Рішення від 25 серпня 2026 р. у справі №646/7103/25 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 646/7103/25 Провадження 2/636/1967/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2026

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Буніна Є.О.,

за участю секретаря судового засідання Бруславської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Великобурлуцької селищної ради Куп`янського району Харківської області, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання права власності на житло за набувальною давністю,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Великобурлуцької селищної ради Куп`янського району Харківської області, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання права власності на житло за набувальною давністю на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 1992 року та по теперішній час позивач разом зі своєю сім?єю зареєстрований та проживав у квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що з 1992 року він безперервно та відкрито володів та користувався квартирою, здійснював догляд, провів капітальний ремонт. Будь-яких претензій до останнього зі сторони інших осіб на вказане домоволодіння не виникало. Наразі жодних документів про надання житла у користування позивачу надано не було.

Внаслідок воєнних дій спірна квартира пошкоджена. Наразі ОСОБА_1 вимушений змінити своє місце проживання фактичне у зв?язку з воєнними діями за місцем його звичайного мешкання та реєстрації.

В цьому році позивач звернувся для належного оформлення права власності з метою подальшого отримання компенсації за пошкоджене майно, однак жодних документів на підтвердження надання квартири у користування не виявилось. Представником позивача було зроблено запит до Великобурлуцької селищної ради Куп?янського району Харківської області з метою отримання інформації на підставі якого документа було надано право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . Однак у відповідь на запит повідомлено, що будь-які матеріали на підтвердження вказаного факту відсутні.

Додатково був направлений запит до колишнього місця роботи позивача - КЗ «Андріївський ліцей Великобурлуцької селищної ради Харківської області» з метою отримання підтверджуючих документів на житло. Однак, у відповідь було повідомлено про неможливість надання документів у зв?язку із відсутністю доступу до архівних матеріалів.

За даних обставин позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Сторони у судове засідання не з`явилися.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились, надали до суду заяву, в якій підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити та розглянути справу за їх відсутності.

Представник відповідача Великобурлуцької селищної ради Куп`янського району Харківської області до суду не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлявся своєчасно та належним чином, відзив на позов не надавав.

Третя особа ОСОБА_2 надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

У зв`язку із зазначеним та на підставі вимог ст.ст. 223, 274-279, 280-289 ЦПК України суд вважає можливим розглянути справу в заочному порядку без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів справи, що відповідає положенням ст. 247 ЦПК України.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

З 1992 року та по теперішній час позивач разом зі своєю сім?єю зареєстрований та проживав у квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Внаслідок воєнних дій спірна квартира пошкоджена. Наразі ОСОБА_1 вимушений змінити своє місце проживання фактичне у зв?язку з воєнними діями за місцем його звичайного мешкання та реєстрації.

З 1992 року позивач безперервно та відкрито володів та користувався квартирою, здійснював догляд, провів капітальний ремонт, сплачував комунальні послуги. Вищезазначене підтверджує, що позивач добросовісно володів чужим майном, а саме квартирою та безперервно нею користувався з 1992 року і по цей час, тобто, більше 10 років.

Відповідно до відомостей з реєстру територіальної громади про місце проживання особи станом на 14.05.2025 № 510 від 14.05.2025 встановлено, що ОСОБА_1 з 17.01.2000 року має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до відомостей з реєстру територіальної громади про місце проживання особи станом на 14.05.2025 № 509 від 14.05.2025 встановлено, що ОСОБА_2 з 23.03.2005 року має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

З довідки Великобурлуцької селищної ради Куп`янського району Харківської області № 96/2-А від 26.05.2025, що видана на підставі погосподарської книги № 6 на 2021-2025 роки встановлено, що ОСОБА_4 дійсно зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 з 17.01.2000 року.

Судом враховано та досліджено надані позивачем копії квитанцій про сплату комунальних послуг, що датуються періодом на 2013-2024 роки.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 04.07.2025 № 434076202 встановлено, що зареєстровані відомості відносно квартири АДРЕСА_2 – відсутні.

З вищенаведеного вбачається, що позивач є добросовісним набувачем майна, що відповідає обставинам справи та вимогам ч. 1 ст. 344 ЦК України, де вказано, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років – набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набувальна давність поширюється на випадки фактичного, без титульного (незаконного) володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу, наприклад , договору найму, оренди зберігання тощо, виключає застосування набувальної давності. У мене вищезазначені документи відсутні.

З вищезазначеного вбачається, що позивач не знала та не могла знати, що володіє чужою річчю. Крім того, володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. В даному випадку було відкрите володіння, очевидне для усіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним, але це не означає, що володілець зобов`язаний спеціально інформувати оточуючих про своє володіння.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Право власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Перебіг строку набувальної давності починається від моменту виникнення володіння.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України).

Положеннями статей 16, 344, 396 ЦК України, передбачено, що до набуття права власності на майно за набувальною давністю особа, яка володіє майном, має право на захист свого володіння від третіх осіб, які не є власниками майна і не мають прав на володіння цим майном в силу іншої передбаченої законом чи договором підстави.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень ст.ст. 15, 16 ЦК України, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна, його правонаступник або орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Зміст ч. 1 ст. 344 ЦК України передбачає, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю. Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном). Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника. При цьому добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.

Верховний Суд в постанові від 27 липня 2022 року справа № 642/2541/19, провадження № 61-15883св21 зазначив, що: «Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним. Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справ керується принципом верховенства прав. Згідно з ч. ч. 1 – 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин справи, суд повно та всебічно з`ясував обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, і приходить до висновку про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 10-13, 76, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Великобурлуцької селищної ради Куп`янського району Харківської області, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання права власності на житло за набувальною давністю, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 , право власності за набувальною давністю на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 (двадцяти) днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 (тридцяти) днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Є.О. Бунін