Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №140/14372/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/14372/24 пров. № А/857/16081/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Курильця А. Р., Матковської З. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі №140/14372/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

суддя в 1-й інстанції – Сорока Ю. Ю.,

дата ухвалення рішення – 27 березня 2025 року,

місце ухвалення рішення – м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просив визнати протиправним та скасування рішення від 16 жовтня 2024 року №262840022724, яким йому відмовлено у призначенні пенсії; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зарахування йому періодів з 05 серпня 1981 року по 31 грудня 1991 року, з 01 січня 1992 року по 30 грудня 1998 року, з 04 квітня 2000 року по 30 жовтня 2001 року до трудового/страхового стажу; зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву від 09 жовтня 2024 року про призначення пенсії та прийняти рішення про призначення йому пенсії; зарахувати йому до трудового/страхового стажу періоди з 05 серпня 1981 року по 31 грудня 1991 року, з 01 січня 1992 року по 30 грудня 1998 року, з 04 квітня 2000 року по 30 жовтня 2001 року.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 16 жовтня 2024 року №262840022724, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії по віку відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до загального страхового стажу періодів роботи в районах Крайньої Півночі з 05 серпня 1981 року по 31 грудня 1991 року, з 01 січня 1992 року по 30 грудня 1998 року, з 04 квітня 2000 року по 30 жовтня 2001 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09 жовтня 2024 року про призначення пенсії по віку відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, зарахувавши ОСОБА_1 до трудового/страхового стажу періоди роботи в районах Крайньої Півночі з 05 серпня 1981 року по 31 грудня 1991 року, з 01 січня 1992 року по 30 грудня 1998 року, з 04 квітня 2000 року по 30 жовтня 2001 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням у частині задоволених позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що загальний страховий стаж позивача склав 7 років 3 місяці, 26 днів, що не дає підстав для призначення пенсії. Вказує, що до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи з 05 серпня 1981 року по 31 грудня 1991 року, з 01 січня 1992 року по 30 грудня 1998 року, з 04 квітня 2000 року по 30 жовтня 2001 року, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Враховуючи зазначене, позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 09 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області рішенням від 16 жовтня 2024 року №262840022724 відмовило у призначенні пенсії позивачу, мотивуючи тим, що до загального страхового стажу не зараховано періоди служби згідно з записами трудової книжки з 05 серпня 1981 року по 31 грудня 1991 року (відсутні підстави зарахування), з 01 січня 1992 року по 30 грудня 1998 року (російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року), з 04 квітня 2000 року по 30 жовтня 2001 року (відсутня назва підприємства, куди зараховано та відсутні дані в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу після липня 2000 року, які є обов`язковими) (а.с.22).

Вважаючи вказані дії протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся у суд з відповідним позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 16 жовтня 2024 року №262840022724 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки позивач працював у районах Крайньої Півночі в той час, коли міжнародні договори були чинними, тому у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09 жовтня 2024 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, зарахувавши ОСОБА_1 до трудового/страхового стажу періоди роботи в районах Крайньої Півночі з 05 серпня 1981 року по 31 грудня 1991 року, з 01 січня 1992 року по 30 грудня 1998 року, з 04 квітня 2000 року по 30 жовтня 2001 року. Разом з тим, у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про призначення пенсії позивачу відмовлено, оскільки прийняття рішення щодо призначення пенсії відноситься до дискреційних повноважень відповідача.

Колегія суддів зазначає, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Даючи правову оцінку висновку суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено.

Ст.1 Закону №1058-ІV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст.24 цього Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частина 1 статті 4 Закону №1058-IV передбачає, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Стаття 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з абз.2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Такі вимоги визначені і в національному законодавстві російської федерації.

Обов`язок реєстрації в системі обов`язкового пенсійного страхування іноземних громадян і осіб без громадянства, та, відповідно, сплати за них страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії в бюджет Пенсійного фонду російської федерації виник з 01 січня 2012 року.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» прийнято рішення про вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Положення цієї Угоди були чинними на момент роботи позивача у спірних періодах. Дія цієї Угоди припинена згідно з постановою Кабінету Міністрів України №639 від 24 червня 2023 року.

Згідно зі ст.56 Закону України №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, що діяла до 01 січня 2004 року) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до п.1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п.17-18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Пенсійного фонду у Волинській області прийнято рішення №262840022724 від 16 жовтня 2024 року, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії. Підставою для відмови у призначенні пенсії слугувало те, що до страхового стажу не зараховано періоди служби згідно з записами трудової книжки з 05 серпня 1981 року по 31 грудня 1991 року (відсутні підстави зарахування), з 01 січня 1992 року по 30 грудня 1998 року (російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року), з 04 квітня 2000 року по 30 жовтня 2001 року (відсутня назва підприємства, куди зараховано та відсутні дані в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу після липня 2000 року, які є обов`язковими) (а.с.22).

Щодо зарахування до страхового стажу періоду служби позивача з 05 серпня 1981 року по 31 грудня 1991 року, то колегія суддів зазначає наступне.

За змістом п."в" ч.3 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з п."к" ч.1 п.109 Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 03 серпня 1972 року №590, крім роботи в якості робочого або службовця в загальний стаж роботи зараховується також служба в складі Збройних сил СРСР.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме: згідно з записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 у період з 05 серпня 1981 року по 31 грудня 1991 року ОСОБА_1 проходив службу у кадрах Збройних сил.

Крім того, відповідно до копії диплому НОМЕР_2 ОСОБА_1 у 1981 році вступив до Київського вищого інженерного радіотехнічного училища ППО та у 1986 році закінчив повний курс за спеціальністю «Радіотехнічні засоби». Рішення Державної екзаменаційної комісії від 25 червня 1986 року (а.с.17).

Також у матеріалах справи міститься копія військового квитка НОМЕР_3 від 28 червня 1986 року, відповідно до записів якого позивачу наказом від 28 червня 1986 року № 0485 присвоєно звання лейтенанта; наказом від 03 вересня 1986 року № 031- призначений інженером радіолокаційного комплексу військової частини НОМЕР_4 ; наказом командира військової частини НОМЕР_5 від 19 серпня 1991 року № 017 - призначений старшим інженером РЛУ військової частини НОМЕР_4 (а.с.15-16).

Колегія суддів звертає увагу на те, що рішення про відмову у призначенні пенсії від 16 жовтня 2024 року № 262840022724 не містить зауважень до диплому НОМЕР_2 та військового квитка НОМЕР_3 .

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що період проходження військової служби позивача в радянській армії з 05 серпня 1981 року по 31 грудня 1991 року підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Даючи правову оцінку правомірності зарахування судом першої інстанції до страховою стажу позивача періоду з 01 січня 1992 року по 30 грудня 1998 року на території рф, колегія суддів зазначає наступне.

Так, матеріалами справи стверджується, що відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_6 у період з 01 січня 1992 року по 30 грудня 1998 року позивач проходив службу у кадрах Збройних сил (а.с.13 зворот). Зазначений запис засвідчено підписом начальником відділу кадрів та стройового військової частини НОМЕР_7 та печаткою військової частини НОМЕР_7 .

Колегія суддів зазначає, що вищезазначені записи у трудовій книжці позивача виконані належним чином, чітким правописом, у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис, і засвідчені підписом уповноваженої особи та печаткою роботодавця, а тому є такими, що внесені у відповідності до норм чинного законодавства.

Крім того, військовий квиток позивача НОМЕР_3 містить наступні записи (11. Зміни у службовому становищі): наказом командира військової частини НОМЕР_5 від 19 серпня 1991 року №017 призначений старшим інженером РЛУ військової частини НОМЕР_4 ; наказом від 18 жовтня 1993 року №0857 призначений інженером ремонтного цеху РПБ військової частини НОМЕР_8 ; наказом командира в/ч НОМЕР_9 від 13 вересня 1996 року №070 призначений старшим помічником начальника відділу в/частини НОМЕР_8 ; наказом від 30 серпня 1998 року №01135 призначений старшим інженером відділу 1 підрозділу військової частини НОМЕР_7 ; наказом від 29 грудня 1998 року № 098 звільнений у запас за статтею 51 пункту 1 підпункту «б» (по закінченню строку контракту) (а.с.16).

Колегія суддів зазначає, що вищезазначені записи у трудовій книжці та військовому квитку позивача виконані належним чином, чітким правописом, у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис, і засвідчені підписом уповноваженої особи та печаткою роботодавця, а тому є такими, що внесені у відповідності до норм чинного законодавства.

Як зазначено вище, фактично єдиною підставою для неврахування до страхового стажу позивача вищевказаних періодів роботи є те, що з 01 березня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Колегія суддів зазначає, що вищевказані покликання пенсійного органу є необґрунтованими і безпідставними, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року була чинна як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивача, а тому такі обставини як повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України та військова агресія по відношенню до громадян України, не може бути підставою для відмови пенсійним органом у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій.

Колегія суддів звертає увагу на те, що припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення не стосується періодів трудової діяльності позивача, оскільки останній працював у російській федерації в той час, коли міжнародні договори були чинними, тому у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.

Колегія суддів також зазначає, що враховуючи збройну агресію російської федерації проти України не зарахування спірних періодів трудової діяльності позивача у російській федерації, при наявності належних записів у трудовій книжці щодо періодів трудової діяльності особи, буде непропорційним обмеження права особи на пенсійне забезпечення.

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Колегія суддів зазначає, що пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

Крім того, у разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій із відповідними запитами.

Разом з тим, доказів на підтвердження здійснення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача пенсійними органом не подано.

Щодо не зарахування позивачу до стажу роботи періодів з 04 квітня 2000 року по 30 жовтня 2001 року, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із записами трудової книжки НОМЕР_6 позивач: запис №6 - 04 квітня 2000 року прийнятий на посаду менеджера (наказ № 28 від 04 квітня 2000 року); запис №7 - 30 жовтня 2001 року звільнений переводом на ПП «Ярослав-Торг» пункт 5 статті 36 КЗпП України (наказ № ЗО від 30 жовтня 2001 року) (а.с.14).

Колегія суддів зазначає, що вищезазначені записи у трудовій книжці позивача виконані належним чином, чітким правописом, у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис, і засвідчені підписом уповноваженої особи та печаткою роботодавця, а тому є такими, що внесені у відповідності до норм чинного законодавства.

Колегія суддів зазначає, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації; за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що орган пенсійного фонду має усі правові підстави для того, щоб самостійно витребовувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, проведення перевірки, зустрічної перевірки для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Разом з тим, у спірних правовідносинах пенсійним органом не подано жодного доказу щодо вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності записів у трудовій книжці, а відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи, виявивши певні недоліки.

Крім того, порушення страхувальником порядку сплати страхових внесків не може тягнути негативні наслідки для застрахованої особи у виді не зарахування періодів роботи до страхового стажу; позивач не може нести відповідальність у виді позбавлення права на включення вищевказаних періодів роботи до страхового стажу позивача, оскільки згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, тому позивач має право на врахування до його страхового стажу спірних періодів.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 16 жовтня 2024 року №262840022724 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки матеріали справи підтверджується служба та робота позивача у спірні періоди. Крім того, позивач працював в рф в той час, коли міжнародні договори були чинними, тому у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09 жовтня 2024 року про призначення пенсії по віку відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, зарахувавши ОСОБА_1 до трудового/страхового стажу періоди роботи з 05 серпня 1981 року по 31 грудня 1991 року, з 01 січня 1992 року по 30 грудня 1998 року, з 04 квітня 2000 року по 30 жовтня 2001 року.

Доводи апелянта не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Разом з тим, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 у періоди роботи з 05 серпня 1981 року по 31 грудня 1991 року, з 01 січня 1992 року по 30 грудня 1998 року, з 04 квітня 2000 року по 30 жовтня 2001 року не працював у районах Крайньої Півночі, цей факт позивачем не заперечується, а тому зарахування спірних періодів у районах Крайньої Півночі відсутні, а тому висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими, і зарахування спірних періодів у районах Крайньої Півночі необхідно виключити з резолютивної частини судового рішення. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що виключення «Крайньої Півночі» не впливає на правильність прийняття рішення судом першої інстанції по суті.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зарахуванням спірних періодів у районах Крайньої Півночі, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду в цій частині підлягає зміні; в решті суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, правильно і повно встановив обставини справи, тому відповідно до ст.316 КАС України рішення суду в цій частині необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі №140/14372/24 змінити, виключивши в абз.3 і 4 резолютивної частини судового рішення словосполучення «в районах Крайньої Півночі».

У решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі №140/14372/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді А. Р. Курилець

З. М. Матковська

Повне судове рішення складено 31 серпня 2026 року.