Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №460/2909/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/2909/25 пров. № А/857/18921/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Курильця А. Р., Матковської З. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року у справі №460/2909/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

суддя в 1-й інстанції – Гресько О. Р.,

дата ухвалення рішення – 08 квітня 2025 року,

місце ухвалення рішення - м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення – 08 квітня 2025 року,

в с т а н о в и в:

Позивач- ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення №172850030609 від 13 лютого 2025 року про відмову у призначенні пільгової пенсії за віком за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, зобов`язати призначити й виплачувати пенсію за віком за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, починаючи з 06 лютого 2025 року.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №172850030609 від 13 лютого 2025 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 з 06 лютого 2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду від 23 січня 2020 року № 1-р/2020. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що на момент звернення позивачка не досягла віку передбаченого п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058. Вказує, що загальний страховий стаж позивачки склав 34 роки 17 днів, стаж роботи за Списком № 2 - 30 років 7 місяців 20 днів. Вік позивачки на дату звернення- 52 роки 2 місяці 27 днів, що не дає підстав для призначення пенсії. Вказує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148- VIII (далі-Закон №2148) внесено зміни до Законів №1788 та №1058, відповідно до яких питання визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугою років також передано в сферу застосування Закону №1058. Крім того, покликається на дискреційність повноважень пенсійного органу в частині призначення пенсії. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 06 лютого 2025 року позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою щодо призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2.

Рішенням від 13 лютого 2025 року №172850030609 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відмовило позивачу у призначенні пенсії, у зв`язку з недосягненням 55 річного віку.

У цьому рішенні вказано, що вік заявниці становить 52 роки 2 місяці 27 днів, страховий стаж особи становить 34 роки 0 місяців 17 днів, пільговий стаж за Списком №2 – 30 років 7 місяців 20 днів.

Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулася з цим адміністративним позовом у суд.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що станом на час звернення зі заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 позивач досягла 50 років, мала стаж роботи не менше 20 років, з нього не менше 10 років на роботах, зазначених у пункті «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020, що спростовує доводи відповідачів про недосягнення позивачем відповідного віку, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, а тому оскаржуване рішення від 13 лютого 2025 року №172850030609 є протиправним та підлягає скасуванню і з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 з 06 лютого 2025 року відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду від 23 січня 2020 року № 1-р/2020. Щодо позовних вимог про здійснення виплати призначеної пенсії, то у задоволенні такої відмовлено, як передчасної, оскільки пенсійний орган ще не ухвалював рішення про призначення пенсії на виконання цього рішення суду у цій справі, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині будуть порушені.

Колегія суддів зазначає, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Даючи правову оцінку висновку суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що такий відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05 листопада 1991 (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09 липня 2003 (далі - Закон №1058-IV).

Ч.1 ст.114 Закону №1058-IV передбачає, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

При цьому, відносини щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах врегульовані також і нормами Закону України №1788-XII.

За змістом п.«б» ст.13 Закону України №1788-XII (в редакції, що діяла до 01 квітня 2015 року) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці (за Списком №2), після досягнення 55 років (чоловіки) та 50 років (жінки).

01 квітня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, яким ст.13 Закону України №1788-XII викладено в новій редакції.

Пунктом «б» ст.13 Закону України №1788-XII після змін, внесених Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

З наведеного вище вбачається, що п.«б» ст.13 Закону України №1788-XII (після змін, внесених Законом України від 02.03.2015 р. №213-VIII) в якості обов`язкових умов для призначення особі пенсії за віком на пільгових умовах визначав досягнення такою особою 55-річного віку.

23 січня 2020 року Конституційний Суд України прийняв Рішення №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15), яким ст.13, ч.2 ст.14, п.п.«б» - «г» ст.54 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до п.2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15), ст.13, ч.2 ст.14, п.п.«б» - «г» ст.54 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Крім того, п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15) визначено, що застосуванню підлягають ст.13, ч.2 ст.14, п.п.«б» - «г» ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.».

Таким чином, з 23 січня 2020 року, тобто з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15) для осіб, які до 01 квітня 2015 року працювали повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №2, діють положення п.«б» ст.13 Закону України №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які визначають умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Разом з тим, чинними залишилися й відповідні положення п.2 ч.2 ст.114 Закону України №1058-IV.

Отже, починаючи з 23 січня 2020 року діють два нормативно-правові акти, які одночасно але по різному регламентують умови призначення пенсій за віком на пільгових умовах для осіб, які до 01 квітня 2015 року працювали на на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №2.

Таким чином, норми вказаних законів містять розбіжність щодо віку, який надає особі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин при вирішенні питання щодо наявності у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, суд першої інстанції правильно врахував принцип верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.1 ст.6 КАС України).

Колегія суддів зазначає, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (п.56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Крім того, у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України №1788-XII з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону України №1058-IV.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02 червня 2023 року у справі №160/13468/20, від 01 травня 2024 року у справі №580/3245/20, від 08 квітня 2025 року у справі №200/1102/24.

Таким чином, враховуючи наведене вище, право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивач набуває у 50 років та за наявності страхового стажу (на момент досягнення такого віку) не менше 20 років, з них не менше 10 років на роботах на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №2.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на день звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах (06 лютого 2025 року) досягла 52 років.

Зі змісту оскаржуваного рішення від 13 лютого 2025 року №172850030609 вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного віку 55 років

При цьому, як правильно звернув увагу суд першої інстанції, відповідачем не заперечується наявність у позивача необхідного стажу для призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Крім того, відповідно до розрахунку стажу здійсненого пенсійним органом, на час звернення зі заявою про призначення пенсії страховий стаж ОСОБА_1 з урахуванням кратності становив 34 роки 0 місяці 17 дні, стаж роботи на пільгових умовах за списком №2 – 30 років 7 місяців 20 днів.

Матеріалами справи підтверджено, що станом на 06 лютого 2025 року стаж роботи ОСОБА_1 становить понад 34 роки, при цьому, на роботах, які дають право призначення пенсії на пільгових умовах понад 30 років та є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що станом на час звернення зі заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 позивач досягла 50 років, мала стаж роботи не менше 20 років, з нього не менше 10 років на роботах, зазначених у пункті «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020, що спростовує доводи відповідачів про недосягнення позивачем відповідного віку, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, а тому оскаржуване рішення від 13 лютого 2025 року №172850030609 є протиправним та підлягає скасуванню і з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 з 06 лютого 2025 року відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Крім того, колегія суддів зазначає, що рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року у справі №460/2909/25 в частині відмовлених позовних вимог не оскаржується в апеляційному порядку, тому колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в цій частині.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року у справі №460/2909/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді А. Р. Курилець

З. М. Матковська

Повне судове рішення складено 31 серпня 2026 року.