Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №380/195/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/195/26 пров. № А/857/38601/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінда О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Костецький Н.В.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – 09 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, у якому позивач просив: визнати протиправним та скасувати рішення від 28.10.2025 № 913230133216 про відмову у проведенні перерахунку та підвищення до пенсії, як особі, що необгрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітована у розмірі, передбаченому п. “г” ст.77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком; зобов`язати здійснити йому перерахунок та підвищення до пенсії, як особі, що необгрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітована у розмірі, передбаченому п. “г” ст.77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, починаючи з 09.10.2025.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 09.10.20225 звернувся із заявою про перерахунок пенсії, а саме встановлення підвищення до пенсії як реабілітованій особі у розмірі 50% відповідно до п. “г” ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”. Проте, відповідач рішенням від 28.10.2025 відмовив у такому перерахунку пенсії, оскільки згідно матеріалів електронної пенсійної справи він вже отримує надбавку членам сім`ї реабілітованого. Вважає, що оскаржуване рішення відповідача порушує його право на належне пенсійне забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 28.10.2025 № 913230133216 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 з 01.10.2025 перерахунок і виплату підвищення до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно із пунктом “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-ХІІ з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач є членом сім`ї репресованих осіб, які визнані реабілітованими та відповідно до посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», а відтак, є особою, яка знаходилася на спецпоселенні разом із репресованими по політичним мотивам батьками.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідно до п. “г” статті 77 Закону №1788 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії підвищуються - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Відповідно до підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008 “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян” репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсій або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсій, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Вказує, що відповідно даних електронної пенсійної справи позивач вже отримує надбавку членам сімей реабілітованих, відповідно до підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008 “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян”, внаслідок чого Головним управлінням прийнято рішення про відмову від 28.10.2025 №913230133216, оскільки відсутні підстави для обчислення надбавки із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком. Вважає, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, на свій розсуд розраховувати страховий стаж, оскільки це є втручанням в дискреційні повноваження органів Фонду, якими останні наділені як юридичні особи публічного права. Обраний позивачем спосіб захисту порушує дискрецію органів Фонду на визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Позивач має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”, що підтверджується посвідченням №14/28-Р від 26.04.2012, виданим Львівською обласною радою.

Згідно довідки Інформаційного центру Управління внутрішніх справ Львівської області від 10.08.2008 №4/4-1528 ОСОБА_1 , 1948 р.н., зокрема, разом із батьками ОСОБА_2 , 1919 р.н., та ОСОБА_3 , 1925 р.н., був виселений 10.07.1949 року з села Кульчиць Самбірського району Львівської області на спецпоселення в Красноярський край з конфіскацією майна, з якого звільнені 29.04.1957 року. На підставі ст. 3 Закону Української РСР від 17.04.1991 року “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” вищевказані особи реабілітовані.

09.10.2025 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії, а саме встановлення підвищення до пенсії як реабілітованій особі у розмірі 50% відповідно до п. “г” ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто ГУ ПФУ в Донецькій області, яке рішенням від 28.10.2025 №913230133216 відмовило позивачу у перерахунку пенсії, оскільки за результатом розгляду електронної пенсійної справи встановлено, що заявник вже отримує надбавку членам сім`ї реабілітованого.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині: визнання протиправним та скасовання рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 28.10.2025 № 913230133216 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 з 01.10.2025 перерахунок і виплату підвищення до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно із пунктом “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-ХІІ з урахуванням раніше виплачених сум.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Зміст нормативно-правових положень щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності через надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” від 17.04.1991 № 962-XII (далі – Закон № 962-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян Української РСР, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.

Статтею 1 Закону № 962-XII встановлено, що реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі “двійками”, “трійками”, особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР “Про кримінальну відповідальність за державні злочини” від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Відповідно до статті 3 Закону № 962-XII реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Наведене свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносить, як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб.

Статтею 1-1 Закону № 962-XII визначенні наступні терміни, зокрема: вислання – примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація – примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання – примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа – особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї – чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Відповідно до статті 1-3 Закону № 962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 13.05.2024 у справі № 500/5507/23.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України “Про пенсійне забезпечення”.

Згідно з пунктом “г” статті 77 Закону № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії – на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, – на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, 26.04.2012 Львівською обласною радою видано позивачу посвідчення №14/28-Р, що підтверджує його право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”.

Згідно довідки Інформаційного центру Управління внутрішніх справ Львівської області від 10.08.2008 №4/4-1528 ОСОБА_1 , 1948 р.н., зокрема, разом із батьками ОСОБА_2 , 1919 р.н., та ОСОБА_3 , 1925 р.н., був виселений 10.07.1949 року з села Кульчиць Самбірського району Львівської області на спецпоселення в Красноярський край з конфіскацією майна, з якого звільнені 29.04.1957 року. На підставі ст. 3 Закону Української РСР від 17.04.1991 року “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” вищевказані особи реабілітовані.

Отже, позивач разом із сім`єю зазнав репресій у вигляді заслання на спецпоселення в Красноярський край і згодом був реабілітований відповідно до Закону Української РСР “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”.

Таким чином, позивач є дитиною, тобто, членом сім`ї репресованої особи, яку згодом реабілітовано, в розумінні Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”.

Відтак, на переконання колегії суддів, позивач має право на отримання підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 з 01.10.2025 перерахунок і виплату підвищення до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно із пунктом “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-ХІІ з урахуванням раніше виплачених сум.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (заява № 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2026 року у справі № 380/195/26 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська