Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №520/25255/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 520/25255/25

адміністративне провадження № К/990/7349/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Тацій Л.В.,

суддів: Стеценка С.Г., Шевцової Н.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу № 520/25255/25

за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа - Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут", про визнання протиправним та скасування розпорядження, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2026 (головуючий суддя Перцова Т. С., судді Макаренко Я. М., Жигилій С. П.),

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Комісія, відповідач), у якому просила визнати протиправним та скасувати розпорядження НКРЕКП від 22.07.2025 № 116-р «Про усунення порушень ПРАТ «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ» у частині положень щодо зобов`язання ПРАТ «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ» у термін до 01.09.2025 ініціювати розірвання договорів про постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги та договорів про купівлю-продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом, які є додатками до зазначених договорів про постачання, з ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 04.11.2025 закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб`єктів владних повноважень.

Суд установив, що позовні вимоги фактично стосуються розірвання договору про постачання електричної енергії, який за своєю суттю є цивільно-правовим. Насправді, між ОСОБА_1 та відповідачем жодних правовідносин, а тим більше публічно-правових на момент судового розгляду не виникло. Оскаржуваним розпорядженням породжено публічно-правові відносини між відповідачем та третьою особою.

З огляду на суб`єктний склад сторін у цій справі та предмет спору, пов`язаний із захистом права цивільного, суд першої інстанції виснував про те, що спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства відповідно до правил, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 30.01.2026 скасував ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі, а справу направив для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду.

Перевіряючи висновок суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі, апеляційний суд врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19.03.2019 у справі № 826/16994/15, відповідно до якого рішення, прийняті НКРЕКП, оформлюються постановами і розпорядженнями та є обов`язковими до виконання суб`єктами природних монополій. Ці рішення можуть бути оскаржені в установленому законодавством порядку.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу НКРЕКП та його місце у сфері енергетики та комунальних послуг дозволяє зробити висновок, що відповідач у цих відносинах є суб`єктом публічного права, створений з метою державного регулювання, моніторингу та контролю у сферах енергетики та комунальних послуг, тобто наділений владними управлінськими функціями, а тому є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір за участю органу державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг, який в межах своїх повноважень реалізує владні управлінські функції, обумовлює виникнення правовідносин, що мають публічно-правовий характер, а тому цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що саме факт видання НКРЕКП за наслідками перевірки суб`єкта господарювання обов`язкового до виконання цим суб`єктом розпорядження, що містить імперативну вимогу до ліцензіата - ініціювати розірвання укладених із позивачкою договорів, і є підставою звернення до суду, а його метою - перевірка судом законності прийняття НКРЕКП індивідуального акта - розпорядження - у межах здійснення Комісією своїх повноважень, як державного регулятора у сфері енергетики.

За висновком апеляційного суду, спір у цій справі спір виник не з приводу виконання чи тлумачення цивільно-правових зобов`язань, а у зв`язку з реалізацією НКРЕКП владних управлінських функцій, що призвело до можливого порушення прав позивачки шляхом прийняття індивідуального акта, обов`язкового до виконання, яким Регулятор намагався вплинути на приватноправові відносини та фактично детермінувати їх припинення.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок суду першої інстанції про наявність приватноправового спору та необхідність його розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки предметом судового контролю у цій справі є законність індивідуального рішення суб`єкта владних повноважень, що зумовлює публічно-правовий характер спірних правовідносин і, відповідно, їх належність до юрисдикції адміністративних судів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2026 року Комісія звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2026, у якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2025.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач стверджує, що суд апеляційної інстанції порушив норми пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, а також не врахував правову позицію щодо застосування зазначеної норми процесуального права, сформульовану у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2020у справі № 826/4957/18.

Вказує, що предмет спору у цій справ не є публічно-правовим, адже заявлені позовні вимоги стосуються укладення, дії та припинення цивільних договорів, укладених між позивачкою та ПрАТ "ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ", що охоплюється сферою цивільних правовідносин.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2026 визначено склад суду для розгляду цієї касаційної скарги: Білак М. В. - головуючий суддя, судді Желєзний І. В., Мацедонська В. Е.

Верховний Суд ухвалою від 09.03.2026 задовольнив заяви про самовідвід суддів Білак М. В., Желєзного І. В., Мацедонської В. Е.

Відвів суддів Білак М. В., Желєзного І. В., Мацедонську В. Е від участі у розгляді справи № 520/25255/25.

Передав матеріали касаційної скарги у справі № 520/25255/25 за позовом ОСОБА_1 до НКРЕКП, третя особа - Приватне акціонерне товариство «Харківенергозбут», про визнання протиправним та скасування розпорядження до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду у встановленому порядку.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2026 визначено склад суду для розгляду цієї касаційної скарги: Тацій Л. В. - головуючий суддя, судді Шевцова Н. В., Стеценко С. Г.

Верховний Суд ухвалою від 10.03.2026 відкрив касаційне провадження у справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Позивачка не реалізувала право подати відзив на касаційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду постанови суду апеляційної інстанції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

Конституційний Суд України у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 вказав, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Тобто акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення публічно-владної управлінської функції, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частини другої статті 55 Конституції України.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

Юрисдикція розгляду справ нерозривно пов`язана з процесуальним правом, оскільки саме процесуальні норми визначають підвідомчість справ різним судам та розмежування юрисдикції між різними видами судочинства (цивільне, господарське, адміністративне, кримінальне).

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

За визначеннями, наведеними у статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

Частина перша статті 5 КАС України закріплює право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 5.8 постанови від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17 вказала, що до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (або більше) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у публічних правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Поняття «публічно», вжите у пункті 2 частини першої статті 4 КАС України, означає, що такі функції суб`єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин.

Управлінські функції - це основні напрями діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта (пункт 19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/5442/18).

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 820/3534/17).

Для визначення предметної юрисдикції адміністративних судів Верховний Суд виходить зі змісту та природи спірних відносин: яке право чи інтерес підлягає захисту; чи пов`язаний спір зі здійсненням суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій; чи є спір наслідком застосування або незастосування адміністративної процедури.

Водночас приватноправові відносини ґрунтуються на юридичній рівності та майновій самостійності учасників, а предметом спору виступає майновий чи немайновий особистий інтерес суб`єкта. Спір набуває приватноправового характеру, коли він зумовлений порушенням приватного права, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, яке підлягає захисту способами, передбаченими законодавством для сфери приватноправових відносин.

Сама по собі участь суб`єкта владних повноважень у правовідносинах або формальне оскарження прийнятого ним акта не є самостійною підставою для віднесення спору до публічно-правових. Для визначення юрисдикції ключове значення має фактичний зміст спірних правовідносин, характер порушеного права, а також правові наслідки, на досягнення яких спрямовані позовні вимоги.

Отже, до виключної компетенції адміністративних судів належать розгляд адміністративних справ, які стосуються публічно-правових відносин між особами та суб`єктами владних повноважень (органами державної влади чи місцевого самоврядування), що включає оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких суб`єктів, які впливають на права та інтереси осіб, і забезпечує ефективний контроль за законністю адміністративних процедур.

Вирішуючи питання предметної юрисдикції у спорах щодо оскарження індивідуальних актів суб`єктів владних повноважень, суд має враховувати не лише формальні ознаки спірних правовідносин, а й конституційну місію адміністративного суду як спеціалізованого суду, покликаного забезпечити ефективний судовий контроль за діяльністю публічної адміністрації.

Відповідно до частини другої статті 55 та частини п`ятої статті 125 Конституції України саме адміністративні суди діють для захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Тому якщо особа оскаржує індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, прийнятий у межах реалізації владних управлінських функцій, визначальним є насамперед характер предмета судового контролю, а саме перевірка законності такого акта, а не лише те, що його виконання може спричинити наслідки у сфері приватноправових відносин.

Інший підхід призводив би до зміщення предмета розгляду з перевірки законності владного рішення на оцінку лише похідних цивільно-правових наслідків його виконання, що не відповідало б завданню адміністративного судочинства щодо ефективного захисту особи від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Такий підхід узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини. У рішенні у справі Kress v. France (заява № 39594/98, пункт 69) Європейський суд з прав людини зазначив, що саме створення та існування адміністративних судів може вважатися одним із найпомітніших досягнень держави, заснованої на верховенстві права, зокрема тому, що юрисдикція цих судів розглядати акти адміністративних органів не була визнана без боротьби.

З огляду на це у разі, коли предметом спору є перевірка законності індивідуального акта органу публічної влади, який безпосередньо впливає на права чи законні інтереси особи, така особа не може бути позбавлена доступу саме до адміністративного суду лише з тієї підстави, що реалізація цього акта опосередковується діями іншого суб`єкта у сфері приватноправових відносин.

Частиною першою статті 1 Закону України від 22.09.2016 № 1540-VIII «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (далі - Закон № 1540-VIII) визначено, що НКРЕКП є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Згідно з пунктом 11 частини першої статті 17 Закону № 1540-VIII Регулятор контролює додержання ліцензіатами законодавства у відповідній сфері регулювання і ліцензійних умов провадження господарської діяльності та вживає заходів до запобігання порушенням ліцензійних умов.

Пунктом 12 частини першої цієї ж статті передбачено, що НКРЕКП розглядає справи про порушення ліцензійних умов і за результатами розгляду приймає рішення про застосування санкцій у випадках, передбачених законом.

Відповідно до пунктів 1 та 5 частини четвертої статті 19 Закону № 1540-VIII під час здійснення державного контролю Регулятор має право вимагати від суб`єкта, щодо якого здійснюється перевірка, усунення виявлених порушень вимог цього Закону та законів, що регулюють діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, та/або ліцензійних умов, а також приймати обов`язкові до виконання суб`єктом господарювання, щодо якого здійснюється перевірка, рішення про усунення виявлених порушень.

Згідно з частиною дев`ятою статті 14 Закону № 1540-VIII рішення Регулятора є обов`язковими до виконання суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг.

Частина п`ята статті 14 Закону № 1540-VIII передбачає, що рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями.

У справі, що розглядається, ОСОБА_1 оскаржує розпорядження НКРЕКП від 22.07.2025 № 116-р «Про усунення порушень ПрАТ "Харківенергозбут"», прийняте у формі, прямо передбаченій законом для реагування на виявлені порушення ліцензійних умов.

НКРЕКП приймає такий індивідуальний акт на підставі пунктів 11, 12 частини першої статті 17, пунктів 1 та 5 частини четвертої статті 19 Закону № 1540-VIII, у межах реалізації контрольних повноважень щодо дотримання ліцензіатом (ПрАТ «Харківенергозбут») ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.

Частиною третьою статті 5 Закону № 1540-VIII передбачено, що рішення Регулятора можуть бути оскаржені в судовому порядку. При цьому цей Закон не обмежує коло осіб, які мають право на таке оскарження, виключно адресатом рішення (ліцензіатом).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону України від 17.02.2022 № 2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073-IX) адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб).

Розпорядження НКРЕКП від 22.07.2025 № 116-р «Про усунення порушень ПрАТ «Харківенергозбут» є адміністративним актом у розумінні Закону № 2073-IX, прийнятим НКРЕКП як адміністративним органом при вирішенні конкретної справи про усунення порушень ліцензійних умов ПрАТ «Харківенергозбут», який може безпосередньо впливати на права та/або обов`язки конкретних осіб.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 27 Закону № 2073-IX учасником адміністративного провадження є, зокрема, заінтересована особа - особа, на право, свободу чи законний інтерес якої негативно впливає або може вплинути адміністративний акт.

Оскаржуване розпорядження НКРЕКП містить обов`язкову для ПрАТ «Харківенергозбут» вимогу ініціювати розірвання укладених з ОСОБА_1 договорів про постачання електричної енергії та договорів про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом, чим безпосередньо та негативно може вплинути на її права та законні інтереси.

Право заінтересованої особи на оскарження адміністративного акта прямо передбачене статтею 78 Закону № 2073-IX, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на адміністративне оскарження має особа, яка вважає, що прийнятим адміністративним актом чи його виконанням порушено або може бути порушено її право, свобода чи законний інтерес. Тобто Закон № 2073-IX не обмежує це право виключно адресатом адміністративного акта.

Також абзац другий частини першої статті 80 Закону № 2073-IX прямо встановлює, що особа, на право, свободу чи законний інтерес якої негативно впливає адміністративний акт, але яка не була учасником адміністративного провадження, має право подати скаргу на такий адміністративний акт.

Тобто перелік осіб, права яких зачіпаються адміністративним актом, може бути ширшим за коло учасників адміністративного провадження, і Закон № 2073-IX гарантує таким особам право на оскарження.

Водночас статтею 18 Закону № 2073-IX гарантується право особи на оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу в порядку адміністративного оскарження відповідно до цього Закону та/або в судовому порядку. Фактично це є реалізацією конституційної гарантії, закріпленої в статті 55 Конституції України.

Такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах Верховний Суд зробив у постанові від 20.04.2026 у справі № 520/25539/25 і вони (висновки) є застосовними й до справи, що переглядається.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив із того, що спір стосується розірвання цивільно-правових договорів і тому належить до цивільної юрисдикції.

Суд апеляційної інстанції встановив, що предметом позову ОСОБА_1 є визнання протиправним та скасування саме розпорядження НКРЕКП як індивідуального акта суб`єкта владних повноважень, а не вирішення спору щодо виконання чи тлумачення умов цивільно-правових договорів.

Те, що наслідком виконання оскаржуваного розпорядження може бути розірвання цивільно-правових договорів, не змінює публічно-правового характеру самого спору, оскільки позивачка оскаржує адміністративний акт, а не договірні зобов`язання.

При цьому формальна наявність приватноправових наслідків виконання такого адміністративного акта не може визначати юрисдикцію спору, якщо його сутність полягає у перевірці законності втручання суб`єкта владних повноважень у сферу прав та законних інтересів особи.

Розпорядження від 22.07.2025 № 116-р прийнято НКРЕКП як суб`єктом владних повноважень у порядку здійснення контрольних (наглядових) функцій за дотриманням ліцензіатом ліцензійних умов, є обов`язковим до виконання ПрАТ «Харківенергозбут», що відповідає ознакам публічно-правового характеру спору.

Закриття провадження у справі з посиланням на те, що між позивачкою ( ОСОБА_1 ) та відповідачем (НКРЕКП) не виникло публічно-правових відносин, є помилковим, оскільки для визначення юрисдикції спору визначальним є не наявність прямих правовідносин між позивачкою та відповідачем, а характер оскаржуваного рішення та його вплив на права позивачки.

Розпорядження НКРЕКП, яким ліцензіат зобов`язується ініціювати розірвання договорів із ОСОБА_1 безпосередньо зачіпає її права та законні інтереси, і дає право на судовий захист в порядку адміністративного судочинства.

Відмова ОСОБА_1 у доступі до адміністративного суду з підстав того, що вона не є адресатом розпорядження НКРЕКП, фактично позбавляє її ефективного засобу правового захисту від адміністративного акта, що суперечить принципу гарантування ефективних засобів правового захисту, закріпленому в статті 18 Закону № 2073-IX, а також статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спір у цій справі за своєю правовою природою є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Доводи касаційної скарги такого висновку апеляційного суду не спростовують.

Суд відхиляє посилання відповідача на нерелевантну правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.01.2020 у справі № 826/4957/18, оскільки у зазначеній справі Суд вирішував питання розмежування юрисдикції у спорі, предметом якого було оскарження рішень та дій суб`єктів владних повноважень, пов`язаних із державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, і Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що такий спір має приватноправовий характер, оскільки управлінські дії суб`єкта владних повноважень були спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав особи щодо конкретного нерухомого майна.

У справі ж, що розглядається, розпорядження НКРЕКП від 22.07.2025 № 116-р є заходом реагування на порушення публічно-правових вимог ліцензійного законодавства, оскаржується як адміністративний акт, прийнятий у межах реалізації контрольних повноважень за дотриманням ліцензіатом ліцензійних умов на підставі статей 14, 17, 19 Закону № 1540-VIII.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові формувала висновки за іншого правового регулювання - до набрання чинності 15.12.2023 Закону № 2073-IX, який вперше на законодавчому рівні визначив поняття адміністративного акта (пункт 3 частини першої статті 2), закріпив статус заінтересованої особи як учасника адміністративного провадження (пункт 2 частини першої статті 27), а також прямо передбачив право такої особи на оскарження адміністративного акта незалежно від того, чи була вона учасником адміністративного провадження (абзац другий частини першої статті 80).

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, залишити без задоволення.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2026 у справі № 520/25255/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.В. Тацій С.Г. Стеценко Н.В. Шевцова