Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №240/7774/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/7774/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

31 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Моніча Б.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи "Житомирська виправна колонія №4" на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 зобов`язано Державну установу "Житомирська виправна колонія (№4)" провести перерахунок ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 11.03.2022 грошового забезпечення та належних у вказаний період виплат з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення набрало законної сили у встановленому порядку.

Позивачем, в порядку статті 382 КАС України, подано заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення Житомирського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 13.11.2025 зобов`язано відповідача подати звіт про виконання судового рішення протягом 3-х місяців з дня отримання копії ухвали.

Вказану ухвалу доставлено в електронний кабінет відповідача 14.11.2025, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.

Звіту у встановлений строк відповідач не подав.

27.03.2026 представник позивача подав до суду заяву про встановлення відповідачу нового строку для подання звіту та накладення на керівника відповідача штрафу за неподання звіту.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03.04.2026 заяву позивача призначено до розгляду у судовому засіданні.

05.05.2026 відповідачем надіслано звіт про виконання судового рішення та клопотання про поновлення пропущеного строку на його подання.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 у задоволенні клопотання відповідача про визнання поважними причини пропуску строку подання звіту про виконання судового рішення від 20.09.2024 та поновлення такого строку відмовлено.

Також, відмовлено у прийнятті звіту Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" про виконання судового рішення в адміністративній справі № 240/7774/24, встановлено новий строк подання звіту та накладено на керівника Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" Бочковського Олександра Йосиповича штраф у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на день постановлення ухвали становить 66560,00 грн.

Стягнуто половину суми штрафу у розмірі 33280,00 грн. на користь ОСОБА_1 , іншу половину у розмірі 33280,00 грн. - до Державного бюджету України.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить ухвалу суду першої інстанції скасувати.

В доводах апеляційної скарги вказано, що відповідач вчасно частково виконав рішення суду, здійснивши перерахунок грошового забезпечення позивача, а невиплата відповідних сум зумовлена відсутністю бюджетного фінансування та залежить від виділення коштів з державного бюджету, що не перебуває у сфері повноважень чи фактичного контролю керівника установи.

Також, апелянтом зазначено, що звіт про виконання рішення суду по суті був зроблений станом на 21.04.2026 року, а фактично поданий 05.05.2026 року, тобто до винесення ухвали про відмову у прийнятті звіту про виконання судового рішення та накладення штрафу 07.05.2026 року.

У відповідності до частини першої статті 311 КАС, зважаючи на те, що клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю відсутні, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Колегія суддів, за результатом апеляційного розгляду справи, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 129-1 Конституції України проголошено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 14 КАС України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Підстави та порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначений ст.382 КАС України.

Відповідно до частини першої вказаної статті суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

У відповідності до частини першої статті 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.

Згідно положень частини 1 статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

Як визначено частиною 2 статті 382-3 КАС України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.

Із системного аналізу наведених вище норм слідує, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд уповноважений або прийняти такий звіт або відмовити у його прийнятті.

Матеріалами справи підтверджується, що ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 13.11.2025 зобов`язано відповідача подати звіт про виконання судового рішення протягом 3-х місяців з дня отримання копії ухвали.

Вказану ухвалу доставлено в електронний кабінет відповідача 14.11.2025, про що свідчить довідка про доставку електронного листа та не заперечується представниками відповідача.

Останнім днем строку для подання звіту було 14.02.2026.

Однак, у встановлений строк звіту про виконання судового рішення не було подано. Такий подано лише 05.05.2026, в процесі вирішення питання про накладення на керівника відповідача штрафу за неподання звіту.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску подання звіту, керівник відповідача зазначив, що доступ до електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" мав юрисконсульт юридичної групи установи. В свою чергу, вона не повідомила керівництво про наявність вказаної ухвали та не зареєструвала його через канцелярію установи. В подальшому, а саме, 12.12.2025 року, наказом № 128/к-25 юрисконсульта юридичної групи було звільнено. Саме зазначений працівник безпосередньо здійснював юридичний супровід справи №240/7774/24, готувала процесуальні документи, забезпечувала процесуальну взаємодію з судом та мала персоналізований доступ до підсистеми "Електронний суд", у тому числі до електронного кабінету установи на матеріалів цієї справи. При цьому, зазначений юрисконсульт відповідно до посадових інструкцій та внутрішнього розподілу функціональних повноважень була єдиною особою в установі, що фактично здійснювала роботу в підсистемі "Електронний суд" та мала активний доступ до неї.

22.01.2026 наказом № 9-к-26 було призначено іншого юрисконсульта юридичної групи, яка на той момент теж не могла знати про наявність ухвали про зобов`язання Держаної установи "Житомирська виправна колонія (№ 4)" подати звіт про виконання судового контролю. У зв`язку з наведеними обставинами строк подання звіту про виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 у справі № 240/7774/24, а також зазначених вище доказів, було пропущено з поважних причин, які не залежали від волі відповідача.

Окрім того, відповідно до пояснень представника відповідача (юрисконсульта), остання відзначила, що вона була прийнята на посаду юрисконсульта лише 22.01.2026 і працювати в "Електронному суді" не вміла, а про наявність ухвали про встановлення судового контролю від 13.11.2025 дізналася лише отримавши лист та ухвалу суду від 03.04.2026 про виклик у судове засідання для вирішення питання про накладення штрафу.

З даного приводу судова колегія зауважує, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Оцінивши надані представниками відповідача пояснення, суд першої інстанції доцільно зауважив, що неналежна організація роботи в установі, необізнаність із встановлення судом контролю за виконанням судового рішення, недостатня обізнаність працівників з роботою у підсистемі "Електронний Суд" не є поважними причинами пропуску строку подання звіту про виконання судового рішення майже на 3 місяці.

Крім того, необхідно врахувати, що відповідач, отримавши 03.04.2026 лист та ухвалу суду від 03.04.2026 про виклик у судове засідання для вирішення питання про накладення штрафу, вже був обізнаний про наявність ухвали суду від 13.11.2025, однак не вжив належних заходів для подання звіту, а подав останній лише 05.05.2026.

При цьому, будь яких об`єктивних причин, які б перешкоджали відповідачу вжити заходи на виконання ухвали суду від 13.11.2025, клопотання відповідача та пояснення його представників, які надані суду першої інстанції, не містять.

Відтак, з огляду на невиконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відсутності підстав для прийняття поданого відповідачем звіту про виконання судового рішення.

Відповідно до частини 3 статті 382-3 КАС України разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України (ч.4 ст.382-3 КАС України).

Відповідно до частини 5 статті 382-3 КАС України суд за клопотанням суб`єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб`єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Тобто, у разі відмови у прийнятті звіту суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення на суд покладається імперативний обов`язок вжити заходи реагування шляхом накладення штрафу на особу, відповідальну за виконання рішення суду.

Відтак, з огляду на відсутність підстав для прийняття поданого відповідачем звіту про виконання судового рішення, а також з огляду на невжиття керівником суб`єкта владних повноважень жодних заходів для його виконання, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що з метою забезпечення судового контролю за своєчасним і належним виконанням судового рішення необхідно накласти на керівника Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" Бочковського Олександра Йосиповича штрафу у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 66560,00 грн.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що виконання судових рішень розглядається Судом як обов`язкова, невід`ємна частина судового розгляду в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). Суд неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що це право стало б ілюзорним у випадку, якщо б правова система держави допускала, щоб остаточний, обов`язковий судовий акт залишався невиконаним. Так, у рішенні у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 р. Європейський суд наголошує, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (пункт 51). Так, Європейський суд констатував, що «більше, ніж половина рішень, ухвалених Європейським судом з прав людини у справах проти України, стосуються питання тривалого невиконання остаточних судових рішень, відповідальність за які несуть органи влади України. Ця проблема постійно нагадує про себе, породжуючи порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які найчастіше виявляє Суд у справах проти України».

Крім цього, Суд в рішенні у справі «Шаренок проти України» від 22 лютого 2005 р. повторно наголосив, що тлумачення статті 6 як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції (пункт 25). У правовій доктрині України неодноразово наголошувалось на необхідності дотримання державою свого обов`язку щодо гарантій здійснення заінтересованим суб`єктом права на своєчасне примусове виконання судових актів. Звідси, невиконання судових рішень негативно впливає на авторитет судової влади, оскільки в цьому разі не досягається кінцева мета правосуддя захист інтересів громадян і реальне поновлення їхніх порушених прав.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, у постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19 виклав правову позицію, в якій зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних заходів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідності вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.

Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про наявність вини, тобто умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях посадової особи суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення саме цією посадовою особою від виконання рішення суду.

З огляду на викладені обставини справи та норми чинного законодавства, зважаючи на тривале невиконання рішення суду та відсутність підстав для прийняття поданого відповідачем звіту про його виконання, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для накладення на керівника Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" штрафу відповідно до частин четвертої та десятої статті 382-3 КАС за невиконання рішення суду, стягнувши половину суми штрафу на користь позивача, а іншу частину до Державного бюджету України.

З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для її скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Державної установи "Житомирська виправна колонія №4" залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М.

Судді Гонтарук В. М. Моніч Б.С.