Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №120/3439/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3439/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Наталія Володимирівна

Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.

31 серпня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Яремчукa К.О. Сушка О.О. ,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивачка вказала, що 21.01.2025 вона звернулась із заявою до пенсійного органу щодо призначення пенсії за віком, однак рішенням від 28.01.2025 №025250003339 ГУ ПФУ у Волинській області відмовило у такому призначенні у зв`язку з недостатністю необхідного страхового стажу.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №025250003339 від 28.01.2025.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.01.2025 про призначення пенсії за віком відповідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та за результатами розгляду прийняти рішення із врахуванням правових висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог щодо безпосереднього зобов`язання зарахувати спірні періоди роботи до страхового стажу та призначити пенсію відмовлено з мотивів передчасності, оскільки оскаржуване рішення пенсійного органу не містить конкретних причин незарахування зазначених позивачкою періодів роботи, а відтак суд не має можливості здійснити первинну оцінку цих періодів замість суб`єкта владних повноважень.

ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу.

Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та зазначає, що суд дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для зарахування спірних періодів роботи позивачки до страхового стажу.

Відповідач зазначає, що з 01 січня 2004 року страховий стаж безпосередньо пов`язаний зі сплатою страхових внесків та наявністю відповідних відомостей у системі персоніфікованого обліку. Оскільки за період роботи позивачки у ПСП «Урожайне» з 01 січня 2004 року по 10 грудня 2005 року у системі персоніфікованого обліку відсутні відомості про сплату страхових внесків, на думку апелянта, цей період не може бути зарахований до страхового стажу.

Також апелянт зазначає, що страховий стаж позивачки становить 19 років 00 місяців 26 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком у 63 роки у 2025 році.

Позивачка у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, вважаючи доводи апеляційної скарги необґрунтованими.

Зазначає, що надала належним чином оформлену трудову книжку колгоспника із записами про роботу у колгоспі імені Шевченка за 1983– 2004 роки, які внесені у хронологічній послідовності та засвідчені відповідними записами і печатками.

Також позивачка вказує, що пенсійний орган у спірному рішенні не навів конкретних причин незарахування спірних періодів роботи, а невиконання роботодавцем обов`язку зі сплати страхових внесків не може бути підставою для позбавлення її права на соціальний захист.

ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

21.01.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності відповідна заява розглянута Головним управління Пенсійного фонду України у Волинській області та за її наслідками прийнято рішення № 025250003339 від 28.01.2025, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу визначеного ст. 26 Закону №1058, а саме від 22 до 32 років.

В рішенні лише вказано, що страховий стаж особи, згідно наданих до заяви документів про стаж, становить 19 років 00 місяців 26 днів. Крім того, листом від 05.03.2025 Головне управління ПФУ у Вінницькій області повідомило позивачу, серед іншого, що до страхового стажу враховано період здійснення догляду за дитиною 23.02.1989 р.н. Також до страхового стажу зараховано роботу в колгоспі з 2000 по 2005 роки з урахуванням інформації про сплату страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Не погоджуючись з таким рішенням пенсійного органу, позивачка звернулась до суду із цим позовом.

ІV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Відповідно до статті 26 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи, які досягли 63 років, у 2025 році мають право на призначення пенсії за віком за наявності страхового стажу від 22 до 32 років.

Отже, визначальним для вирішення питання про право позивачки на призначення пенсії є правильне встановлення тривалості її страхового стажу.

Відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється органами Пенсійного фонду України за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження такої системи — на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

За приписами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Надана позивачкою трудова книжка колгоспника містить послідовні записи про її роботу у колгоспі імені Шевченка з 04 травня 1983 року по 31 травня 2004 року, у тому числі записи про виконання встановленого річного мінімуму трудової участі.

Доказів недостовірності зазначених записів, їх виправлення чи підроблення матеріали справи не містять.

Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17 зазначив, що особа не повинна нести негативні наслідки неналежного ведення роботодавцем первинної документації, якщо відповідний стаж підтверджується належними документами.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV орган Пенсійного фонду має право вимагати відповідні документи від підприємств, установ та організацій, а за необхідності — перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Отже, за наявності сумнівів щодо достовірності поданих документів саме пенсійний орган має вжити передбачених законом заходів для їх перевірки, а не перекладати обов`язок доведення достовірності документів на особу, яка звертається за пенсією.

Доводи апеляційної скарги про неможливість зарахування періоду роботи позивачки у ПСП «Урожайне» у зв`язку з відсутністю в системі персоніфікованого обліку відомостей про сплату страхових внесків також не можуть бути прийняті колегією суддів.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що невиконання роботодавцем обов`язку щодо сплати страхових внесків не може покладатися на застраховану особу та бути підставою для позбавлення її права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу.

Зокрема, у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 144/669/17 Верховний Суд зазначив, що відсутність у системі персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків за період роботи з 01 січня 2004 року по 01 квітня 2005 року не є підставою для позбавлення особи права на пенсійне забезпечення, якщо факт роботи підтверджений.

Аналогічний правовий підхід викладений Верховним Судом у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17 та від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а.

При цьому Верховний Суд виходить із того, що відповідальність за неналежне виконання роботодавцем обов`язку щодо сплати страхових внесків несе саме страхувальник, а не застрахована особа.

Таким чином, за встановлення факту трудових відносин та за наявності належних доказів роботи особи відсутність у реєстрі застрахованих осіб відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків сама по собі не може бути достатньою підставою для позбавлення працівника права на зарахування відповідного періоду до страхового стажу.

Разом із тим у цій справі особливо важливим є те, що оскаржуване рішення пенсійного органу взагалі не містить конкретної оцінки спірних періодів роботи позивачки.

У ньому не зазначено, які саме періоди роботи не враховано при визначенні страхового стажу, з яких причин вони не враховані та які докази, подані позивачкою, були відхилені.

Відповідно до пункту 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Повідомлення про відмову у призначенні пенсії повинно містити причини відмови та порядок її оскарження.

Оскільки пенсійний орган обмежився лише формальною оцінкою та не навів у рішенні причин незарахування конкретних періодів стажу, суд першої інстанції об`єктивно був позбавлений можливості здійснити первинну оцінку цих обставин та правильно визначив, що належним і повним способом захисту прав є саме скасування необґрунтованого рішення та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки з урахуванням висновків суду.

Такий правовий підхід повністю узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 травня 2026 року у справі № 320/5074/23, відповідно до яких у разі, якщо пенсійний орган не здійснював повноцінного та належного розгляду заяви особи по суті з наданням мотивованої оцінки всім поданим документам, а обмежився лише формальним рішенням про відмову без зазначення конкретних причин незарахування стажу, у суду відсутні підстави для покладання на нього безпосереднього обов`язку щодо призначення чи перерахунку пенсії. Адміністративний суд не може підміняти собою орган соціального захисту та перебирати на себе його дискреційні повноваження щодо первинної перевірки і розрахунку стажу, оскільки це порушує принципи розподілу влади та належної адміністративної процедури. За таких обставин, саме скасування протиправного акта та зобов`язання суб`єкта владних повноважень повторно розглянути заяву з наданням правової оцінки кожному періоду роботи є законним, логічним та найбільш ефективним заходом для відновлення порушеного соціального права особи. Вказаний спосіб захисту повністю відповідає принципу належного урядування та розподілу повноважень.

Таким чином, апеляційна скарга не містить доводів, які б свідчили про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване рішення помилковим.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуюча Гнап Д.Д.

Судді Яремчук К.О. Сушко О.О.