Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №397/1025/26 — Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 397/1025/26

провадження №: 2/398/4322/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"01" вересня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., з участю секретаря судового засідання Харіної Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Олександрії цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», представник позивача — адвокат Адвокатського об`єднання «Апологет» Усенко Михайло Ігорович, до ОСОБА_1 , представник відповідача — адвокат Яресько Тарас Віталійович, про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Стислий виклад позиції сторін

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 13 977,00 грн та судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2 662,40 грн і витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.11.2019 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту № 1484884, за яким відповідачці надано 4 500,00 грн. Позивач стверджує, що відповідачка не вносила платежів на повернення отриманих коштів та сплату процентів за користування кредитом, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 13 977,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту — 4 500,00 грн та заборгованості за процентами — 9 477,00 грн. 30.10.2020 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та позивачем укладено договір відступлення прав вимоги № ККАУ-30102020, за яким до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором.

У відзиві, поданому предстанивком відповідача адвокатом Яресько Т.В. 30.07.2026, зазначено про те, що відповвдач позов не визнає з огляду на начедені нижще обставини та аргументи.

Наданий позивачем розрахунок не підтверджує наявності непогашеної заборгованості, оскільки ґрунтується на нарахуванні процентів за періоди, щодо яких позивач не надав доказів продовження строку кредитування, а також включає проценти, нараховані після закінчення останнього можливого строку користування кредитом.

Строк кредитування становив 30 днів і згідно з Додатком № 1 до договору закінчився 10.12.2019, а загальна вартість кредиту в межах цього строку становила 6 322,50 грн. Посилаючись на ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054, ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 625 ЦК України та на постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 і від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, відповідачка зазначала, що після спливу строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється, а умова п. 3.6.2 договору про нарахування процентів протягом 90 днів з моменту прострочення не змінює правової природи процентів, визначеної ст. 1048 ЦК України. Оскільки позивач заявив до стягнення саме договірні проценти за користування кредитом, а вимог у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України не заявляв, нараховані після спливу строку кредитування проценти стягненню не підлягають.

Факт жодної пролонгації позивачем не доведений. За п. 1.6 договору здійснення платежу лише ініціює продовження строку і означає подання відповідної заяви, а за п. 1.7 товариство має право, але не обов`язок продовжити строк, при цьому нова дата повернення позики повинна відображатися в Особистому кабінеті клієнта; аналогічний порядок передбачений п. 7.16.2 Правил. Матеріали справи не містять ані рішень первісного кредитора про задоволення заяв відповідачки, ані повідомлень про погодження нового строку користування позикою та нової дати повернення, ані відомостей з Особистого кабінету, ані журналів подій інформаційно-телекомунікаційної системи, ані оновлених графіків платежів. Наданий розрахунок не містить дат прийняття рішень про пролонгацію та дат направлення повідомлень, а самостійне відображення кредитором нових періодів нарахування процентів не підтверджує зміни строку кредитування. Відповідачка факт пролонгацій заперечує. З посиланням на ч. 3 ст. 12, ст. 76, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України відповідачка зазначала, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заборгованість відсутня у зв`язку з повним виконанням зобов`язання. Відповідачка здійснила платежі 08.12.2019 у розмірі 1 761,75 грн, 06.01.2020 — 2 349,00 грн, 05.02.2020 — 2 430,00 грн та 06.03.2020 — 2 430,00 грн, а всього 8 970,75 грн при погодженій загальній вартості кредиту 6 322,50 грн. Це спростовує твердження позовної заяви про те, що відповідачка не вносила жодних платежів. З урахуванням черговості погашення грошового зобов`язання воно було виконано в повному обсязі вже після платежу від 05.02.2020, а переплата становить 2 648,25 грн; зобов`язання припинилося виконанням на підставі ст. 599 ЦК України до відступлення права вимоги, а тому за ст. 514 ЦК України включення до реєстру боржників суми 13 977,00 грн не створює заборгованості, яка була відсутня у первісному зобов`язанні.

Щодо судових витрат відповідачка зазначала, що понесла витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн, які підтверджуються договором про надання правничої (правової) допомоги № 26174 від 27.07.2026, Додатком № 1 до нього від 27.07.2026, розрахунковою квитанцією № 27/07/26 від 27.07.2026, Актом приймання-передачі послуг № 1 від 29.07.2026 та детальним описом виконаних робіт. Одночасно відповідачка заперечувала проти заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи його завищеним і непропорційним предмету спору, оскільки спір є типовим, позовна заява має шаблонний характер і не містить індивідуального аналізу здійснених відповідачкою платежів, а розгляд справи позивач просив проводити без участі свого представника; заявлені 8 000,00 грн становлять 57,24 % ціни позову. У разі виникнення підстав для покладення на відповідачку витрат позивача відповідачка просила зменшити їх розмір до 1 000,00 грн.

Відповідачка просила відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, відмовити у стягненні з неї витрат позивача на професійну правничу допомогу та стягнути з позивача на її користь 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповіді на відзив позивач до суду не подавав.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Справа надійшла до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області 21.07.2026 за підсудністю на підставі ухвали Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 24.06.2026 про передання справи за підсудністю.

Ухвалою суду від 22.07.2026 відкрито провадження у справі, ухвалено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання на 27.08.2026, відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву. Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано в АТ КБ «ПриватБанк» відомості щодо належності відповідачці платіжної картки № НОМЕР_1 і щодо зарахування на неї коштів у сумі 4 500,00 грн у період з 10.11.2019 по 15.11.2019, а також виписку по рахунку за цей період. На виконання ухвали банк надав суду відповідну інформацію та виписку.

27.07.2026 адвокат Яресько Т.В. на підставі ордера отримав доступ до матеріалів справи в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС. 30.07.2026 від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, поданий у межах встановленого судом строку. 31.07.2026 від відповідачки надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка судом задоволена.

У судове засідання 27.08.2026 представник позивача, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, не з`явився. 30.07.2026 від нього надійшло клопотання, у якому він позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив проводити розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, її інтереси представляв адвокат Яресько Т.В.

З урахуванням належного повідомлення учасників справи та наявності клопотання позивача суд ухвалив проводити розгляд справи за відсутності осіб, які не з`явилися. Судове засідання 27.08.2026 фіксувалося за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У судовому засіданні представник відповідача адвокат Яресько Т.В. підтримав доводи відзиву та надав додаткові пояснення.

Він заявив, що відповідачка не заперечує факту укладення кредитного договору, факту отримання кредитних коштів і погоджується з усіма умовами договору, які нею підписані. Волдночас відповідач вважає неправомірними здійснениі кредитодавцем нарахування, заперечує наявність заборгованості. Пояснив, що відповідачка вносила платежі, які в підсумку значно перевищили погоджену договором загальну вартість кредиту, після чого припинила платежі, тоді як первісний кредитор продовжував нараховувати проценти.

Крім доводів, наведених у відзиві, представник відповідача звернув увагу суду на такі обставини.

По-перше, на суперечності в наданому кредитодавцем розрахунку. Строк кредитування становив 30 днів, а платіж від 08.12.2019 відповідає сумі процентів, нарахованих станом на 29-й день користування позикою, тобто вчинений до спливу строку кредитування. Незважаючи на це, первісний кредитор обірвав строк кредитування, розцінив платіж як пролонгацію і вже з 30-го дня перейшов на нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, чим в односторонньому порядку, до закінчення погодженого строку та всупереч самому механізму пролонгації, підвищив плату за користування кредитом.

По-друге, на те, що ані в Паспорті споживчого кредиту, ані в договорі не зазначено жодної іншої суми, яку зобов`язана повернути відповідачка, крім 6 322,50 грн. У разі збільшення суми, що підлягає сплаті споживачем, кредитодавець зобов`язаний був надати споживачу відповідну інформацію та новий графік платежів, що передбачено, зокрема, ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування»; таких доказів матеріали справи не містять.

По-третє, на те, що нарахування, здійснені після закінчення строку кредитування, не можуть бути кваліфіковані і як міра відповідальності. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, представник відповідача зазначив, що ч. 2 ст. 625 ЦК України дозволяє встановити договором інший розмір процентів, проте саме процентів річних; змінити порядок їх обчислення сторони не вправі, а передбачена договором ставка 1,80 % за кожен день користування процентами річними не є. Договором інший розмір процентів річних не встановлений.

По-четверте, представник відповідача зазначив, що Правила надання коштів у позику ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» позичальником не підписані.

По-п`яте, він наголосив, що позивач не подав відповіді на відзив і жодним чином не спростував наведених у ньому заперечень, обмежившись клопотанням про підтримання позовних вимог.

Представник відповідача просив відмовити в позові повністю у зв`язку з його недоведеністю та безпідставністю і стягнути з позивача на користь відповідачки 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, зазначивши, що гонорар є фіксованим, фактично сплаченим, охоплює в тому числі участь адвоката в судовому засіданні, а позивачем його розмір не оспорений.

Судом досліджено надані сторонами письмові докази. Після завершення з`ясування обставин справи та дослідження доказів доповнень від учасників справи не надійшло, суд завершив стадію зхясування обстин справи та перевірки їх доказами та оголосив про відкледення ухвалдення рішення на 01.09.2026.

У судове засідання 01.09.2026 учасники справи не з`явилися. Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України суд підписав рішення без його проголошення. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення зазначена дата складення повного судового рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Укладення кредитного договору та його умови та видача коштів

10.11.2019 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 41078230, первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено договір № 1484884 про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту. Договір укладено в електронній формі та підписано відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Відповідно до довідки про ідентифікацію одноразовий ідентифікатор М703480 було сформовано та надіслано 10.11.2019 об 11:16 на номер мобільного телефону відповідачки НОМЕР_2 . Паспорт споживчого кредиту та Додаток № 1 до договору також підписані електронним підписом відповідачкиодноразовим ідентифікатором.

У договорі передбачено такі умови кредитування:

— сума позики — 4 500,00 грн (п. 1.1);

— строк, на який видається позика, — 30 днів; договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань (п. 1.2);

— знижена процентна ставка — 1,35 % від суми позики за кожен день користування (492,75 % річних), яка застосовується в межах строку надання позики, зазначеного в п. 1.2 (п. 1.3.1);

— стандартна процентна ставка — 1,80 % від суми позики за кожний день користування (657,00 % річних), яка застосовується згідно з пунктами 1.7, 3.4, 3.6.2 договору (пп. 1.3.2, 1.3.3);

— загальна вартість позики за зниженою ставкою — 6 322,50 грн, у тому числі проценти за користування позикою — 1 822,50 грн (п. 1.4);

— умовою застосування зниженої процентної ставки є дотримання клієнтом терміну повного повернення позики, зазначеного у Графіку платежів, та недопущення прострочення виконання зобов`язання більше 3 календарних днів (п. 3.3); у разі недотримання цих умов нарахування процентів здійснюється за стандартною ставкою (п. 3.4);

— отримані від клієнта кошти товариство направляє на погашення заборгованості у такій черговості: у першу чергу — прострочена до повернення сума позики та прострочені проценти за користування позикою; у другу чергу — сума позики та проценти за користування позикою; у третю чергу — неустойка та інші платежі (п. 3.5);

— протягом пільгового періоду з 1 по 3 день прострочення нарахування процентів не здійснюється (п. 3.6.1); з 4 дня прострочення заборгованості товариство визнає заборгованість за позикою проблемною, розпочинає роботу зі стягнення заборгованості та відновлює щоденне нарахування процентів за користування позикою за стандартною процентною ставкою, яке здійснюється не більше ніж до 90 дня прострочення (п. 3.6.2).

Порядок продовження строку користування позикою визначено пунктами 1.6 і 1.7 договору. Згідно з п. 1.6 у випадку неможливості виконання зобов`язань у повному обсязі та у встановлений строк клієнт має право ініціювати продовження строку користування позикою та зміну дати погашення позики шляхом здійснення платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів; після отримання товариством таких коштів заява клієнта про продовження строку користування позикою вважається поданою. Згідно з п. 1.7 після вчинення клієнтом дій згідно з п. 1.6 та за умови, що залишок суми позики складає не менше ніж 400,00 грн, товариство має право, але не обов`язок, продовжити строк користування позикою; новий строк обчислюється з дня, наступного за днем вчинення клієнтом дій згідно з п. 1.6, та дорівнює 30 дням; нова дата повернення позики відображається у Особистому кабінеті клієнта; протягом нового строку користування позикою проценти нараховуються за стандартною процентною ставкою.

Відповідно до Додатка № 1 до договору (Графік платежів) дата повернення позики та сплати нарахованих процентів — 10.12.2019, сума позики — 4 500,00 грн, сума нарахованих процентів — 1 822,50 грн, разом до оплати — 6 322,50 грн.

Надані позивачем Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», затверджені наказом директора № 34-ОД від 15.03.2019, відомостей про підпис позичальника не містять. Крім того, у преамбулі договору міститься посилання на редакцію Правил, розміщену за адресою creditplus.ua/assets/uploads/public/pravila_18.03.2019.pdf, а тотожність наданої суду редакції тій, з якою була ознайомлена відповідачка, з матеріалів справи не вбачається.

Факт надання відповідачці кредитних коштів підтверджується листом ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» № 6697-ВП від 19.05.2026, згідно з яким 10.11.2019 за дорученням ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» здійснено успішний переказ 4 500,00 грн на картку з маскою НОМЕР_3 (код авторизації 324679, номер транзакції creditplus-3986723), а також витребуваною судом відповіддю АТ КБ «ПриватБанк», згідно з якою на ім`я ОСОБА_1 емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 , і випискою по рахунку, у якій відображено зарахування 4 500,00 грн 10.11.2019. Відповідачка факт отримання коштів визнала.

Виконання договору та нарахування заборгованості

Згідно з наданою позивачем карткою обліку договору (розрахунком заборгованості) нарахування процентів здійснювалося щоденно: за період з 10.11.2019 по 08.12.2019 (29 днів) — за зниженою ставкою по 60,75 грн за день, що разом становить 1 761,75 грн; починаючи з 09.12.2019 — за стандартною ставкою по 81,00 грн за день.

Відповідачка здійснила чотири платежі: 08.12.2019 — 1 761,75 грн, 06.01.2020 — 2 349,00 грн, 05.02.2020 — 2 430,00 грн, 06.03.2020 — 2 430,00 грн, а всього 8 970,75 грн. Кожен із цих платежів за розміром точно дорівнює сумі процентів, нарахованих за попередній період, і всі вони в повному обсязі зараховані кредитодавцем на погашення процентів. Тіло кредиту в розмірі 4 500,00 грн у розрахунку залишається непогашеним протягом усього періоду.

Нарахування процентів за стандартною ставкою тривало по 05.04.2020 включно (119 днів ? 81,00 грн = 9 639,00 грн); у період з 06.04.2020 по 08.04.2020 нарахування не здійснювалося; з 09.04.2020 по 04.07.2020 нарахування відновлено (87 днів ? 81,00 грн = 7 047,00 грн), після чого припинено. У період з 01.05.2020 по 13.05.2020 нараховано штраф у загальному розмірі 702,00 грн, який 14.05.2020 анульовано. Підсумкова сума заборгованості зафіксована на рівні 13 977,00 грн (4 500,00 грн тіла кредиту та 9 477,00 грн процентів).

Перехід права вимоги

30.10.2020 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № ККАУ-30102020. На підтвердження переходу права вимоги позивач надав копії цього договору, акта приймання-передачі реєстру боржників від 30.10.2020, витягу з Реєстру боржників та платіжної інструкції про оплату ціни відступлення.

У витягу з Реєстру боржників за порядковим номером 400 зазначено дані відповідачки, номер кредитного договору 1484884, дату його укладення 10.11.2019, суму заборгованості 13 977,00 грн, а також — що суд вважає істотним — «дата закінчення договору: 05.04.2020» та «кількість днів прострочення: 208».

08.06.2026 позивач склав досудову вимогу № 20043248 про погашення заборгованості, докази направлення якої відповідачці долучено до позовної заяви.

Норми права, які застосував суд

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

За ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором; за ч. 12 ст. 11 цього Закону електронний договір, підписаний у порядку, визначеному ст. 12, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі; кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином. За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством); обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця. Згідно з ч. 5 ст. 12 цього Закону умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно з ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; за ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Правові висновки Верховного Суду, застосовані судом

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України.

У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду уточнила власний правовий висновок, викладений у пункті 123 постанови від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, визначивши, що в разі порушення зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором. Якщо умови кредитного договору передбачають можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування, судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановлення нарахування процентів як міри відповідальності за період після закінчення строку кредитування, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що умови та правила надання послуг, які не підписані позичальником та розміщені на сайті кредитодавця, з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Мотивована оцінка і висновки суду

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Суд встановив, що між первісним кредитором ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачкою виникли цивільно-правові відносини на підставі укладеного в електронній формі кредитного договору № 1484884 від 10.11.2019. Факт укладення договору підтверджується використанням відповідачкою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. 207 ЦК України прирівнюється до власноручного підпису. Належне виконання первісним кредитором обов`язку з надання коштів у сумі 4 500,00 грн підтверджується листом платіжної установи та витребуваною судом відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» з випискою по рахунку відповідачки. Ці обставини відповідачка визнає і вони не є предметом спору.

Для вирішення спору суд має встановити чи продовжувався строк кредитування в порядку, передбаченому пунктами 1.6–1.7 договору, і, як наслідок, чи існувала станом на 30.10.2020 заборгованість, право вимоги якої відступлено позивачу.

Щодо застосування до спірних правовідносин Закону України «Про споживче кредитування»

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на день укладення договору, цей Закон не поширювався на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця; згідно з п. 7 ч. 2 цієї ж статті Закон не поширювався на кредитні договори, загальний розмір кредиту за якими не перевищує однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день укладення кредитного договору.

Жоден із цих винятків до спірного договору не застосовується. Загальний розмір кредиту становить 4 500,00 грн і перевищує мінімальну заробітну плату, встановлену на 10.11.2019 (4 173,00 грн). Строк, на який укладено договір, становить 30 днів — з 10.11.2019 до 10.12.2019, тобто дорівнює одному місяцю, тоді як наведений виняток стосується договорів, укладених на строк, менший за один місяць. Крім того, первісний кредитор склав і надав відповідачці Паспорт споживчого кредиту — документ, передбачений ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», а сам договір поіменований як договір про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту, що свідчить про те, що і кредитодавець виходив із застосовності цього Закону до спірних правовідносин. Позивач застосовності Закону не заперечував.

За таких обставин суд виходить із того, що Закон України «Про споживче кредитування» поширюється на спірні правовідносини.

Щодо форми змін до кредитного договору

Продовження строку користування позикою за пунктами 1.6–1.7 договору змінює умову договору про строк повернення позики і про розмір процентної ставки, а отже є зміною договору в розумінні ст.ст. 651, 654 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» зміни до договору про споживчий кредит укладаються у письмовій формі — у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів сторін. Ця вимога є імперативною і кореспондує ч.ч. 1, 2 ст. 1055 ЦК України, які встановлюють обов`язкову письмову форму кредитного договору. Передбачене ст. 654 ЦК України застереження про можливість змінити договір і іншій формі, ніж його укладено первісно, в лише межах диспозитивного регулювання і не дозволяє сторонам відсутпити від зазначених вище імперативних вимог закону та знизити той рівень форми, який імперативно встановлений законом для самого договору та змін до нього. Інше тлумачення суперечило б вимогам ст. 1055 ЦК України та ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» та дозволяло б уникнути їх застосувпння шляхом шляхом включення до тексту договору умови про спрощений порядок його зміни. Водночас умови договору, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, згідно з ч. 5 ст. 12 Закону є нікчемними.

Жодного документа про продовження строку кредитування, підписаного сторонами у письмовій (електронній) формі, матеріали справи не містять. Не містять вони і доказів передання відповідачці примірника змін до договору, тоді як обов`язок доведення цієї обставини ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» покладено саме на кредитодавця.

Щодо недоведеності факту продовження строку кредитування

Незалежно від наведеного вище, суд виходить із того, що позивач не довів факту жодної пролонгації, як за загальними првилами, перебаченими статтями 651, 654 ЦК України, так і за особливою процедурою, що встановлена самим кредитним договором.

Пункт 1.7 договору прямо встановлює, що товариство має право, але не обов`язок продовжити строк користування позикою, і що нова дата повернення позики відображається у Особистому кабінеті клієнта. Таким чином, сторони самі визначили, якими даними підтверджується продовження строку. Проте матеріали справи не містять ані рішень первісного кредитора про задоволення заяв відповідачки, ані повідомлень про погодження нового строку користування позикою та визначення нової дати повернення, ані відомостей з Особистого кабінету відповідачки, ані журналів подій інформаційно-телекомунікаційної системи кредитора, ані оновлених графіків платежів.

Єдиним документом, на якому ґрунтується твердження про пролонгації, є картка обліку договору (розрахунок заборгованості), складена самим первісним кредитором в односторонньому порядку. Вона не містить ані дат прийняття рішень про пролонгацію, ані дат направлення відповідних повідомлень, ані нових погоджених дат повернення позики. Самостійне відображення кредитором у власному розрахунку нових періодів нарахування процентів не підтверджує зміни строку кредитування і не замінює доказів виконання передбаченої договором процедури.

Надані позивачем Правила надання коштів у позику, які не підписані позичальником, з огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17 не можуть вважатися складовою частиною укладеного договору, а тому суд виходить виключно з умов підписаного сторонами договору та Додатка № 1 до нього. Це, однак, не змінює наведеного висновку, оскільки вимога про відображення нової дати повернення позики в Особистому кабінеті міститься безпосередньо в п. 1.7 підписаного відповідачкою договору.

Відповідачка факт пролонгацій заперечує. Позивач відповіді на відзив не подавав і доводів відповідачки жодним чином не спростував, що відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України становить його процесуальний ризик. За таких обставин твердження про неодноразове продовження строку кредитування є припущенням, на якому згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування ґрунтуватися не може. Обовґязок довести факт зміни умови договору, зщокрема його пролонгації, віжповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» покладено саме на кредитодавця. При цьорму зі зміни повинні укладатися у письмовій (електронній) формі, адже і сам кредитний договір уклалений в електронній формі. Укоадення змін до кредитного договру кредитного договору з недодержанням письмової (електронної) форми, є нікчемним відповідно до ч. 2 ст. 1055 ЦК України.

Щодо доводів представника відповідача про застосування кредитодавцем умов договору всупереч їх змісту

Суд визнає обґрунтованим довід представника відповідача про суперечність між умовами договору та їх фактичним застосуванням кредитодавцем.

З картки обліку договору вбачається, що платіж від 08.12.2019 у розмірі 1 761,75 грн дорівнює процентам, нарахованим за 29 днів користування позикою, тобто вчинений до спливу 30-денного строку кредитування, який закінчувався 10.12.2019. Станом на 09.12.2019 ані строк повернення позики не сплив, ані прострочення не виникло, а отже передбачених пунктами 3.3 і 3.4 договору підстав для незастосування зниженої процентної ставки не існувало. Незважаючи на це, кредитодавець з 09.12.2019 перейшов на нарахування за стандартною ставкою 1,80 % на день, тобто застосував цю ставку усупереч умовам, які сам же й визначив.

Ця обставина є додатковим підтвердженням того, що передбачена пунктами 1.6–1.7 договору процедура продовження строку користування позикою в дійсності не виконувалася: кредитодавець не оформлював продовження строку у визначений договором спосіб, а самостійно змінював у власному обліку і строк, і застосовну процентну ставку. Водночас зміст пунктів 1.6–1.7 у поєднанні з пунктами 3.3, 3.4 договору не є однозначним, оскільки допускає одночасно і збереження первісного строку кредитування до 10.12.2019 із зниженою ставкою, і його дострокове припинення з переходом на стандартну ставку. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, у разі такого сумніву застосовується принцип contra proferentem — слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав, що узгоджується і з ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки зазначені умови сформульовані кредитодавцем, вони тлумачаться на користь відповідачки як споживача, тобто на користь того, що погоджений сторонами строк кредитування становив 30 днів і закінчився 10.12.2019.

Щодо нарахувань після закінчення строку кредитування

Навіть якби суд визнав пролонгації доведеними, нарахування процентів за період з 09.04.2020 по 04.07.2020 у сумі 7 047,00 грн стягненню не підлягало б.

Пункт 3.6.2 договору прямо визначає, що відновлення щоденного нарахування процентів здійснюється «з 4 дня прострочення заборгованості» і триває «не більше ніж до 90 дня прострочення». Кредитодавець сам кваліфікував цей період як прострочення, що підтверджується і витягом з Реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги, у якому зазначено «дата закінчення договору: 05.04.2020» та «кількість днів прострочення: 208». Ця обставина є визнанням позивачем того, що після 05.04.2020 правомірне користування кредитом припинилося, а нарахування здійснювалися в охоронних правовідносинах.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, після спливу строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється, а за період після прострочення нараховуються проценти за порушення грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України. Вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат позивач не заявляв, а суд згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України розглядає справи в межах заявлених вимог.

Додатково суд зазначає, що прострочення виконання зобов`язання, за яке кредитодавець здійснював нарахування, виникло 06.04.2020, тобто в період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Відповідно до п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. Тому відсотки як відповідальність за порукшення грошового зобовґязання, що передбачена ст.625 ЦК України у цей період не могли нараховуватися.

Розрахунок суду

З огляду на викладене суд виходить із того, що строк кредитування за договором № 1484884 від 10.11.2019 становив 30 днів і закінчився 10.12.2019, а проценти за користування позикою могли нараховуватися лише в його межах.

Згідно з Додатком № 1 до договору загальна сума, яку відповідачка зобов`язана була сплатити на виконання договору, становить 6 322,50 грн, у тому числі сума позики 4 500,00 грн та проценти за користування позикою 1 822,50 грн.

Відповідачка сплатила 08.12.2019 — 1 761,75 грн, 06.01.2020 — 2 349,00 грн та 05.02.2020 — 2 430,00 грн, а всього станом на 05.02.2020 — 6 540,75 грн, що перевищує загальну суму зобов`язання. Отже, вже 05.02.2020 зобов`язання відповідачки за кредитним договором було виконано в повному обсязі та припинилося на підставі ст. 599 ЦК України. Наступний платіж від 06.03.2020 у розмірі 2 430,00 грн здійснено після припинення зобов`язання; загальний розмір переплати становить 2 648,25 грн (8 970,75 грн – 6 322,50 грн).

Первісний кредитор не зараховував здійснені платежі на погашення суми позики виключно тому, що спрямовував їх на погашення процентів, нарахованих за нові періоди кредитування. Оскільки факти продовження строку кредитування не доведені, проценти за нові строки кредитування не виникли, а отже правових підстав для такого зарахування не було. Односторонній розрахунок кредитора не може змінювати погоджені сторонами строк кредитування та загальну вартість кредиту.

Суд окремо зазначає, що твердження позовної заяви про те, що відповідачка «не вносила платежі, передбачені умовами договору», прямо спростовується наданим самим позивачем розрахунком заборгованості, який фіксує чотири платежі на загальну суму 8 970,75 грн.

Висновок суду.

Станом на 30.10.2020, коли між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та позивачем було укладено договір відступлення прав вимоги № ККАУ-30102020, зобов`язання відповідачки за кредитним договором уже було припинене належним виконанням. Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Включення до реєстру боржників суми 13 977,00 грн не створює заборгованості, яка була відсутня у первісному зобов`язанні, і не надає позивачу більшого обсягу прав, ніж мав первісний кредитор.

За таких обставин заявлена до стягнення заборгованість за тілом кредиту в розмірі 4 500,00 грн та за процентами в розмірі 9 477,00 грн є недоведеною, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача. Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу відшкодуванню не підлягають і залишаються за позивачем.

Щодо витрат відповідачки на професійну правничу допомогу суд виходить із такого.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони; за результатами розгляду справи вони підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами, а їх розмір визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

На підтвердження понесених витрат відповідачка надала копії договору про надання правничої (правової) допомоги № 26174 від 27.07.2026, Додатка № 1 до цього договору від 27.07.2026, яким визначено фіксований гонорар у розмірі 8 000,00 грн за супроводження справи № 397/1025/26 у суді першої інстанції, розрахункової квитанції № 27/07/26 від 27.07.2026 про сплату 8 000,00 грн, Акта приймання-передачі послуг № 1 від 29.07.2026 та детального опису виконаних робіт, згідно з яким правнича допомога складалася з аналізу справи та дослідження практики Верховного Суду (2 000,00 грн), консультування клієнта та узгодження правової позиції (1 000,00 грн) і підготовки відзиву на позовну заяву (5 000,00 грн).

Суд визнає ці витрати фактично понесеними, пов`язаними з розглядом цієї справи та підтвердженими належними доказами.

Згідно з ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Позивач такого клопотання не заявляв, відповіді на відзив не подавав і проти заявленого відповідачкою розміру витрат не заперечував. Суд враховує також, що заявлений відповідачкою розмір витрат є таким самим, як і розмір витрат на професійну правничу допомогу, про стягнення якого просив сам позивач, а обсяг наданої відповідачці правничої допомоги, який включав підготовку відзиву з детальним аналізом умов договору, розрахунку заборгованості та практики Верховного Суду і участь адвоката в судовому засіданні, є більшим, ніж обсяг послуг, наданих представнику позивача.

З огляду на наведене суд вважає обґрунтованим стягнення з позивача на користь відповідачки витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.

Керуючись статтями 3, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором — відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 (вісім тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, 4-й поверх.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складено 01 вересня 2026 року.

Суддя В.В. Орловський