Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №560/18967/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/18967/25

Головуючий у 1-й інстанції: Божук Д.А.

Суддя-доповідач: Слободонюк М.В.

31 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Слободонюка М.В.

суддів: Канигіної Т.С. Кузьмишина В.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про:

- визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 23.10.2025 № 221150003086 з підстав відсутності у ОСОБА_1 станом на 11.10.2017 спеціального (педагогічного) стажу роботи 26 років 06 місяців;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, призначити ОСОБА_1 з 16.10.2025 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачкою подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідачі не скористалися правом на подання відзивів на апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково виходячи з наступних міркувань.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою від 16.10.2025 щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Вказана заява за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 23.10.2025 № 221150003086 позивачці відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю спеціального стажу станом на 11.10.2017 - 26 років 6 місяців.

Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, позивачка звернулась з даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що станом на 11.10.2017 спеціальний стаж роботи позивача як працівника освіти становив 22 роки 11 місяців 11 днів, тобто був меншим за необхідні 25 років, а тому вона не набула права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки з урахуванням пунктів 2-1 та 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV визначальним для виникнення такого права є наявність необхідного спеціального стажу саме станом на 11.10.2017, а не на дату звернення із заявою про призначення пенсії.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).

В п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV зазначено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж визначено як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі також Закон № 1788-XII) передбачено, що цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно ст. 51 Закону № 1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Відповідно до ст. 52 Закону № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають, в тому числі, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Із змісту п. «е» ст. 55 Закону № 1788-XII (в редакції до 02.03.2015) слідує, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ викладено в новій редакції.

Так, право на пенсію за вислугу років відповідно до п.«е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Надалі Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII внесені зміни до ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ, зокрема у п.«е» в абз.1 слова «незалежно від віку» замінено словами та цифрами «після досягнення 55 років» і доповнено абз.12 -25.

Таким чином, п. «е» ст. 55 Закону «Про пенсійне забезпечення» у зазначеній редакції передбачав, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Проте рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п.«а» ст. 54, ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII.

Відповідно до положень ст. 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Так, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Конституційний Суд України вказав, що положення п. «а» ст. 54, ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом № 911-VIII у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст.ст. 1, 3, ч.3 ст. 22, ст. 46 Основного Закону України.

Крім того, Конституційний Суд України зазначив, що положення п. «а» ст. 54, ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення п.«а» статті 54, ст.55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, суперечать положенням ст.ст.1, 3, 46 Основного Закону України.

Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 положення п.«а» ст.54, ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Таким чином, зазначені положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» втратили чинність з 04.06.2019.

Отже, з 04.06.2019 при вирішенні питання про призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до п.«е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII.

Така позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.07.2022 у справі № 440/1286/20.

З огляду на зазначене, на день звернення позивача із заявою від 16.10.2025 про призначення пенсії за вислугу років, п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

В спірному випадку, відмовляючи в призначенні пенсії позивачу, пенсійний орган зазначив, що право на призначення пенсії за вислугу років мають працівники закладів освіти незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи станом на 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців.

При цьому відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що для набуття права на пенсію за вислугу років позивачка станом на 11.10.2017 повинна була мати не менше 25 років спеціального стажу роботи, тоді як фактично такий стаж становив 22 роки 11 місяців 11 днів.

Колегія суддів наголошує та звертає увагу, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» № 2148-VIII від 03.10.2017, який набрав чинності 11.10.2017 Розділ XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено п. 2-1 та визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст. 52, 54, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Тобто, вказаною нормою збережено гарантії пенсійного забезпечення певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03.10.2017 мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Разом з тим, вказаною нормою не внесені жодні зміни до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а тому дана стаття підлягає застосуванню саме у редакції, яка відновлена за рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019, а саме у редакції "право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку".

Так, в рішенні Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області від 23.10.2025 № 221150003086 вказано, що страховий стаж особи становить 37 років 9 місяців 6 днів. Спеціальний стаж позивача станом на 11.10.2017 становив 22 роки 11 місяців 11 днів. При цьому до страхового стажу зараховано всі періоди роботи.

У свою чергу із копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.08.1986 судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 11.10.2017 по 12.08.2025 працювала у Глібівській загальноосвітній школі І–ІІ ступенів Новоушицької селищної ради Хмельницької області, яку у 2022 році перейменовано на Глібівську гімназію Новоушицької селищної ради Хмельницької області, на посадах заступника директора з навчально-виховної роботи та директора.

Таким чином, як до 11.10.2017, так і після цієї дати позивач працювала на посадах, періоди роботи на яких підлягають зарахуванню до спеціального (педагогічного) стажу.

Відповідно до змісту оскарженого рішення пенсійного органу та висновків суду першої інстанції, не визнається наявність у позивача спеціального (педагогічного) стажу роботи після 11.10.2017 для цілей призначення пенсії згідно пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII.

З цього приводу колегія суддів звертає увагу, що на час виникнення спірних правовідносин наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11.10.2017.

Водночас, на думку апеляційного суду, обмеження визначені пунктом 2-1 розділу XV Закону № 1058-IV щодо врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.

Так, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).

У Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абз.10 п.п.2.2 п.2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абз.6 п.п.4.3 п.4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018).

Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абз.6 п.п.2.1 п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 № 2-р/2017).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 за подібних правовідносин зазначила: «… Оскільки норми названих законів регулюють одне і те коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в цій постанові також не погодилася з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, п.56) сформувала правовий висновок, згідно яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».

Відповідно, спеціальний стаж визначається не станом на 11.10.2017, а станом на дату звернення за призначенням пенсії.

Аналогічне правозастосування здійснено у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 у справі № 240/24/21.

Зважаючи на вищевикладене, належною для застосування у спірних правовідносинах є редакція пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII, яка передбачає наявність спеціального стажу від 25 до 30 років, і періоди роботи після 11.10.2017 підлягають врахуванню як стаж за вислугу років (спеціальний).

Повертаючись до обставин даної справи апеляційний суд вкотре наголошує, що позивачка у період з 11.10.2017 по 12.08.2025 продовжувала працювала у Глібівській загальноосвітній школі І–ІІ ступенів Новоушицької селищної ради Хмельницької області, яку у 2022 році перейменовано на Глібівську гімназію Новоушицької селищної ради Хмельницької області, на посадах заступника директора з навчально-виховної роботи та директора.

Виходячи зі змісту Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909, робота на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи та директора загальноосвітнього навчального закладу дає право на пенсію за вислугу років.

При цьому факт роботи позивача і після 11.10.2017 на посаді, яка дає право на пенсію за вислугу років та наявності на дату звернення із заявою про призначення пенсії (16.10.2025) спеціального стажу як працівника освіти понад 25 років не заперечується відповідачами.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в призначенні пенсії ОСОБА_1 , яка на час звернення із заявою (16.10.2025) досягла 55 років, мала страховий стаж 37 років 9 місяців 64 днів, та пільговий стаж як працівника освіти - понад 25 років є протиправною. Отже, оскаржуване рішення від 23.10.2025 № 221150003086 підлягає скасуванню.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачкою надано повний пакет документів для призначення пенсії, про що відповідачем надано оцінку та єдиною підставою для відмови у її призначенні є відсутність достатнього станом на 11.10.2017 стажу, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", тоді як встановлено, що станом на день звернення позивача із заявою про призначення пенсії, спеціальний стаж останньої становив понад 25 років, що відповідає вимогам п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Таким чином позивач має право на призначення зазначеної пенсії. Отже, в цій частині вимоги заявленого позову є обґрунтованими.

Щодо органу, на який необхідно покласти обов`язок у призначені позивачу пенсії за вислугу років, то апеляційний суд зважає на наступне.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, із заявою про призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 звернулася 16.10.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. Водночас відповідна заява за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яким 23.10.2025 прийнято рішення № 221150003086 про відмову у призначенні пенсії.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.

Змінами, внесеними до Порядку № 22-1 постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1, запроваджено принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунок пенсій, відповідно до якого структурний підрозділ територіального органу Пенсійного фонду України, що розглядає заяву та приймає рішення за результатами її розгляду, визначається засобами програмного забезпечення незалежно від місця проживання заявника та місця подання ним заяви.

Відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує електронну пенсійну справу та розглядає заяву по суті.

Згідно з пунктом 4.3 розділу IV Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів приймається органом, що призначає пенсію, та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Отже, сутність принципу екстериторіальності полягає у тому, що саме територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений автоматизованою системою для розгляду конкретної заяви, здійснює оцінку поданих документів та приймає рішення щодо призначення або відмови у призначенні пенсії.

У межах спірних правовідносин таким органом було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яке розглянуло заяву ОСОБА_1 від 16.10.2025 та прийняло оскаржуване рішення від 23.10.2025 № 221150003086. Водночас Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області спірного рішення не приймало та заяву позивачки по суті не розглядало.

Таким чином, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є належним суб`єктом владних повноважень, на якого має бути покладено обов`язок щодо призначення позивачці пенсії за вислугу років, оскільки саме цей орган за принципом екстериторіальності розглянув заяву та прийняв рішення про відмову у її призначенні.

Відтак, з метою ефективного захисту порушеного права позивачки належним способом його відновлення є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 з 16.10.2025 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального права підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Як зазначено у ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином на користь позивача підлягають стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, яким допущено порушення її прав, понесені судові витрати на сплату судового збору в суді першої інстанції в сумі 1211,20 грн., а також за подання апеляційної скарги в сумі 1816,80 грн., а всього 3028,00 грн.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 23.10.2025 № 221150003086 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 з 16.10.2025 пенсію за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на оплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальному розмірі 3028,00 (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Слободонюк М.В.

Судді Канигіна Т.С. Кузьмишин В.М.