Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №320/16510/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/16510/25 Головуючий у 1 інстанції - Головенко О.Д.

Суддя - доповідач - Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

за участю секретаря Уланського В.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 у справі за адміністративним позовом Державної судової адміністрації України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

Державна судова адміністрація України звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладання штрафу від 11.03.2025 ВП № НОМЕР_1.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що ухвалене із порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.

В судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв`язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа, виданого Запорізьким окружним адміністративним судом 25.09.2024 у справі № 160/12340/24 про зобов`язання Державної судової адміністрації України провести фінансування для виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 218 941,28 грн.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 23.01.2025 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 11.03.2025 ВП № НОМЕР_1 на Державну судову адміністрацію України за невиконання рішення суду без поважних причин накладено штраф у розмірі 10 200, 00 грн.

Позивач вважаючи протиправною постанову про накладення штрафу від 11.03.2025, звернувся до суду із позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що судові рішення, які передбачають виплату на користь суддів коштів, здійснюється за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів суддів та працівників органів і установ системи правосуддя".

Отже, на думку суду, виконання зазначеного виконавчого листа має здійснюватись в межах визначеного Кабінетом Міністрів України порядку, що, у свою чергу, виключає відповідальність боржника (позивача) за невиконання цього судового рішення.

Висновки, аналогічні зазначеним, наведені у постанові Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 826/721/16, в якій зокрема вказано, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення.

Наведені обставини у своїй сукупності свідчать про наявність поважних причин, що перешкодили Державній судовій адміністрації України станом на дату прийняття оскаржуваної постанови - 11.03.2025 з незалежних від неї самої причин виконати рішення суду у справі № 160/12340/24 у повному обсязі, які нівелюють висновки державного виконавця про наявність правових підстав для притягнення боржника до відповідальності у виконавчому провадженні у вигляді штрафу.

Вказана позиція також викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2022 у справі № 640/34160/21.

Викладене у своїй сукупності вказує на наявність підстав для скасування постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 11.03.2025 ВП № НОМЕР_1.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Державної судової адміністрації України.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що постанова про накладення штрафу від 11.03.2025 прийнята в рамках чинного законодавства. Оскільки накладення штрафу є відповідальністю, яка наступає за невиконання рішення суду боржником, тому її скасування фактично звільняє боржника від відповідальності за невиконання рішення суду та порушень вимог статей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Так, статтею 26 Закону №1404-VIII, передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

При цьому, за частиною 5 вказаної статті 26 Закону №1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

При цьому, порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначений статтею 63 Закону №1404-VIII.

Відповідно до частини 1 статті 63 Закону №1404-VIII, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

При цьому, частиною 6 статті 26 цього Закону, передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Згідно з частиною 2 статті 63 Закону №1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Тож, з наведеного слідує, що постанова про накладення штрафу виноситься державним виконавцем стосовно боржника, у разі невиконання без поважних причин останнім рішення суду, а тому, вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен був встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання.

Колегія суддів вважає, що державний виконавець вправі накласти штраф на боржника лише у разі відсутності поважних причин. Встановлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов`язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону №1404-VIII, а також дотриманням сторонами виконавчого провадження своїх обов`язків.

З аналізу вищевикладених приписів Закону України «Про виконавче провадження» слідує, що державному виконавцю надані повноваження щодо накладення стягнення у вигляді штрафу, проте постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише при умові, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, проте, не зробив цього.

Так, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення, слід з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання, сам по собі не може вважатися підставою для відповідальності боржника, відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Сама по собі поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення. Поважними, в розумінні Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі № 160/12340/24 зобов`язано Державну судову адміністрацію України провести фінансування для виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 218 941,28 грн.

Позивач зазначив, що відсутні об`єктивні можливості виконання судового рішення у справі № 160/12340/24, у спосіб, який визначений у ньому. На переконання ДСА України рішення у справі № 160/12340/24 можливо виконати лише шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України визначеної (перерахованої) суми коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів".

Позивач повідомив, що ДСА України 13.01.2025 затверджений кошторис Дніпропетровського окружного адміністративного суду на 2025 рік за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" у сумі 23,3 тис гривень.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивачем державного виконавця про наявність поважних причин, які впливають на можливість виконання виконавчого листа у справі № 160/12340/24, а також відсутні докази вжиття в межах власних повноважень відповідних дій з метою отримання додаткового фінансування для належного виконання судового рішення.

Виконання рішення суду не може ставитись у залежність лише від волі та/або бажання боржника щодо такого виконання, а й повинно бути оцінено виконавчою службою на предмет наявності об`єктивних можливостей та відповідного законодавчого регулювання такого виконання. Аналогічна правова позиція викладена в рішеннях Верховного суду України: від 24.03.2015 по справі № 21-66а15, від 30.06.2015 по справі № 21-1044а15 та від 30.06.2015 по справі № 21-660а15.

З огляду на невиконання рішення суду та відсутність в матеріалах справи доказів повідомлення позивачем державного виконавця про наявність поважних причин, які впливають на можливість виконання виконавчого листа у справі № 160/12340/24, зазначене у своїй сукупності вказує на відсутність підстав для скасування постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 11.03.2025 ВП № НОМЕР_1.

За таких обставин у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування та прийняття нової постанови, якою у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Апелянт надав до суду докази, що спростовують законність рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Державної судової адміністрації України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.