Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №569/5181/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 рокуСправа №569/5181/26 пров. №А/857/24922/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Курильця А.Р., Онишкевича Т.В.,

при секретарі судового засідання – Гладкій С.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Рівненської міської ради, адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Рівненської міської ради на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 квітня 2026 року (суддя Кучина Н.Г., м. Рівне), -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - Виконком), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову від 18.02.2026 № 211 (далі - Постанова).

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 26 березня 2026 року залучено в якості другого відповідача по справі адміністративну комісію при Виконкомі (далі – Адмінкомісія).

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 квітня 2026 року позов задоволено частково. Позовні вимоги до Адмінкомісії про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задоволено. Скасовано Постанову та закрито справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 152 КУпАП. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконкому відмовлено. У задоволенні решти вимог позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В доводах апеляційної скарги вказує, що матеріалами справи підтверджено, що: позивач безпосередньо здійснила встановлення штендера; рекламоносій розміщено без дозвільних документів; ці дії порушують Правила благоустрою та законодавство про рекламу. Таким чином, позивач є безпосереднім виконавцем правопорушення, що достатньо для притягнення до відповідальності. Крім того, суд першої інстанції не врахував, що: протокол складено уповноваженою особою відповідно до вимог закону; позивач була належним чином повідомлена про розгляд справи; матеріали справи містять докази правопорушення (протокол, службові документи, фіксація).

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає судове рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Також просить проводити розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем невірно визначений суб`єкт адміністративного правопорушення, та не зазначено на підставі яких доказів встановлено та підтверджується факт того, що ОСОБА_1 є належним суб`єктом відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 152 КУпАП.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В іншій частині - щодо відмови у задоволенні позову, рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що головним спеціалістом - інспектором з благоустрою Виконкому Ганіченком А.О. було складено протокол про адміністративне правопорушення № 001563 за статтею 152 КУпАП стосовно продавця магазину «ANDI Одяг&Взуття», що розташований по вул. Червонія, 39, м. Рівне, Рівненської області, ОСОБА_1 (далі – Протокол, Магазин відповідно).

За змістом Протоколу, було встановлено, що 02.02.2026 о 10.46 год. за адресою: АДРЕСА_1 , був виявлений встановлений рекламоносій у вигляді штендера без дозвільних документів, чим порушено вимоги пункту 5.1.13 Правил благоустрою міста Рівного, затверджених рішенням РМР №512 від 28.04.2011 й статті 16 Закону України «Про рекламу».

Протокол було складено посадовою особою в торговому приміщенні Магазину, який належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 (далі – ФОП), у якої ОСОБА_1 працює продавцем-консультантом, що підтверджується трудовим договором від 30.01.2026, де оформлено Куток споживача, в якому розміщений Витяг про реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

18.02.2026 Адмінкомісією було винесено Постанову, якою вирішено притягнути ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 152 КУпАП та накласти штраф 1700 грн на користь держави.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Стаття 9 КУпАП передбачає, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

За змістом статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Згідно з частиною другою статті 268 КУпАП участь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за статтею 152 КУпАП, не обов`язкова.

Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, заподіяння майнової шкоди, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення (стаття 283 КУпАП).

Відповідно до статті 152 КУпАП порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів, тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб`єктів підприємницької діяльності - від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з диспозицією статті 152 КУпАП об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського благоустрою. Об`єктивна сторона правопорушення полягає у порушенні правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів, а також недодержанні правил щодо забезпечення чистоти і порядку в містах та інших населених пунктах. Суб`єктами адміністративного проступку є як громадяни, так і посадові особи. Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Наявність усіх складових (ознак) правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

При цьому, частина друга статті 5 КУпАП передбачає, що сільські, селищні, міські ради встановлюють відповідно до законодавства правила, за порушення яких адміністративну відповідальність передбачено статтями 152, 159 і 182 цього Кодексу.

Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів визначені Законом України «Про благоустрій населених пунктів» (далі – Закон № 2807-IV).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 10 Закону № 2807-IV до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить затвердження правил благоустрою територій населених пунктів.

Фізичні та юридичні особи у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані дотримуватися правил благоустрою територій населених пунктів, не порушуючи права і законні інтереси інших суб`єктів благоустрою населених пунктів (пункт 2 частини другої статті 17 Закону № 2807-IV).

За змістом пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 2807-IV підприємства, установи та організації у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані: утримувати в належному стані об`єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об`єктів територію.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 20 Закону № 2807-IV організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Благоустрій здійснюється в обов`язковому порядку на всій території населеного пункту (села, селища, міста). Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

Згідно зі статтею 42 Закону № 2807-IV до відповідальності за порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів притягаються особи, винні у порушенні встановлених норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів, самовільному зайнятті території (частини території) об`єкта благоустрою населеного пункту.

Відповідно до статті 1 Закону Україну «Про рекламу» (далі – Закон № 270/96-ВР) реклама це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. В той же час, розміщення інформації про виробника товару (чи сам товар) у місцях реалізації не вважається рекламою (частина восьма статті 8 Закону № 270/96-ВР).

Відповідно до частини шостої статті 9 Закону № 270/96-ВР вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.

За змістом статті 16 Закону № 270/96-ВР розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення викладені і в Типових правилах розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067.

Рішенням Рівненської міської ради від 28.04.2011 № 512 затверджено «Правила благоустрою міста Рівного» (далі – Правила).

Відповідно до пункту 5.1.13 Правил, на об`єктах благоустрою міста забороняється самовільно встановлювати рекламоносії, різноманітні конструкції, інформаційно-рекламні плакати, стаціонарні малі архітектурні форми, технічні пристрої та технічні елементи, лінійні споруди та антенно-фідерні системи.

Згідно з розділом 2 Правил, зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг тощо.

Відповідно до пункту 47 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, розповсюджувач зовнішньої реклами, винний у порушенні цих Правил, несе відповідальність згідно із законодавством.

Як слідує зі змісту Протоколу, інспектором з благоустрою Виконкому зафіксовано факт розміщення біля Магазину рекламоносія у вигляді штендера без відповідних дозвільних документів.

Водночас, із матеріалів справи не вбачається належного встановлення та документального підтвердження того, що саме ОСОБА_1 є особою, на яку покладено обов`язок щодо отримання відповідних дозвільних документів або яка здійснила самовільне розміщення зазначеного рекламоносія.

Так, приміщення, у якому здійснює діяльність Магазин, передано у строкове користування ФОП на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 01.10.2025 для здійснення господарської діяльності.

Згідно з трудовим договором від 30.01.2026 ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах із ФОП та працює на посаді продавця-консультанта. Матеріали справи не містять доказів покладення на неї обов`язків керуючого, адміністратора чи директора магазину, а також обов`язків щодо встановлення, розміщення, погодження чи отримання дозвільних документів на розміщення рекламоносіїв.

При цьому, для притягнення конкретної особи до адміністративної відповідальності за порушення правил благоустрою у зв`язку із самовільним розміщенням рекламоносія необхідно встановити не лише факт наявності такого рекламоносія та відсутності відповідного дозволу, а й те, що саме ця особа вчинила відповідне діяння або є особою, на яку покладено обов`язок щодо дотримання відповідних правил.

Водночас, встановлення факту розміщення штендера біля Магазину без з`ясування того, ким саме він був встановлений, кому належить ця конструкція, хто прийняв рішення про її встановлення та на кого покладено відповідні обов`язки, не є достатнім для висновку про вчинення адміністративного правопорушення саме ОСОБА_1 .

Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 , яка перебувала на робочому місці у Магазині під час виконання нею трудових обов`язків продавця-консультанта, не є особою, відповідальною за розміщення спірного рекламоносія.

Натомість оскаржувана Постанова не містить належного обґрунтування того, на підставі яких саме доказів Адмінкомісія дійшла висновку про те, що саме ОСОБА_1 є належним суб`єктом адміністративної відповідальності за встановлене порушення.

При цьому, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачкою під час розгляду справи подавалися Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, документи щодо належності магазину ФОП, а також трудовий договір від 30.01.2026, відповідно до якого ОСОБА_1 є продавцем-консультантом та в якому відсутнє покладання обов`язків керуючого (адміністратора, директора) магазином (торговою точкою), однак в оскаржуваній Постанові відсутня будь-яка оцінка зазначених доказів та не наведено мотивів їх відхилення.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявності у діях позивачки складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 152 КУпАП, у зв`язку з чим оскаржувана Постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Разом з тим, в частині стягнення судових витрат за надану професійну правничу допомогу позивачу апеляційна скарга відповідача не містить жодних доводів чи заперечень, Відтак, з огляду на визначені статтею 308 КАС межі апеляційного перегляду, суд апеляційної інстанції не надає правову оцінку рішенню суду першої інстанції в цій частині.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Рівненської міської ради залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 квітня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді А. Р. Курилець

Т. В. Онишкевич

Повне судове рішення складено 31.08.2026.