригіналів документів чи їх копій за період, що перевірявся; пункту 49.2 статті 49 ПК України та пункту 9 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за №159/28289, через неподання податкової декларації з ПДВ за січень 2019 року; пункту 177.5 статті 177 ПК України через неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік; пункту 4 частина 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у частині неподання звітності по ЄСВ за 2019 рік.

Вказані висновки зроблені контролюючим органом внаслідок ненадання ОСОБА_1 до перевірки первинних документів, що підтверджують показники його податкової звітності.

За доводами відповідача 09.07.2024 акт перевірки ГУ ДПС в Івано-Франківській області надіслало рекомендованим повідомленням про вручення засобами поштового зв`язку за місцем реєстрації позивача, однак поштове відправлення повернулося з відміткою поштового відділення про причину невручення - «за закінченням терміну зберігання».

На підставі висновків, викладених у акті перевірки від 08.07.2024 № 12896/09-19-24-07/2182103837, ГУ ДПС в Івано-Франківській області 22.08.2024 прийняло: податкове повідомлення-рішення № 018612/2407 форми «Р», яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, який сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 344883,68 грн (за податковими зобов`язаннями в сумі 275906,94 грн та застосовані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 68976,74 грн; податкове повідомлення-рішення №018613/2407 форми «Р», яким позивачу збільшено податкове зобов`язання з військового збору, який сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 28740,31 грн (за податковими зобов`язаннями в сумі 22992,25 грн та застосовані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 5748,06 грн; вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 110683,17 грн; рішення №018609/2407 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 43239,00 грн.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції та залишено позов без розгляду, тобто, ухвалена за наслідками вирішення судом процесуального питання. Підстави для касаційного оскарження такого судового рішення визначені абзацом 6 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Так, позивач у касаційній скарзі зазначає, що йому лише в лютому 2025 року (після того, Коломийським відділом Державної виконавчої служби згідно Постанови ВП № 77059862 від 04.02.2025 про відкриття виконавчого провадження було накладено арешт на банківський рахунок та заблоковано пенсійну картку на яку зараховується пенсія, як єдине джерело доходів позивача) стало відомо, що ГУ ДПС в Івано-Франківській області було проведено в приміщенні ГУ ДПС в Івано-Франківській області невиїзну документальну перевірку господарської діяльності позивача за 2017-2018 роки (при цьому, як зазначено у акті перевірки первинні документи при перевірці не використовувались).

Позивач звертає увагу, що приймаючи оскаржуване рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що всі документи та оскаржувані у справі податкові повідомлення-рішення були надіслані контролюючим органом позивачу відповідно до вимог пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України. Водночас, у оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції не зазначив про наявність доказів на підтвердження конкретних обставин надсилання позивачу саме оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з моменту вручення (повернення) яких, слід визначати позивачу початок відлік строку на звернення до суду з позовною заявою про їх оскарження.

Таким чином, позивач зазначає, що суд при апеляційному розгляді справи обмежився лише висновком про те, що строк звернення до суду пропущено і висновки суду першої інстанції про визнання поважними причин для його поновлення були передчасними, однак, при цьому не зазначив коли цей строк почався та коли він закінчився з посиланням на наявні у матеріалах справи докази. Позивач зазначає, що у даному конкретному випадку формальне дотримання контролюючим органом вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України за наявності у нього інформації про відсутність платника податків за місцем реєстрації здійснення підприємницької діяльності не свідчить про вжиття відповідачем всіх заходів, необхідних для забезпечення права позивача бути обізнаним про призначену перевірку та права бути присутнім при проведенні перевірки. Судом апеляційної інстанції зазначені обставини не встановлювались та докази на їх підтвердження, або спростування не досліджувались та не перевірялись.

9. Відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

10. Касаційний розгляд справи проведено письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами відповідно до статі 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

11. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

12. Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норм матеріального права та дотримання норм процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

13. Так, у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду, оскільки позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що йому стало відомо про проведення контролюючим органом перевірки, результати якої є предметом розгляду у цій справі, лише у лютому 2025 року від Коломийського ВДВС, з урахуванням чого, суд апеляційної інстанції дійшов переконання про несвоєчасне звернення ОСОБА_1 до суду з позовом, що розглядається.

Суд зазначає про передчасність таких висновків суду апеляційної інстанції.

14. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податкового кодексу України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України (тут і далі на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, та за власною ініціативою пояснення з питань, що не запитувалися контролюючим органом, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (тут і далі - ПК України; у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).

Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.

При цьому приписи ПК України в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з положеннями підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі, якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

Так, пунктом 78.4 статті 78 ПК України передбачено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.21 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

При цьому, за правилами пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 сформував правовий висновок, відповідно до якого, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки інших підстав щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

У постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18 судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, окрім наведених вище висновків, зазначила, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

З урахуванням зазначеного, а також визначених позивачем підстав позову, Суд зазначає, що для правильного вирішення справи необхідно вирішити питання (яке належало вирішити судами першої та апеляційної інстанцій та в межах якого відкрито касаційне провадження у цій справі) є дотримання контролюючим органом вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України у взаємозв`язку із пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України щодо виконання відповідачем обов`язку (обов`язкової вимоги чинного податкового законодавства) з вручення позивачу відповідної копії наказу та повідомлення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки до початку її проведення.

У справі, що розглядається судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 78.1 статті 78, статті 79 ПК України контролюючий орган прийняв наказ від 15.05.2024 №1443-п «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків-фізичної особи ОСОБА_1 , р. н. о. к. п. п. НОМЕР_1 », яким вирішено провести документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з 25.06.2024 тривалістю 5 робочих днів за період з 01.01.2017 по 02.01.2019. 16.05.2024 ГУ ДПС в Івано-Франківській області сформувало на ім`я ОСОБА_1 повідомлення №102 про проведення з 25.06.2024 позапланової невиїзної документальної перевірки, у якому зазначено про необхідність забезпечити надання всіх необхідних документів, що підтверджують дані податкових декларацій (розрахунків), зокрема фінансову, статистичну та іншу звітність, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, а також первинні та інші документи, які використовувалися в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДПС.

Судами зазначено, що згідно доводів відповідача, вищевказані документи направлялися контролюючим органом позивачу поштовим зв`язком, однак, такі поштові повідомлення були повернуті до відправника з відміткою поштового відділення про причину невручення - «за закінченням терміну зберігання».

Положення пункту 42.2 статті 42 ПК України встановлено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Згідно з положеннями пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Таким чином, податковим законодавством передбачено два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків (без використання електронного кабінету): надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Водночас, у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Верховний Суд у питанні застосування положень пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України у взаємозв`язку з пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України дотримується усталеної позиції, що з наказом про невиїзну перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вказаних вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків. Оскільки невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку. Платник податків вважається також ознайомленим із наміром про проведення перевірки у разі неможливості вручення йому відповідних документів після проставлення поштовим органом відповідної відмітки.

Також, Суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17 колегія суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла таких висновків: аналізованими нормами Податкового кодексу України (зокрема, пункт 42.2 статті 42, пункт 78.4, пункт 79.2 статті 79) з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Верховний Суд також сформував усталений підхід (зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 520/8681/18, від 11 червня 2020 року у справі № 823/1606/17, від 12 серпня 2021 року у справі № 640/3605/19), що наказ вважається надісланим контролюючим органом в порядку, встановленому законом, у разі повернення за закінченням терміну зберігання поштою наказу про проведення позапланової невиїзної перевірки, направленого на податкову адресу платника податків рекомендованим поштовим відправленням.

Отже, істотною обставиною при вирішенні питання своєчасного повідомлення платника податків про проведення відносно нього перевірки є встановлення дати, з якої наказ про проведення перевірки вважається врученим у відповідності до вказаних вимог податкового законодавства.

З урахуванням положень пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України такою є дата, зазначена поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що суди в обов`язковому порядку повинні встановлювати причини невручення документів платнику податків та наявності/відсутності підстав вважати направлену кореспонденцію врученою відповідно до вимог статті 42 Податкового кодексу України, а відтак, і наявністю підстав вважати платника податків обізнаним про призначення перевірки до її початку.

У справі, що розглядається, судом першої інстанції встановлено (що не спростовано відповідачем жодними належними, достатніми та допустимими доказами), що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не було надано до суду доказів направлення вказаних: наказу, повідомлення про проведення перевірки, оскаржуваних рішень контролюючого органу на адресу позивача, оскільки зі змісту наданих до суду доказів, зокрема, рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень не вбачається, які саме документи було направлено позивачу.

Інших доказів щодо належного повідомлення позивача про проведення перевірки контролюючим органом надано не було.

Загальні норми процедури судового оскарження в межах розгляду публічно-правових спорів регулюються Кодексом адміністративного судочинства України. На підставі частин першої-третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною другою статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Частинами другою та третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме - з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд звертає увагу, що суд апеляційної інстанції приймаючи оскаржуване рішення про залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду (у зв`язку з пропуском встановленого процесуального строку на звернення до суду з цим позовом), виходив з того, що всі документи та оскаржувані у справі податкові повідомлення-рішення були надіслані контролюючим органом позивачу відповідно до вимог пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України, однак судом апеляційної інстанції не зазначено ні коли почався відлік цього строку, ні коли закінчився перебіг цього строку, тобто, в яку календарну дату закінчився строк звернення до суду, після настання якої такий слід вважати пропущеним.

Також, Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що позивачем не було надано доказів на підтвердження обставин, що саме у лютому 2025 року позивач дізнався про проведення контролюючим органом відповідної перевірки та прийняття ним спірних рішень. Водночас, як у клопотанні про поновлення строку на звернення до адміністративного суду від 21.03.2025, так і у ході апеляційного розгляду позивач неодноразово зазначав про те, що про проведення контролюючим органом перевірки, результати якої є предметом розгляду у цій справі, йому стало відомо лише у лютому 2025 року після того, як Коломийським відділом державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було накладено арешт на банківський рахунок та заблоковано його пенсійну картку.

Крім того, Суд звертає увагу, що Верховний Суд вже неодноразово аналізував застосування положень статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, але не виключно, у постановах від 04.08.2022 (справа №500/1149/21), від 21.10.2021 (справа №460/626/19) Суд дійшов висновку, що Кодекс адміністративного судочинства України допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду. Однак, норми Кодексу однозначно встановлюють, що у випадку виявлення судом факту пропуску особою строку звернення до суду з позовом їй гарантується надання часу для подання заяви про поновлення зазначеного строку та доказів поважності причин його пропуску. Забезпечення такого права не залежить від того, суд якої інстанції виявив факт пропуску строку, оскільки такий факт може бути виявлений не тільки до відкриття провадження у справі, що входить до компетенції суду першої інстанції, а й після відкриття провадження у справі, про що прямо зазначено в частині четвертій статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, норма якої адресована суду без визначення певної інстанції.

Питання причин пропуску строку звернення до суду з позовом в обов`язковому порядку має бути поставлено на обговорення з особою, яка подала позов. Це реалізується або шляхом постановлення судом ухвали про надання позивачеві часу подати заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом, або безпосередньо у судовому засіданні. У будь-якому випадку позивач має бути обізнаний з фактом виникнення у суду питання дотримання ним строку звернення до суду з позовом задля забезпечення реальної можливості спростувати факт пропуску строку або довести наявність поважних причин для його поновлення.

З матеріалів адміністративної справи слідує, що питання пропуску строку звернення до суду було порушено самим позивачем ще під час подання адміністративного позову. Суд звертає увагу, що за результатами подання позивачем адміністративного позову разом із клопотанням про поновлення строку на звернення до адміністративного суду суд першої інстанції дійшов висновків про наявність підстав для відкриття провадження у справі, що розглядається.

З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції передчасно дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду у зв`язку з пропуском встановленого процесуального строку на звернення до суду з цим позовом.

15. Крім того, колегія судів зазначає, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м`якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.

По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

16. Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

17. Відповідно до частини першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

18. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

19. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України).

20. За обставин, що склались у цій справі та з огляду на завдання адміністративного судочинства, Верховний Суд дійшов висновку, що Восьмий апеляційний адміністративний суд порушив норми процесуального права, у зв`язку з чим оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2026 року у справі № 300/1960/25 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.Я.Олендер В.П. Юрченко І.А. Гончарова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua