Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №160/8141/21 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 160/8141/21

адміністративне провадження № К/990/32835/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Тацій Л.В.,

суддів: Стеценка С.Г., Шевцової Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 160/8141/21

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, касаційне провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником Руденком Євгенієм Генійовичем, на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 про повернення заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення (головуючий - Сліпець Н.Є.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02.07.2026 (постановлена судом у складі колегії суддів: головуючого судді Семененка Я.В., суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В.),

У С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

21.05.2021 ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпропетрвського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якому позивач просив:

визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Дніпропетровській області при проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 розміру пенсії за вислугу років з 83 % на 70% грошового забезпечення;

зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до довідки Служби зовнішньої розвідки України від 17.08.2020 № 12, з урахуванням розміру пенсії за вислугу років 83 % про грошове забезпечення з урахуванням окладу за посадою, військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років та додаткових видів грошового забезпечення без обмеження максимального розміру пенсії, передбаченого статтею 43 Закону №2262-ХІІ, з 01.03.2021.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій та заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 під час її перерахунку з 01.04.2019 з 83% на 70% відповідних сум грошового забезпечення.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату заборгованості ОСОБА_1 по пенсії, призначеній відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військові служби, та деяких інших осіб», з урахуванням основного розміру пенсії у розмірі 83% відповідних сум грошового забезпечення з 01.04.2019;

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

05.05.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» позивач звернувся із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення, в якій просив:

змінити спосіб і порядок виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 у справі №160/8141/21, на підставі якого був виданий відповідний виконавчий лист Дніпропетровським окружним адміністративним судом про зобов`язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату заборгованості ОСОБА_1 по пенсії, призначеній відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військові служби, та деяких інших осіб», з урахуванням основного розміру пенсії у розмірі 83% відповідних сум грошового забезпечення з 01.04.2019 шляхом стягнення з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 нарахованої заборгованості у розмірі 72 098,19 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 зазначену заяву залишено без руху на підставі частини десятої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України та зобов`язано заявника у п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху усунути недоліки шляхом надання до суду документу про сплату судового збору у розмірі 798,72 грн.

13.05.2026 від представника позивача до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшло клопотання про відстрочення та/або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, обґрунтоване наступним.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 у задоволенні клопотання позивача про відстрочення та/або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати - відмовлено.

Заяву про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі №160/8141/21 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто заявнику.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про відстрочення та/або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати та повертаючи заяву ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання судового рішення заявнику, суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 2 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закон №3674-VI) передбачено, що судовий збір не справляється за подання заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення. Водночас, пунктом 6 частини третьої статті 4 того самого Закону визначено, що за подання до адміністративного суду заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення справляється судовий збір в розмірі 0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, суд першої інстанції виснував, що положення статті 4 Закону №3674-VI є спеціальними у частині визначення ставок судового збору саме за подання до адміністративного суду заяв, передбачених, зокрема, статтею 378 КАС України.

Крім того, суд першої інстанції відхилив посилання заявника на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.02.2026 у справі № 240/7108/21, вказавши, що правовий висновок про необхідність сплати судового збору за подання заяви в порядку статті 378 КАС України сформовано у постанові Верховного Суду від 17.05.2023 по справі №260/5761/21.

Третій апеляційний адміністративний суд погодився із висновками суду першої інстанції та постановою від 02.07.2026 залишив без змін ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.05.2026.

Суд апеляційної інстанції у своїй постанові послався на поравовий висновок, сформований Верховним Судом у постанові від 09.03.2026 у справі № 140/4276/22.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та процесуальні дії у справі

Не погодившись з ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.07.2026, позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ці судові рішення та направити справу №160/8141/21 на новий (повторний) розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 покликається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Так, позивач наголошує на відсутності у нього обов`язку сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, постановлену з питань зміни способу та порядку виконання судового рішення в порядку статті 378 КАС України.

Позивач також послався у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанції висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.02.2026 року у справі №240/7108/21.

Ухвалою Верховного Суду від 03.08.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

В межах касаційного перегляду судових рішень у цій справі, ключовим питанням є застосування пункту 2 частини другої статті 3 Закону №3674-VI та підпункту 6 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI щодо сплати судового збору при зверненні до суду із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в порядку, передбаченому статтею 378 КАС України.

Як видно з матеріалів справи, рішення Дніпропетровського районного суду від 29.06.2021 у справі № 160/8141/21, яким частково задоволено позов ОСОБА_1 , набрало законної сили.

У травні 2026 позивач, покликаючись на неповноту виконання судового рішення, яке набрало законної сили, звернувся до суду із заявою про зміну способу і порядку його виконання.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, невиконання державою обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення суперечить приписам пункту 9 частини другої статті 129, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України та призводить до порушення права особи на судовий захист, нівелює дієвість судочинства, що є несумісним із принципом верховенства права, який встановлено частиною першою статті 8 Конституції України.

Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах врегульовані розділом ІV КАС України.

Так, частиною першою статті 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Абзацом першим частини першої та частиною третьою статті 378 КАС України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

Отже, заява про зміну способу та порядку виконання судового рішення є заявою, право на звернення із якою виникає у стягувача після вирішення справи по суті та на стадії виконання судового рішення, яке набрало законнної сили.

Подання особою, на користь якої ухвалено судове рішення, заяви в порядку статті 378 КАС України про встановлення чи зміну способу виконання судового рішення спрямоване на забезпечення належного виконання судового рішення.

Оскаржувані у цій справі судові рішення вмотивовані тим, що позивач, звертаючись із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення, має обов`язок сплатити судовий збір.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом № 3674-VI.

Відповідно до статті 1 Закону №3674-VI судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Стаття 3 Закону № 3674-VI визначає об`єкти справляння судового збору, а її частина друга - об`єкти, за які судовий збір не справляється.

Так, пунктом 2 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI передбачено, що судовий збір не справляється за подання заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення.

Суди попередніх інстанцій у цій справі, проаналізували положення пункту 2 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI у взаємозв`язку з приписами підпункту 6 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI, яким встановлена ставка судового збору за подання до адміністративного суду, зокрема, заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення, з чого дійшли висновку, що саме підпункт 6 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI є спеціальною нормою у спірних правовідносинах.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів Верховного Суду не погоджується, виходячи з такого.

По-перше слід звернути увагу, що саме стаття 3 Закону № 3674-VI визначає перелік об`єктів справляння судового збору та перелік процесуальних заяв, за які судовий збір не справляється, а положення стаття 4 цього Закону - розміри ставок судового збору, з чого можна виснувати, що заява про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення взагалі не є об`єктом справляння судового збору.

По-друге, як зазначено вище, вирішення заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення є одним із заходів контролю суду за виконанням рішення, а також процесуальним інструментом, що гарантує дотримання такої основної засади судочинства, як обов`язковість судового рішення.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що провадження стосовно виконання судових рішень є завершальною й невід`ємною частиною (стадією) судового провадження в конкретній справі. Про це ж указала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.03.2018 у справі №660/612/16-ц.

Отже, розгляд у цій справі по суті заявлених вимог був завершений, а вирішення питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення відбувається на стадії судового провадження у порядку контролю за виконанням судового рішення, через що зміст положень пункту 2 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI про те, що за таку заяву не справляється судовий збір особою, на користь якої ухвалено судове рішення, є таким, що відповідає меті та завданню судового провадження - реалізації конституційного права кожного на судовий захист.

Своєю чергою, не можна визнати отриманим судовий захист без реального виконання судового рішення, тому покладення на особу, на користь якої вже ухвалено судове рішення, що набрало законної сили, додаткового тягаря зі сплати судового збору на стадії контролю за виконанням такого рішення, не є законним та справедливим.

Ураховуючи, що за обставинами цієї справи, позивач звернувся до суду із заявою, спрямованою на забезпечення належного виконання судового рішення, а пункт 2 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI є спеціальною нормою Закону, якою встановлено, що за подання заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення до суду першої інстанції, позивач звільнений від сплати судового збору, колегія суддів дійшла висновку про незастосовність підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI, оскільки його застосування суперечить частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 129-1 Конституції України.

При цьому, Верховним Судом сформована правова позиція, в якій висловлено узагальнюючий підхід щодо питання необхідності справляння судового збору при зверненні особи, на користь якої ухвалено судове рішення, із заявою, що стосується судового контролю за виконанням рішення суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 15.11.2024 у справі №140/8660/20 зазначено, що частина друга статті 3 та підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI, які уможливлюють справляння судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену в порядку статті 383 КАС України (визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду), є такими, що суперечать частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 129-1 Конституції України, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що судовий збір не підлягає сплаті за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду поданої в порядку статті 383 КАС України заяви.

Зважаючи на висновки, яких суд касаційної інстанції дійшов у ході касаційного перегляду цієї справи, враховуючи приписи частини четвертої статті 7 КАС України, Пленум Верховного Суду постановою від 12.09.2025 №14 постановив звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини другої статті 3 та підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 №3674-VІ "Про судовий збір".

Такого висновку Верховний Суд дійшов саме з урахуванням того, що питання сплати судового збору вирішувалось стосовно заяви, поданої на стадії судового контролю в адміністративному судочинстві за виконанням судового рішення.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.02.2026 у справі № 240/7108/21.

Суд першої інстанції, повертаючи заяву ОСОБА_1 , врахував правову позицію Верховного Суду, сформовану у постанові від 17.05.2023 у справі № 260/5761/21.

Однак, у цьому судовому рішенні Верховний Суд переглядав судові рішення, які стосувались питання сплати судового збору при зверненні із заявою суб`єкта владних повноважень (боржника) про відстрочення виконання судового рішення.

Отже рішення у справі № 260/5761/21, на яке послався суд першої інстанції не є релевантним до спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції послався на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 09.03.2026 у справі № 140/4276/22. У цій справі, дійсно, під час касаційного перегляду Судом вирішувалось питання справляння судового збору при зверненні до суду із заявою про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення, однак, суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію, викладену у рішеннях Верховного Суду раніше у постановах від 15.11.2024 у справі №140/8660/20 та від 25.02.2026 у справі № 240/7108/21.

Так, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції, зокрема, перевіряє урахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому, колегія суддів наголошує, що відступлення від вже висловленої правової позиції має відбутись у порядку, передбаченому статтею 346 КАС України (через ухвалення судового рішення палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду).

Тому, враховуючи подібність правовідносин щодо справляння судового збору при зверненні особи, на користь якої ухвалено рішення, із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення, у цій справі та у справах, в яких Верховним Судом сформовано правовий висновок, викладений у постановах від 15.11.2024 у справі №140/8660/20 та від 25.02.2026 у справі № 240/7108/21, суд апеляційної інстанції мав врахувати саме ці висновки, від яких не відбулось надалі відступу у порядку, передбаченому статтею 346 КАС України.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для залишення заяви ОСОБА_1 без руху та, відповідно, її повернення у зв`язку з ненаданням заявником документа про сплату судового збору, оскільки останній звільнений законом від сплати судового збору.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 про повернення заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 02.07.2026 підлягає скасуванню, а справа №160/8141/21 - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 356 КАС України, Верховний Суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 про повернення заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02.07.2026 у справі №160/8141/21скасувати.

Справу №160/8141/21 направити для продовження розгляду до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.В. Тацій С.Г. Стеценко Н.В. Шевцова