Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №260/6725/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року Справа № 260/6725/24 пров. № А/857/38654/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року та додаткове рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року (суддя Микуляк П.П., м.Ужгород, повний текст додаткового рішення складено 02 жовтня 2025 року),

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі – ГУПФ), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі – ГУПФ-1), в якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ-1 від 27.09.2024 № 072250008569 про відмову у призначенні пенсії (далі – Рішення);

зобов`язати ГУПФ зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи у Виноградівському Райсількомунхозі з 17.07.1985 по 12.10.1988, весь період роботи у кооперативі «Будівельник» з 13.09.1988 по 25.05.1992 та призначити пенсію за віком з дати звернення з первісною заявою про призначення пенсії 02.01.2024.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Рішення. Зобов`язано ГУПФ-1 зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 17.07.1985 по 12.10.1988 на посаді маляра у Виноградівському Райсількомунхозі. Зобов`язано ГУПФ-1 призначити пенсію ОСОБА_1 з дати звернення – 20.09.2024. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено. Зобов`язано ГУПФ-1 зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи у кооперативі «Будівельник» з 13.09.1988 по 25.05.1992 у повному обсязі.

Не погодившись із ухваленими судовими рішеннями, їх оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову та заяві про ухвалення додаткового рішення відмовити.

В апеляційних скаргах вказує, що позивачці відмовлено у призначенні пенсії по віку, в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначає, що до страхового стажу не зараховані періоди роботи, згідно записів трудової книжки, оскільки перевищений місячний термін між датою звільнення та датою наказу про звільнення. Щодо додаткового рішення, то заважує, що в основному рішенні суду судом першої інстанції не досліджувалось питання не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи у кооперативі «Будівельник» з 13.09.1988 по 25.05.1992. До того ж позивачем не оскаржувалось рішення Головного управління Пенсійного фонду в Сумській області (далі – ГУПФ-2) про відмову в призначенні пенсії від 04.01.2024 №072250008569 (далі Рішення-1) за яким і не зараховані спірні періоди страхового стажу.

Позивач відзиву на апеляційні скарги не подала.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга на рішення суду підлягає частковому задоволенню, а апеляційну скаргу на додаткове рішення слід задовольнити, з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення та ведення облікових документів, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист..

Такі висновки суду першої інстанції є не зовсім вірними, з таких міркувань.

Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 зверталася до ГУПФ із заявами щодо призначення пенсії по віку відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058-IV) в січні 2024 року.

Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано до ГУПФ-2 для розгляду.

Рішенням-1 ГУПФ-2 відмовлено у призначенні пенсії по віку, тому що, страховий стаж роботи становить 18 років 05 місяців 07 дні, що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону №1058-IV.

За результатом розгляду документів до страхового стажу не зараховані періоди роботи, згідно записів трудової книжки від 10.10.1983 НОМЕР_1 з 13.09.1988 по 25.05.1992, оскільки відсутній номер наказу про прийняття.

Рішення-1 ГУПФ-2 позивачем оскаржено не було та/або суду не надано інформацію, щодо такого оскарження.

В серпні 2024 року позивачка повторно звернулася до ГУПФ із заявами щодо призначення пенсії по віку відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV.

Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі – ГУПФ-3) для розгляду.

Рішенням ГУПФ-3 №072250008569 від 21.08.2024 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії по віку, оскільки, страховий стаж роботи становить 19 роки 02 місяці 07 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. Вказане рішення від 21.08.2024 позивачем також оскаржено не було та/або суду не надано інформацію, щодо такого оскарження.

У вересні 2024 року позивачка втретє звернулася до ГУПФ із заявами щодо призначення пенсії по віку відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV.

Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано до ГУПФ-1 для розгляду.

Рішенням ГУПФ-1 фактично втретє відмовлено у призначенні пенсії по віку, в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

У Рішенні зазначено, що страховий стаж заявниці становить 17 років 11 місяців 16 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховані періоди роботи, згідно записів трудової книжки з 17.07.1985 по 12.10.1983, оскільки перевищений місячний термін між датою звільнення та датою наказу про звільнення.

Саме це Рішення ГУПФ-1 і оскаржується позивачкою у цій справі.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

Відповідно до статті 62 Закону (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі – Порядок). Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку).

Наказом Міністерства праці України за від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі – Інструкція).

Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Як видно з матеріалів справи, а саме з трудової книжки позивачки у період з 17.07.1985 по 12.10.1988 остання працювала маляром у Виноградівському Райсількомунхозі.

Зазначені записи в трудовій книжці виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та у відповідності дати, який завірений підписом та печаткою роботодавця та із зазначенням номерів та дат наказів.

Підставою для відмови у зарахування вказаного періоду роботи слугувало те, що між датою звільнення та датою наказу про звільнення перевищений місячний термін.

Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Із зазначеного можна зробити висновок, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі №654/890/17.

В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.

Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Доказів, які б свідчили про невідповідність записів у трудових книжках відповідачами не надано, тому відповідач зобов`язаний зарахувати до стажу оскаржуваний періоди роботи.

Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин та усталеної судової практики, позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення та ведення облікових документів.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Крім того, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.

За таких обставин, суд першої інстанції в цій частині дійшов обґрунтованого висновку про протиправність прийнятого ГУПФ-1 Рішення та зобов`язав ГУПФ-1 зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.10.1983, з 17.07.1985 по 12.10.1988 на посаді маляра у Виноградівському Райсількомунхозі, однак дійшов передчасного висновку про зобов`язання відповідача призначити позивачці пенсію по віку з дати звернення за її призначенням 20.09.2024, з огляд на таке.

Відповідно до частини першої статті 252 КАС суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Так, як видно з матеріалів справи, 21.08.2025 позивач подала до суду заяву про ухвалення додаткового судового рішення, якою просила суд ухвалити додаткове рішення щодо зарахування до її страхового стажу всього періоду роботи у кооперативі «Будівельник» з 13.09.1988 по 25.05.1992.

Заява мотивована тим, що позивач заявляла вимоги про зобов`язання територіального органу ПФУ зарахувати до страхового стажу роботи періоди роботи в Виноградівському Райсількомунхозі та кооперативі «Будівельник». Однак, за результатами розгляду справи суд по-суті вирішив тільки питання підтвердження роботи ОСОБА_1 у Виноградівському Райсількомунхозі (записи трудової книжки позивача №№5-6).

Апеляційний суд не заперечує, що позивачем заявлялася така вимога, однак як зауважує апелянт і це видно із оскаржуваного рішення суду щодо цієї позовної вимоги судом не досліджувались докази, не аналізувалось Рішення-1 ГУПФ-2 та підстави його прийняття.

До того ж, Рішення-1 яким відмовлено у зарахуванні стажу за період роботи у кооперативі «Будівельник» з 13.09.1988 по 25.05.1992, не оскаржувалось позивачкою та між іншим приймалось іншим управлінням Пенсійного фонду України, а саме ГУПФ-2, яке не залучено до участі у справі як відповідач чи співвідповідач, а суд апеляційної інстанції в силу вимог статті 48 КАС не вправі залучати відповідача на стадії апеляційного перегляду рішення суду.

З огляду на такі обставини, додаткове рішення є ухваленим з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню.

Оскільки, апеляційний суд не в змозі оцінити чи достатньо в позивачки страхового стажу, що задоволений рішенням суду та з огляду на те, що позивачкою заявлялась вимога про зарахування стажу за період роботи і з 13.09.1988 по 25.05.1992, то належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 в розглядуваному випадку буде зобов`язання ГУПФ-1 повторно розглянути її заяву від 20.09.2024 про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої апеляційним судом у цьому рішенні.

Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За змістом частини четвертої статті 317 КАС зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду необхідно змінити, а додаткове рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Керуючись статтями 308, 311, 315-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року змінити, виклавши абзац четвертий резолютивної частини цього рішення у такій редакції: «Зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.09.2024 про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.»

В решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області задовольнити.

Додаткове рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року скасувати.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 від 21.08.2025 про ухвалення додаткового рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді Л. Я. Гудим

Т. В. Онишкевич