Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №380/17870/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/17870/25 пров. № А/857/6115/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження суддею Качур Р.П. у м.Львові у справі № 380/17870/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

02 вересня 2025 року позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача – Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), у якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з лютого 2015 року по день фактичної виплати 02.07.2025 та зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з лютого 2015 року по день фактичної виплати 02.07.2025.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що згідно з ст. 3 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Тобто, необхідною ознакою при вирішенні спору, є встановлення факту нарахування доходу, про що вказано в ст. 3 цього Закону. Оскільки нарахування та виплата індексації грошового забезпечення відбувається в одному розрахунковому періоді (без створення заборгованості та затримки на один і більше календарних місяців), підстави для нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відсутні, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, у задоволенні яких слід відмовити в повному обсязі.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Державній прикордонній службі України. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 948-ОС від 30.06.2025 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

У зв`язку із звільненням з військової служби відповідач провів розрахунок належних позивачу сум грошового забезпечення. Зокрема, відповідач здійснив донарахування індексації грошового забезпечення за період з січня 2015 року по вересень 2020 року, що не заперечується сторонами.

Позивачу здійснено виплату індексації грошового забезпечення 02.07.2025 у сумі 10263,98 грн, що підтверджується випискою із банківської картки позивача.

Позивач вважаючи, що відповідач протиправно не здійснив виплату компенсації втрати частини доходів, звернувся до суду за захистом порушеного права.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі – Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі – Порядок № 159).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем грошового забезпечення, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021 року у справі № 465/322/17.

Як встановив суд, у зв`язку із звільненням з військової служби відповідач здійснив 02.07.2025 року виплату належних позивачу сум індексації грошового забезпечення за період з січня 2015 року по вересень 2020 року у сумі 10263,98 грн.

Так, у справі № 560/8194/20 Верховний Суд виходив з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

За висновком Верховного Суду, зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати”, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Учинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Таким чином, Верховний Суд у справі № 560/8194/20 сформував новий підхід щодо початку перебігу строку звернення до суду з вимогами про компенсацію втрати частини доходів, який полягає в тому, що цей строк починає обчислюватися з першого дня місяця, наступного за місяцем виплати заборгованості, а не з моменту отримання відмови у виплаті компенсації.

Верховний Суд неодноразово роз`яснював, що, відступаючи від сформованих висновків у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.

З огляду на сформовану Верховним Судом у справі № 560/8194/20 правову позицію, Суд уважає, що право позивача на звернення до суду з відповідними вимогами виникло незалежно від факту звернення до відповідача із заявою про виплату компенсації та отримання офіційної відмови, оскільки невиплата компенсації у місяці погашення заборгованості вже свідчить про відмову з боку відповідача, навіть без прийняття окремого рішення.

Повертаючись до обставин справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що норми Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” установлюють обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання, у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі грошового забезпечення), виплатити компенсацію.

Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення по дату фактичної виплати заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, починаючи з 01.02.2015 по день фактичної виплати 02.07.2025, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20 та від 09.08.2022 року у справі №460/4765/20.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року у справі № 380/17870/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді В. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк