Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №580/2182/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/2182/25 Суддя першої інстанції: Гаврилюк В.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

суддя-доповідач Говорун О.В.

судді: Попова О.Г., Чуприна О.В.

Позивач – ОСОБА_1 .

Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.

Особа, яка подала апеляційну скаргу - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.

Оскаржуване судове рішення - рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.02.2026.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження.

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 232730027125 від 23.01.2025, про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 2 період роботи в комунальному некомерційному підприємстві “Черкаський обласний центр реабілітації та паліативної допомоги дітям Черкаської обласної ради” з 16.02.2003 по 13.02.2005, з 20.06.2005 по 09.08.2012 та призначити пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 з 16.01.2025 на підставі пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-VІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішення № 1-р/2020.

Рішенням суду першої інстанції від 09.02.2026 позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 232730027125 від 23.01.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийняти рішення про призначення з 16.01.2025 ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. “б” статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення”, в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення”, з урахуванням висновків Конституційного Суду України у рішенні від 23.01.2020 № 1-р/2020, зарахувавши до її пільгового стажу за Списком № 2 період роботи з 16.02.2003 до 13.02.2005, з 20.06.2005 до 09.08.2012;

- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відмова пенсійного органу в призначенні ОСОБА_1 , яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 річного віку, пенсії на пільгових умовах за віком у зв`язку з недосягненням нею пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною. Крім того, суд першої інстанції зауважив, що оскільки записи у трудовій книжці підтверджують характер роботи позивача у період з 16.02.2003 до 13.02.2005 та з 20.06.2005 до 09.08.2012, а тому дані періоди повинні бути зарахований до пільгового стажу позивача.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та неповно з`ясовано обставини справи.

Зокрема, апелянт вказує на те, що до страхового стажу позивача були враховані всі періоди трудової діяльності. При цьому, до пільгового стажу по Списку № 2 не враховано період роботи згідно довідки від 06.12.2024 № 908 з 16.02.2003 по 13.02.20005, з 20.06.2005 по 09.08.2012, оскільки посада молодшої медичної сестри по догляду за хворими, відсутня в наказах від 21.03.2003 № 17-А, від 03.05.2008 № 13 “Про результати проведення атестації робочих місць за умови праці для підтвердження права працівників на пільгове пенсійне забезпечення“, а наказ від 31.05.2022 № 61 “Про результати проведення атестації робочих місць за умови праці для підтвердження права працівників на пільгове пенсійне забезпечення“ не містить перелік атестованих посад. Позивач не набула права на пенсійну виплату оскільки не досягла необхідного для цього пенсійного віку. Права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до абзацу першого пункту 2 частини другої статті 114 Закону 1058-ІV, з урахуванням наявних документів, позивач набуде після досягнення 55 річного віку, з 22.08.2027.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не був поданий.

Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 16.01.2025 ОСОБА_1 звернулась до органу Пенсійного фонду із заявою щодо призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Рішенням від 23.01.2025 № 232730027125 Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 у зв`язку із недосягненням пенсійного віку 55 років, визначеному п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058, не зарахувавши до пільгового стажу період роботи згідно довідки від 06.12.2024 № 908 з 16.02.2003 до 13.02.2005, з 20.06.2005 до 09.08.2012, оскільки посада молодшої медичної сестри по догляду за хворими, відсутня в наказах від 21.03.2003 № 17-А, від 03.05.2008 № 13 “Про результати проведення атестації робочих місць за умови праці для підтвердження права працівників на пільгове пенсійне забезпечення“, а наказ від 31.05.2022 № 61 “Про результати проведення атестації робочих місць за умови праці для підтвердження права працівників на пільгове пенсійне забезпечення“ не містить перелік атестованих посад (а.с. 15).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XIІ) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Статтею 1 Закону 1788-ХІІ встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з положеннями ст. 100 Закону 1788-ХІІ, особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах:

а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством;

б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до ст. 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому ст.ст. 13-14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.

Так, згідно пункту «б» статті 13 вказаного Закону 1788-ХІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.

Вказані норми викладено у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі – Закон № 213-VІІІ).

Тобто, статтею 13 Закону № 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Надалі, Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Так, вказаним Законом № 213-VІІІ пункт «б» частини 1 статті 13 Закону №1788-XII викладено в наступній редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.

Отже, аналіз вказаних вище норм свідчить про поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення №1-р/2020).

При цьому, у пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абз. 2 п.п. 4.3 п. 4 мотивувальної частини рішення від 27.02.2018 № 1-р/2018).

Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

У пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23.01.2020 № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII.

Відтак, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах.

Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні № 1-р/2020 від 23.01.2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку з ухваленням Закону № 213-VIII.

Водночас, статтею 114 Закону №1058-IV встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина 1 вказаної статті).

Вказані положення статті 114 Закону №1058-IV є чинними та неконституційними не визнавалися.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Таким чином, положення пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV, в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VII.

З огляду на вказане, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, які входять до Списку №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, у редакції до внесення змін Законом №213-VІІІ, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року № 2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).

За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що приписи статті 114 Закону №1058-IV, на підставі яких позивачу відмовлено у призначенні пенсії, є аналогічними за змістом нормі Закону України «Про пенсійне забезпечення» (пункт «б» частини 1 статті 13) в редакції Закону №213-VІІІ, яку визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).

Отже, вказане вище правове регулювання дає підстави колегії суддів прийти до висновку про те, що пункт 2 частини 2 статті 114, абзаци 2, 3 пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV за змістом і правовою природою є такими, що не відповідають Конституції України, а тому до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, як норми прямої дії, з урахуванням юридичної позиції, викладеної в рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, до правовідносин у даній справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV, до вірного висновку про що дійшов також і суд першої інстанції.

Вказані висновки узгоджуються з правовими висновками, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, де зазначено, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Таким чином, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області у призначенні ОСОБА_1 , яка на час звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії досягла 50 річного віку, пенсії на пільгових умовах за віком з підстав недосягнення нею пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини 2статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.

Щодо зарахування ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 2 період роботи в комунальному некомерційному підприємстві «Черкаський обласний центр реабілітації та паліативної допомоги дітям Черкаської обласної ради» з 16.02.2003 по 13.02.2005, з 20.06.2005 по 09.08.2021, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 23.01.2025 № 232730027125 відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, зокрема у зв`язку відсутністю необхідного пільгового стажу роботи, так як за наявними документами пільговий стаж роботи за Списком №2 не підтверджений. До пільгового стажу роботи за Списком № 2 не зараховано період роботи згідно довідки від 06.12.2024 № 908 з 16.02.2003 до 13.02.2005, з 20.06.2005 до 09.08.2012, оскільки посада молодшої медичної сестри по догляду за хворими, відсутня в наказах від 21.03.2003 № 17-А, від 03.05.2008 № 13 “Про результати проведення атестації робочих місць за умови праці для підтвердження права працівників на пільгове пенсійне забезпечення“, а наказ від 31.05.2022 № 61 “Про результати проведення атестації робочих місць за умови праці для підтвердження права працівників на пільгове пенсійне забезпечення“ не містить перелік атестованих посад.

Статтею 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 Закону № 1788-XII основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до п. 1, п. 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Пунктом 3 вказаного Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п. 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому, згідно з п. 10 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 (далі - Порядок № 383) для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п. 20 Порядку № 637.

Отже, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком № 637.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно відомостей трудової книжки НОМЕР_1 від 17.09.2001 позивач:

- 17.09.2001 зарахована на посаду няні в Черкаський обласний дитини згідно наказу № 117/кл від 17.09.2001 р. (запис № 1 в трудовій книжці);

- 01.01.2004 посада няня перейменована на посаду молодшої медсестри по догляду за хворими згідно наказу № 43 від 30.12.2003 (запис № 2 в трудовій книжці);

- 11.08.2009 Черкаський обласний Будинок дитини перейменовано на комунальний заклад Черкаський обласний спеціалізований будинок дитини Черкаської обласної ради згідно розпорядження Черкаської обласної ради № 124-р від 04.06.2009, наказу № 44 від 11.08.2009 р. (запис № 3 в трудовій книжці);

Комунальний заклад “Черкаський обласний спеціалізований Будинок дитини” Черкаської обласної ради з 06.11.2023 реорганізовано шляхом його перетворення у Комунальне некомерційне підприємство “Черкаський обласний центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям Черкаської обласної ради” згідно рішення Черкаської обласної ради № 19-13/VIII від 26.05.2023 (запис № 4 в трудовій книжці).

При цьому колегія суддів зазначає, що вказана трудова книжка містить посилання на відповідні накази, як на підставу внесення записів, не містить виправлень, підчисток, тобто оформлена належним чином.

Крім того, спірний період роботи позивача підтверджується довідкою КПН “Черкаський обласний центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям Черкаської обласної ради” про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 908 від 06.12.2024, відповідно до якої: з 17.09.2001 до часу видання довідки позивачка виконувала роботу з обслуговування хворих дітей, за посадами: няня, молодша медична сестра по догляду за хворими та відповідними виписками з наказів про результати атестації робочих місць та умов праці від 21.03.2003 №17-А, від 05.03.2008 № 13, від 10.08.2012 № 61, від 03.07.2017 № 57, від 31.05.2022 № 61.

На підприємстві, де працювала позивач, було проведено атестацію робочих місць за умовами праці та ухвалені відповідні накази, згідно з якими були затверджені перелік місць та посад, працівникам яких підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення по Списку №2 за посадами, які займала позивач, що підтверджується відповідними копіями наказів про результати атестації робочих місць по умовам праці.

Вказані обставини на переконання колегії суддів підтверджують періоди роботи позивача на посадах за Списком №2, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

При цьому, доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивача щодо спірних періодів або доказів щодо відсутності необхідних записів або неправильних чи неточних записів про періоди роботи для підтвердження пільгового трудового стажу відповідачем не було наведено.

Відтак періоди з 16.02.2003 до 13.02.2005 та з 20.06.2005 до 09.08.2012 повинні бути зараховані до пільгового стажу позивача.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про необхідність зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, зокрема зарахувати до пільгового стажу позивача за Списком № 2 період роботи з 16.02.2003 до 13.02.2005 та з 20.06.2005 до 09.08.2012.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючі наведені вище підстави та умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, а також наявність у позивачки усіх необхідних умов для призначення пенсії на пільгових умовах вік та стаж (загальний і спеціальний), вирішення питання призначення пенсії у цьому випадку не є дискреційним повноваженням органу Пенсійного фонду України.

За таких обставин, ефективним способом захисту порушеного права позивачки є зобов`язання відповідача-2 прийняти рішення про призначення позивачці пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Доводи та заперечення апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 316 КАС України).

Таким чином, враховуючи, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, а судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 242-244, 308, 322 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.В. Говорун

Судді О.Г. Попова

О.В. Чуприна