Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №460/11748/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/11748/25 пров. № А/857/31570/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

з участю секретаря судових засідань Клим О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення,

суддя у І інстанції Максимчук О.О.,

час ухвалення рішення 16 год 20 хв,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складення повного тексту рішення 04 травня 2026 року,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2025 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі – ППР) Головного управління ДПС у Рівненській області (далі – ГУ ДПС):

№5659/1700240523 від 02.04.2025 у частині збільшення суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (далі – ПДФО), у розмірі 899 550 грн (у т.ч. 735 386 за податковим зобов`язанням та 164 164,26 грн за штрафними (фінансовими) санкціями);

№5660/1700240523 від 02.04.2025 у частині збільшення суму грошового зобов`язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (далі – ВЗ), у розмірі 74962,50 грн (у т.ч. 61282,15 грн за податковим зобов`язанням та 13680,35 грн за штрафними (фінансовими) санкціями);

№5654/1700240523 від 02.04.2025 у частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі – ПДВ) у сумі 1 045 474,25 грн (у т.ч. 836 379 грн за податковим зобов`язанням та 209 095 грн за штрафними (фінансовими) санкціями);

№5656/1700240523 від 02.04.2025, яким застосовано суму штрафу в розмірі 38786,20 грн за платежем ПДВ.

Окрім того, позивач просив визнати протиправними і скасувати :

рішення ГУ ДПС від 01.07.2025 №11595/1700240523 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску (далі – ЄВ) у сумі 18857,70 грн;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄВ від 02.04.2025 №Ф-5663/1700240523 в розмірі 292068,62 грн.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 у справі №460/11748/25 позов було задоволено повністю.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що висновки контролюючого органу, що лягли в основу донарахування позивачу податкових зобов`язань та накладення на нього штрафних (фінансових) санкцій є не підтверджено належними, допустимими та достатніми доказами. Відповідачем не доведено правомірності прийняття оспорюваних позивачем рішень, а відтак і вимоги про сплату боргу. Тому позовні вимоги підприємця є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

ГУ ДПС не погодилося із вказаним рішенням суду першої інстанції та подало апеляційну скаргу, у якій просило таке скасувати та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що суд першої інстанції під час вирішенні спору невмотивовано відхилив доводи, що були надані контролюючим органом. При цьому, на думку скаржника, позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 не підтверджені належними та допустимими доказами.

Окрім того, наполягає на тому, що суд першої інстанції при ухваленні рішення безпідставно вийшов за межі позовних вимог ФОП ОСОБА_1 , оскільки позивач у справі оскаржував ППР від 02.04.2025 №5659/1700240523, від 02.04.2025 №5660/1700240523 та від 02.04.2025 №5654/1700240523 лише у частині суми основного зобов`язання та застосованих штрафних санкцій, про що зазначено у позовній заяві, однак у резолютивній частині рішення суд вирішив визнати протиправними та скасувати вказані ППР повністю без наведення мотивів.

Тому наявні підстави для скасування рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 у справі №460/11748/25, оскільки ГУ ДПС діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ФОП ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Представник ГУ ДПС у судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції підтримала подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 відмовити.

Представник ФОП Горецького В.С. у ході апеляційного розгляду в режимі відеоконференції заперечив обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, видами діяльності ФОП ОСОБА_1 за КВЕД є:

46.32 Оптова торгівля м`ясом і м`ясними продуктами (основний);

47.81 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами;

68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна;

77.39 Надання в оренду інших машин, устатковання та товарів, н.в.і.у.

ГУ ДПС було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за період діяльності з 01.01.2018 по 31.12.2023, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2023, результати якої оформлено актом №3392/Ж5/17-00-24-05-18/2233122419 від 25.02.2025.

У ході перевірки відповідач дійшов висновку про встановлення порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема:

абзацу 6 пункту 6 статті 128 Господарського кодексу України (далі – ГК) та пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України (далі – ПК);

пункту 164.1 статті 164; пунктів 177.1, 177.2; підпунктів 177.4.5, 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК, що призвело до заниження ПДФО на суму 776 139,46 грн, у т.ч. за 2022 рік – 84675,00 грн та за 2023 рік – 691 464,46 грн;

пункту 2 частини 1, пункту 3 статті 7, частини 5 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон №2464-VI), внаслідок чого занижено ЄВ на загальну суму 292 068,62 грн, у т.ч. за 2022 рік – 103 491,66 грн та за 2023 рік – 188 576,96 грн;

підпунктів 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК, внаслідок чого занижено суму ВЗ на 64678,28 грн, у т.ч. за 2022 рік – 7056,24 грн та за 2023 рік – 57622,04 грн;

пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 189.1 статті 189, підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК, що призвело до заниження податкового зобов`язання з ПДВ на загальну суму 839 429 грн, у т.ч. за липень 2022 року – 176 963 грн, за серпень 2022 року – 52014 грн, за вересень 2022 року – 106 788 грн, за жовтень 2022 року - 17987 грн, за грудень 2022 року - 99761 грн, за лютий 2023 року – 158 170 грн, березень 2023 р. – 113 205 грн, жовтень 2023 р. – 114 541 грн;

пункту 201.10 статті 201 ПК у зв`язку із тим, що позивачем не складено та не зареєстровано в ЄРПН податкові накладні за операціями, визначеними пунктом 198.5 статті 198 ПК на загальну суму обсягу постачання (без ПДВ) – 4 357 972 грн;

пунктів 44.1, 44.3 статті 44 ПК внаслідок незабезпечення зберігання первинних документів.

ФОП ОСОБА_1 18.03.2025 подав ГУ ДПС заперечення на вказаний акт перевірки, до якого долучив копії актів на списання, товарно-транспортні накладні (далі – ТТН), шляхові листи, акт перевірки від 25.11.2020 та банківські виписки. За результатами розгляду заперечень позивача відповідач листом від 27.03.2025 №2686/Ж12/17-00-24-05-11 повідомив, що викладені в акті перевірки висновки залишено без змін.

Відтак, на підставі висновків, викладених у акті перевірки №3392/Ж5/17-00-24-05-18/2233122419 від 25.02.2025, ГУ ДПС 02.04.2025 прийняло:

ППР №5659/1700240523, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДФО на загальну суму 949 005,57 грн (у т.ч. 776 139,46 грн податкове зобов`язання, 172 866,11 грн за штрафними санкціями);

ППР №5660/1700240523, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ВЗ в розмірі 79083,79 грн (у т.ч. 64678,28 грн податкове зобов`язання, 14405,51 грн за штрафними санкціями);

ППР №5654/1700240523, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ в сумі 1 049 286,25 грн (у т.ч. 839 429 грн основного зобов`язання та 209 857,25 грн штрафних санкцій);

ППР №5656/1700240523, яким до позивача застосовано суму штрафу в розмірі 38786,20 грн за платежем ПДВ;

рішення №5664/1700240523 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого ЄВ в сумі 18857,70 грн;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄВ №Ф - 5663/1700240523 у розмірі 292 068,62 грн.

Окрім того, ГУ ДПС 01.07.2025 було додатково винесено рішення №11595/1700240523 про застосування до позивача штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого ЄВ в розмірі 18857,70 грн.

ФОП ОСОБА_1 не погодився із вказаними ППР, вимогою про сплату боргу (недоїмки) та рішеннями про застосування штрафних санкцій, скориставшись правом на їх оскарження у адміністративному порядку до Державної податкової служби України.

За результатами розгляду скарги позивача Державною податковою службою України було прийнято рішення від 13.06.2025 №17189/6/99-00-06-01-02-06, яким залишено без змін ППР від 02.04.2025 №5659/1700240523, №5654/1700240523, №5656/1700240523, №5660/1700240523.

Окрім того, рішенням Державної податкової служби України від 27.06.2025 №18617/6/99-00-06-02-01-06 вимога про сплату боргу (недоїмки) від 02.04.2025 №Ф-5663/1700240523 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого ЄВ від 02.04.2025 №5664/1700240523 залишено без змін, а скаргу в частині оскарження зазначених документів – без задоволення.

ФОП ОСОБА_1 не погодився із правомірністю вказаних рішень контролюючого органу та звернувся за захистом своїх прав до адміністративного суду із позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Приписами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано приписами ПК.

Як встановлено пунктом 7.3 статті 7 ПК, будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Згідно із визначенням, наведеним у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК, господарська діяльність – це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Положеннями підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що податок на додану вартість непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість регламентовано Розділом V «Податок на додану вартість» ПК України.

За приписами підпункту 14.1.179 пункту 14.1 статті 14 ПК, чинними на час виникнення спірних правовідносин, податкове зобов`язання для цілей розділу V цього Кодексу це загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як передбачено пунктом 163.1 статті 163 ПК об`єктом оподаткування резидента є:

163.1.1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;

163.1.2. доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);

163.1.3. іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до пункту 177.1 статті 171 ПК доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) i документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця (пункт 177.2 статті 177 ПК).

За приписами пункту 177.3 статті 177 ПК для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою – підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування регламентовано пункту 177.4 статті 177 ПК, а саме:

177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

177.4.3. суми податків, зборів, пов`язаних з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з об`єктів житлової нерухомості); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, роялті на користь правовласників, як винагорода за використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав чи як відрахування на користь правовласників на підставі договорів, укладених таким платником податку з організаціями колективного управління відповідно до Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав", одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, пов`язаних з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;

177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Підпунктом 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК було передбачено, що не включаються до складу витрат підприємця:

1) витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;

2) витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

3) витрати на придбання та утримання основних засобів, визначених абзацами восьмим - десятим підпункту 177.4.6 цього пункту;

4) документально не підтверджені витрати.

За приписами підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають:

витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів;

витрати на самостійне виготовлення основних засобів, реконструкцію, модернізацію та інші види поліпшення основних засобів (крім поточного ремонту).

Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на:

проведення поточного ремонту;

ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості).

Не підлягають амортизації такі основні засоби:

земельні ділянки;

об`єкти житлової нерухомості;

легкові автомобілі.

Відповідно до підпункту 177.5 статті 177 ПК фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

За приписами пункту 185.1 статті 185 ПК об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Як зазначено у пункті 187.1 статті 187 ПК, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного капіталу та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За приписами пункту 198.2 статті 198 ПК датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг на оплату товарів/послуг, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата списання електронних грошей платника податків як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець постачальника;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи;

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні засоби почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із пунктом 198.5 статті 198 ПК платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами пункту 200.1 статті 200 ПК сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За приписами підпункту 1.2 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення ПК об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, регламентовані приписами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464-VI).

Відповідно до пункту 4 часини 1 статті 4 вказаного Закону платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

За змістом частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI базою нарахування єдиного внеску для фізичних осіб – підприємців є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Як передбачено пунктом 919 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VI, тимчасово, з 1 березня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні та протягом дванадцяти місяців після припинення або скасування воєнного стану, особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, мають право не нараховувати, не обчислювати та не сплачувати єдиний внесок за себе. При цьому положення абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону щодо таких періодів для таких осіб не застосовується.

При цьому такими особами розрахунок єдиного внеску у складі податкової декларації не заповнюється за період, в якому відповідно до абзацу першого цього пункту єдиний внесок не нараховувався, не обчислювався та не сплачувався.

На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи та наданих поясненнях, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки правомірності відображення ФОП ОСОБА_1 у своєму бухгалтерському та податковому обліках показників витрат, пов`язаних із господарською діяльністю, що вплинуло на правильність нарахування ПДФО, ПДВ, ВС та ЄВ.

При наданні оцінки доводам апелянта у частині безпідставного віднесення ФОП ОСОБА_1 до витрат, пов`язаних з господарською діяльністю, та податкового кредиту вартості дизпалива апеляційний суд виходить із такого.

У ході розгляду справи судом першої інстанції безспірно встановлено придбання позивачем у ПП «Дружба-Нафтопродукт» дизпалива, що підтверджується видатковою накладною № 2279 від 05.09.2022, товарно – транспортною накладною (далі – ТТН) №050922/14 від 05.09.2022, видатковою накладною № 2579 від 23.09.2022, ТТН №230922/16 від 23.09.2022.

Контролюючим органом не заперечується те, що ФОП ОСОБА_1 у своїй господарській діяльності використовує транспортні засоби, що перебувають у його користуванні, і у акті перевірки не ставиться під сумнів реальність господарських операцій позивача по транспортуванню у період 2022-2023 років необхідних для здійснення своєї діяльності відповідних товарно-матеріальних цінностей (далі – ТМЦ), що безперечно було пов`язане із використання пального.

На підтвердження використання в господарській діяльності придбаного пального позивачем було надано контролюючому органу акти на списання дизельного палива із зазначенням виду палива, кількості палива, номеру ТТН, маршруту слідування, подорожніх листів на суму без ПДВ – 270 886 грн, що узгоджується із вимогами пункту 177.4 статті 177 ПК.

Відповідно до неспростованих тверджень позивача, придбане пальне зливалося у бочку об`ємом 8 м3, що є у його власності та розташована на земельній ділянці 0,12 га за місцем реєстрації підприємця за адресою АДРЕСА_1 .

При цьому апеляційний суд погоджується із доводами ФОП ОСОБА_1 про те, що на нього не поширюються вимоги Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України 20.052008 року № 281/171/578/155, з огляду на його статус та види економічної діяльності.

Окрім того, на думку апеляційного суду, позивач слушно звертає увагу на те, що факт відсутності у нього ліцензії на право зберігання пального для власних потреб не може безумовно свідчити про відсутність необхідної ємності для зберігання пального оскільки у відповідності до статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, для отримання такої ліцензії суб`єкт господарювання не був зобов`язаний надавати документи, що підтверджують наявність ємностей для зберігання пального із їх технічними характеристиками, чи документів щодо наявності території, на якій, розміщується така ємність (бочка).

Щодо доводів контролюючого органу про відсутність у підприємця документів на зберігання пального, то відповідачем не зазначено яким нормативним документом передбачено вимогу про наявність у фізичної особи-підприємця таких документів, а також не зазначено які саме документи позивач не надав на вимогу контролюючого орану.

Водночас позивач слушно звернув увагу на те, що у акті перевірки не ставилося під сумнів придбання чи зберігання ФОП ОСОБА_1 придбаного дизельного палива у ПП «Дружба-Нафтопродукт», а підставами для висновків щодо завищення валових витрат та заниження ПДВ у цій частині був висновок про ненадання ним документів на підтвердження використання пального у господарській діяльності на загальну суму 270 886 грн.

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає такі висновки ГУ ДПС необґрунтованими та погоджується із необхідністю задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_1 у цій частині.

Оцінюючи доводи апелянта що неправомірного віднесення ФОП ОСОБА_1 до складу витрат, пов`язаних із господарською діяльністю, вартості придбаного пінопласту у сумі 396 142 грн, апеляційний суд зазначає таке.

У відповідності до матеріалів справи ФОП ОСОБА_1 для ведення своєї господарської діяльності використовував орендований м`ясопереробний цех з холодильним приміщенням, розташований за адресою АДРЕСА_2 ,

Згідно із видатковою накладною № 3466 від 15.08.2022 ФОП ОСОБА_1 придбав пінопласт на суму 396 142 грн (платіжні інструкції від 12.08.2022 на суму – 110 000 грн, від 12.08.2022 на суму – 186 142,92 грн, від 15.08.2022 на суму – 100 000 грн).

За твердженням позивача, вказаний пінопласт був використаний для додаткової теплоізоляції холодильного приміщення, що використовувалося для зберігання готової продукції. Вказані роботи проводилися господарським способом власними силами із залученням найманих працівників, що перебували із ФОП ОСОБА_1 у трудових відносинах.

Факт наявності у користуванні позивача вказаного холодильного приміщення та наявність працівників, що перебували у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 , контролюючим органом не заперечується.

ФОП ОСОБА_1 на підтвердження використання придбаного листового пінополістиролу (пінопласту) у господарській діяльності надав акт списання товарно-матеріальних цінностей №2 від 20.01.2023.

Витрати на придбання зазначених ТМЦ позивачем включено до складу витрат, пов`язаних з господарською діяльністю, виходячи із приписів абзацу п`ятого підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК.

На думку апеляційного суду, слід погодитися із доводами позивача про те, що апелянт без належних підстав покликається на ненадання підприємцем документі, які б свідчили про необхідність проведення робіт щодо теплоізоляції холодильного приміщення, а також щодо розрахунку кількості пінопласту, необхідного для проведення такого виду робіт, без нормативного обґрунтування обов`язковості оформлення таких документів під час проведення поточного ремонту фізичною особою-підприємцем.

Водночас, виходячи із приписів пункту 177.10 статті 177 ПК, позивач доречно звертає увагу апеляційного суду на безпідставності тверджень контролюючого органу про необхідність відображення ним, як фізичною особою-підприємцем, залишків пінопласту станом на 01.01.2023 року у своєму бухгалтерському обліку на рахунку 205 «Будівельні матеріали».

Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними наведені доводи апелянта у цій частині.

При наданні оцінки доводам апелянта про встановлення під час проведення перевірки наявності у ФОП ОСОБА_1 залишків готової продукції у періоді липень 2022 року – серпень 2023 року, строк придатності яких закінчився, що свідчить про те, що такі не використовувалися у його господарській діяльності, що давало контролюючому органу підстави для висновку про те, що вартість понесених витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, становить у 2022 році – 3 684 445,05 грн, а у 2023 році – 29 265 749,22 грн, що свідчить про порушення підприємцем підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

У відповідності до матеріали справи зазначений висновок ГУ ДПС обґрунтовано встановленням під час перевірки відсутності у ФОП ОСОБА_1 морозильного обладнання до 01.09.2023, що з урахуванням підпункту 10.2.2 пункту 10.2 розділу 10 ДСТУ 7706.2015 «М`ясо фасоване», у якому строк придатності готової продукції становить не більше 36 год, свідчить про те, що така продукція не використовувалася в господарській діяльності позивача.

Суд першої інстанції у ході розгляду справи встановив, що ФОП ОСОБА_1 впродовж 2022-2023 років здійснював господарську діяльність згідно КВЕД 10.11 Виробництво м`яса в орендованих приміщеннях згідно з договорами суборенди, укладеними з ПП НВКТ «Тиса» №2 від 01.06.2017 та №3 від 01.02.2020.

При цьому Головним управлінням Держпродспоживслужби в Рівненському районі для здійснення позивачем господарської діяльності з виробництва харчових продуктів на території ПП НВКТ «Тиса» (вул. Індустріальна, 6, смт. Квасилів, Рівненський район, Рівненська область) було видано експлуатаційний дозвіл №17-14-602 від 31.08.2017, яким підтверджено наявність необхідного виробничого обладнання, в тому числі і морозильних камер на виробничих потужностях у ФОП ОСОБА_1 .

Головним управлінням Держпродспоживслужби в Рівненській області було проведено у ФОП ОСОБА_1 перевірку заходів державного контролю у формі аудиту постійно діючих процедур, заснованих на принципах НАССР, у ході яких було підтверджено, що потужності із виробництва, обробки, транспортування, зберігання, первинного пакування перероблених харчових продуктів мають належні приміщення для окремого зберігання перероблених харчових продуктів та не перероблених, у тому числі морозильні камери достатнього розміру, про що зазначено у пункті 1.11.5 акту №73 від 25.11.2020.

На підтвердження здійснення діяльності з виробництва м`яса у період з липня 2022 року по грудень 2023 року ФОП ОСОБА_1 надав договори придбавання сировини (свиней живих) у ТОВ «М`ясна Локація» (договір купівлі-продажу №2 від 24.06.2022), у ТОВ «Україна 2001» (договір поставки №СВ/14 від 13.10.2021), у ПП «М`яспром» (договір поставки №1 від 18.01.2029), у ТОВ «ДАНГАРД» (договір купівлі-продажу №15/1/11/2021 від 15.11.2021), у ПАТ «Агрокомбінат «Калита» (договір поставки №70/20-АК-ЖВ від 20.08.2020), у ТОВ «Агро-Камі» (договір поставки №1/23 від 19.06.2023).

Витрати на закупівлю свиней підтверджуються випискою банку за період з 01.07.2022 по 31.12.2023 та актами звірки взаєморозрахунків з контрагентами і контролюючим органом не заперечуються.

Виробництво м`яса та його реалізація відображалася позивачем в бухгалтерському обліку (оборотно-сальдові відомості по рахунку 26 «Готова продукція» та картка рахунку 26 «Готова продукція» за період з 01.07.2022 по 31.12.2023).

Готова продукція залишалася на залишках за результатами кожного місяця та реалізовувалася контрагентам у наступних місяцях, що відображено у картці рахунку 26 «Готова продукція», видаткових накладних і зареєстрованих податкових накладних за наслідками здійснених таких господарських операцій.

Факт реалізації продукції в обсягах більших від обсягів виготовлення за певний місяць відображено і у додатках до акту перевірки №2 та №4 (в колонці реалізовано продукції).

При цьому відповідачем не ставиться під сумнів сума отриманого доходу, відображеного позивачем у деклараціях про майновий стан та доходи за 2022 – 2023 роки, в тому числі і від реалізації готової продукції, строк придатності якої, на думку контролюючого органу, закінчився.

Відтак, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що діяльність ФОП ОСОБА_1 з виробництва та реалізації м`яса у періоді липень 2022 року – серпень 2023 року відповідає визначенню поняття господарської діяльності, що наведене у пункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК.

Попри те, у відповідності до пункту 1.1. ДСТУ 7706:2015 цей стандарт поширюється на м`ясо яловичини, свинини, телятини, баранини та козлятини фасоване, призначене для реалізації через роздрібну торговельну мережу. За приписами пункту 5.1.4 ДСТУ 7706:2015 фасоване м`ясо виготовляють порціями масою нетто від 500 г до 2000 г з наявністю в порції не більше ніж двох доважків м`яса такого самого сорту та категорії вгодованості, які становлять не більше ніж 20 % маси порції.

Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано поставив під сумнів доречність застосування відповідачем положень ДСТУ 7706:2015, як підставу для обґрунтування своїх висновків щодо термінів зберігання виготовленої ФОП ОСОБА_1 готової продукції, оскільки будь-яких доказів, які б свідчили про виробництво позивачем фасованого м`яса та його реалізацію в роздрібних торгівельних мережах, як це передбачено пунктом 5.1.4 та пунктом 1.1 ДСТУ 7706:2015, в акті перевірки не наведено.

Водночас позивач слушно звертає увагу апеляційного суду на безпідставне покликання апелянта на приписи Закону України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції», як підставу для визначення податкових зобов`язань, оскільки до функцій податкового орган не віднесено здійснення контролю за якістю та строками зберігання м`ясної продукції, а у контролюючого органу відсутні будь-які рішення органів, уповноважених здійснювати державний контроль і нагляд за якістю та безпечністю продукції, щодо встановлення та вилучення у ФОП ОСОБА_1 неякісної чи небезпечної продукції.

Попри те, апеляційний суд погоджується із доводами позивача, що в акті перевірки не наведено на підставі яких документів було встановлено відповідні залишки продукції, дату виробництва та закінчення строку придатності такої продукції, чи була така продукція реалізована, знищена з відповідним посиланням на дати, якщо реалізовані чи врахована така сума в розділі ІІ «Загальна сума доходів, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу» в деклараціях про майновий стан та доходи за 2022 – 2023 роки.

Доводи щодо правильності решти висновків суду першої інстанції, які б впливали на результати вирішення спору, апелянтом не наведено.

Приписами частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Попри те, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до заявлених ФОП ОСОБА_1 позовних вимог він просив визнати протиправними та скасувати ППР ГУ ДПС від 02.04.2025 №5659/1700240523; №5660/1700240523; №5654/1700240523 лише у відповідних частинах нарахування сум грошового зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Разом із тим, при вирішення спору суд першої інстанції вийшов за межі заявлених ФОП ОСОБА_1 вимог без будь-якого обґрунтування та без наведення мотивів визнання протиправними та скасування ППР ГУ ДПС від 02.04.2025 №5659/1700240523; №5660/1700240523; №5654/1700240523 повністю.

Помилковість рішення суду першої інстанції у цій частині не заперечується представником позивача у ході апеляційного розгляду.

Приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відтак, на переконання апеляційного суду, при вирішенні публічно-правового спору, що розглядається, суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у своєму рішенні, обставинам справи, та порушення норм процесуального права що призвело до помилкового задоволення позовних вимог, які не були заявлені.

Відтак, рішення суду першої інстанції у цій частині слід скасувати та задовольнити позов ФОП ОСОБА_1 у відповідності до заявлених ним позовних вимог.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 317, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області задовольнити частково.

Скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року у справі №460/11748/25 у частині визнання протиправними та скасування повністю податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Рівненській області від 02 квітня 2025 року №5659/1700240523, №5660/1700240523 та №5654/1700240523 і у цій частині ухвалити постанову, якою позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Рівненській області:

№5659/1700240523 від 02 квітня 2025 року у частині збільшення суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 899 550 (вісімсот дев`яносто дев`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят) грн, з яких 735 386 (сімсот тридцять п`ять тисяч триста вісімдесят шість) грн за податковим зобов`язанням та 164 164 (сто шістдесят чотири тисячі сто шістдесят чотири) грн 26 коп за штрафними (фінансовими) санкціями;

№5660/1700240523 від 02 квітня 2025 року у частині збільшення суму грошового зобов`язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 74962 (сімдесят чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) грн 50 коп, з яких 61282 (шістдесят одна тисяча двісті вісімдесят дві) грн 15 коп за податковим зобов`язанням та 13680 (тринадцять тисяч шістсот вісімдесят) грн 35 коп за штрафними (фінансовими) санкціями;

№5654/1700240523 від 02 квітня 2025 року у частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 1 045 474 (один мільйон сорок п`ять тисяч чотириста сімдесят чотири) грн 25 коп, з яких 836 379 (вісімсот тридцять шість тисяч триста сімдесят дев`ять) грн за податковим зобов`язанням та 209 095 (двісті дев`ять тисяч дев`яносто п`ять) грн за штрафними (фінансовими) санкціями).

У решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року у справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар

Постанова у повному обсязі складена 31 серпня 2026 року.