Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №607/7963/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 607/7963/26 пров. № А/857/39097/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сала П.І.,

суддів Димарчук Т.М., Москаля Р.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Бугрінової Е.В.,

представника позивача (апелянта) Баюк І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача, адвоката Баюк Ірини Ігорівни, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 червня 2026 року (головуючий суддя Воробель Н.П.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) через свого представника - адвоката Баюк Ірину Ігорівну (далі - представник позивача) звернулася до суду з позовом до Управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради (далі - Управління або відповідач), у якому просила скасувати головного спеціаліста-інспектора з паркування сектору контролю за паркуванням транспортних засобів Управління Дідушка Романа Зіновійовича (далі - Дідушко Р.З.) від 27.04.2026 серії ТЕ № 00221701 про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване не в автоматичному режимі, а провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваною постановою позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п. 15.10 "б" Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), а саме за стоянку транспортним засобом на тротуарі. Разом з тим матеріалами фотофіксації доводиться, що легковий автомобіль позивачки припаркований з дотриманням п. 15.10. "в" ПДР, тобто на краю тротуару, із залишенням для руху пішоходів більше ніж 2 м. Отже, транспортний засіб був розташований на тротуарі таким чином, що він не створював жодних перешкод для інших учасників дорожнього руху, водночас інспектор з паркування неправомірно вирішив, що позивачка допустила порушення правил стоянки.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29.06.2026 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник позивача просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, покликаючись на неправильне тлумачення судом першої інстанції норм матеріального права та неповноту з`ясування ним істотних для справи обставин.

Зазначає, що суд фактично звів предмет доказування виключно до встановлення факту перебування автомобіля на тротуарі та дійшов висновку про наявність порушення вимог підпункту "б" пункту 15.10 ПДР, але при цьому залишив поза увагою, що підпункт "в" пункту 15.10 ПДР є спеціальною нормою, яка встановлює виняток із загальної заборони та прямо дозволяє стоянку легкових автомобілів на краю тротуару за умови, що для руху пішоходів залишається щонайменше два метри.

Також вважає, що суд не надав належної оцінки фотознімкам, які були покладені в основу спірної постанови, оскільки лише констатував факт їх існування, але не дослідив, чи підтверджують вони саме ті обставини, які входять до предмета доказування. Крім того, суд не навів мотивів, чому фотознімки спростовують доводи позивача про те, що транспортний засіб був розташований на краю тротуару та не створював перешкод для руху пішоходів. Фактично суд обмежився загальними висновками без аналізу змісту кожного доказу, чим порушив вимоги щодо повного та всебічного дослідження доказів.

Твердить, що суд першої інстанції вийшов за межі предмета доказування та фактично обґрунтував правомірність постанови посиланням на дорожній знак "Зупинку (стоянку) заборонено", хоча у провину позивачці не ставилося порушення вимог цього дорожнього знаку.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника позивача. Витребувано справу № 607/7963/26 з суду першої інстанції.

Після отримання матеріалів справи та вчинення необхідних підготовчих дій, ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2026 справу призначено до апеляційного розгляду на 27.08.2026 з викликом сторін.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

У судовому засіданні (в режимі відеоконференції) представник позивача повністю підтримав вимоги за апеляційною скаргою та надав пояснення відповідно до її змісту.

Інші учасники справи на виклик суду не з`явилися, а тому на підставі положень ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 КАС України апеляційний розгляд здійснюється за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наявні у ній докази, колегія суддів встановила, що оскаржуваною постановою від 27.04.2026 серії ТЕ № 00221701 на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 340 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, яке полягало у тому, що 02.04.2026 о 15:32 год в м. Тернополі по вул. Замковій, 5, керуючи транспортним засобом марки "BMW IX1, д.н.з. НОМЕР_1 , позивачка здійснила стоянку на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками), чим порушила вимоги п. 15.10 "б" ПДР.

Відмовляючи у задоволенні позову про скасування вказаної постанови, суд першої інстанції констатував, що факт порушення підтверджується фотознімками транспортного засобу в момент його вчинення, які розміщені на офіційному сайті міської ради з дотриманням вимог ч. 4 ст. 283 КУпАП, а також долучені до матеріалів справи. При цьому суд відхилив доводи позивачки щодо необхідності оцінки наявності умов, визначених підпунктом "в" пункту 15.10 ПДР, в тому числі щодо залишення для руху пішоходів не менше 2 м та необхідності з`ясування цієї обставини відповідачем, зазначивши, що у провину позивачці поставлено саме недотримання підпункту "б" пункту 15.10 ПДР, який є автономним та забороняє стоянку транспортних засобів на тротуарах, за винятком місць, які позначено відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками.

Оцінюючи наведені висновки з урахуванням доводів апелянта, колегія суддів зазначає таке.

Адміністративним правопорушенням (проступком), згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП, визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка уповноваженого суб`єкта владних повноважень, а також встановлення та доведення відповідним суб`єктом факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена законом.

В силу вимог ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, порушення водієм правил стоянки має наслідком адміністративну відповідальність, передбачену ч. 2 ст. 122 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

Відповідно до ч. 2, 5 ст. 14 Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-ХІІ "Про дорожній рух" до учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 затверджено Правила дорожнього руху України (ПДР), які встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Згідно з п. 1.3, 1.4 цих Правил учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

За приписами п. 1.9 ПДР України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 1.10 ПДР України надано визначення термінів, наведених у цих Правилах, зокрема:

автомобільна дорога, вулиця (дорога) - частина території, зокрема в населеному пункті, з усіма розташованими на ній спорудами (мостами, шляхопроводами, естакадами, надземними і підземними пішохідними переходами) та засобами організації дорожнього руху, призначена для руху транспортних засобів і пішоходів та обмежена по ширині зовнішнім краєм тротуарів чи краєм смуги відводу. Цей термін включає також спеціально побудовані тимчасові дороги, крім довільно накатаних доріг (колій);

власник транспортного засобу - фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами;

водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі;

пішохід - особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу. До пішоходів прирівнюються також особи, які рухаються в кріслах колісних без двигуна, ведуть велосипед, мопед, мотоцикл, везуть санки, візок, дитячу коляску чи крісло колісне;

стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов`язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу;

транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів;

тротуар - елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном.

Розділом 15 ПДР України регулюються правила зупинки та стоянки.

Так, відповідно до п. 15.1 зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.

За правилами п. 15.10 стоянка забороняється:

б) на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками);

в) на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.

Отже, здійснюючи тлумачення наведених вище правил в частині стоянки транспортних засобів, колегія суддів вважає, що п. 15.10 "б" ПДР встановлює загальну заборону щодо паркування на тротуарах (яка поширюється на всі види транспортних засобів), однак із застереження - крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками. У свою чергу, п. 15.10 "в" є спеціальним винятком із загальної заборони. Він дозволяє стоянку на тротуарі без дорожніх знаків, але виключно для двох категорій транспортних засобів: легкових автомобілів та мотоциклів. Водночас у цьому разі стоянка на тротуарі допускається, але лише за умови суворого дотримання конкретних вимог: автомобіль (мотоцикл) повинен стояти виключно на краю тротуару (тобто безпосередньо біля проїзної частини, поруч із бордюром), а для руху (проходу) пішоходів має залишатися щонайменше 2 метри (від авто до перешкоди).

Тобто, зазначені два пункти правил дорожнього руху не суперечать, а доповнюють один одного за принципом "загальне правило та виняток із нього": за загальним правилом стоянка забороняється на тротуарах крім визначених для цього місць, але поряд з цим дозволяється можливість стоянки легкових автомобілів та мотоциклів на краю тротуару, де для руху пішоходів залишається щонайменше два метри. За іншого тлумачення, тобто якщо припустити, що пункт "б" абсолютно забороняє стоянку всім без винятку транспортним засобам (за відсутності відповідного знаку), то пункт "в" втратив би будь-який сенс.

Зазначений висновок відповідає практиці Верховного Суду, яка на сьогодні сформована у питанні застосування відповідних норм права.

Так, у постанові від 06.06.2018 у справі № 749/447/17 колегія суддів КАС ВС погодилася з висновками судів попередніх інстанції про неправомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за стоянку на тротуарі, не позначеному в цьому місці дорожніми знаками 5.38 "Місце для стоянки", 5.39 "Зона стоянки" з табличками 7.6.2, 7.6.3, 7.6.5 "Спосіб поставлення транспортного засобу на стоянку", оскільки дослідженими фотоматеріалами та відеозаписами підтверджувалося, що позивач здійснив стоянку легковим транспортним засобом на краю тротуару, де для руху пішоходів залишилося щонайменше 2 метра.

Крім того, у постанові від 17.05.2018 у справі № 750/3679/17 Верховний Суд зазначив, що аналіз положень пункту 15.10 у взаємодії з пунктом 15.6 ПДР дає підстави для висновку, що стоянка легкового автомобілю на тротуарі можлива у декількох випадках:

а) у місцях, позначених дорожніми знаками 5.38, 5.39, встановленими з табличками 7.6.1, 7.6.2-7.6.5 тільки у спосіб, позначений на табличці;

б) на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.

В контексті обставин вказаної справи Верховний Суд врахував, що автомобіль позивача було припарковано на краю тротуару, який примикає до проїзної частини, та розташовано таким чином, що він не створював перешкоди для руху пішоходів та інших учасників руху, а тому погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що подібність правовідносин означає ідентичність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.07.2018 у справі № 910/17999/16, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Крім того, як зазначено у постанові від 10.02.2022 у справі № 803/172/16, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Загалом колегія суддів може погодитися з твердженням суду першої інстанції, що справи № 750/3679/17 та № 749/447/17 не є тотожними цій справі за усіма обов`язковими елементами. Разом з тим апеляційний суд також вважає необґрунтованим повне відхилення судом зроблених у таких справах висновків, зокрема, з огляду на позицію сторони позивача, яка якраз і звертала увагу суду на наведене Верховним Судом у цих справах тлумачення положень п. 15.10 ПДР та необхідність застосування пунктів "б" і "в" виключно у їх системному зв`язку, який дозволяє стверджувати, що сама по собі стоянка легкового автомобіля на тротуарі ще не свідчить про порушення у всіх без винятку випадках правил стоянки.

Як видно з оскаржуваної постанови від 27.04.2026 серії ТЕ № 00221701 та наявних у справі фотознімків, інспектор з паркування Дідушок Р.З. визнав ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, з підстав порушення вимог пп. "б" п. 15.10 ПДР, але без надання оцінки невиконанню умов, визначених пп. "в" п. 15.10. При цьому жодних належних й допустимих доказів на спростування твердження позивачки про паркування автомобіля з дотриманням вимог п. 15.10 "в" ПДР відповідач не надав.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про правомірність спірної постанови з огляду на те, що транспортний засіб було залишено для стоянки на тротуарі у місці, де немає місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками, колегія суддів вважає помилковим, позаяк пп. "в" п. 15.10 ПДР стосується виключно способу розміщення транспортного засобу без прив`язки до наявності знаку, що дозволяє стоянку (пп. "б" п. 15.10 ПДР).

Щодо дорожнього знаку 3.34 "Зупинку заборонено", то колегія суддів враховує, що за фабулою адміністративного правопорушення у провину позивачці постановлено саме порушення правил стоянки, а не порушення вимог дорожніх знаків, що згідно із ч. 1 ст. 122 КУпАП є окремим складом адміністративного правопорушення. Відтак посилання суду першої інстанції на цю обставину є безпідставним та не може доводити законність винесення відповідачем оскаржуваної постанови.

Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (правопорушення). Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За приписами ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП уповноважений орган (посадова особа) зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).

Положення статті 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до принципу "поза розумним сумнівом", зміст якого сформульований у пункті 43 рішення ЄСПЛ у справі "Кобець проти України" від 14 лютого 2008 року, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

У справах "Малофєєва проти Росії" ("Malofeyeva v. Russia", № 36673/04, рішення 30 травня 2003 року) та "Карелін проти Росії" ("Karelin v. Russia", № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

В силу вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

З огляду на викладене колегія суддів переконана, що під час розгляду справи відповідач не довів правомірність притягнення позивачки до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Відтак спірна постанова серії ТЕ № 00221701 від 27.04.2026 про накладення на позивачку адміністративного стягнення за порушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, підлягає скасуванню судом на підставі п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, із закриттям провадження у відповідній справі за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За правилами ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи висновки, викладені в мотивувальній частині цієї постанови, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29.06.2026 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Зважаючи на результат апеляційного перегляду, документально підтверджені витрати позивачки на сплату судового збору за подання позову та апеляційної скарги у загальному розмірі 1331,20 грн стягуються на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 139, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє через адвоката Баюк Ірину Ігорівну, задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 червня 2026 року у справі № 607/7963/26 скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову головного спеціаліста-інспектора з паркування сектору контролю за паркуванням транспортних засобів Управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради Дідушка Романа Зіновійовича від 27.04.2026 серії ТЕ № 00221701 про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), а справу щодо ОСОБА_1 про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, - закрити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради (код ЄДРПОУ 34334305) судовий збір у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Постанова у повному обсязі складена 01.09.2026.

Головуючий суддя П. І. Сало

судді Т. М. Димарчук

Р. М. Москаль