Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №380/2587/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/2587/25 пров. № А/857/17111/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Галицького відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного регіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Сидор Н.Т.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Галицького відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного регіонального управління Міністерства юстиції, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність щодо ненадання відповіді на запит від 16.12.2024 та запитуваної у ньому інформації; зобов`язати у п`ятиденний строк з моменту набрання судовим рішенням законної сили надати відповідь на запит від 16.12.2024 та запитувану у ньому інформацію.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що подала на офіційну електронну пошту відповідача запит про надання інформації в порядку, встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації», однак відповіді на цей запит не отримала.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Галицького відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного регіонального управління Міністерства юстиції щодо ненадання ОСОБА_1 відповіді на запит на інформацію від 16.12.2024. Зобов`язано Галицький відділ Державної виконавчої служби у місті Львові Західного регіонального управління Міністерства юстиції у п`ятиденний строк з моменту набрання судовим рішенням законної сили надати ОСОБА_1 відповідь на запит від 16.12.2024. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач, хоча й підготував відповідь на запит позивача від 16.12.2024, фактично не надав її позивачу, оскільки надіслав за іншою адресою, ніж та, яку позивач зазначила у запиті. Відтак суд першої інстанції дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на запит та зобов`язав його надати таку відповідь у п`ятиденний строк після набрання рішенням законної сили. Водночас вимогу про безпосереднє надання запитуваної інформації суд першої інстанції не задовольнив, оскільки до отримання належної відповіді передчасно визначати, чи підлягає інформація наданню, зокрема з огляду на можливість відмови або направлення запиту належному розпоряднику.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнти повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції помилково визнав повноваження відповідача дискреційними та передчасно відмовив у задоволенні вимог про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання надати запитувану інформацію. Вказує, що відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» після отримання запиту розпорядник зобов`язаний надати запитувану інформацію або відмовити в її наданні виключно з передбачених законом підстав, перелік яких є вичерпним. Оскільки відповідач не навів жодної такої підстави для відмови та не довів технічної неможливості надання запитуваних сканованих копій документів, у нього не було свободи вибору між кількома правомірними варіантами поведінки.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 16.12.2024 ОСОБА_1 направила на електронну адресу Галицького відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції запит про надання публічної інформації із таким текстом:

«Відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» прошу надати в електронному вигляді (скановані у кольоровому форматі з оригіналів документів) копії штатних розписів Галицького відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, чинних у період з 21.03.2007 по 27.04.2016, та копії наказів, якими вони були затверджені.

Відповідь на мій запит та запитувану у ньому інформацію прошу надіслати на зазначену електронну адресу у термін, визначений ч. 1 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», не пізніше 5 робочих днів з дня його отримання».

Не отримавши відповідь на такий запит, позивач звернулась до суду із цим позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині: визнання протиправної бездіяльності Галицького відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного регіонального управління Міністерства юстиції щодо ненадання ОСОБА_1 відповіді на запит на інформацію від 16.12.2024; зобов`язання Галицького відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного регіонального управління Міністерства юстиції у п`ятиденний строк з моменту набрання судовим рішенням законної сили надати ОСОБА_1 відповідь на запит від 16.12.2024.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі – Закон № 2939-VI) визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом та інформації, що становить суспільний інтерес.

Згідно з статтею 1 Закону № 2939-VI публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єкта владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.

Відповідно до ст. 5 Закону № 2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.

Згідно з ст. 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації – фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації – суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Положенням п. 5 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (ч. 4 ст. 13 Закону № 2939-VI).

Відповідно до ст. 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно з ч. 1-4 ст. 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію – це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

Частина 5 ст. 19 Закону № 2939-VI передбачає, що запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Згідно з ч. 2 ст. 22 Закону № 2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником (ч. 3 ст. 22 Закону № 2939-VI).

Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (стаття 23 Закону № 2939-VI).

Проаналізувавши вищенаведені норми, колегія суддів зазначає, що розпорядник інформації повинен надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту або мотивовану відмову у наданні запитуваної інформації, у разі наявності підстав, визначених статтями 21 та 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Відтак, орган, до якого направлена заява про надання публічної інформації, зобов`язаний об`єктивно і вчасно її розглянути, перевірити викладені в ній факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечити його виконання, а також повідомити заявника про наслідки розгляду такої заяви.

Як правильно встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, позивач 16.12.2024 подала на електронну адресу відповідача запит про надання публічної інформації, в якому просила відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» надати в електронному вигляді (скановані у кольоровому форматі з оригіналів документів) копії штатних розписів Галицького відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, чинних у період з 21.03.2007 по 27.04.2016, та копії наказів, якими вони були затверджені.

Факту отримання такого запиту відповідач не заперечив.

Позивач, не отримавши відповідь на запит, звернулась до суду із цим позовом.

Відповідач, в свою чергу, долучив до матеріалів справи лист № 67191, датований 20.12.2024, у якому повідомив наступне:

«У відповідь на Ваш запит від 16.12.2024 Галицький відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомляє, що у відділі відсутня інформація щодо штатних розписів Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, чинних у період з 21.03.2007 по 27.04.2016.

Враховуючи вищенаведене, з метою отримання запитуваної інформації, просимо звертатись до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за адресом місто Львів, пл. Шашкевича, 1».

Також відповідач подав ярлик відправлення Укрпошти, що підтверджує надсилання листа від Галицького відділу ВДВС у місті Львові за адресою м. Львів, вул. В. Івасюка, 19а, 225.

Натомість позивач у запиті про надання публічної інформації зазначила наступну адресу для кореспонденції: м. Львів, вул. В. Івасюка, 19, а/с 225, а також електронну адресу o_coutr@ukr.net.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки відповідачем направлено відповідь на запит на адресу, яка відрізняється від тієї, що зазначена позивачем у запиті, слід вважати що відповідач фактично не надав позивачу відповіді на запит на інформацію.

З огляду на встановлені обставини, враховуючи положення статті 23 Закону № 2939-VI, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненадання позивачу відповіді на запит на інформацію від 16.12.2024, та з метою належного та ефективного захисту порушеного права позивача, слід зобов`язати відповідача у п`ятиденний строк з моменту набрання судовим рішенням законної сили надати відповідь на запит позивача від 16.12.2024.

Також колегія судідв погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання запитуваної інформації та зобов`язання надати запитувану інформацію задоволенню не підлягають, оскільки, як зазначено вище, підставою позову слугувало саме ненадання відповідачем відповіді на запит позивача.

Відтак, вирішення судом питання щодо наявності у відповідача обов`язку щодо надання запитуваної інформації є передчасним та може призвести до втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки положення Закону № 2939-VI уповноважують відповідача на різні варіанти поведінки після отримання запиту, зокрема, надання запитуваної інформації, відмову у наданні інформації, направлення запиту належному розпоряднику інформації.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд першої інстанції прийщов до обгрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року у справі № 380/2587/25 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська