Вирок від 01 вересня 2026 р. у справі №754/13254/26 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 1-кп/754/1057/26

Справа№754/13254/26

Вирок

Іменем України

02 вересня 2026 року

Деснянський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження №12026100030001186 від 06.06.2026 року стосовно

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, із середньою освітою, розлученого, має на утриманні малолітню дитину 2018 року народження, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , з 19.12.2025 перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

раніше судимого:

-09.12.2003 року Деснянським районним судом м. Києва за ч. 3 ст. 289, 69 КК України до 3 років позбавлення волі, звільнився 13.12.2005 року умовно-достроково на невідбутий термін 11 місяців 4 дні;

-10.07.2006 року Деснянським районним судом м. Києва за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 187, ст.70, 71 КК України до 7 років 6 місяців позбавлення волі;

-02.03.2010 року Ізяславським районним судом Хмельницької обл. за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 27, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 393, ст.71 КК України до 7 років 3 місяців позбавлення волі;

-15.06.2018 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням тривалістю 3 роки;

- 04.08.2020 року Деснянським районним судом м. Києва за ч.2 ст. 186, ст. 71 КК України до 4 років 1 місяця позбавлення волі, на підставі ухвали Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06.06.2024 звільнився 14.06.2024 року умовно-достроково для проходження військової служби за контрактом на невідбутий термін 9 місяців 19 днів, -

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України,

за участю сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_4 ,

сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_5 ,

ВСТАНОВИВ:

І. ОБВИНУВАЧЕННЯ, ВИЗНАНЕ СУДОМ ДОВЕДЕНИМ

ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем, під час проходження військової служби повинен керуватися вимогами ст. ст. 11, 12, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, які вимагають від нього свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим, постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, берегти військову честь, захищати свою і поважати гідність інших людей, поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Однак, всупереч вищенаведеним нормативно-правовим актам ОСОБА_3 вчинив злочини у сфері незаконного обігу зброї, бойових припасів та вибухових речовин за наступних обставин.

Так, ОСОБА_3 , будучи достеменно обізнаним з правилами поводження з вибуховими пристроями, у невстановлений досудовим розслідуванням день, час та місці, але не пізніше 06.06.2026, діючи умисно, незаконно придбав один запал типу DМ82А3, який належить до вибухових пристроїв промислового виготовлення та бойових припасів, після чого почав носити при собі, без передбаченого законом дозволу.

В подальшому, 06.06.2026, приблизно о 00 годин 10 хвилин за адресою: місто Київ, вулиця Сержа Лифаря, поблизу будинку 17, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був затриманий працівниками поліції, а в ході особистого обшуку затриманої особи у останнього було виявлено та вилучено - один запал типу DМ82А3, який відноситься до вибухових пристроїв промислового виготовлення та бойових припасів, який ОСОБА_3 придбав та носив при собі без передбаченого законом дозволу.

Таким чином, ОСОБА_3 , обвинувачується у придбанні та носінні вибухових пристроїв, без передбаченого законом дозволу, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого 1 ст. 263 КК України.

ІІ. СТАТТІ (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Відповідальність за ч.1 ст. 263 КК України настає за носіння, зберігання, придбання, передачу чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

Суб`єктом зазначеного кримінального правопорушення може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Суб`єктивна сторона характеризується прямим умислом спрямованим на незаконне поводження зі зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами або вибуховими пристроями.

Суд дійшов висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України, як незаконне придбання та носіння вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

ІІІ. ДОКАЗИ НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 визнав себе винним, щиро розкаявся і підтвердив вищеописані встановлені судом обставини справи.

Так, обвинувачений пояснив, що він 05.06.2026, приблизно о 23:30 год, знаходячись на вул. Бальзака у м. Києві, знайшов на ґрунтовому покрові один запал типу DМ82А3, який належить до вибухових пристроїв промислового виготовлення та бойових припасів, та вирішив присвоїти його собі, тому поклав до своєї сумки, таким чином, придбав без передбаченого законом дозволу. Що саме це за предмет, обвинувачений знав, оскільки є військовослужбовцем і має бойовий досвід. Запал типу DМ82А3 придбав без мети збуту. В подальшому до нього підійшли працівники поліції і спитали, чи має він щось заборонене при собі. ОСОБА_3 , не маючи наміру щось приховувати, чесно повідомив їм, що має гранату, після чого був затриманий працівниками поліції.

Показання обвинуваченого є логічними та послідовними і не залишають у суду сумнівів в їх правдивості.

Суд вважає недоцільним дослідження доказів стосовно всіх обставин справи, які ніким не оспорюються, проти цього не заперечують учасники судового розгляду, обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, і у суду немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, учасникам судового розгляду роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своїх рішеннях "Ірландія проти Сполученого Королівства" від 18 січня 1978 року, "Коробов проти України" від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом", така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, з точки зору належності та допустимості, суд приходить до висновку про те, що винність обвинуваченого ОСОБА_3 знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження, та його дії вірно кваліфіковано за ч.1 ст. 263 КК України, як незаконне носіння, та придбання вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

ІV. ПОКАРАННЯ

Відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд призначає покарання, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Так, санкцією ч.1 ст. 263 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Відповідно до встановлених обставин, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, яке за класифікацією, визначеною ст. 12 КК України, є тяжким злочином.

У відповідності до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Суд враховує, що юридична відповідальність особи, відповідно до ч.2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер.

Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).

В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає - щире каяття, яке полягає, зокрема, у визнанні обставин, регламентованих п.1 ч.1 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення.

Щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ВС від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к).

Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки.

Обставиною, що обтяжує покарання, суд визнає рецидив злочинів.

Відповідно до даних про особу обвинуваченого ОСОБА_3 : він раніше неодноразово судимий, у тому числі, за умисні злочини, останній раз - 04.08.2020 року Деснянським районним судом м. Києва за ч.2 ст. 186, ст. 71 КК України до 4 років 1 місяця позбавлення волі, на підставі ухвали Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06.06.2024 звільнився 14.06.2024 року умовно-достроково для проходження військової служби за контрактом на невідбутий термін 9 місяців 19 днів; має середню освіту, неодружений, має на утриманні малолітню дитину 2018 року народження, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває.

Суд враховує дані про стан здоров`я обвинуваченого, який має низку захворювань, а саме: захворювання печінки БДУ МКХ-10 АМ: В17.1 Гострий гепатит С, вірусний гепатит МКХ-10 АМ: В18.9 Хронічний вірусний гепатит, неуточнений гепатит В, хронічний панкреатит, хронічний холецистит. ОСОБА_3 під час проходження військової служби був поранений (ВОСП лівого плеча, лівої бічної стінки ГК (не проникаюче), ВОСП в/3 правої гомілки, АВБТ з пошкодженням б/п зліва).

Суд також враховує, що ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи довічно, а рідний брат обвинуваченого - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

З урахуванням наведеного, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_3 покарання, яке необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів у виді позбавлення волі, в межах встановлених у санкції відповідної статті особливої частини КК України.

Водночас суд відхиляє позицію прокурора, висловлену в судових дебатах, щодо необхідності призначення покарання ОСОБА_3 із застосуванням ст. 71 КК України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 04.08.2020 року, яким його було засуджено за ч.2 ст. 186, ст. 71 КК України до 4 років 1 місяця позбавлення волі, та на підставі ухвали Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06.06.2024 звільнено 14.06.2024 року умовно-достроково для проходження військової служби за контрактом на невідбутий термін 9 місяців 19 днів, - як необґрунтовану, оскільки строк невідбутої частини покарання сплив 25.03.2025. Натомість кримінальне правопорушення, за яке засуджується ОСОБА_3 , було ним вчинене 06.06.2026, тобто покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 04.08.2020 року станом на дату вчинення злочину вважається відбутим.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 81-1 КК України, у разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом, протягом невідбутої частини покарання нового кримінального правопорушення суд призначає такій особі покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу. Разом з тим, доказів того, що ОСОБА_3 протягом невідбутої частини покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 04.08.2020 року вчинив нове кримінальне правопорушення, стороною обвинувачення суду не надано.

При призначенні міри покарання обвинуваченому, суд керується поняттям судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати кримінально-правові відносно визначені санкції, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.

Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Виправлення, як мета покарання, це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Так, суд враховує ті обставини, що ОСОБА_3 засуджується за вчинення злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, ОСОБА_3 раніше неодноразово був засуджений за вчинення кримінальних правопорушень, однак на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив та продовжив вчиняти умисні злочини.

Суд також враховує підвищену суспільну небезпечність скоєного ОСОБА_3 кримінального правопорушення, оскільки існувала висока вірогідність настання тяжких наслідків для великої та заздалегідь не визначеної кількості людей. Тому, на переконання суду, виправлення ОСОБА_3 неможливе без ізоляції від суспільства.

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, адже втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

На переконання суду, виправлення ОСОБА_3 неможливе без ізоляції від суспільства, а призначення будь-якого іншого виду покарання не сприятиме досягненню мети, визначеної ст. 50 КК України, та не відповідатиме засадам, регламентованим ст. 65 цього кодексу.

V. МОТИВИ УХВАЛЕННЯ ІНШИХ РІШЕНЬ

Відповідно до ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Питання з речовими доказами суд вирішує в порядку ст. 100 КПК України.

Згідно з ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

У даному кримінальному провадженні документально підтверджені витрати на залучення експертів становлять 8446 гривень 48 копійок.

Витрати на проведення судової експертизи матеріалів, речовин та виробів №СЕ-19/111-26/30751-НЗПРАП від 06.06.2026 становить 962 грн. 72 коп.

Витрати на проведення судова вибухово-технічна експертиза №СЕ-19/111-26/3502-ВТХ від 24.06.2026 року становить 7701 грн. 76 коп.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь держави витрати на залучення експерта у сумі 8446 гривень 48 копійок.

Запобіжні заходи

Під час досудового розслідування 06.06.2026 ОСОБА_3 був затриманий в порядку ст. 208 КПК України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення», попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Відповідно до положень ч.5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 08.06.2026 стосовно ОСОБА_3 був застосований запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту - до 06.08.2026 року.

Відповідно до положень ст. 72 ч.5 КК України домашній арешт зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі три дні домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі, або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Отже, у строк покарання, призначеного судом, необхідно зарахувати строк попереднього ув`язнення ОСОБА_3 з 06.06.2026 по 08.06.2026 з розрахунку день за день, а також строк перебування під цілодобовим домашнім арештом з 09.06.2026 по 06.08.2026 із розрахунку - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Заходи забезпечення у даному кримінальному провадженні не застосовувалися.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368, 370, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 263 КК України і призначити йому покарання у виді 3 /трьох/ років позбавлення волі.

Зарахувати ОСОБА_3 у строк покарання строк попереднього ув`язнення - з 06.06.2026 по 08.06.2026, з розрахунку - один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Зарахувати ОСОБА_3 у строк покарання строк перебування під цілодобовим домашнім арештом - з 09.06.2026 по 06.08.2026, з розрахунку - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з моменту його затримання у порядку виконання вироку.

На підставі ч.2 ст. 124 КПК України стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати за проведення експертиз залученими стороною обвинувачення експертами спеціалізованої державної установи - 8446 гривень 48 копійок.

Речові докази:

-предмет, ззовні схожий на гранату з маркуванням HGR SPRENG SM51A2 LOS DNM04J0010; HGBZ DM82A3 LOS DWM04J0007; дві металеві кулі, молоток, ніж, що поміщено до спеціального пакету Національна поліція України KIV6116023, які передано до камери схову речових доказів Деснянського УП ГУНП у м. Києві, квитанція №010362- знищити; експертний пакет №66332822 з кристалічною речовиною білого кольору, що не містить наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, який передано до камери схову речових доказів Деснянського УП ГУНП у м. Києві, квитанція №002022, пошкоджені частини та конструктивні елементи запалу типу DM82A3, що поміщені до експертного пакету №6181200, та які передано до камери схову речових доказів Деснянського УП ГУНП у м. Києві, квитанція №010345, - знищити.

- грошові кошти загальною сумою 31 гривня, а саме одна купюра номіналом 20 гривень ГН 5970580, одна монета номіналом 5 гривень, дві монети номіналом 2 гривні, дві монети номіналом 1 гривня, що передані ОСОБА_3 - залишити за належністю ОСОБА_3 .

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору.

Суддя: ОСОБА_1