Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №240/8032/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/8032/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк М.М.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

31 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Моніча Б.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 у справі № 240/8032/25, яке набрало законної сили, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, на отримання яких вона мала право у вказаний період) шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102 гривень (за період з 29.01.2020 по 31.12.2020), 2270 гривень (за період з 01.01.2021 по 31.12.2021), 2481 гривень (за період з 24.02.2022 по 31.12.2022), 2684 гривень (за період з 01.01.2023 по 19.05.2023) гривень на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМ України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Позивач звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року шляхом зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 подати до звіт про виконання рішення суду, а саме про виплату 179655,06 грн. доплати грошового забезпечення.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26.05.2026 року відмовлено у задоволенні заяви про встановлення судового контролю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послалась на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на її думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем вчинено заходи, направлені на виконання судового рішення, однак його повне виконання пов`язано з незалежних від нього причин, оскільки подальше виконання взаємопов`язане від фінансуванням Військової частини, що унеможливлює застосування судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у даній справі.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить із наступного.

Абзацом 1 ст.129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Зі змісту статті 370 КАС України слідує, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382 – 382 -3 і 383 цього Кодексу.

Отже, у Кодексі адміністративного судочинства України передбачені три види судового контролю: надання правової оцінки рішенням, діям або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця в процесі виконання рішення суду (стаття 287); зобов`язання судом, який ухвалив судове рішення, суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (стаття 382); надання правової оцінки рішенням, діям або бездіяльності, вчиненим суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383).

Встановлення судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення, є заходом превентивного впливу на відповідача у справі, метою якого отримання судом інформації про виконання рішення суду. Водночас, правова оцінка рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача щодо виконання рішення суду надається судом в порядку, передбаченому статтею 383 КАС України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт є формою забезпечення виконання судових рішень, однак може застосовуватися судом коли на час розгляду заяви про встановлення судового контролю заявником надано докази, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення. Встановлення судового контролю є специфічною формою судового провадження, яка має на меті забезпечення належного та в повному обсязі виконання рішення суду у тому випадку, коли інші встановлені законодавством механізми забезпечення такого виконання вичерпані та/або є неефективними.

В даному випадку, позивач, обгрунтовуючи власні вимоги, відзначає про протиправність дій відповідача щодо невиплати їй заборгованості, яка виникла в результаті проведеного перерахунку грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №240/8032/25.

Надаючи оцінку вказаному, судова колегія відзначає наступне.

В силу правового регулювання Закону України від 20 грудня 1991 року N 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

В свою чергу, механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначено Порядком, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, положеннями якого закріплено, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців (п. 8 Порядку №260).

Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат чинним законодавством для Військової частини не передбачено.

Відповідно до частини першої, другої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.

Згідно із пунктами 20, 29 Бюджетного кодексу України, взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушеннями бюджетного законодавства.

Таким чином, відповідач при виконанні рішення суду зобов`язаний діяти лише в межах чинного законодавства.

Згідно статті 116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України; здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України.

З урахуванням встановлених обставин та на підставі аналізу зазначених норм права, суд першої інстанції вірно виснував про те, що невиконання судового рішення відповідачем в частині невиплати заборгованості грошового забезпечення за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідачем на виконання рішення суду проведено перерахунок грошового забезпечення позивача та донараховано 179655,06 грн.

Відповідачем подано заявки до розпорядника бюджетних коштів вищого рівня на виділення коштів для виплати вказаної суми.

Відтак кошти, які нараховані та підлягають виплаті позивачу будуть виплачені за рахунок коштів Державного бюджету України.

Враховуючи наведене, виплата вказаної заборгованості не проведена відповідачем з об`єктивних підстав.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що відсутня протиправна бездіяльність відповідача, так як фінансування військових частин здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та фінансування таких виплат не залежить від волі вказаного суб`єкта.

Колегія суддів звертає увагу скаржника, що правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних, підтверджених належними і допустимими доказами, підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Оскільки заявник не надав суду доказів ймовірного уникнення чи зволікання відповідачем у виконанні даного судового рішення та не довів наявності об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю, як зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, рішення суду залишиться невиконаним, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для встановлення вказаного виду судового контролю за виконанням рішення суду в цій адміністративній справі.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі викладено обґрунтування поважності причин неповного виконання судового рішення, що набрало законної сили, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів, повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М.

Судді Гонтарук В. М. Моніч Б.С.