Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №757/38226/24-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/38226/24-ц

пр. 2-2360/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Козлова Р.Ю.,

при секретарі - Іваненку С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Прилуцької міської ради про стягнення аліментів та визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Адвокатського бюро «Лесі Дубчак», про визнання недійсним договору та позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - Печерський відділ ДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) про припинення стягнення аліментів та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із первісним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення аліментів на її утримання та визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила:

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на її утримання у розмірі 500 доларів США щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до досягнення дитиною повноліття;

- стягнути з ОСОБА_3 на її користь аліменти на її утримання у розмірі 500 доларів США щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до досягнення дитиною повноліття;

- припинити з дня пред`явлення позову стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_1 відповідно до Ухвали Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року в справі 757/12847/18 та визнати Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року в справі 757/12847/182 такою, що не підлягає виконанню, з дня пред`явлення позову.

В обґрунтування поданого позову ОСОБА_1 зазначає, що після досягнення 14-річного віку вона самостійно обрала місце проживання окремо від матері та фактично проживає разом із батьком і бабусею. Вказує, що її утримання фактично забезпечує батько, який відповідно до мирової угоди, затвердженої ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року у справі № 757/12847/18-ц, сплачує аліменти на її утримання у розмірі 500 доларів США щомісячно, однак зазначені кошти перераховуються на користь матері та безпосередньо позивачці не передаються. Посилаючись на те, що відповідно до статті 179 СК України аліменти є власністю дитини, а також на своє право самостійно одержувати та розпоряджатися ними, ОСОБА_1 зазначила, що звернення до суду зумовлене необхідністю забезпечити реалізацію її майнових прав та отримувати кошти на власне утримання безпосередньо та від обох батьків.

Одночасно ОСОБА_1 зазначила, що подальше перерахування батьком аліментів на користь матері не відповідає її фактичному становищу, оскільки вона проживає окремо від матері, а сплачені батьком кошти безпосередньо на її утримання не передаються. У зв`язку з цим ОСОБА_1 вважала необхідним припинити виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року в частині стягнення аліментів з батька на користь матері та забезпечити сплату аліментів безпосередньо на її користь.

Ухвалою від 04.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі. Розгляд справи у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України вирішено провести в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У вересні 2024 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та Адвокатського бюро "Лесі Дубчак" про визнання недійсним договору про надання правової допомоги, який було укладено між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро "Лесі Дубчак". В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що ОСОБА_5 є неповнолітньою особою, у зв`язку з чим укладення нею договору про надання правової допомоги потребувало згоди батьків, якої вона не надавала. На думку ОСОБА_2 , договір був укладений без її відома та згоди, під впливом батька, не відповідає інтересам дитини, а укладення договору відбулося внаслідок обману з боку батька.

Також ОСОБА_2 посилалася на те, що звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про стягнення аліментів не є її самостійним волевиявленням, а є наслідком впливу батька та залученого ним адвоката. Вважала, що укладення договору про надання правової допомоги та участь адвоката у справі не відповідають інтересам неповнолітньої, оскільки спрямовані на зміну порядку отримання аліментів, які сплачуються батьком на користь матері. У зв`язку з цим просила визнати недійсним договір про надання правничої допомоги № 40 від 17 липня 2024 року, укладений з Адвокатським бюро "Лесі Дубчак".

Протокольною ухвалою від 06.03.2025 зазначений зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та постановлено перейти до розгляду справи з проведенням підготовчого судового засідання.

Також у вересні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Печерський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про припинення стягнення аліментів та визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, в якому просить припинити стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стягуються на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року в справі 757/12847/18, якою затверджено мирову угоду між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 19.11.2018 року та визнати даний виконавчий лист, а саме ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року по справі 757/12847/18 такою, що не підлягає виконанню з 26.08.2024 року.

В своїй позовній заяві ОСОБА_3 посилається на те, що в разі задоволення первісного позову, він не має обов`язку сплачувати аліменти на підставі вищевказаного виконавчого документу, які сплачуються на рахунок ОСОБА_2 , оскільки у нього виникає зобов`язання сплачувати аліменти ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 06.03.2025 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду цивільну справу № 757/38226/24-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Прилуцької міської ради про стягнення аліментів та визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню та зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Адвокатського бюро "Лесі Дубчак", про визнання недійсним договору, зі справою №757/44343/24-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - Печерський відділ ДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) про припинення стягнення аліментів та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Об`єднаній справі присвоєно номер №757/38226/24-ц.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Дубчак Л.С. позовні вимоги за первісним позовом та позовом ОСОБА_3 підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити. Проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 заперечувала в повному обсязі та просила в його задоволенні відмовити. Зазначала, що ОСОБА_1 після досягнення 14-річного віку самостійно вирішила проживати з батьком в його будинку та він повністю її утримує, кошти, які стягуються в примусовому порядку з батька на користь матері на утримання ОСОБА_6 не використовуються, чим порушується її право на володіння майном.

Зазначала також, що для укладення договору з адвокатом Авер`янова М.О. самостійно приїхала до бюро в супроводі старшої сестри. Перед укладенням Договору про надання правової (професійної правничої) допомоги адвокатом було роз`яснено його умови та права, передбачені СК України, після чого між Адвокатським бюро "Лесі Дубчак", від імені якого діє керівник адвокат Дубчак Леся Сергіївна, та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання правової (професійної правничої) допомоги № 40 від 17 липня 2024 року, за яким надається правова (професійна правнича) допомога

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про дату та час судового засідання була повідомлена належним чином. ОСОБА_1 подала заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції через те, що перебуває з батьком на відпочинку за кордоном, у задоволенні якої було відмовлено через відсутність технічної можливості в суду, про що була постановлена ухвала від 29.07.2026.

Представник ОСОБА_2 адвокат Дзявун Ю.С. у судовому засіданні підтримала вимоги зустрічного позову, просила задовольнити їх у повному обсязі, проти задоволення позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_7 заперечила. В обґрунтування своїх заперечень послалась на те, що ОСОБА_1 не надано доказів, що проживаючи із матір?ю дитина не отримувала належного утримання. Крім того, зазначила, що дитина проживає разом з матір`ю у м. Прилуки, Чернігівської області, вона забезпечує та піклується про доньку, тоді як з батьком дитина не проживає, адже він засуджений вироком Чернігівського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року та перебуває за межами України.

ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про дату та час судового засідання була повідомлена належним чином, причини неявки не повідомила.

Представник ОСОБА_7 адвокат Неупокоєва Н.К. позовні вимоги за первісним позовом та позовом ОСОБА_3 підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити. Проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 заперечувала в повному обсязі та просила в його задоволенні відмовити. Зазначає, що ОСОБА_3 повною мірою виконує зобов`язання із забезпечення дитини ОСОБА_6 . Крім того, наголошує, що після того, як ОСОБА_1 виповнилося 14 років, вона переїхала постійно проживати до нього в будинок в АДРЕСА_1 , де і проживає по сьогоднішній час. Зазначила, що обставини, викладені в зустрічному позові, вважає маніпулятивними, а договір про надання правничої допомоги відповідає інтересам дитини та нормам чинного законодавства

ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.

Третя особа, Служба у справах дітей Прилуцької міської ради, в судове засідання не з`явилася, про дату та час судового засідання була повідомлена належним чином, причини неявки не повідомила. У матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без участі представника Служби у справах дітей Прилуцької міської ради (Т. 6 а.с. 128-129, Т. 8 а.с. 43-44).

Третя особа, Печерський відділ ДВС у місті Києві КМУ МЮ України, в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 15 жовтня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений (зареєстрований) шлюб Відділом реєстрації актів цивільного стану Прилуцького міського управління юстиції (актовий запис № 306).

Під час перебування в шлюбі в ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_1 (Т. 1 а.с. 32).

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2015 року в справі № 757/2319/15-ц шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , було розірвано.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 квітня 2016 року в справі № 757/5588/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2016 року, задоволено зустрічний позов ОСОБА_2 та визначено місце проживання ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю (Т. 3 а.с. 156-158).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року в справі 757/12847/18-ц було затверджено мирову угоду та покладено на ОСОБА_3 зобов`язання сплати аліментів на двох дітей в сумі в національній валюті України, що еквівалентна 500 доларів США на дату сплати аліментів на кожну дитину до її повноліття (Т. 2 а.с. 15-17).

За заявою стягувача на примусове виконання цієї ухвали було відкрите виконавче провадження № 70686175, у межах якого здійснюється примусове стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 (Т. 2 а.с. 44-47)

Після досягнення 14-річного віку, користуючись правом на самостійне визначення місця проживання, ОСОБА_1 прийняла рішення проживати окремо від матері, що ОСОБА_1 самостійно підтвердила під час судового розгляду.

Відповідно до наявних в справі письмових доказів, ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з батьком.

Маючи намір самостійно розпоряджатись сплачуваними на її утримання аліментами, ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про стягнення аліментів з обох батьків безпосередньо на її користь. На момент подання позовної заяви ОСОБА_1 виповнилося повних 14 років.

Суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення аліментів з батьків безпосередньо на користь ОСОБА_1 , виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦПК України неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

Частиною 4 ст. 152 СК України визначено, що дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм, особа, якій виповнилось 14 років, може сама звернутись до суду із заявою, зокрема, про стягнення аліментів.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23.08.2023 у справі № 707/1319/22.

На момент подання позовної заяви ОСОБА_1 виповнилось 14 років, з огляду на що вона наділена правом самостійно отримувати та розпоряджатися аліментами, одержаними на її утримання, а також наділена цивільною процесуальною дієздатністю для захисту такого свого права в судовому порядку.

У своїх заявах по суті спору та з процесуальних питань, а також безпосередньо під час надання усних пояснень у судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердила, що подання позову до суду спрямоване саме на безпосереднє отримання нею аліментів та самостійне розпорядження ними, вона самостійно звернулась до адвоката з метою забезпечення захисту своїх прав у судовому порядку та розуміє правові наслідки її звернення до суду.

Виходячи із викладеного та зважаючи на процесуальну поведінку ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про те, що остання має право на захист своїх прав у судовому порядку згідно з поданою позовною заявою.

У відповідності до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально важливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН "Про права дитини" від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до положення ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України закріплений конституційний обов`язок батьків утримувати своїх дітей.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

При цьому, відповідно до ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Аналіз вищенаведених положень свідчить про те, що обов`язок з утримання дитини покладено на обох батьків, а право на отримання аліментів на утримання дитини має виключно той з батьків, з ким безпосередньо проживає дитина.

На момент розгляду справи на користь ОСОБА_2 стягуються з ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Натомість наявні в матеріалах справи письмові докази свідчать про те, що ОСОБА_1 з одержувачем аліментів на своє утримання ( ОСОБА_2 ) фактично не проживає, а факт використання аліментів матір`ю на утримання дитини не підтверджений.

Так, ОСОБА_1 після досягнення 14-річного віку не проживає з матір`ю, ОСОБА_2 , та почала проживати за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується наступними доказами:

-відповіддю Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області від 19.11.2024 року ОСОБА_2 , в якій поліція повідомляє, що за результатами звернень ОСОБА_2 від 21.10.2024 року та 24.10.2024 року було проведено перевірку та встановлено, що під час спілкування з ОСОБА_1 , остання повідомила, що вона самостійно прийняла рішення проживати в будинку батька разом з бабусею за адресою в АДРЕСА_1 (Т. 1 а.с. 128-131);

-заявою ОСОБА_2 від 22.10.2024 року, яка подана на адресу Служби у справах дітей з вимогою про негайне повернення дитини ОСОБА_1 за її місцем проживання із матір`ю АДРЕСА_2 (Т. 1 а.с. 133-134);

-заявою ОСОБА_2 від 22.10.2024 року на адресу Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області, відповіддю Центру соціальних служб Прилуцької міської ради Чернігівської області на ім`я ОСОБА_2 , де встановлено, що ОСОБА_1 не проживає з матір`ю (Т. 1 а.с. 135-136);

-заявою ОСОБА_2 від 18.11.2024 року на адресу Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області, де остання просить повідомити, які заходи були вжиті щодо повернення ОСОБА_1 додому (Т. 1 а.с. 141);

-заявою ОСОБА_2 від 18.11.2024 року на адресу Служби у справах дітей Прилуцької міської ради (Т. 1 а.с. 142);

-актом обстеження умов проживання сім`ї від 21.10.2024 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 близько двох місяців проживає за адресою в АДРЕСА_1 (Т. 3 а.с. 88);

-актом проведення оцінки рівня безпеки дитини від 22.10.2024 року, за адресою в АДРЕСА_1 , в якому зазначено, що у ОСОБА_1 не має ознак психологічного чи фізичного насильства, не має ознак занедбаності чи недогляду, ознаки небезпеки відсутні (Т. 3 а.с. 89-97);

-зверненням ОСОБА_2 від 16.10.2024 року до Служби у справах дітей Прилуцької міської ради, де вона вказує, що дитина проживає за адресою в АДРЕСА_1 та просить її повернути за її місцем проживання із матір`ю (Т. 3 а.с. 125);

-відповіддю Прилуцького РВП ГУ НП в Чернігівській області від 29.10.2024 року на адресу Служби у справах дітей, де зазначено, що перевіркою встановлено, що неповнолітня ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в даний час проживає за адресою АДРЕСА_1 разом з бабусею ОСОБА_14 (Т. 3 а.с. 151);

-зверненням ОСОБА_2 від 16.10.2024 року до Прилуцького РВП ГУ НП в Чернігівській області, де остання вказує, що дитина проживає за адресою в АДРЕСА_1 та просить її повернути за її місцем проживання із матір`ю (Т. 3 а.с. 169-171);

-поясненнями ОСОБА_14 від 28.10.2024 року складені на адресу Прилуцького РВП ГУ НП в Чернігівській області, де остання повідомляє, що дитина ОСОБА_1 вирішила проживати в будинку батька в АДРЕСА_1 разом з ним (Т. 3 а.с. 179-180);

-заявою ОСОБА_1 від 24.10.2024 року на адресу Прилуцького РВП ГУ НП в Чернігівській області, де остання повідомляє про те, що вона вирішила проживати в будинку батька в АДРЕСА_1 разом з ним, що стало причиною тиску на неї з боку матері - ОСОБА_2 (Т. 3 а.с. 184-185);

-поясненнями ОСОБА_2 від 25.10.2024 року на адресу Прилуцького РВП ГУ НП в Чернігівській області, де вона повідомляє, що донька проживає в будинку батька та відмовляється спілкуватися з нею (Т. 3 а.с. 189-190);

-листом про надання інформації від 30.10.2024 року, де зазначається про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в даний час проживає за адресою в АДРЕСА_1 (Т. 3 а.с. 193);

-актом обстеження умов проживання від 16.05.2025 року, складеного спеціалістами Служби у справах дітей Прилуцької міської ради Чернігівської області складеного за адресою АДРЕСА_1 , де зазначено, що за вказаною адресою проживає батько - ОСОБА_3 та ОСОБА_1

-актом обстеження умов проживання від 03.10.2025 року, складеного спеціалістами Служби у справах дітей Прилуцької міської ради Чернігівської області складеного за адресою АДРЕСА_1 , де зазначено, що за вказаною адресою проживає батько - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (Т. 7 а.с. 81).

За таких обставин суд вважає доведеними доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з приводу того, що дитина з серпня 2024 року проживає з батьком, а не з матір`ю, що підтверджується наявними в матеріалах справи належними, допустимими та достовірними доказами, у тому числі, поданими самою ОСОБА_2 .

Суд також критично оцінює доводи ОСОБА_2 про належне виконання нею обов`язку щодо утримання дитини, що не знаходять свого підтвердження належними і достатніми доказами. Зокрема, на підтвердження своїх доводів відповідачка посилалася на надані нею чеки, квитанції, фотографії та інші документи, які, на її думку, свідчать про понесення нею витрат на дитину. Однак сам по собі факт придбання певних товарів, оплати послуг чи наявності фотографій дитини не підтверджує, що відповідні витрати були понесені саме на її утримання, а також не дає можливості встановити, що такі витрати здійснювалися за рахунок власних коштів матері, а не за рахунок коштів, отриманих нею як аліменти від батька дитини. Відповідачкою не надано належних доказів, які б дозволяли пов`язати конкретні платежі з конкретними потребами дитини та визначити їх розмір.

Надані ОСОБА_2 докази стосуються періоду, який передує досягненню ОСОБА_1 14-річного віку та не є предметом дослідження в межах заявленого первісного позову (Т. 2 а.с. 112-128).

Саме після досягнення цього віку ОСОБА_1 реалізувала передбачене законом право самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав, у тому числі щодо отримання та розпорядження аліментами. Отже, обставини фактичного забезпечення дитини матір`ю у попередній період самі по собі не можуть підтверджувати належне виконання нею обов`язку з утримання дитини у спірний період, що є предметом розгляду у цій справі.

Крім того, з витребуваних судом на підставі ухвали від 15.07.2025 банківських виписок по рахунку ОСОБА_2 (Т. 7 а.с. 124-164) вбачається, що протягом періоду з 01.01.2024 по 15.07.2025 року на рахунки ОСОБА_2 надходили як її власні доходи, зокрема, заробітна плата, так і кошти, стягнуті з ОСОБА_3 як аліменти на утримання ОСОБА_1 . Зокрема, у виписках відображені регулярні надходження коштів від органу державної виконавчої служби на виконання судового рішення у справі № 757/12847/18-ц, у розмірі, еквівалентному 500 доларам США щомісячно.

Разом із тим, аналіз видаткових операцій за цими рахунками не дає підстав встановити, що отримані ОСОБА_2 аліменти фактично використовувалися на утримання ОСОБА_1 .

Суд також враховує, що сама ОСОБА_1 послідовно зазначала про відсутність у неї фактичного доступу до коштів, які батько сплачує на її утримання, та про те, що після досягнення 14-річного віку вона проживає окремо від матері. Ці обставини узгоджуються з іншими доказами у справі та поясненнями ОСОБА_1 , у тому числі заявами ОСОБА_1 до матері про здійснення перерахунку аліментів на рахунок дитини (Т. 8 а.с. 37-38) та Служби у справах дітей Прилуцької міської ради Чернігівської області (Т. 8 а.с. 39-41).

Таким чином, сукупність досліджених доказів не дає суду можливості встановити факт належного виконання ОСОБА_2 свого обов`язку з утримання ОСОБА_1 у спірний період. Надані ОСОБА_2 документи підтверджують лише окремі факти придбання товарів чи понесення витрат, але не підтверджують їх безпосередній зв`язок із потребами ОСОБА_1 та не дають можливості визначити, у якому розмірі і за який період матір фактично брала участь у її матеріальному забезпеченні.

Отже, вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на свою користь аліментів на своє отримання є законними та обґрунтованими, підтвердженими належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Частиною 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (ч. 1 ст. 184 СК України).

Необхідність встановлення розміру аліментів у твердій грошовій сумі може виникнути за наявності у платника аліментів нерегулярного або мінливого доходу, або отримання частини доходу в натурі. Стягнення аліментів у твердій грошовій сумі є можливим і в інших випадках, якщо суд прийде до висновку, що визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) платника є неможливим, ускладненим або суттєво порушує інтереси однієї із сторін. При встановленні розміру аліментів у твердій грошовій сумі виплата аліментів на дитину проводиться щомісячно, що встановлено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів (п. 17)".

У відповідності до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, наявність у платника аліментів рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; докази про витрати платника аліментів, що перевищують десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, а також наявність інших обставин, що мають істотне значення.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 ст. 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час визначення розміру аліментів, які підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 , судом враховується майновий стан кожного з батьків, наявність на праві власності нерухомого майна, грошові надходження та витрати, а також розмір аліментів, які на даний момент стягуються на утримання ОСОБА_1 .

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Суд враховує, що відповідно до ухвали Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року в справі 757/12847/18-ц з ОСОБА_3 на утримання ОСОБА_1 стягуються аліменти в еквіваленті 500 доларів США. Аналогічний розмір аліментів заявлено ОСОБА_1 до стягнення з ОСОБА_3 в первісному позові (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), проти якого ОСОБА_3 не заперечував. Наявність підстав для зменшення розміру аліментів, який стягується з ОСОБА_3 , не доведена та не встановлена судом, вимога про зменшення розміру аліментів на заявлялась.

Докази того, що ОСОБА_3 є непрацездатним чи має на своєму утриманні інших неповнолітніх чи непрацездатних осіб, в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відповідність інтересам неповнолітньої ОСОБА_1 стягнення з ОСОБА_3 на її утримання аліментів у розмірі, еквівалентному 500 доларам США.

Крім того, при визначенні розміру аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 , суд виходить з наступного.

У клопотанні про відкладення судового розгляду та відмову від клопотання про виклик та допит позивача ОСОБА_1 від 28.05.2026 ОСОБА_2 зазначала, що вона працює на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів у сфері інвестиційної діяльності Прилуцької міської ради Чернігівської області (Т. 6 а.с. 198-199).

Відповідно до витребуваних на підставі ухвали від 15.07.2025 банківських виписок по рахунку ОСОБА_2 у період 01.01.2024 року по 15.07.2025 року ОСОБА_2 систематично отримувала заробітну плату від Виконавчого комітету Прилуцької міської ради (Т. 7 а.с. 124-164). Середній розмір заробітної плати відповідно до інформації про рух коштів по рахунках становить близько 24 000 грн.

Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Т. 1 а.с. 58-59), декларацією ОСОБА_2 за 2024 рік на праві власності в неї наявне нерухоме майно (квартири, житловий будинок, земельні ділянки). Доказів відчуження чи втрати права власності на це майно в будь-який інший спосіб надано не було. Крім того, відповідно до декларації в ОСОБА_2 наявні готівкові заощадження в національній та іноземних валюті, а також дебіторська заборгованість.

Докази того, що ОСОБА_2 є непрацездатною чи має на своєму утриманні інших неповнолітніх чи непрацездатних осіб, в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи рівність обов`язків обох батьків з утримання дитини, проживання дитини разом з батьком, майновий стан матері, розмір надходжень та витрат, суд приходить до висновку про відповідність інтересам неповнолітньої ОСОБА_1 стягнення з ОСОБА_2 на її утримання аліментів у розмірі, еквівалентному 500 доларам США.

У відповідності до ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Таким чином, аліменти підлягають стягненню з 21.08.2024.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України рішення про стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

Також суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 208 ЦПК України ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження".

У постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 2-4671/11 сформульовано правовий висновок, що підстави визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, прийнято поділяти на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов`язку), зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання й інші, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо.

Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.01.2018 у справі № 755/15479/14-ц.

Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст. 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

Отже, саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Оскільки неповнолітня ОСОБА_1 з серпня 2024 року проживає разом із батьком ОСОБА_3 , знаходиться на утриманні батька, судом задоволено первісні позовні вимоги про стягнення аліментів безпосередньо на користь ОСОБА_1 , стягнення на користь матері аліментів, які відповідно до ч. 1 ст. 179 СК України, є власністю дитини, буде суперечити інтересам дитини, суд дійшов висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про припинення стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_1 відповідно до Ухвали Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року в справі 757/12847/18 та визнання Ухвали Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року в справі 757/12847/182 такою, що не підлягає виконанню, з дня пред`явлення позову ОСОБА_1 .

У той же час не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_2 за зустрічним позовом про визнання недійсним договору про надання правничої допомоги, виходячи з наступного.

17 липня 2024 року до Адвокатського бюро "Лесі Дубчак" звернулась ОСОБА_1 , і повідомила, що протягом тривалого часу її батько ОСОБА_3 сплачував аліменти на її банківський рахунок, а мати ОСОБА_2 отримувала ці кошти та розпоряджалась ними на власний розсуд, не використовуючи їх на потреби дитини.

З метою захисту порушених прав неповнолітньої особи між Адвокатським бюро "Лесі Дубчак", від імені якого діє керівник - адвокатка Дубчак Леся Сергіївна, та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання правової (професійної правничої) допомоги № 40 від 17 липня 2024 року, за яким надається правова (професійна правнича) допомога на умовах pro bono, що не заборонено законом (Т. 7 а.с. 11-114).

Дії ОСОБА_1 щодо підтримання поданої позовної заяви та оформлення процесуальних документів спростовують доводи щодо використання дитини поза її волею. При цьому, Договір про надання правової (професійної правничої) допомоги не міг бути укладений за згодою батьків, оскільки вони є відповідачами за первісним позовом ОСОБА_1 .

Кожен громадянин, у тому числі неповнолітня особа, вправі скористатись правом, передбаченим статтею 59 Конституції України, і це право не може бути обмежено.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 виповнилося 14 років, після досягнення 14-річчя ОСОБА_1 самостійно та вільно обрала своє місце проживання в будинку батька ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 .

Слід зазначити, що Верховна Рада України, ратифікуючи Європейську конвенцію про здійснення прав дітей 1996 року, заявила, що дія цієї Конвенції поширюється на розгляд судами справ, що стосуються: усиновлення дитини; встановлення опіки, піклування над дитиною; визначення місця проживання дитини; позбавлення або оспорювання батьківських прав; інших питань про відносини між батьками та дитиною; будь-яких інших питань, що стосуються дитини особисто, а також питань її сім`ї (у тому числі її виховання, поновлення батьківських прав, управління її майном).

Отже, можна констатувати, що Європейська конвенція про здійснення прав дітей має предметом свого регулювання правовідносини у даній справі. Метою цієї конвенції є надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються.

Європейська конвенція про здійснення прав дітей, зокрема та серед іншого, зазначала в статті 4, що за винятком, передбаченого статтею 9, дитина має право подавати особисто або через інших осіб чи органи клопотання про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, що стосуються її у випадках, коли внутрішнє законодавство позбавляє суб`єктів батьківської відповідальності права представляти дитину в результаті виникнення у них конфлікту інтересів з останньою (в контексті зазначеного міжнародного акту, спеціальним представником може бути, зокрема, адвокат); в статті 5, як інші процесуальні права: права клопотати про одержання допомоги від відповідної обраної ними особи у висловленні ними своєї думки; права клопотати самостійно або через інших осіб чи органи про призначення окремого представника, а у відповідних випадках - адвоката; права призначити свого представника; права здійснювати деякі або всі права сторін у такому процесі.

Тобто, зазначені міжнародні акти як найвищі інтереси дитини ставлять максимальний обов`язок держави, як на законодавчому рівні так і на рівні адміністративного, судового захисту надавати можливість дитині (особі до 18 років) приймати безпосередню участь в справах щодо захисту своїх інтересів, особливо у випадку наявності конфлікту з особами, які несуть батьківську відповідальність, в тому числі призначати/обирати свого представника.

Зазначеної позиції дотримується також Верховний Суд у своїй постанові від 16 червня 2021 року в справі № 369/13467/20.

У цій же постанові Верховний Суд зауважив, що відсутність згоди батьків не нівелює правових наслідків укладення такого договору та наділення адвоката повноваженнями на представництво.

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За ч. 2 ст. 47 ЦПК України неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 179 СК України встановлено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

Частиною 4 ст. 152 СК України дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років. Особа, якій виповнилось 14 років, може сама звернутись до суду із заявою, зокрема, про стягнення аліментів.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 серпня 2023 року № 707/1319/22.

Законність укладення договору про правову допомогу з неповнолітньою ОСОБА_1 була також предметом розгляду Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернівецької області та Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної адвокатури, що відображено в рішеннях № 233 від 11.06.2025 та № ІХ-027/2025 від 25.09.2026 відповідно.

Таким чином, з урахуванням наведених положень законодавства та встановлених у справі обставин суд доходить висновку, що ОСОБА_1 , яка на момент укладення Договору про надання правової (професійної правничої) допомоги досягла чотирнадцятирічного віку, мала передбачене законом право особисто звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів, а також право на отримання правничої допомоги та вибір особи, яка здійснюватиме її представництво. Наявність між неповнолітньою та її батьками конфлікту інтересів, зумовленого предметом спору, навпаки, виключала можливість забезпечення ефективного представництва її інтересів виключно через батьків, які є учасниками спірних правовідносин.

При цьому, судом не встановлено обставин, які б свідчили про укладення оспорюваного договору під впливом обману, насильства, погрози чи іншого неправомірного впливу на волю ОСОБА_1 . Навпаки, подальша поведінка ОСОБА_1 свідчить про послідовне та свідоме здійснення нею своїх процесуальних прав: вона підтримала поданий позов, особисто брала участь у судовому розгляді, підтверджувала свою позицію та вчиняла процесуальні дії, спрямовані на захист власних прав та інтересів. Сама по собі незгода матері з рішенням неповнолітньої звернутися за правничою допомогою та пред`явити позов не свідчить про відсутність у неї волевиявлення на укладення договору.

За таких обставин суд не встановив передбачених законом підстав для визнання Договору про надання правової (професійної) правничої допомоги № 40 від 17 липня 2024 року недійсним, а доводи ОСОБА_2 у цій частині ґрунтуються на припущеннях щодо відсутності самостійної волі неповнолітньої, не підтверджені належними і допустимими доказами. Відтак, у задоволенні зустрічного позову в цій частині слід відмовити.

Оскільки судом задоволено позов про стягнення аліментів, а ОСОБА_1 згідно Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору за подання позову про стягнення аліментів то відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3633,60 грн. у рівних частинах.

Крім оскільки судом задоволено позов ОСОБА_3 , з ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 179, 180, 181, 182, 184 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 273, 274, 275, 279, ст.ст.352, 354,430 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Прилуцької міської ради про стягнення аліментів на її утримання та визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Печерський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про припинення стягнення аліментів та визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі, еквівалентному 500 доларам США щомісячно, починаючи з 21.08.2024 та до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі, еквівалентному 500 доларам США щомісячно, починаючи з 21.08.2024 та до досягнення дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на її утримання у розмірі, еквівалентному 500 доларам США щомісячно, починаючи з 21.08.2024 та до досягнення дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на її утримання у розмірі, еквівалентному 500 доларам США щомісячно, починаючи з 21.08.2024 та до досягнення дитиною повноліття.

Припинити стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , які стягуються на підставі до ухвали Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року в справі 757/12847/18 та визнати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року в справі 757/12847/18 такою, що не підлягає виконанню, починаючи з 21.08.2024.

У задоволені зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Адвокатського бюро «Лесі Дубчак» про визнання недійсним договору відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 3028 грн. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 1816,80 грн. судового збору.

Повне рішення складено 28 серпня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, або якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя