Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №380/22466/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/22466/25 пров. № А/857/40423/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Качур Р.П.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), у якому просив: визнати протиправними дії щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми, виплаченого позивачу грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 у справі № 380/5423/25; зобов`язати повернути надмірно утриманий військовий збір, а саме 3,5% від суми, нарахованої на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 у справі № 380/5423/25.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 у справі №380/5426/25, яке набрало законної сили на відповідача покладено обов`язок нарахувати та виплатити грошового забезпечення на суму 225773,73 грн. Вказує, що на виконання вказаного рішення суду військова частина НОМЕР_1 26.09.2025 здійснила виплати у розмірі 214485,04 грн. Водночас при здійсненні виплат відповідач застосував ставку військового збору 5% замість встановленої підпунктом 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України ставки 1,5 %, оскільки виплачений дохід є грошовим забезпеченням військовослужбовця, нарахованим за період проходження військової служби. Вважає, що втрата ним статусу військовослужбовця на час виплати грошового забезпечення не змінює його правової природи і не звільняє відповідачів від обов`язку застосовувати ставку військового збору 1,5 %, оскільки саме дії відповідача призвели до виплати такого доходу після звільнення з військової служби.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року у справі № 380/5423/25. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надлишково утриманий військовий збір у розмірі 3,5% від сум, виплачених на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року у справі № 380/5423/25.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Вказує, що військова частина НОМЕР_1 діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вказує, що з 01 грудня 2024 року набрав чинності Закон України від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX, яким підвищено ставку військового збору з 1,5 % до 5 % від оподатковуваного доходу фізичних осіб. Оскільки дохід у вигляді доплат, розрахований на підставі рішення суду, виплачується фізичній особі звільненому військовослужбовцю, то сума такого доходу включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб, без урахування положень п. 168.5 ст. 168 ПКУ, і військовим збором на загальних підставах.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно з витягом з наказу Начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 23.12.2024 № 1724-ОС майстер-сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 у справі № 380/5423/25, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат за час проходження військової служби за період з 30.01.2020 по 19.05.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020, Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” станом на 01.01.2021, Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01.01.2022, Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 у справі №380/5423/25 відповідачем 26.09.2025 на картковий рахунок позивача зараховано 214485,044 грн доплати грошового забезпечення за рішенням суду від 06.06.2025 у справі 380/5423/25. Згідно з довідкою-розрахунком вч 2144 нараховано 225773,73 грн, утримано військовий збір 5% - 11288,69 грн, нараховано ПДФО 40639,27 грн із одночасною компенсацією.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Як визначено пунктом 161 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” Податкового кодексу України (далі - ПКУ) тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Згідно з підпунктом 1 підпункту 1.1 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” ПКУ платниками військового збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 ПКУ, тобто, зокрема, фізичні особи - резиденти, які отримують доходи з джерела їх походження в Україні.

Об`єктом оподаткування військовим збором для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” ПКУ, є доходи, визначені статтею 163 ПКУ (підпункт 1 підпункту 1.2 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” ПКУ).

Законом України від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану”, який набрав чинності з 01 грудня 2024 року, та Законом України від 04 грудня 2024 року № 4113-IX “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні”, з 01 грудня 2024 року збільшено базову ставку військового збору до 5 % від об`єкта оподаткування.

Водночас Законом № 4113-IX встановлено особливе правило (виняток) для доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат військовослужбовцям та працівникам визначених у законі військових формувань.

Так, відповідно до підпункту 1 підпункту 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” ПКУ ставка військового збору для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, становить 5 % від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, КРІМ доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту.

Згідно з підпунктом 4 підпункту 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” ПКУ для військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань ставка військового збору становить 1,5 % з доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” ПКУ).

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що визначальною ознакою застосування ставки військового збору 1,5 %, передбаченої підпунктом 4 підпункту 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” ПКУ, є природа виплаченого доходу, а не статус особи на момент здійснення виплати.

Знижена (1,5 %) ставка військового збору застосовується саме за критерієм “дохід, одержаний у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України” для відповідних військовослужбовців. Тобто законодавець у наведеній нормі визначає об`єкт оподаткування за його правовою природою (грошове забезпечення військовослужбовця Державної прикордонної служби України), а не за моментом фактичної виплати такого доходу.

Аналогічний підхід слідує із системного аналізу правового регулювання статусу грошового забезпечення військовослужбовця: відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення є гарантією, яка нараховується за період проходження військової служби; саме фактом проходження військової служби обумовлюється виникнення права на грошове забезпечення та його складові, у тому числі на індексацію грошового забезпечення та грошову допомогу на оздоровлення.

Згідно з пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

Таким чином, обов`язок забезпечити повний розрахунок із військовослужбовцем за всіма видами належного йому грошового забезпечення виникає до моменту виключення зі списків особового складу. Своєчасне виконання такого обов`язку покладається на військову частину. Невиконання військовою частиною свого обов`язку щодо виплати у повному обсязі грошового забезпечення в період проходження особою військової служби та необхідність судового стягнення зазначених сум не змінює правової природи цих виплат як грошового забезпечення військовослужбовця.

За змістом рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 у справі № 380/5423/25, яке набрало законної сили, на відповідача покладено обов`язок перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат за час проходження військової служби за період з 30.01.2020 по 19.05.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020, Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” станом на 01.01.2021, Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01.01.2022, Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум за період проходження ним військової служби. Виплати, здійснені на виконання вказаного судового рішення, за своєю правовою природою є саме грошовим забезпеченням військовослужбовця Державної прикордонної служби України, право на яке виникло у позивача в період проходження ним військової служби.

Та обставина, що такі виплати фактично здійснені після звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу, обумовлена виключно протиправною бездіяльністю самих відповідача, який належним чином і своєчасно не виконав покладений на нього законом обов`язок щодо повного розрахунку з військовослужбовцем за час проходження ним військової служби, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Колегія суддів враховує, що згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин дії відповідача, що звелися до того, що звільнений військовослужбовець внаслідок саме його тривалої бездіяльності зазнав збільшеного податкового тягаря у вигляді військового збору, утриманого за ставкою 5% замість 1,5%, не узгоджуються із принципом справедливості оподаткування та з природою спірних виплат як грошового забезпечення військовослужбовця.

Крім того, відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПКУ податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Тому будь-які сумніви щодо тлумачення положень підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” ПКУ мають вирішуватися на користь платника військового збору.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що грошове забезпечення військовослужбовця Державної прикордонної служби України, нараховане та виплачене позивачу на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 у справі № 380/5423/25 за період проходження ним військової служби, в силу положень підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” Податкового кодексу України підлягає оподаткуванню військовим збором за ставкою 1,5 %.

Отже, дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо утримання військового збору за ставкою 5% з сум грошового забезпечення, виплачених позивачу на виконання вказаного судового рішення, є протиправними.

Стосовно належного способу захисту порушеного права позивача суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Верховний Суд у пункті 62 постанови від 31.05.2021 у справі №420/7110/19 зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту повинен: а) відповідати змісту порушеного права (вимога повинна співвідноситися із обставинами порушення права чи законного інтересу); б) забезпечувати реальне поновлення прав у випадку задоволення позову (у результаті виконання рішення суду особа фактично повернеться в той стан, у якому перебувала до моменту порушення її права чи законного інтересу).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

З огляду на те, що внаслідок застосування відповідачем ставки військового збору 5% замість 1,5% з суми виплаченого позивачу грошового забезпечення зайво утримано 3,5% військового збору, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому надлишково утриманий військовий збір у розмірі 3,5% від сум, виплачених на виконання рішення суду.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (заява № 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року у справі № 380/22466/25 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська