Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №640/5955/22 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/5955/22 Головуючий у 1 інстанції: Загацька Т.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві), в якому просив:

- визнати протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у м. Києві №837/26-15-33-17-26/3569610472 від 30.06.2020 про виключення з реєстру платників єдиного податку;

- зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві поновити ОСОБА_1 в реєстрі платників єдиного податку шляхом виключення запису про анулювання її реєстрації платника єдиного податку.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві №837/26-15-33-17-26/3569610472 від 30.06.2020 про виключення з реєстру платників єдиного податку. Зобов`язано Головне управління Державної податкової служби у м. Києві відновити реєстрацію ОСОБА_1 в реєстрі платників єдиного податку в якості платника єдиного податку третьої групи з 01.01.2020. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що, відповідно до даних інформаційної системи ДПС, ОСОБА_1 був зареєстрований платником єдиного податку третьої групи з 13 березня 2019 року по 30 червня 2020 року, а на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів за ним обліковувався податковий борг у сумі 7 267 грн, який виник, у зв`язку з несплатою у повному обсязі самостійно визначеного податкового зобов`язання за три квартали 2019 року. Апелянт зазначає, що за результатами камеральної перевірки встановлено недотримання ОСОБА_1 вимог абзацу восьмого підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України, у зв`язку з чим, складено акт від 10 червня 2020 року №853/26-15-33-17-11/ НОМЕР_1 та прийнято рішення від 30 червня 2020 року №837/26-15-33-17-26/3569610472 про виключення позивача з Реєстру платників єдиного податку. Крім того, апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 21 листопада 2023 року у справі №815/5437/17 та вказує, що наявність податкового боргу протягом двох послідовних кварталів є самостійною підставою для анулювання реєстрації платника єдиного податку, а прийняття відповідного рішення належить до повноважень контролюючого органу. Також, вважає необґрунтованим стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на відсутність належного підтвердження їх фактичної сплати та неспівмірність заявленого розміру витрат зі складністю справи й обсягом виконаних адвокатом робіт.

19 червня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 13 березня 2019 року та перебуває на обліку у Головному управлінні Державної податкової служби у м. Києві. У період з 13 березня 2019 року по 30 червня 2020 року ОСОБА_1 був зареєстрований платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відсотків до доходу.

Головним державним ревізором-інспектором Головного управління Державної податкової служби у м. Києві Кулаковою А.В. на підставі статей 75, 76, пунктів 299.10, 299.11 статті 299 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку щодо дотримання ОСОБА_1 умов перебування на спрощеній системі оподаткування, за результатами якої складено Акт від 10 червня 2020 року №853/26-15-33-17-11/ НОМЕР_1 .

У зазначеному Акті без наведення встановлених перевіркою обставин зроблено посилання на абзац восьмий підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України та зазначено, що станом на 01 червня 2020 року за ОСОБА_1 обліковувався борг зі сплати єдиного податку з фізичних осіб у сумі 7 267 грн.

На підставі висновків Акту камеральної перевірки від 10 червня 2020 року №853/26-15-33-17-11/ НОМЕР_1 Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві прийнято рішення від 30 червня 2020 року №837/26-15-33-17-26/ НОМЕР_1 , яким анульовано реєстрацію ОСОБА_1 платником єдиного податку шляхом виключення його з Реєстру платників єдиного податку з 01 липня 2020 року.

Не погоджуючись із рішенням про виключення з реєстру платників єдиного податку, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 50.1 статті 50 ПК України передбачено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, крім обмежень, визначених цією статтею, він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою, чинною на час подання уточнюючого розрахунку.

За приписами пункту 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до пункту 56.11 статті 56 ПК України, не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків.

Згідно з абзацами 1-2 пункту 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

За визначенням підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних відповідних інформаційних систем. Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Пунктами 76.1, 76.2 статті 76 ПК України передбачено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника, його заступника або уповноваженої особи такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 86.2 статті 86 ПК України, за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

За визначенням пункту 291.2 статті 291 ПК України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Згідно пункту 291.3 статті 291 ПК України, юридична особа чи фізична особа-підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Відповідно до абзацу 2 пункту 294.1 та пункту 294.2 статті 294 ПК України, податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку третьої групи є календарний квартал.

Податковий (звітний) період починається з першого числа першого місяця податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем останнього місяця податкового (звітного) періоду.

За правилами пункту 295.3 статті 295 ПК України, платники єдиного податку третьої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.

Абзацом восьмим підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України, у редакції, чинній на час прийняття спірного рішення, передбачено, що платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у разі наявності податкового боргу у розмірі, що перевищує суму, визначену абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу, на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів. Відповідне уточнення щодо розміру податкового боргу внесене Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей» від 16 січня 2020 року №466-IX, який набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, за винятком прямо визначених ним положень.

Відповідно до підпункту 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України, реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з Реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 299.11 статті 299 ПК України, у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві рішення від 30 червня 2020 року №837/26-15-33-17-26/3569610472 про анулювання реєстрації ОСОБА_1 платником єдиного податку шляхом виключення його з Реєстру платників єдиного податку став акт камеральної перевірки від 10 червня 2020 року №853/26-15-33-17-11/3569610472, у якому зазначено, що станом на 01 червня 2020 року за позивачем обліковувався борг зі сплати єдиного податку з фізичних осіб у сумі 7 267 грн.

Аналіз наведених положень Податкового кодексу України свідчить, що анулювання реєстрації платника єдиного податку з підстав, визначених абзацом восьмим підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України, можливе за умови наявності у такого платника податкового боргу у встановленому законом розмірі на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів.

При цьому, відповідно до пункту 299.11 статті 299 ПК України, у разі виявлення такого порушення під час проведення перевірки анулювання реєстрації платника єдиного податку здійснюється за рішенням контролюючого органу, прийнятим на підставі акта перевірки.

Таким чином, для прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку контролюючим органом під час проведення перевірки має бути встановлено та відображено в акті перевірки факт наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів.

Зі змісту Акту камеральної перевірки від 10 червня 2020 року №853/26-15-33-17-11/3569610472 вбачається, щоконтролюючим органом у ньому зазначено лише про наявність у ОСОБА_1 станом на 01 червня 2020 року податкового боргу зі сплати єдиного податку з фізичних осіб у сумі 7 267 грн.

Водночас, Акт перевірки не містить відомостей про наявність у позивача податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів, не визначає конкретні дати, станом на які такий борг обліковувався, а також не містить викладення обставин, які б свідчили про встановлення контролюючим органом саме того порушення, з яким абзац восьмий підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України пов`язує обов`язок платника перейти на сплату інших податків і зборів.

За таких обставин, сам по собі виклад в акті перевірки відомостей про наявність податкового боргу станом на одну дату не свідчить про належне встановлення контролюючим органом усієї сукупності обставин, передбачених Податковим кодексом України для анулювання реєстрації платника єдиного податку.

Посилання апелянта на те, що, відповідно до даних інтегрованої картки платника, за ОСОБА_1 податковий борг у сумі 7 267 грн обліковувався станом на 01 січня 2020 року, 01 лютого 2020 року, 01 березня 2020 року, 01 квітня 2020 року, 01 травня 2020 року та 01 червня 2020 року, не спростовують наведених висновків.

Колегія суддів враховує, що відповідні відомості можуть характеризувати стан розрахунків платника з бюджетом, однак пункт 299.11 статті 299 ПК України пов`язує прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку саме з порушенням, виявленим під час проведення перевірки та відображеним в акті такої перевірки.

Відтак, наведення контролюючим органом під час судового розгляду додаткових відомостей з інтегрованої картки платника не може усунути недоліки Акту камеральної перевірки від 10 червня 2020 року №853/26-15-33-17-11/3569610472 та доповнити фактичні підстави, які не були належним чином встановлені та зафіксовані контролюючим органом під час прийняття спірного рішення.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що сума 7 267 грн виникла у зв`язку із відображенням ОСОБА_1 у податковій декларації платника єдиного податку за три квартали 2019 року суми податкового зобов`язання у розмірі 16 637,75 грн.

При цьому, під час заповнення зазначеної декларації ОСОБА_1 не було відображено у рядку 13 суму нарахованого та сплаченого єдиного податку за попередній звітний період - півріччя 2019 року у розмірі 7 267 грн, унаслідок чого у рядку 14 декларації визначено суму єдиного податку у розмірі 16 637,75 грн замість 9 370,75 грн. Водночас, фактично ОСОБА_1 до бюджету сплачено єдиний податок у сумі 9 370,75 грн.

Після виявлення зазначеної помилки ОСОБА_1 18 серпня 2020 року подано уточнюючу податкову декларацію, в якій суму податкового зобов`язання за три квартали 2019 року визначено у розмірі 9 370,75 грн, та яка була прийнята Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві.

Наведені обставини свідчать, що сума 7 267 грн, яка обліковувалася в інтегрованій картці платника, була пов`язана саме з показниками первинно поданої податкової декларації, які надалі були уточнені позивачем, а тому, зазначені відомості підлягали оцінці контролюючим органом у сукупності з даними податкової звітності та відомостями про фактично сплачені ОСОБА_1 суми єдиного податку.

Аналогічний підхід щодо застосування пункту 299.11 статті 299 ПК України викладено Верховним Судом у постанові від 21 травня 2020 року у справі №820/5346/17, в якій зазначено, що рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку приймається у разі встановлення під час проведення перевірки факту наявності у такого платника податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів, що повинно бути зафіксовано у відповідному акті перевірки.

Такий висновок також підтримано Верховним Судом у постанові від 22 червня 2022 року у справі №810/2065/18, в якій Верховний Суд виходив з того, що передбачена підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України обставина щодо наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів має бути встановлена контролюючим органом під час перевірки та зафіксована в акті перевірки, на підставі якого приймається рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 21 листопада 2023 року у справі №815/5437/17 колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки, фактичні обставини зазначеної справи відрізняються від обставин цієї справи.

Так, у справі №815/5437/17 судами було встановлено, що податковий борг виник на підставі податкового повідомлення-рішення, грошове зобов`язання за яким набуло статусу узгодженого після набрання законної сили судовим рішенням, та існував у незмінному розмірі до 07 грудня 2017 року, тобто станом на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів. Саме за таких установлених обставин Верховний Суд дійшов висновку про наявність у контролюючого органу правових підстав для анулювання реєстрації платника єдиного податку.

Разом з тим, у даній справі Акт камеральної перевірки від 10 червня 2020 року №853/26-15-33-17-11/3569610472 містить лише відомості про наявність у ОСОБА_1 боргу станом на 01 червня 2020 року та не містить встановлення його наявності на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів, а тому, висновки Верховного Суду у справі №815/5437/17 не спростовують висновків суду першої інстанції у цій справі.

Доводи апелянта про те, що прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку належить до виключних повноважень контролюючого органу та що суд не вправі підміняти такий орган, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Здійснення контролюючим органом повноважень щодо анулювання реєстрації платника єдиного податку не виключає судового контролю за законністю прийнятого ним рішення та не звільняє такий орган від обов`язку діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Водночас, колегія суддів вважає, що у даній справі суд першої інстанції не перебрав на себе повноваження Головного управління Державної податкової служби у м. Києві щодо прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, а перевірив правомірність спірного рішення з огляду на дотримання відповідачем вимог Податкового кодексу України, установлених для його прийняття.

За таких обставин. посилання апелянта на дискреційний характер відповідних повноважень не спростовує висновку суду першої інстанції про протиправність рішення від 30 червня 2020 року №837/26-15-33-17-26/3569610472.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві №837/26-15-33-17-26/3569610472 від 30.06.2020 про виключення з реєстру платників єдиного податку та наявність підстав для його скасування.

Щодо доводів апелянта про необґрунтованість стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 березня 2020 року у справі №520/8309/18 зазначив, що для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу визначається відповідно до умов договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт і їх вартості, яка сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 7 статті134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, обов`язок доведення неспівмірності таких витрат покладається на сторону, яка заявляє про необхідність їх зменшення.

На застосуванні саме таких критеріїв наголошено об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17 березня 2020 року у справі №520/8309/18. Верховний Суд також зазначив, що законодавством не встановлено вичерпних або формалізованих вимог до документів, якими підтверджуються витрати на професійну правничу допомогу, а при визначенні суми, що підлягає відшкодуванню, мають оцінюватися пов`язаність таких витрат з розглядом справи, їх розумність та співмірність.

Крім того, у додатковій постанові від 18 серпня 2021 року у справі №300/3178/20 Верховний Суд виходив з того, що за умови підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг, виконаних робіт та їх вартості витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи були вони вже фактично сплачені стороною, чи відповідна сума лише має бути сплачена відповідно до умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 надано договір про надання правової допомоги від 18 січня 2022 року, звіт про надану правову допомогу від 14 лютого 2022 року та квитанцію від 21 січня 2022 року. Загальний розмір заявлених позивачем до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу становив 64 860 грн.

Суд першої інстанції, надавши оцінку зазначеним доказам, характеру спірних правовідносин, складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт та критерію співмірності витрат, не погодився із заявленою позивачем сумою у повному обсязі та визначив розмір витрат, що підлягають відшкодуванню, у сумі 3 000 грн, тобто істотно зменшив заявлений ОСОБА_1 розмір витрат.

З огляду на наведене, доводи апелянта про відсутність доказів перерахування коштів адвокату через банківську установу самі по собі не свідчать про відсутність підстав для розподілу відповідних витрат, оскільки, положення статей 134, 139 КАС України не пов`язують можливість їх відшкодування виключно з фактом попередньої фактичної оплати послуг адвоката, а передбачають врахування також вартості правничої допомоги, яка підлягає сплаті стороною.

Такий підхід відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 18 серпня 2021 року у справі №300/3178/20

Також, необґрунтованим є посилання апелянта на неспівмірність заявленого позивачем розміру витрат у сумі 64 860 грн, оскільки суд першої інстанції фактично врахував відповідні обставини та зменшив суму відшкодування до 3 000 грн.

При цьому, апелянтом не наведено належного обґрунтування того, з яких підстав саме визначений судом першої інстанції розмір у сумі 3 000 грн є неспівмірним зі складністю справи, обсягом наданої правничої допомоги та виконаних адвокатом робіт.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн та вважає необґрунтованими доводи апелянта в цій частині.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.