Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №140/3632/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року Справа № 140/3632/25 пров. № А/857/37155/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року (суддя Стецик Н.В., м.Луцьк),

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової частини (далі – в/ч), у якому просив:

визнати протиправними дії в/ч щодо непроведення остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби з 24.11.2023;

зобов`язати в/ч нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 24.11.2023 по 25.01.2025 відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;

зобов`язати в/ч нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова №168), у розмірі 100 000 гривень як такому, що перебував на стаціонарному лікуванні після травми (поранення) з 08.06.2023 по 14.11.2023 в закладах охорони здоров`я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого та перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення (захворювання) за висновками військово-лікарської комісії за весь час затримки її виплати по день фактичної виплати (з 08.06.2023 по 25.01.2025) відповідно до «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі – Порядок №159).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідача, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі вказує, що відшкодування у розмірі 186514,52 грн за період з 28.08.2022 по 24.11.2023 було виплатою на виконання вимог Постанови №168. Однак, в/ч не відмовляла позивачу у здійсненні перерахунку належних йому сум виплат, а лише вказувала на те, що потрібно надати належним чином завірені документи, які б підтверджували ступінь важкості його поранення та періоди лікування. Зазначає, що позивачем безпідставно ініційовано питання сплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової грошової винагороди.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку щодо протиправності не проведення відповідачем своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні зі військової служби. Також вказано, що враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення, останній має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Такі висновки суду першої інстанції є не зовсім вірними, з таких міркувань.

Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач з 28.08.2022 по 24.11.2023 проходив військову службу у в/ч згідно з мобілізацією, оголошеною внаслідок вчинення збройного нападу рф проти України, що не заперечується сторонами у справі.

25.01.2025 на виконання вимог Постанови №168 на грошовий рахунок позивача від в/ч надійшли кошти у розмірі 186514,52 грн.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).

Так, приписами частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Висновок щодо застосування норм КЗпП при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.03.2020 в справі №140/2006/19, від 16.07.2020 в справі №400/2884/18, від 04.09.2020 в справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 в справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 в справі №340/970/20, від 13.10.2021 в справі №580/1790/20, від 21.10.2021 в справі №640/14764/20 та інших.

Так, як видно з матеріалів справи, позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 24.11.2023 (важке поранення отримав 08.06.2023), тоді як остаточний розрахунок з ним на підставі Постанови №168 було проведено лише 25.01.2025.

Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов`язку виплатити позивачу при звільненні всі належні йому суми.

У постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами Порядку №100.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Водночас, 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі – Закон №2352-ІХ), яким норми статті 117 КЗпП викладено в новій редакції.

Так, відповідно до статті 117 КЗпП (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22.

Згідно із картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 №186 за 2023 нараховане грошове забезпечення з квітня 2023 року по травень 2023 року, тобто за два останні повні місяці перед звільненням (позивач з 08.06.2023 перебував на лікарняному у зв`язку з отриманим пораненням під час захисту Батьківщини, що слідує висновків Військово-лікарських комісій), становить 22167,68 грн за квітень 2023 року та 22167,68 за травень 2023 року.

Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення становить 726,81 грн (44335,36 грн/61, де 61 кількість календарних днів у квітні 2023 року - травні 2023 року).

Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчується днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.

Разом з тим, враховуючи положення частини першої статті 117 КЗпП, стягненню із відповідача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку з позивачем за 6 місяців або 184 дні.

Таким чином, середнє грошове забезпечення за відповідний час затримки розрахунку при звільненні становить 133 733,04 грн (726,81 грн х 184 календарних дні).

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні зі військової служби та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 133733,04 грн.

Щодо компенсації втрат частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати, то апеляційний суд зазначає, що у задоволенні вказаних позовних вимог необхідно відмовити, з огляду на те, що відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 травня 2026 року у справі №280/8933/24 «Додаткова винагорода, встановлена Постановою № 168 на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення, є різновидом одноразового додаткового грошового забезпечення військовослужбовця, тобто є доходом, що має разовий характер, у зв`язку із чим приписи Закону № 2050-III на спірні правовідносини не поширюються, а компенсація втрати частини таких доходів у разі затримки їх виплати стягненню не підлягає.».

З огляду на викладене рішення суд в цій частині підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої, внаслідок неправильного застосування норм матеріального права – скасуванню у відповідній частині, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 308, 311, 315-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року в частині задоволення позову про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 08.06.2023 по 25.01.2025, скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позову в цій частині відмовити.

В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді Л. Я. Гудим

Т. В. Онишкевич