Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №260/8847/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/8847/25 пров. № А/857/3957/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Мандзія О.П.,

Суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи «Закарпатська УВП № 9» на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі № 260/8847/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Закарпатська УВП № 9» про визнання дії протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

суддя у І інстанції – Калинич Я.М.

дата ухвалення рішення – 09.12.2025,

місце ухвалення рішення - м. Ужгород,

дата складення повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася в суд з адміністративним позовом до Державної установи «Закарпатська УВП № 9» (далі – відповідач) у якому позивачка просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного проведення повного розрахунку при звільненні;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 05.10.2024 по 21.07.2025 у сумі 217104,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що на день звільнення зі служби відповідачем було затримано проведення з ним повного розрахунку при звільненні. Належне йому грошове забезпечення відповідачем було виплачене лише 21.07.2025, чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України, а тому позивачка за захистом своїх прав звернулася до суду.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі № 260/8847/25 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Закарпатська УВП (№9)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 05.10.2024 року по 05.04.2025 року.

Стягнуто з Державної установи «Закарпатська УВП (№9)» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2024 року по 05.04.2025 року у сумі 130263,06 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Закарпатська УВП (№9)» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1302,63 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

За приписами ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглядається у порядку письмового провадження.

У ч. 1 ст. 308 КАС України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги відповідача, виходячи із такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами, що відповідно до наказу Державної установи «Закарпатська УВП (№9)» від 04.10.2024 № 332-о/с-24, позивачка з 04.10.2024 звільнена з Державної кримінально-виконавчої служби України.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 по справі № 260/8771/24, зокрема, зобов`язано Державну установу «Закарпатська установа виконання покарань (№ 9)» виплатити позивачці грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження служби речове майно у розмірі 27061,36 грн.

На виконання цього судового рішення відповідач 21.07.2025 здійснив виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Позивачка вважає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відтак звернулася до суду із цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач невчасно виплати грошове забезпечення при звільненні, а тому позивачка має право на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за спірний період.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів керується таким.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з п. 2, 4 ст. 9 вищевказаного Закону визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Судом встановлено, що 21.07.2025 відповідач здійснив виплату грошових коштів, належних позивачці при звільненні на суму 25 708,29 грн.

Тобто, саме 21.07.2025 відповідач провів остаточний розрахунок з позивачкою при звільненні.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з п. 2, 4 ст. 9 вищевказаного Закону, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Разом з тим, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Постанова №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Таким чином, при визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати календарні дні, а не робочі дні.

Визначаючись щодо суми середнього заробітку за період з 05.10.2024 року по 21.07.2025 року слід зазначити, що у даному випадку, враховуючи нову редакцію ст.117 КЗпП України, підлягає обрахунку середній заробіток не більше, як за шість місяців.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Позивач просить задовольнити позовні вимоги за шість місяців після звільнення, при цьому вказує період з 05.10.2024 по 21.07.2025.

Враховуючи наведене правове регулювання та з метою ефективного захисту прав позивача, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції за можливе вийти за межі позовних вимог зважаючи на те, що період, за який необхідно провести обрахунок середнього заробітку становить з 05.10.2024 (наступний день після звільнення) по 06.04.2025, (а не по 21.07.2025 як просить позивачка), що становить 183 календарні дні.

Згідно з довідкою про доходи за 2023 рік позивача за останні два календарні місяці служби (червень та липень), що передують перед настанню обставин, про які зазначалося у рішенні суду від 24.09.2024 по справі №260/9844/23) встановлено, що грошове забезпечення позивача складало 20144,40 грн за червень 2023 та 23276,40 грн за липень 2023, всього 43420,80 грн.

Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 день.

Відтак, середній заробіток за час затримки виплати позивачеві при звільненні заробітної плати з урахуванням визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 130263,06 грн (183 календарних днів х 711,82 грн).

У постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду також сформулювала такий правовий висновок: обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст. 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

З огляду на наведене, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України.

Суд враховує, що в порівнянні із визначеною сумою недоплаченої заробітної плати (27061,36 грн) вищевказану розрахункову суму (130263,06 грн) не можна вважати співмірною, оскільки така перевищує суму недоплаченої заробітної плати.

Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 27061,36 грн/130263,06 грн (виплачена сума на виконання судового рішення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,20.

Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 711,82 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,20 х 183 (дні затримки розрахунку) = 26052,61 грн.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що ефективним способом відновлення порушених прав позивачки є стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 26052,61 грн.

Таким чином, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до переконання в тому, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права, тому рішення суду необхідно скасувати та прийняти постанову про часткове задоволення позову, шляхом:

визнання протиправною бездіяльності Державної установи «Закарпатська УВП (№9)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 05.10.2024 року по 05.04.2025 року;

стягнення з Державної установи «Закарпатська УВП (№9)» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2024 року по 05.04.2025 року у сумі 26052,61 грн.

Отже апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.

Що стосується розподілу судових витрат, то апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив майнову вимогу в сумі 26052,61 грн. замість 217104 грн. і позивачка, при поданні позову, сплатила судовий збір за цю вимогу в сумі 2436,89 грн., то на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути пропорційно до задоволених позовних вимог 292,42 грн.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи «Закарпатська УВП № 9» задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі № 260/8847/25 скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Закарпатська УВП (№9)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 05.10.2024 року по 05.04.2025 року;

Стягнути з Державної установи «Закарпатська УВП (№9)» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2024 року по 05.04.2025 року у сумі 26052,61 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Закарпатська УВП № 9» судовий збір в сумі 292,42 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. П. Мандзій

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар