Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №943/924/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 943/924/26 пров. № А/857/40066/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

за участю секретаря судового засідання – Чорної І.Б.,

позивача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Буського районного суду Львівської області від 02 липня 2026 року (суддя – Шендріков Г.О., м. Буськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Львівській області про скасування постанови в справі про притягнення до адміністративної відповідальності,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у травні 2026 року звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7110393 від 29.04.2026 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн та закрити провадження у справі. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 29.04.2026 працівниками поліції складено постанову ЕНА №7110393 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, за керування транспортним засобом, та на вимогу працівників поліції не пред`явив для перевірки документів, які зазначено в п. 2.1. ПДР України, а також здійснив зупинку ТЗ на пішохідному переході, чим порушив ч. 1 ст. 126 КУпАП. Вважає, що поліцейським було винесено незаконну постанову, яка не відповідає вимогам чинного законодавства, а також порушено права позивача, просить даний позов задовольнити.

Рішенням Буського районного суду Львівської області від 02 липня 2026 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись з ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що саме позивач перебував за кермом автомобіля у момент його руху. Вказує, що поданим відповідачем відеозаписом не підтверджується його вина.

Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що згідно з постановою поліцейського ВП № 2 (м. Буськ) Золочівського РВП ГУНП у Львівській області капрала поліції Ципка Максима Ярославовича про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7110393 від 29.04.2026, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП із накладенням на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн.

Зі змісту цієї постанови вбачається, що підставою для її винесення слугувало те, що 29.04.2026 о 21 годині 52 хвилин в м. Буськ пл. Ринок, 25 гр. ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Hyundai, д.н.з. НОМЕР_1 , та на вимогу працівника поліції не пред`явив для перевірки документів, які зазначені в пункті 2.1 ПДР України, а також здійснив зупинку ТЗ на пішохідному переході, чим порушив п. 2.1 ПДР України, скоївши адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Позивач не погоджуючись з вказаною постановою звернувся в суд з відповідним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що із дослідженого в судовому засіданні відеозапису, долученого відповідачем, зафіксовано порушення позивачем Правил дорожнього руху, наслідком чого стала зупинка транспортного засобу на пішоходному переході. Суд вказав, що інспектор поліції, підійшовши до водія, пояснив суть правопорушення та запитав про наявність документів, зазначених в п.2.1 ПДР України, на що позивач відмовився такі надавати, пояснюючи тим, що він не керував транспортним засобом. Судом встановлено, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУаАП складено повноважною особою, за своєю формою та змістом відповідає нормам чинного законодавства, при цьому розмір штрафу відповідає ч.1 ст.126 КУаАП.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції обгрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Виходячи із змісту пункту 1статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

У статті 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Як зазначено вище, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Таке провадження спрямоване, зокрема, на своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідач, як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.

Положеннями статті 283 КУпАП закріплено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Частиною 1статті 126 КУпАП встановлено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пунктом 2.1 ПДР України визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Згідно з п. 2.4«а» Правил дорожнього руху України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки, зокрема посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб.

Так, із доводів апелянта вбачається, що він не визнає факт керування транспортним засобом та стверджує, що перебував поряд із ним у нерухомому стані на узбіччі дороги.

Однак, на думку колегії суддів, такі твердження позивача носять суперечливий характер і спростовуються наданими відповідачем відеозаписами події правопорушення, які суд вважає об`єктивними доказами.

Як вбачається із дослідженого в судовому засіданні відеозапису, долученого відповідачем, як доказ вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, то в такому зафіксовано порушення останнім Правил дорожнього руху, наслідком чого стала зупинка транспортного засобу на пішохідному переході; інспектор поліції, підійшовши до водія, пояснив суть правопорушення, відповідно запитав про наявність документів, зазначених в п.2.1 ПДР України, на що позивач відмовився такі надавати, пояснюючи тим, що він не керував транспортним засобом.

Також з відеозапису з місця складання постанови вбачається, що порядок її складання повністю дотримано, інспектором роз`яснено права та обов`язки, а також ознайомлено позивача із постановою, проте останній відмовився від підпису та отримання копії, що чітко підтверджується відеозаписом із нагрудного відеореєстратора інспектора, тому постанову йому направлено поштою.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що власником транспортного засобу є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, яка і керувала ним у день винесення спірної постанови.

Разом з тим, з наданого відповідачем відеозапису не підтверджено, що позивач покликався на вказані обставини під час винесення спірної постанови. На доданому відеозаписі позивач лише вказує, що не керував транспортним засобом, біля якого перебував, однак не вказав хто саме керував транспортним засобом.

Тому, оцінюючи події, зафіксовані на відеозаписах поліцейських, суд зазначає, що вказаними відеозаписами повністю спростовується версія подій позивача.

Зазначене за своїм змістом узгоджуються з версією працівників поліції щодо безпосереднього спостереження ними руху транспортного засобу під керуванням позивача.

Апеляційний суд зазначає, що той факт, що факт керування позивачем транспортним засобом не був зафіксований на бодікамеру, сам по собі не свідчить про його відсутність.

Відеозапис події має істотне значення для розгляду справи, оскільки надає можливість детально відновити послідовність подій та встановити ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення, повно та об`єктивно дослідити обставини, які безпосередньо вказують на ОСОБА_1 , саме як на правопорушника, який керував транспортним засобом.

Позивач, заперечуючи факт допущення ним адміністративного правопорушення, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наведених ним у позовній заяві тверджень, не представив. Зазначення позивачем лише що поліцейськими не зафіксовано саме руху транспортного засобу під керуванням позивача, не може вважатися достатнім доказом на підтвердження наведених у позовній заяві тверджень.

Крім того, слід вказати, що з урахування положень статті 71 КАС України обов`язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову. А отже, обов`язок відповідача доказування правомірності винесеного ним рішення не слід розуміти, як те, що позивач повністю звільнений від обов`язку доказування своїх вимог.

Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року по справі № 536/583/17 та від 14 березня 2018 року у справі № 760/2846/17.

Додатково колегія суддів ураховує, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloranand Francis v. The United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки.

Аналіз фактичних обставин справи, установлених під час її розгляду, у їх взаємному зв`язку та сукупності мотивів, покладених в основу постанови серії ЕНА №7110393 від 29.04.2026, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку про доведеність у спірних правовідносинах належними та допустимими доказами вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, а тому постанова серії ЕНА №7110393 від 29.04.2026 є правомірною.

Доводи позивача про відсутність доказів вчинення ним адміністративного правопорушення є безпідставними та спрямовані лише на уникнення відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, винуватість в якому повністю доведена.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду — без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Буського районного суду Львівської області від 02 липня 2026 року в справі №943/924/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя Т. М. Димарчук

судді Р. М. Москаль

П. І. Сало

Повне судове рішення складено 31.08.26