Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №380/18364/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/18364/25 пров. № А/857/24976/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Боршовського Т.І., Носа С.П.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року (суддя – Гавдик З.В., час ухвалення – не зазначено, місце ухвалення – м. Львів, дата складання повного тексту – не зазначено),

в адміністративній справі №380/18364/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 ,

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправними та скасування рішення і наказів,

встановив:

У вересні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідачів ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-2), в якому просив: 1) визнати протиправними дії відповідача-1 щодо взяття позивача на військовий облік та зобов`язати відповідача-1 виключити позивача з військового обліку; 2) визнати протиправним та скасувати рішення військово-лікарської комісії, оформлену у вигляді довідки військово-лікарської комісії №2025-0403-1506-2040-7 від 03.04.2025; 3) визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 03.04.2025 №93 в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 ; 4) визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.04.2025 №95 в частині зарахування позивача до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ; 5) зобов`язати відповідача-2 звільнити позивача з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ; 5) стягнути із відповідача на користь позивача судові витрати, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Кожен з відповідачів у суді першої інстанції подали відзив на позовну заяву, в якому просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі за їх безпідставністю.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.04.2026 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо взяття ОСОБА_1 на військовий облік. Визнано протиправним та скасовано рішення військово-лікарської комісії, оформлене у вигляді довідки військово-лікарської комісії №2025-0403-1506-2040-7 від 03.04.2025. Визнано протиправним та скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 03.04.2025 №93 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань до ІНФОРМАЦІЯ_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 484,49 грн..

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач-1 та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що судом першої інстанції судом не в повній мірі розглянуто усі фактичні обставини справи, а також було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач-1 покликається на те, що адміністративний суд не повинен втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень, не ставити своїм завданням підміняти компетентні національні органи. Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу. Визнавши протиправною та скасувавши постанову позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка оформлена у вигляді довідки військово-лікарської комісії №2025-0403-1506-2040-7 від 03.04.2025, за результатами проведеного 03.04.2025 медичного огляду ОСОБА_1 , судом порушено дискреційні повноваження штатної військово-лікарської комісії та ТЦК та СП. Також судом при ухваленні рішення про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 03.04.2025 №93 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 порушено норми процесуального права, оскільки, не вирішено питання щодо поновлення процесуального строку на подання скарги в частині скасування даного наказу. Вказує апелянт, що позивач без поважних причин пропустив визначений частиною 5 статті 122 КАС України місячний строк на звернення до адміністративного суду із вимогою щодо оскарження вищевказаного наказу від 03.04.2025 №93.

За результатами апеляційного розгляду відповідач-1 просить скасувати рішення суду та постановити рішення, яким у частковому задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що в оскаржуваній відповідачем-1 частині рішення суду немає порушення норм ні матеріального, ні процесуального права. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача-1 в повній мірі.

З рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення суду в оскарженій частині є незаконним та підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог позивач покликається на те, що позивач, звертаючись до суду за захистом своїх прав, їх порушення пов`язував із незаконним призовом на військову службу. Вважає скаржник, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про перехід правовідносин у нову площину, яка як була у сфері правовідносин щодо виконання військового обов`язку, так і залишилась у цій площині. Посилання суду першої інстанції на те, що позивач може звернутись із рапортом про звільнення до командира військової частини НОМЕР_1 є неспроможними. Законом України не передбачено такої підстави для звільнення як «у зв`язку із протиправною мобілізацією». На цей час у національному законодавстві відсутні також норми права, які б регулювали спірне питання, щодо звільнення з військової служби, адже відсутній чіткий механізм поновлення прав особи, яка була незаконно мобілізована, шляхом використання легітимних процедур звільнення зі служби. Вважає скаржник, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у застосуванні своїх повноважень на поновлення правового становища позивача, передбачених ч.2 ст.5 та п.10 ч.2, ч.3 ст.245 КАС України, шляхом прийняття рішення про його звільнення з військової служби, зобов`язання виключити з військового обліку військовозобов`язаних. Відмова у повному задоволенні позову з мотивів існування правового статусу, набутого внаслідок протиправних дій, позбавляє позивача ефективного способу захисту та унеможливлює відновлення його прав.

За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог та ухвалити нове, яким задовільнити позовні вимоги в повному обсязі, а також стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати, понесені в суді першої та апеляційної інстанції у тому числі, у повному обсязі судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідач-2 подав відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому зазначає, що рішення суду у цій справі в частині відмови в задоволенні позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 є законним та обґрунтованим і таким, що не підлягає перегляду. Просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційних скарг відповідача-1 і позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга відповідача-1 підлягає частковому задоволенню, а позивача – залишенню без задоволення.

Так, судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» 02.09.2013 року був виключений з військового обліку, так як на підставі ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 від 02.09.2013 року визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку ст.23а Нак.МОУ №402-2008 (а.с. 22).

21.09.2021 позивач отримав тимчасове посвідчення військовозобов`язаного за № 4/1003, в якому в рядку 7. “Придатність до проходження військової служби за станом здоров`я” зазначено наступне: “02.09.2013 ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку ст. 23а Нак.МОУ №402-2008” (а.с.11).

Згідно довідки від 03.04.2025 за №2025-0403-1506-2040-7 військово-лікарської комісії: “солдат (запасу) ОСОБА_1 3422407499 13.09.1993, військова частина, призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проведено медичний огляд Позаштатна постійно діюча ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 03.04.2025 р. Діагноз (включаючи код, згідно чинного НК 025) та постанова ВЛК про причинний зв`язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва): Z00 Загальний огляд та обстеження осіб за відсутності скарг або встановленого діагнозу. Опис діагнозу: Здоровий. Одержан(-а/е/і) в результаті нещасного випадку 0. За ступенем тяжкості (наказ МОЗ України від 04.07.2007 №370): Документи про причинні зв`язки: На підставі статті графи 11 розкладу хвороб, графи 4, 9, 11, 7, 6, 8, 1, 3, 5, 12, 2, 10 ТДВ. Придатний до військової служби” (а.с.118).

Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) за №93 від 03.04.2025: “7. На підставі Указу Президента України від 14 січня 2025 року №27/2025 “Про продовження строку проведення загальної мобілізації”, нижчепойменованих військовозобов`язаних відповідно до мобілізаційного плану, вважати призваними ІНФОРМАЦІЯ_5 03.04.2025 року та відправленими до команди військової частини НОМЕР_1 для призначення на посади в команду військової частий НОМЕР_1 з терміном прибуття 04.04.2025 року. 7.1. солдата ОСОБА_1 . Підстава: поіменний список №4366 від 03.04.2025 р” (а.с.20-зв.).

Згідно з витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №95 від 04.04.2025: “33. Нижчепойменованих осіб які прибули з ІНФОРМАЦІЯ_1 під час проведення загальної мобілізації, призначити па посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, з 04 квітня 2025 року зарахувати до списків частини і на всі види забезпечення та на триразове котлове забезпечення на обід з 04 квітня 2025 року при військовій частині НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 . без продовольчого атестату. Вважати такими, що 04 квітня 2025 року справи та посаду прийняли та приступили до виконання службових обов`язків за посадою, з посадовим окладом 2470 гривень на місяць: солдат ОСОБА_1 . Виплачувати премію за особистий внесок в загальні результати служби у розмірі 650% посадового окладу, відповідно наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, окремого доручення Міністерства оборони України №183/уд від 16 січня 2024 року. Виплачувати надбавку за особливості проходження служби у розмірі 87,8% посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, відповідно наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, окремого доручення Міністерства оборони України №183/уд від 16 січня 2024 року. Вступний інструктаж з питань охорони праці пройшли. Підстава: Указ Президента України “Про загальну мобілізацію” №69/2022 від 24 лютого 2022 року, поіменний список військовозобов`язаних від 03 квітня 2025 року №4366” (а.с.51).

06.05.2025 адвокат позивача на подану скаргу отримав відповідь Військової частини НОМЕР_3 наступного змісту: “Посадовими особами військової частини НОМЕР_3 проведено перевірку інформації викладеної у скарзі адвоката Кулі Володимира Сергійовича поданої в інтересах громадянина ОСОБА_1 , щодо вчинення посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_6 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) протиправних дій відносно громадянина ОСОБА_1 . Перевіркою встановлено, що 03.04.2025 в ході проведення заходів оповіщення та мобілізації населення працівниками Національної Поліції та ІНФОРМАЦІЯ_2 на території відповідальності був виявлений громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено, що відповідно до відомостей Єдиного реєстру військовозобов`язаних, призовників та резервістів громадянин ОСОБА_2 є військовозобов`язаним, який підлягає призову на військову службу по мобілізації на особливий період, відстрочкою не користується. Однак останній повідомив представникам ІНФОРМАЦІЯ_2 , що у 2013 році ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 визнаний непридатним до військової служби та був виключений із військового обліку. За результатом звірки персональних даних громадянин ОСОБА_2 , 03.04.2025 скерований на медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 для визначення ступеню придатності до проходження військової служби по мобілізації. Після проходження ВЛК згідно довідки № 2025-0403-1506-2040-7 від 03.04.2025 громадянин ОСОБА_2 був визнаний придатним до військової служби. По завершенню медичного огляду громадянин ОСОБА_2 вибув для проходження військової служби у військову частину НОМЕР_1 . Як встановлено перевіркою та підтверджено зібраними матеріалами громадянин ОСОБА_2 02.09.2013 медичною комісію при ІНФОРМАЦІЯ_8 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за статтею 23 “а” Розкладу хвороб, станів і фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, служби у військовому резерві військової служби (Додаток № 1 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міноборони України від 14.08.2008 № 402), що підтверджується відповідним записом у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного від 21.09.2021 №4/1003 та відповіддю ІНФОРМАЦІЯ_9 від 21.04.2025 №1116/1929. Під час призову на військову службу громадянин ОСОБА_2 повідомляв посадовим особам ІНФОРМАЦІЯ_2 , що ВЛК 02.09.2013 він був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку та для підтвердження надавав військово-обліковий документ. Проте посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 всупереч вимог абзацу 4 пункту 54 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 не було здійснено належну перевірку факту виключення громадянина ОСОБА_3 з військового обліку. В подальшому посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 громадянин ОСОБА_2 був скерований на медичний огляд ВЛК. Щодо результатів останньої ВЛК, а саме довідки ВЛК від 03.04.2025 за № 2025-0403-1506-2040-7, то відповідно до приписів пункту 3.3 розділу II Положення № 402, повторно оглядаються ВЛК лише військовозобов`язані, а громадянин ОСОБА_2 таким не являється, оскільки ще 02.09.2013 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. З огляду на вказане дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо взяття на військовий облік та призову на військову службу під час мобілізації громадянина ОСОБА_3 є протиправними, оскільки вчинені з неповно встановленими обставинами та з порушенням вимог законодавства щодо проведення військово-лікарської експертизи. За результатами перевірки, посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_10 буде направлено відповідні акти реагування відносно посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою усунення вищезазначених порушень закону, причин і умов, що їм сприяють (а.с.12, 16).

Також судом встановлено, із змісту наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №124 від 03.05.2025, що солдат ОСОБА_1 18.04.2025 не прибув до розташування підрозділу та самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 (а.с. 51-зв.).

Вважаючи дії відповідача-1 щодо взяття позивача на військовий облік протиправними, не погодившись з рішенням військово-лікарської комісії, не погодившись з наказом відповідача-1 в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини та наказом відповідача-2 в частині зарахування до списків особового складу військової частини, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч.1, 2 ст.2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

За приписами ст.1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Колегія суддів також враховує, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком 30 діб.

На момент розгляду даної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) визначено:

- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

- особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 22 Закону №3543-XII, під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби встановлює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Згідно із частинами першою-третьою статті 1 Закону №2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин п`ятої, сьомої статті 1 Закону №2232-XII, від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період (частина дев`ята статті 1 Закону №2232-XII).

Згідно із частиною другою статті 2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина чотирнадцята статті 2 Закону №2232-XII).

Частиною першою статті 4 Закону №2232-XII передбачено, що збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Пунктом 4 частини першої статті 24 Закону №2232-XII передбачено, що початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

У розглядуваній справі суд встановив, що позивач, зокрема, оскаржує наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 03.04.2025 за №93 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 . Отже, спір у цій частині стосується проходженням позивачем військової (публічної) служби.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Як визначено частиною першою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частина 5 статті 122 КАС України, яка є спеціальною нормою, передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Колегія суддів зазначає, що перевагу слід надати застосуванню спеціальної норми над загальною.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач звернувся до суду 09.09.2025 із позовною заявою щодо оскарження Наказу від 03.04.2025 за №93.

Згідно із частиною 3 статті 3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Як видно з матеріалів справи, підставою позову є, зокрема, протиправність, на думку позивача, наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 03.04.2025 №93 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 .

В апеляційній скарзі відповідач-1 наголошує, що судом першої інстанції при ухваленні рішення про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 03.04.2025 №93 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 порушено норми процесуального права, оскільки, не вирішено питання щодо поновлення строку на звернення до адміністративного суду в частині скасування даного Наказу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача-1 позивач зазначає, що вимоги про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 03.04.2025 №93 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 , є похідними від вимоги про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо взяття ОСОБА_1 на військовий облік, яка є основною. Вважає, що для похідних позовних вимог чинним законодавством не встановлено окремий від основної вимоги строк для звернення до суду. Відтак, на думку позивача, жодних строків не було пропущено, а отже, й не було необхідності в поданні клопотання про їх поновлення.

Відносно питань щодо дотримання чи недотримання позивачем строку звернення до суду та щодо наявності чи відсутності поважних причин пропуску такого строку, то колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що спір у вказаній справі про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 03.04.2025 №93 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 , для обчислення строку звернення до суду напряму залежить від вирішення вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо взяття позивача на військовий облік.

Так, із матеріалів справи, змісту позовних вимог та характеру досліджуваних правовідносин є очевидним висновок про те, що адміністративний спір стосується питань призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження публічної служби у Військовій частині НОМЕР_1 .

Позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 03.04.2025 №93 в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 , являється окремою вимогою, оскільки тут оскаржується індивідуальне рішення (Наказ) субєкта владних повноважень (відповідача-1) в частині що стосується позивача. Така позовна вимога являється самостійною, а не похідною від вимоги щодо визнання протиправними дій.

Апеляційний суд зазначає, що при розгляді справ з приводу проходження громадянами публічної служби слід зважувати чи відповідають правовідносини, які склались між сторонами, вимогам Конституції України та спеціальним законам України.

Водночас, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині 2 статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що приписами чинного законодавства визначено спеціальний місячний строк звернення до суду, недотримання, якого є підставою для залишення такого позову без розгляду.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, на переконання колегії суддів, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом законодавчо визначеного строку з часу отримання відомостей про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Також колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою окремої категорії спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а законодавче запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись. Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Як видно з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 03.04.2025 за №93 призваний на військову службу під час мобілізації та направлений для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 .

Тобто, з цього часу (з 03.04.2025) розпочинається відлік місячного строку для можливого звернення до суду у спірних правовідносинах щодо оскарження Наказу про призов на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини.

Водночас, позов по даній справі поданий до суду першої інстанції 09.09.2025 року, тобто позивач звернувся до суду із пропуском місячного строку, встановленого ч.5 ст.122 КАС України.

Отже, судом встановлено, що позивачу достеменно було відомо про його призов на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини, а відтак, саме з часу прийняття спірного наказу відповідача-1 (03.04.2025) позивач мав процесуальну можливість вчиняти дії щодо його оскарження.

Однак, позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду із відповідною вимогою та не підкріплено відповідними доказами існування об`єктивно непереборних обставин, що унеможливили своєчасне звернення до суду.

Натомість позивач помилково вважає, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягає шестимісячний строк звернення до суду.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач з часу його призову на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини знав про можливе порушення своїх прав у питанні законності/незаконності призову, та мав можливість звернутися до суду за відновленням порушеного права у передбачений законодавством строк, оскільки будь-які об`єктивні перешкоди для цього були відсутні.

Натомість, триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду, з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та/чи інтересів.

У розглядуваній справі апеляційним судом надано оцінку доводам обох сторін (позивача та відповідача-1) відносно питання щодо пропуску позивачем строку звернення до суду та поважності причин пропуску такого строку, за результатами чого сформовано висновок про те, що позивачем пропущено встановлений частиною 5 ст.122 КАС України місячний строк звернення до адміністративного суду із розглядуваним позовом в частині вимоги щодо оскарження Наказу від 03.04.2025 за №93, а позивачем не наведено ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції жодних поважних причин пропуску такого строку, як і не подано заяви про поновлення пропущеного строку.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди, застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський Суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Враховуючи те, що поважних та об`єктивних причин пропуску строку звернення до суду з позовом позивачем не зазначено та в ході судового розгляду справи таких не встановлено, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин щодо визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 03.04.2025 №93 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 , положень статті 123 КАС України та залишення адміністративного позову в цій частині без розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Згідно п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Частинами 3 і 4 статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

За таких обставин, оцінивши зібрані докази у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги відповідача-1 про пропуск позивачем строку звернення до суду щодо визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 03.04.2025 №93 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 , знайшли своє підтвердження та вказують на необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України, а тому адміністративний позов ОСОБА_1 у цій частині необхідно залишити без розгляду.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача-1 щодо взяття позивача на військовий облік та зобов`язання відповідача-1 виключити позивача з військового обліку, суд першої інстанції вірно врахував наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (в редакції на час спірних правовідносин), організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Згідно із п. 54 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (в редакції на час спірних правовідносин), у ході перевірки документів перевіряється приналежність громадян щодо військового обов`язку, звіряються їх персональні дані, дані військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки). Із зазначеною метою представники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів охорони державного кордону або їх структурних підрозділів Держприкордонслужби та поліцейські можуть використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

У разі встановлення, що громадянин порушує правила військового обліку, визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 або Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, виявлення розбіжностей військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів старший групи оповіщення пропонує резервісту або військовозобов`язаному (крім резервістів та військовозобов`язаних СБУ та розвідувальних органів) прослідувати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів. Із зазначеною метою громадянину оформляється та вручається повістка.

У разі відмови резервіста або військовозобов`язаного від отримання повістки представником, який уповноважений вручати повістки, складається акт відмови від отримання повістки, який підписується не менш як двома членами групи оповіщення. Акт відмови від отримання повістки оголошується громадянину.

Акт відмови від отримання повістки подається керівнику районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для вжиття заходів до притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності. Акт відмови від отримання повістки реєструється в районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

У разі відмови прослідувати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки поліцейський, який входить до складу групи оповіщення, проводить адміністративне затримання та доставлення громадянина до такого центру на підставі статей 261 і 262 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно із п. 81 цього ж Порядку, у разі призову військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період не за місцем їх перебування на військовому обліку (крім тих осіб, що добровільно виявили бажання проходити військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період) такі особи перед призовом на військову службу беруться на військовий облік у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, який здійснює їх призов. Відомості про взяття таких осіб на військовий облік вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів перед їх направленням на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Суд зауважує, що відповідач-1 жодними належними та допустимими доказами не обґрунтував, які саме правила військового обліку, визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 або Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, порушив позивач, та які саме виявлено розбіжності військово-облікового документа позивача з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних.

Отже, вірного дійшов висновку суд першої інстанції щодо визнання протиправними дій відповідача-1 щодо взяття позивача на військовий облік, що не спростовано доводами апеляційної скарги відповідача-1.

Водночас, вимога позивача про зобов`язання відповідача-1 виключити позивача з військового обліку задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Згідно із ст. 33 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (в редакції на час вирішення справи):

1. Військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

2. Загальне керівництво роботою, пов`язаною з організацією та веденням військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, контроль за станом цієї роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади, інших державних органах (крім Служби безпеки України та розвідувальних органів України), органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від підпорядкування і форми власності здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Функціонування системи військового обліку забезпечується органами (підрозділами) Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, розвідувальними органами України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, правоохоронними органами спеціального призначення, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

3. Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

4. Військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.

5. Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п.15 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 (в редакції на час вирішення справи):

За умови запровадження інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, відповідно до Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів”:

- взяття на військовий облік, зняття з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, відомості про яких наявні та актуалізовані (верифіковані) в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, за умови дотримання ними правил військового обліку здійснюється на підставі відомостей про декларування, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання осіб в електронній формі, надісланих органами, що здійснюють реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб (далі - органи реєстрації) через єдину інформаційну систему МВС до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

- відомості про декларування/зняття із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання призовників, військовозобов`язаних та резервістів, надіслані органом реєстрації через єдину інформаційну систему МВС до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, є підставою для взяття особи на військовий облік або зняття з військового обліку районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, органом СБУ, відповідним підрозділом розвідувального органу.

У разі звернення призовника, військовозобов`язаного або резервіста до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів за новим задекларованим місцем проживання в його військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки про взяття на військовий облік за новим місцем проживання.

У разі коли відомості про призовника, військовозобов`язаного або резервіста не включено до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, призовник, військовозобов`язаний або резервіст може за власним бажанням подати відомості для включення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів під час формування декларації про місце проживання з використанням засобів Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) за умови запровадження інформаційної взаємодії. Механізм та вимоги до технічного опису сервісу електронної інформаційної взаємодії між Порталом Дія та Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлюються Міноборони.

Відомості про декларування/зняття із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання призовників, військовозобов`язаних та резервістів за декларацією (заявою), поданою в електронній формі з використанням засобів Порталу Дія, не включаються органом реєстрації до повідомлення, передбаченого додатком 18.

Відносно позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування рішення військово-лікарської комісії, оформленої у вигляді довідки військово-лікарської комісії №2025-0403-1506-2040-7 від 03.04.2025, суд першої інстанції вірно врахував таке.

Згідно із п. 1.1. Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 р. за № 1109/15800 (в редакції на час спірних правовідносин), це Положення визначає процедуру проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями, визначеними у главі 2 цього розділу.

Це Положення поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, членів їх сімей, призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно із п. 1.2. цього ж Положення, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Згідно із 3.3 глави 3 розділу II цього ж Положення, особи, звільнені з військової служби, визнані непридатними до військової служби, можуть повторно оглядатися ВЛК районних, міських ТЦК та СП за місцем перебування на військовому обліку після обов`язкового обстеження у спеціалізованих закладах охорони здоров`я з метою підтвердження або зміни встановленого діагнозу. Лікар - член ВЛК районного, міського ТЦК та СП формує електронне направлення в ЕСОЗ для проведення додаткових обстежень. Медичний огляд цієї категорії громадян проводиться за графою II додатка 1 до цього Положення, а тих, які мають офіцерські звання,- за графою III додатка 1 до цього Положення.

В цій частині позовних вимог щодо протиправності спірної довідки військово-лікарської комісії, відповідач жодними належними та допустимими доказами не обґрунтував недотримання ним причин, підстав та порядку повторного огляду ВЛК. Відповідач жодними належними та допустимими доказами не обґрунтував наявність чи відсутність зміни попередньо встановленого діагнозу.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення військово-лікарської комісії, оформленої у вигляді довідки військово-лікарської комісії №2025-0403-1506-2040-7 від 03.04.2025.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги позивача в частині сформованих судом висновків щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.04.2025 №95 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , зобов`язати відповідача-2 звільнити позивача з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , колегія суддів зазначає про таке.

Суд зауважує, що коли особа будучи виключеною з військового обліку після призову була зарахована до списків особового складу військової частини, то спірні правовідносини переходять у сферу проходження військової служби та регулюються спеціальним законодавством про військову службу.

Право на звільнення з військової служби виникає після набуття особою статусу військовослужбовця та регулюється статтею 26 Закону №2232-XII. Під час дії воєнного стану звільнення військовослужбовця можливе виключно з підстав, прямо передбачених частиною четвертою статті 26 вказаного Закону.

Отже, наявність у особи права на звільнення від призову не є тотожною наявності права на звільнення з військової служби після фактичного призову та зарахування до списків особового складу військової частини.

Аналогічна правова позиці наведена у постанові Верховного Суду від 14 травня 2026 року у справі №620/183/23, яка є релевантною до вказаної справи із формуванням висновку щодо застосування пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ у подібних правовідносинах.

Оскільки підстави для звільнення з військової служби, передбачені частиною четвертою статті 26 Закону № 2232-XII, у позивача відсутні, сама по собі протиправність призову не породжує автоматичного обов`язку звільнення особи з військової служби.

Таким чином, протиправність дій територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо призову особи не змінює встановленого законом порядку та підстав звільнення з військової служби після набуття особою статусу військовослужбовця.

Враховуючи, що позивач був призваний на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану, він набув статусу військовослужбовця, а відтак дії органу ТЦК, встановлені судом під час розгляду даної справи щодо його призову на військову службу, не є підставою для звільнення з військової служби останнього, відповідно до статті 26 Закону № 2232-XII.

Отже, колегія суддів формує висновок, що при винесенні оскаржуваного наказу Військової частини НОМЕР_1 від 04.04.2025 №95 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 відповідач-2 діяв в порядку та у спосіб, визначені нормами чинного законодавства, тому підстави для скасування цього наказу відсутні.

Відносно позовних вимог про зобов`язання відповідача-2 звільнити позивача з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , то колегія суддів вважає, що така вимога задоволенню не підлягає, з огляду на наведені вище норми законодавства та правові позиції Верховного Суду, відображені, зокрема, у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, відповідно до якої процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Під час дії воєнного стану звільнення військовослужбовця можливе виключно з підстав, прямо передбачених частиною четвертою статті 26 вказаного Закону.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача у відповідній частині підлягають відхиленню.

Крім цього, слід зазначити, що за правилами п.233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Суд апеляційної інстанції приймає до уваги те, що матеріали справи не містять доказів подання позивачем до військової частини НОМЕР_1 відповідного Рапорту та документів, які підтверджують бажання військовослужбовця на звільнення з військової служби та підстави такого звільнення.

При цьому, судом встановлено, із змісту наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №124 від 03.05.2025, що солдат ОСОБА_1 18.04.2025 не прибув до розташування підрозділу та самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 .

Отже, у суду відсутні підстави для формування висновків про наявність підстав для зобов`язання відповідача-2 звільнити позивача з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

В такій ситуації, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги відповідача-1 та апеляційної скарги позивача, з урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції в оскарженій частині прийнято рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, окрім наведеного вище висновку суду апеляційної інстанції щодо часткового скасування рішення суду в частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 03.04.2025 №93 та залишенням позову без розгляду у наведеній частині.

Отже, у решта частині рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд –

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 – задоволити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року в адміністративній справі №380/18364/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправними та скасування рішення і наказів – скасувати частково, а саме, в частині задоволення позовних вимог про протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 03.04.2025 №93 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 , – і в цій частині вимог позовну заяву – залишити без розгляду.

У решта частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року в адміністративній справі №380/18364/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Т. І. Боршовський

С. П. Нос