Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №620/10121/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/10121/25 Головуючий у 1 інстанції: Дубіна М.М.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М. Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Військова частина НОМЕР_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погодившись з ухвалою суду, позивач - Військова частина НОМЕР_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Згідно ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать, що 05 вересня 2025 року Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила визнати ОСОБА_1 винним у нанесенні збитків державі в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з нього збитки, завдані державі в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сумі 3 923,89 грн.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для його поновлення та доказів поважності причин його пропуску, належним чином оформленої позовної заяви з додержанням вимог пункту 2 частини п`ятої статті 160 КАС України, а також доказів надіслання відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів.

Суд першої інстанції зазначив, що про наявність підстав для звернення до суду Військовій частині НОМЕР_1 було відомо 28 травня 2025 року, тобто, з дня видання наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28 травня 2025 року № 778-ОС «Про особовий склад», яким головного сержанта ОСОБА_1 , який самовільно залишив місце несення служби та був відсутній у місці дислокації підрозділу, з 27 травня 2025 року знято з усіх видів забезпечення. Водночас, з позовом до суду Військова частина НОМЕР_1 звернулася 05 вересня 2025 року, у зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск установленого законом строку звернення до адміністративного суду.

На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, Військовою частиною НОМЕР_1 подано заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначено, що Військова частина НОМЕР_1 входить до структури Державної прикордонної служби України, з 24 лютого 2022 року переведена на воєнний стан та залучена разом зі Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями до забезпечення оборони України, стримування та відсічі збройної агресії, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв`язку з чим, основним завданням Військової частини НОМЕР_1 під час дії воєнного стану є захист територіальної цілісності та суверенітету України.

Обґрунтовуючи наявність підстав для поновлення строку звернення до суду, позивач посилався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, відповідно до яких, протягом періоду дії воєнного стану суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, а також, на постанову Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 500/787/19 щодо необхідності уникнення надмірно формального застосування передбачених законом вимог та забезпечення реального доступу до правосуддя.

У подальшому, оскаржуваною ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів повернуто позивачу.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що, відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. При цьому, суд першої інстанції звернув увагу, що в ухвалі від 08 вересня 2025 року вже було надано оцінку обставинам початку перебігу строку звернення до суду, у тому числі, доводам щодо дії воєнного стану, запровадженого на території України, у зв`язку із збройною агресією рф.

Суд першої інстанції виходив з того, що питання внутрішньої організації роботи державної установи, пов`язані із запровадженням на території України воєнного стану, є суб`єктивним чинником, який не свідчить про наявність об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали своєчасному зверненню до суду.

Також, суд першої інстанції зазначив, що органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти своєчасно та у належний спосіб і не можуть отримувати вигоду від недотримання власних внутрішніх правил та процесуальних обов`язків, пославшись, при цьому, на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 500/4406/24.

Встановивши, що у заяві про поновлення строку звернення до суду Військовою частиною НОМЕР_1 не наведено інших пояснень та не надано доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, відмінних від тих, яким уже було надано правову оцінку в ухвалі від 08 вересня 2025 року, суд першої інстанції визнав наведені позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду неповажними та дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для повернення позовної заяви, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

За приписами ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28 травня 2025 року № 778-ОС «Про особовий склад» головного сержанта ОСОБА_1 , який самовільно залишив місце несення служби та був відсутній у місці дислокації підрозділу, з 27 травня 2025 року знято з усіх видів забезпечення.

Таким чином, станом на 28 травня 2025 року Військовій частині НОМЕР_1 було достовірно відомо про самовільне залишення ОСОБА_1 місця несення служби та про припинення з 27 травня 2025 року підстав для перебування його на відповідних видах забезпечення, тобто, про обставини, з якими позивач пов`язує виникнення підстав для стягнення з відповідача коштів.

При цьому, подальше здійснення Військовою частиною НОМЕР_1 розрахунку розміру коштів, які, на її переконання, підлягають стягненню з ОСОБА_1 , не змінює моменту, з якого позивачу стало відомо про обставини, що стали підставою для пред`явлення відповідних вимог, оскільки, визначення конкретного розміру заявленої до стягнення суми є наслідком встановленого позивачем факту відсутності відповідача за місцем несення служби та зняття його з усіх видів забезпечення.

Водночас, з позовною заявою до адміністративного суду Військова частина НОМЕР_1 звернулася лише 05 вересня 2025 року.

За таких обставин, враховуючи, що про наявність обставин, які стали підставою для звернення до суду з цим позовом, Військовій частині НОМЕР_1 було відомо 28 травня 2025 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про звернення позивача до суду після спливу тримісячного строку, встановленого частиною 2 статті 122 КАС України.

Колегія суддів зазначає, що поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду можливе лише за наявності обставин, які об`єктивно перешкоджали особі своєчасно реалізувати право на звернення до суду та не залежали від її волевиявлення.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних процесуальних дій та підтверджені належними і допустимими доказами.

При цьому, саме по собі запровадження воєнного стану на території України не є безумовною підставою для поновлення строку звернення до суду. Вирішальне значення має наявність конкретних обставин, спричинених введенням воєнного стану, які у відповідний період фактично унеможливлювали або істотно перешкоджали своєчасному зверненню особи до суду.

Таким чином, при вирішенні питання про поновлення строку звернення до суду підлягають оцінці не лише факт дії воєнного стану або характер завдань, які виконує відповідний суб`єкт, а й конкретний вплив таких обставин на можливість своєчасного вчинення процесуальної дії, тривалість їх існування та наявність причинного зв`язку між ними і пропуском установленого законом строку.

Так, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду, Військова частина НОМЕР_1 посилалася на те, що входить до структури Державної прикордонної служби України, з 24 лютого 2022 року переведена на воєнний стан та залучена до забезпечення оборони України, стримування і відсічі збройної агресії рф, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв`язку з чим її основним завданням є захист територіальної цілісності та суверенітету України.

Разом з тим, наведені обставини характеризують загальні умови функціонування Військової частини НОМЕР_1 в період дії воєнного стану та самі по собі не свідчать про об`єктивну неможливість своєчасного звернення до адміністративного суду.

Військовою частиною НОМЕР_1 не зазначено, які саме конкретні обставини, пов`язані з виконанням нею завдань в умовах воєнного стану, упродовж установленого законом строку звернення до суду перешкоджали підготовці та поданню позовної заяви, не визначено періоду існування таких перешкод та не наведено обставин, які б свідчили про їх безпосередній вплив на можливість реалізації позивачем права на звернення до суду.

Також, позивачем не надано доказів, які б підтверджували наявність протягом відповідного періоду об`єктивно непереборних обставин, що унеможливлювали або істотно ускладнювали підготовку та подання позовної заяви.

При цьому, на виконання ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 було подано заяву про поновлення строку звернення до суду, однак, у ній не наведено інших пояснень та не надано доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку, відмінних від загального посилання на дію воєнного стану та характер завдань, які виконує Військова частина НОМЕР_1 .

За таких обставин, колегія суддів вважає, що наведені Військовою частиною НОМЕР_1 причини пропуску строку звернення до адміністративного суду не підтверджують наявності об`єктивних та непереборних обставин, які фактично унеможливлювали своєчасне звернення позивача до суду, а тому, не можуть бути визнані поважними.

Аналогічний підхід щодо оцінки причин пропуску процесуальних строків військовими частинами в умовах воєнного стану висловлений Верховним Судом у постанові від 14 травня 2026 року у справі № 280/6934/24.

У вказаній справі військова частина обґрунтовувала поважність причин пропуску процесуального строку виконанням бойових завдань на території ведення бойових дій відповідно до бойового розпорядження, участю військової частини у повному складі в активних бойових діях, нестабільністю електропостачання та зв`язку, ускладненим доступом до ЄСІТС, а також відсутністю поштових відділень.

Верховний Суд зазначив, що КАС України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин, тобто за наявності об`єктивно непереборних обставин, які не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Оцінюючи посилання військової частини на бойове розпорядження, участь у бойових діях, нестабільність електропостачання і зв`язку та відсутність поштових відділень, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що такі обставини не доводять, що саме зазначені чинники вплинули на пропуск процесуального строку, з огляду, зокрема, на процесуальну поведінку військової частини та можливість реалізації нею процесуальних прав у відповідний період.

Крім того, у постанові від 02 квітня 2026 року у справі № 380/16223/23 Верховний Суд переглядав судові рішення у спорі за позовом військової частини про стягнення з військовослужбовця безпідставно набутих коштів, у якому позивач, обґрунтовуючи необхідність поновлення строку звернення до суду, також посилався на участь в активних бойових діях та дію воєнного стану.

У цій справі Верховний Суд залишив без змін судові рішення про залишення позову без розгляду, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, зазначивши, що судами попередніх інстанцій застосовано місячний строк, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, та визнано неповажними наведені позивачем причини його пропуску.

Наведені правові підходи Верховного Суду свідчать, що виконання військовою частиною завдань в умовах воєнного стану, у тому числі безпосередня участь у бойових діях, не є самостійною та безумовною підставою для поновлення пропущеного процесуального строку без встановлення конкретних обставин, які перебували у причинному зв`язку з неможливістю своєчасного вчинення відповідної процесуальної дії.

Посилання апелянта на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, не свідчать про наявність підстав для поновлення Військовій частині НОМЕР_1 строку звернення до суду.

Так, у зазначеній постанові Верховний Суд виходив з того, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлений строк у зв`язку із його запровадженням, не може безумовно вважатися поважною причиною для поновлення такого строку. Водночас, у тій справі Верховним Судом враховано конкретні обставини, що стосувалися безпосередньо позивача, який був учасником бойових дій та з 24 лютого 2022 року мобілізований до лав Збройних Сил України, що могло об`єктивно вплинути на можливість своєчасного звернення ним до суду.

Натомість, у даній справі Військова частина НОМЕР_1 не навела конкретних обставин, які у період перебігу строку звернення до адміністративного суду унеможливлювали або істотно ускладнювали підготовку та подання позовної заяви, а обмежилася загальним посиланням на запровадження воєнного стану та виконання завдань із забезпечення оборони України.

Також, посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 500/787/19 щодо недопустимості надмірного формалізму не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки, дотримання встановлених законом строків звернення до суду саме по собі не може розцінюватися як прояв надмірного формалізму.

Верховний Суд у вказаній постанові, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, розмежував формалізм та надмірний формалізм та зазначив, що формалізм є необхідним для забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, тоді як надмірним він стає лише тоді, коли перешкоджає практичному та ефективному доступу особи до суду.

Таким чином, наведені апелянтом висновки Верховного Суду не звільняють особу від обов`язку дотримуватися встановленого законом строку звернення до суду та не передбачають його автоматичного поновлення виключно, у зв`язку з дією воєнного стану.

Водночас, колегія суддів враховує, що ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року Військовій частині НОМЕР_1 було надано можливість усунути встановлений судом недолік позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для його поновлення та наданням доказів поважності причин його пропуску.

Однак, скориставшись наданою процесуальною можливістю, Військова частина НОМЕР_1 не навела обставин, які б свідчили про існування протягом строку звернення до суду об`єктивних та непереборних перешкод для підготовки і подання позовної заяви, та не надала доказів на підтвердження таких обставин.

При цьому, обставини, на які Військова частина НОМЕР_1 посилається в апеляційній скарзі, за своїм змістом є аналогічними тим, які були наведені у заяві про поновлення строку звернення до суду та яким судом першої інстанції надано відповідну правову оцінку, а саме стосуються дії воєнного стану та виконання Військовою частиною НОМЕР_1 завдань із забезпечення оборони України.

Враховуючи наведене, встановивши, що Військова частина НОМЕР_1 звернулася до адміністративного суду після спливу встановленого абзацом 2 частини 2 статті 122 КАС України тримісячного строку та не навела належних і підтверджених доказами поважних причин його пропуску, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для повернення позовної заяви, відповідно до частини 2 статті 123 та пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Крім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (рішення від 18.10.2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

На переконання колегії суддів, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути, також, виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом, відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Суд апеляційної інстанції, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому, підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.