Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №120/9288/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/9288/25

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

31 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д. Сушка О.О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду (ухвалене суддею Дмитришеною Р.М. у м. Вінниці) від 30 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року позовну заяву задоволено частково.

Так, рішенням суду:

визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 квітня 2024 року по 27 червня 2025 року;

стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 квітня 2024 року по 27 червня 2025 року в межах суми стягнення за шість місяців у розмірі 52350,38 гривень.

Частково задовольняючи позов, суд виходив із того, що відповідач, з вини якого військовослужбовцю невчасно виплачено належні при звільненні суми, має нести відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що передбачено статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Короткий зміст апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник відповідача подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов залишити без задоволення.

В обґрунтування апеляційної скарги її автор зазначив, що судом першої інстанції не враховано той факт, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року у справі № 120/8050/25 вже задоволено позов на користь ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Таким рішенням зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні в сумі 152905,48 гривень.

На думку скаржника, оскільки окружний адміністративний суд за результатами розгляду адміністративної справи № 120/8050/25 вже вирішував питання щодо стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому відсутні підстави для повторного стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Крім того, на переконання представника апелянта, стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, а тому вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.

Стислий виклад встановлених обставин

ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26 квітня 2024 року № 346-ОС позивача з 26 квітня 2025 року виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року у справі № 120/10478/24 військову частину НОМЕР_1 зобов`язано:

- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року;

- нарахувати та виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення за період 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 26 квітня 2024 року у розмірі 1436, 15 гривень щомісячно із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;

- здійснити перерахунок та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2016-2024 роки, грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки та одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням при їх обчисленні індексації грошового забезпечення та раніше виплачених сум;

- нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (одноразових додаткових видів та індексації) за весь час затримки виплати з 01 січня 2016 року по 26 квітня 2024 року, а саме за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати;

На виконання згадуваного судового рішення відповідач 27 квітня 2025 року здійснив виплату позивачеві грошового забезпечення в сумі 272 623,07 гривень.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує наступне.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

При цьому частиною 1 статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

За правилами статті 117 КЗпП України (у редакції до 19 липня 2022 року), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" текст статті 117 КЗпП України викладено у такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Вказана редакція статті 117 КЗпП України набула чинності з 19 липня 2022 року.

Отже, особливості відповідальності за затримку розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року встановлено вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, якою законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями.

При цьому після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

"Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 Кодексу законів про працю України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців".

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми колегія суддів зауважує, що з урахуванням критеріїв, що наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Так, касаційний суд вказав на те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно і розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін, зокрема захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій Верховного Суду підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

При цьому окружним адміністративним судом враховано всі наведені вище обставини та правильно визначено розмір середнього заробітку, що належить виплатити позивачеві.

Разом із тим основним доводом апелянта є те, що судом першої інстанції не враховано того, що за результатами розгляду адміністративної справи № 120/8050/25 суд вже вирішував питання щодо стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому, на його думку, відсутні підстави для повторного стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

На переконання колегії суддів, такі аргументи апеляційної скарги є помилковими з огляду на таке.

Верховний Суд у постанові від 18 серпня 2026 року у справі № 520/271/24 з посиланням на іншу постанову Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 зазначив, що кожне з порушень є самостійним порушенням трудових прав працівника, які мають різний предмет, підставу та наслідки, що унеможливлює зменшення відповідальності за одним із цих порушень шляхом врахування відповідальності за інше. Кожне з цих порушень породжує окрему відповідальність відповідно до статті 117 КЗпП України, яка передбачає компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум, незалежно від періоду чи суб`єктного складу.

Касаційним судом критично оцінено висновок суду апеляційної інстанції про наявність подвійного стягнення середнього заробітку за один і той самий період, зазначивши, що в даному випадку йдеться про реалізацію працівником права на повне відшкодування шкоди, спричиненої різними формами бездіяльності роботодавця.

Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року у справі № 120/8050/25 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні в сумі 152 905,48 гривень.

Таку відповідальність на відповідача покладено у зв`язку із тим, що військова частина НОМЕР_1 невірно обчислювала належне ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року (застосовувала неналежний показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Натомість, у справі, що переглядається, рішенням суду першої інстанції на корсить ОСОБА_1 присуджено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 квітня 2024 року по 27 червня 2025 року в межах суми стягнення за шість місяців у розмірі 52350,38 у зв`язку із невиплатою позивачу індексації грошового забезпечення (в тому числі індексації-різниці), грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2024 роки, грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні.

Наведене свідчить про те, що спори у справах № 120/8050/25 та № 120/9288/25 хоч і стосувалися виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, проте такі обгрунтовувалися різними фактичними обставинами, а тому кожне з цих порушень породжує окрему відповідальність відповідно до статті 117 КЗпП України, яка передбачає компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум, незалежно від періоду чи суб`єктного складу.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги про наявність подвійного стягнення середнього заробітку за один і той самий період є помилковими, оскільки йдеться про реалізацію працівником права на повне відшкодування шкоди, спричиненої різними формами бездіяльності роботодавця.

Не заслуговують також на увагу і доводи апелянта про те, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, а проходять військову службу, у зв`язку із чим, на думку скаржника, положення статті 117 КЗпП України не поширюють свою дію на військовослужбовців.

В спростування наведеного варто наголосити на тому, що відповідач (військова частина НОМЕР_1 ) є роботодавцем в розумінні приписів трудового законодавства, а тому за неналежне виконання своїх обов`язків має нести відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні.

Водночас слід врахувати, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23).

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, немає потреби давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване рішення помилковим.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції (частина 1 статті 329, стаття 331 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суддя-доповідачЯремчук К.О.

Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.