Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №120/6777/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/6777/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Свентух Віталій Михайлович

Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.

01 вересня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Яремчукa К.О. Сушка О.О. ,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

I. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.05.2024 року по 25.04.2025 року включно і щодо не виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 85015,01 грн. (вісімдесят п`ять тисяч п`ятнадцять гривень 01 копійка).

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати перерахованого грошового забезпечення.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року за весь час затримки виплати, тобто з 29.01.2020 по день фактичної виплати такого грошового забезпечення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення. Враховуючи положення частини першої статті 117 КЗпП України, суд обмежив період нарахування середнього заробітку шістьма місяцями, що становить 184 календарні дні, та з урахуванням принципу співмірності визначив його розмір у сумі 85 015,01 грн. Також суд зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів за період з 29.01.2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення.

В іншій частині позовних вимог, зокрема щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в заявленому позивачем розмірі та за весь заявлений період до 25.04.2025 року, суд відмовив.

II. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, обидва учасники справи подали апеляційні скарги.

Позивач у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 травня 2024 року по 25 квітня 2025 року в розмірі грошового забезпечення за шість місяців, тобто в сумі 268 795,75 грн. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин принцип пропорційності при визначенні суми середнього заробітку, оскільки положення статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-ІХ обмежують виплату середнього заробітку виключно строком у шість місяців, проте не передбачають можливості застосування будь-якої форми пропорційності чи співмірності щодо несвоєчасно виплачених коштів.

Відповідач у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та прийняти нове судове рішення про повну відмову в задоволенні позову.

Скаржник посилається на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права.

Військова частина НОМЕР_1 стверджує, що порядок проходження та звільнення з військової служби врегульовано виключно нормами спеціального законодавства, тому положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України на військовослужбовців не поширюються. Крім того, відповідач наголошує на відсутності вини посадових осіб військової частини, оскільки виплата здійснювалася за рахунок бюджетних асигнувань та безпосередньо після набрання законної сили рішенням у справі № 120/8688/24. Також відповідач зазначає, що законодавство про працю та Порядок № 100 не передбачають поняття середньоденного заробітку для військовослужбовців, а Закон № 2050-III не поширюється на дані правовідносини.

Учасники справи відзивів на апеляційні скарги один одного до суду не подавали.

III. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 та з 2024 року виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

В подальшому, вважаючи, що з ним не проведено повний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року по справі №120/8688/24 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вказаного рішення 25.04.2025 року позивачу здійснено виплату перерахованого грошового забезпечення у розмірі 363817,64 грн.

З огляду на те, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року у справі №120/8688/24 перераховане грошове забезпечення в сумі 363817,64 грн було виплачено ОСОБА_1 лише 25.04.2025 року, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати зазначеного грошового забезпечення.

IV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дійшла висновку про їх часткове задоволення з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який вирішує спір по суті, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Чинна редакція статті 117 КЗпП України запроваджена Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX та застосовується до спірних правовідносин, оскільки позивача звільнено з військової служби 17 травня 2024 року.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про незастосування до військовослужбовців статей 116, 117 КЗпП України.

Правовідносини щодо проходження військової служби та визначення розмірів і складових грошового забезпечення військовослужбовців врегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» та «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Разом з тим спеціальне законодавство не встановлює правового механізму відповідальності за несвоєчасне проведення повного розрахунку з військовослужбовцем при звільненні.

За таких обставин застосуванню підлягають загальні норми трудового законодавства, зокрема статті 116 та 117 КЗпП України. Такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду, який виходить із того, що питання відповідальності за затримку остаточного розрахунку при звільненні військовослужбовця спеціальним законодавством не врегульовано, а тому до таких правовідносин застосовуються статті 116, 117 КЗпП України.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Отже, на відповідача покладався обов`язок провести з позивачем повний розрахунок при його звільненні. Матеріалами справи підтверджується, що на момент виключення позивача зі списків особового складу йому не було виплачено 363 817,64 грн грошового забезпечення, право на яке в подальшому підтверджено судовим рішенням у справі № 120/8688/24.

Посилання відповідача на те, що виплата спірної суми здійснювалася за рахунок бюджетних асигнувань, не спростовує факту порушення встановленого порядку проведення остаточного розрахунку та саме по собі не звільняє військову частину від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Також виконання судового рішення у справі № 120/8688/24 не усуває наслідків порушення строків проведення розрахунку при звільненні. Навпаки, набрання законної сили зазначеним рішенням підтвердило наявність у позивача права на відповідну суму грошового забезпечення.

Таким чином, оскільки спір щодо розміру належного позивачу грошового забезпечення вирішено на його користь, а остаточна виплата здійснена лише 25 квітня 2025 року, наявні передбачені статтею 117 КЗпП України підстави для відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні.

Доводи відповідача про відсутність правових підстав для застосування механізму обчислення середнього заробітку до військовослужбовців також є необґрунтованими.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, підлягає застосуванню з урахуванням особливостей проходження військової служби та порядку нарахування грошового забезпечення військовослужбовців.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці, здійснюється шляхом множення середньоденного заробітку на кількість робочих днів, а у випадках, передбачених законодавством, — календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

З огляду на те, що грошове забезпечення військовослужбовців обчислюється за календарні дні, при визначенні середнього грошового забезпечення у цій справі обґрунтовано використано середньоденний показник та кількість календарних днів затримки.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 № 98 середньоденне грошове забезпечення позивача становить 1 452,95 грн. З урахуванням частини першої статті 117 КЗпП України загальний період відповідальності відповідача не може перевищувати шести місяців. Відтак у цій справі розрахунок середнього грошового забезпечення має здійснюватися за 184 календарні дні.

За цей період повний розмір середнього грошового забезпечення становить: 1 452,95 грн ? 184 календарні дні = 267 342,80 грн.

Отже, зазначена сума є максимальною величиною відшкодування за статтею 117 КЗпП України у цій справі до застосування критеріїв співмірності.

При цьому сума 268 795,75 грн, зазначена позивачем в апеляційній скарзі, не відповідає наведеному у матеріалах справи середньоденному грошовому забезпеченню та кількості календарних днів шестимісячного періоду. Тому для оцінки розміру відшкодування суд виходить із фактичних даних, підтверджених матеріалами справи.

Доводи позивача про неможливість застосування принципів пропорційності та співмірності суд вважає безпідставними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) дійшла висновку, що внесення Законом № 2352-IX змін до статті 117 КЗпП України не змінило компенсаційної природи відшкодування за затримку розрахунку при звільненні.

Обмеження періоду нарахування такого відшкодування шістьма місяцями встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця, однак не виключає необхідності оцінки співмірності заявленої до стягнення суми з фактичними майновими втратами працівника та іншими істотними обставинами справи.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при вирішенні питання про розмір відшкодування суд має враховувати, зокрема, розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із загальним розміром належних при звільненні виплат, тривалість затримки, поведінку сторін та інші обставини, що мають юридичне значення.

Таким чином, саме по собі встановлення шестимісячного максимального періоду не означає обов`язку суду стягувати максимальну суму середнього заробітку в кожній справі.

У цій справі загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат становив 1 144 373,79 грн, з яких 780 556,15 грн було виплачено при звільненні, а 363 817,64 грн — несвоєчасно, на виконання судового рішення.

Таким чином, частка несвоєчасно виплаченої суми становить приблизно 31,8 % від загального розміру належних позивачу при звільненні виплат.

При цьому затримка стосувалася не всієї суми належних позивачу при звільненні виплат, а лише її частини, що була визначена та виплачена за результатами окремого судового спору.

З урахуванням наведеного, а також компенсаційного характеру відшкодування за статтею 117 КЗпП України, суд першої інстанції обґрунтовано застосував принципи розумності, справедливості та пропорційності.

31,8 % від максимальної суми 267 342,80 грн становить 85 015,01 грн. Саме така сума є співмірною з розміром несвоєчасно виплаченої частини грошового забезпечення та забезпечує справедливий баланс інтересів сторін.

Отже, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 85 015,01 грн середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду та встановленим у справі обставинам.

Відповідач також помилково вважає, що Закон України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» не поширюється на спірні правовідносини.

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-III компенсація втрати частини доходів провадиться у разі порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі щодо заробітної плати (грошового забезпечення), за умови затримки виплати на один і більше календарних місяців.

При цьому відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 07 травня 2026 року у справі № 280/8933/24 право на таку компенсацію пов`язується, зокрема, з тим, що відповідний дохід має не разовий характер та що такий дохід фактично отриманий особою.

У цій справі предметом виплати були суми перерахованого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, тобто виплати, пов`язані з грошовим забезпеченням військовослужбовця за відповідні періоди проходження служби, а не одноразова виплата.

Таким чином, спірні суми за своїм характером є складовою грошового забезпечення позивача та охоплюються правовим регулюванням Закону № 2050-III.

Згідно зі статтею 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів на індекс інфляції в період його невиплати, при цьому інфляція місяця, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Право позивача на відповідну компенсацію не залежить від того, чи було грошове забезпечення нараховане відповідачем добровільно, чи його право на отримання такого доходу встановлено судовим рішенням. Верховний Суд виходить із того, що для застосування Закону № 2050-III визначальним є факт порушення встановленого строку виплати належного доходу, а не спосіб, у який цей дохід був остаточно визначений.

У цій справі відповідна сума грошового забезпечення фактично виплачена позивачу 25 квітня 2025 року. Отже, на момент розгляду цієї справи юридичний факт, з яким Закон № 2050-III пов`язує виникнення обов`язку з виплати компенсації, настав.

З огляду на те, що суми грошового забезпечення за відповідні місяці були виплачені із значним порушенням установлених строків, суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів та зобов`язав відповідача здійснити її нарахування і виплату.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.

Доводи апеляційних скарг, які були підставою для відкриття апеляційних проваджень, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване рішення помилковим.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуюча Гнап Д.Д.

Судді Яремчук К.О. Сушко О.О.