Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №240/27030/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/27030/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Т.О.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

31 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року позов задоволено.

Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 28 жовтня 2025 року №063550007529 щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за віком та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перерахувати ОСОБА_1 з 21 вересня 2025 року пенсію за віком, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01 червня 1994 року по 11 травня 1998 року у Вискатському СДК Вискатської волості Російської Федерації.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та надавши оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Позивач з 21 вересня 2025 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

20 жовтня 2025 року позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила зарахувати до загального страхового стажу періоду роботи, зокрема, з 01 червня 1994 року по 11 травня 1998 року у Вискатському СДК Вискатської волості Російської Федерації.

Вказаний стаж підтверджено записом в трудовій книжці №БК-ІІ3553976 від 01 серпня 1985 року.

Рішенням від 28 жовтня 2025 року №063550007529 відповідачем відмовлено у частині проведення перерахунку пенсії по стажу роботи, набутого на території російської федерації, оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РРФСР по 31 грудня 1991 року.

Не погоджуючись з діями пенсійного органу, позивач звернулась до суду з даним позовом.

За результатом розгляду матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість вимог позивача та наявність підстав для їх задоволення.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів виходить з наступного.

Призначення, виплата та перерахунок пенсій регулюється Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України №1788-XII), «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України №1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону України №1058-IV пенсія – щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із частиною 1 статті 24 Закону України №1058-ІV, страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За приписами частини 2 цієї правової норми, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно частиною 1 статі 44 Закону України №1058-ІV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Також, частиною 4 статті 24 Закону України №1058-ІV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

13 березня 1992 року між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду, виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава – учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави – учасниці Співдружності мають зобов`язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав – учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов`язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав – учасниць такої угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав – учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав – учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

У разі якщо в державах – учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав – учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав – учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

В контексті викладеного, судова колегія відхиляє доводи апелянта про припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, оскільки таке припинення не стосується (не впливає) періодів трудової діяльності позивача, що мали місце під час дії указаної Угоди.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі – Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Указана постанова набрала чинності 02 грудня 2022 року.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №820/5348/17 розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правової визначеності.

Отже, до набрання чинності Постановою №1328 Україна як держава – учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.

Варто зауважити, що відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав – учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави – учасниці , на території якої вони проживають.

Відтак Угода про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача на території російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття такого стажу.

Оскільки позивач працювала на території російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, суд першої інстанції вірно виснував про відсутність у відповідача підстав для відмови у зараховуванні стажу роботи позивача на території російської федерації.

Слід також наголосити, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж, не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 січня 2025 року у справі №620/3530/22.

Факт роботи позивача на території російської федерації у заявлений позивачем період підтверджується записом у трудовій книжці.

Відтак, наданими позивачем документами підтверджується трудовий стаж, який підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для визнання протиправним рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 28 жовтня 2025 року №063550007529 та обрав належний спосіб поновлення порушених прав позивача шляхом зобов`язання відповідача перерахувати з 21 вересня 2025 року пенсію за віком, зарахувавши до страхового стажу позивача період роботи з 01 червня 1994 року по 11 травня 1998 року у Вискатському СДК Вискатської волості російської федерації.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М.

Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.