Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №320/7504/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/7504/24 Головуючий у 1 інстанції: Войтович І.І.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства Оборони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:

- визнати протиправним рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладеного в протоколі від 08.12.2023 № 22/В, в частині відмови у призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової допомоги, передбаченої статтями 16, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену статтями 16, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладеного в протоколі від 08.12.2023 № 22/В, в частині відмови у призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової допомоги, передбаченої статтями 16, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ. Зобов`язано Міністерство оборони України призначити виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену статтями 16, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Міністерство оборони України звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що інвалідність, пов`язану із захистом Батьківщини, ОСОБА_1 вперше встановлено 06 лютого 2019 року під час первинного огляду МСЕК, надалі 05 лютого 2020 року під час повторного огляду йому встановлено ІІ групу інвалідності, 01 березня 2022 року продовжено строк раніше встановленої інвалідності, а огляд у 2023 році також був повторним. У зв`язку з цим, апелянт вважає, що, відповідно до частини восьмої статті 16-3 Закону № 2011-XII та пункту 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата первинного встановлення інвалідності - 06 лютого 2019 року, незалежно від виду ушкодження здоров`я, яке стало підставою для подальшого встановлення інвалідності. Водночас, апелянт звертає увагу, що ОСОБА_1 уперше звернувся із заявою про виплату одноразової грошової допомоги лише 04 травня 2023 року, тобто після спливу встановленого законом трирічного строку, а доказів наявності об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню, не надав.

13 травня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

19 травня 2025 року до суду апеляційної інстанції від третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує апеляційну скаргу відповідача.

20 травня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив відповідача на апеляційну скаргу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до витягу з наказу комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24.02.2022 № 15, у зв`язку з введенням воєнного стану на всій території України, старшого солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зараховано до складу ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно довідки про обставини травми від 12.12.2022 року №9413, під час виконання бойового завдання пов?язаного з захистом Батьківщини, у складі підрозділу військової частини НОМЕР_2 , поблизу населеного пункту АДРЕСА_1 , старший солдат ОСОБА_1 , 01.09.2022 року одержав вибухову травму: поєднане вогнепальне осколкове поранення голови, грудей, кінцівок. Вогнепальне осколкове сліпе поранення тім?яної ділянки голови зліва, вдавлений перелом тім?яної кістки зліва, забій головного мозку. Субарахноїдальний крововилив, субдуральний крововилив в лівій тім?яній ділянці, пневмоцефалія. Вогнепальне осколкове сліпе проникаюче поранення правого очного яблука, тотальна евісцерація правого ока, пошкодження повік та внутрішнього кута правого ока з порушенням цілісності очної щілини. Вогнепальний перелом латеральної стінки правої орбіти. Вогнепальний перелом виличної кістки справа. Вогнепальне осколкове сліпе поранення ділянки лівого ліктьового суглобу з переломом ліктьового відростку лівої ліктьової кістки. Вогнепальні осколкові множинні сліпі поранення м?яких тканин грудної клітки зліва, лівої кисті, передпліччя, обох плечей, лівої гомілки та обох стегон. Посттравматична нейропатія лівого ліктьового нерву.

Відповідно до свідоцтва про хворобу №19-т від 11.01.2023 року №195, госпітальна військово-лікарська комісія травматологічного профілю НВМКЦ «ГВКГ» провела огляд ОСОБА_1 після поранення та визнала його поранення, отримані 01.09.2022 року, ТАК, пов`язані з захистом Батьківщини, на підставі статей 76-а. 78-а, 61-а графи І Розкладу хвороб - непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

06 лютого 2019 року під час первинного огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 був визнаний особою з інвалідністю III групи, внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, що підтверджується відповідною довідкою МСЕК серії AB № 1034884.

Надалі, 05 лютого 2020 року під час повторного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 був визнаний особою з інвалідністю II групи внаслідок цієї ж причини, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ № 0088343.

В обох названих випадках причиною інвалідності визнано захворювання по психіатрії, пов`язане із захистом Батьківщини.

01 березня 2022 року ОСОБА_1 було продовжено строк раніше встановленої інвалідності на 2 роки, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК АВ № 1083562.

17 січня 2023 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби.

10 квітня 2023 року ОСОБА_1 під час повторного огляду було встановлено II групу інвалідності по зору. Причиною інвалідності було поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою МСЕК серії ААВ № 765806.

04 травня 2023 року ОСОБА_1 вперше звернувся із заявою про виплату одноразової грошової допомоги.

Листом від 14 березня 2024 року № 220/13/25-в Департаментом соціального забезпечення Міністерства оборони України надано відповідь на заяву ОСОБА_1 , в якому зазначено, що за результатами розгляду Комісією МО України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум 08.12.2023 р. було прийнято рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, а інвалідність ОСОБА_1 встановлена 06.02.2019, тобто, понад трирічний термін після встановлення інвалідності, тому ОСОБА_1 не має права на призначення одноразової грошової допомоги.

Враховуючи, що заявник ( ОСОБА_1 ) звернувся із заявою про призначення одноразової грошової допомоги по ІІ групі інвалідності 04.05.2023, а ІІ групу інвалідності встановлено в 05.02.2020, на думку відповідача, він пропустив трирічний термін для реалізації права на отримання допомоги, у зв`язку з встановленням інвалідності по ІІІ групі інвалідності (06.02.2019), та не реалізував своє право на доплату по ІІ групі інвалідності (05.02.2020).

Не погоджуючись з вищевказаною відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Правові засади призначення та виплати одноразової грошової допомоги у спірних правовідносинах визначалися Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 1 статті 16 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, є гарантованою державою виплатою, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Підпунктом 4 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю, крім військовослужбовців строкової служби, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII, у редакції Закону України від 29 липня 2022 року № 2489-IX, визначено, що якщо військовослужбовцю, військовозобов`язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв`язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум, у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв.

Відповідно до пункту 8 статті 16-3 Закону № 2011-XII, особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Пунктом 9 цієї статті встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання наведених приписів, постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975). На час прийняття Комісією Міністерства оборони України рішення від 08 грудня 2023 року Порядок № 975 діяв у редакції від 13 липня 2023 року.

У відповідності до пункту 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

Згідно з пунктом 11 Порядку № 975, військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу, зокрема, заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності та довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

Відповідно до пункту 13 Порядку № 975, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги з відповідними документами. Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження зазначених документів приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги та надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги, а у разі відмови - для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 08 грудня 2023 року № 22/В, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги.

Підставою для прийняття такого рішення Міністерство оборони України визначило те, що інвалідність ОСОБА_1 вперше встановлено 06 лютого 2019 року, тоді як із заявою про призначення одноразової грошової допомоги позивач звернувся 04 травня 2023 року, тобто після спливу трьох років з дати первинного встановлення інвалідності.

Матеріали справи свідчать, що 06 лютого 2019 року під час первинного огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, а 05 лютого 2020 року за результатами повторного огляду - ІІ групу інвалідності внаслідок того самого захворювання.

Разом з тим, 01 вересня 2022 року під час виконання бойового завдання, пов`язаного із захистом Батьківщини, ОСОБА_1 отримав нове бойове поранення, зокрема вибухову травму та множинні вогнепальні осколкові поранення, у тому числі тяжке поранення правого ока. За результатами огляду МСЕК у 2023 році ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності вже внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Отже, встановлення ОСОБА_1 інвалідності у 2019-2020 роках та у 2023 році було зумовлено різними, самостійними та не пов`язаними між собою ушкодженнями здоров`я: у першому випадку - захворюванням, а у другому - пораненням, отриманим 01 вересня 2022 року під час виконання бойового завдання.

При цьому, слід зауважити, що встановлення у 2023 році ІІ групи інвалідності не було наслідком розвитку чи погіршення захворювання, яке стало підставою для встановлення інвалідності у 2019-2020 роках.

Колегія суддів звертає увагу, що однакове формулювання причинного зв`язку інвалідності - «пов`язане із захистом Батьківщини» - саме по собі не свідчить про тотожність ушкоджень здоров`я, які стали підставою для встановлення інвалідності у різні періоди.

Так, у 2019-2020 роках підставою для встановлення ОСОБА_1 інвалідності було захворювання, пов`язане із захистом Батьківщини, тоді як у 2023 році інвалідність ІІ групи встановлено внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Отже, словосполучення «пов`язане із захистом Батьківщини» характеризує причинний зв`язок відповідного захворювання або поранення з виконанням військового обов`язку, однак не визначає тотожність самого захворювання, поранення чи іншого ушкодження здоров`я.

За таких обставин, посилання Міністерства оборони України на однаковий причинний зв`язок інвалідності у 2019 та 2023 роках не спростовує того, що відповідні групи інвалідності були встановлені внаслідок різних за своєю природою та часом виникнення ушкоджень здоров`я.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975, у разі встановлення інвалідності днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що застосування дати первинного встановлення інвалідності законодавець пов`язує не лише з фактом проведення повторного огляду, а із сукупністю двох обставин - проведенням повторного огляду та зміною групи інвалідності.

Разом з тим, у спірних правовідносинах за результатами огляду у 2023 році ОСОБА_1 знову встановлено ІІ групу інвалідності, тоді як ІІ група інвалідності вже була встановлена йому з 05 лютого 2020 року.

Отже, зміни групи інвалідності у 2023 році не відбулося.

Водночас, підставою для встановлення інвалідності у 2023 році стало інше, самостійне ушкодження здоров`я - поранення, отримане 01 вересня 2022 року, а не захворювання, яке було підставою для встановлення інвалідності у 2019-2020 роках.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що сам по собі факт зазначення огляду 2023 року як повторного не є достатньою підставою для визначення днем виникнення права на одноразову грошову допомогу дати первинного встановлення інвалідності у 2019 році, оскільки, передбачена пунктом 3 Порядку № 975 умова щодо зміни групи інвалідності у цьому випадку відсутня.

Таким чином, днем виникнення у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, встановленою внаслідок поранення, отриманого 01 вересня 2022 року під час виконання бойового завдання, є 06 березня 2023 року - дата встановлення ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Матеріалами справи підтверджено, що із заявою про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 звернувся 04 травня 2023 року.

Отже, право на отримання такої допомоги позивач реалізував у межах трирічного строку, встановленого пунктом 8 статті 16-3 Закону № 2011-XII.

У зв`язку з цим, доводи апелянта про необхідність обчислення зазначеного строку з 06 лютого 2019 року є необґрунтованими, оскільки, ця дата стосується встановлення інвалідності внаслідок іншого ушкодження здоров`я - захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, тоді як спірне право позивач пов`язує з інвалідністю, встановленою у 2023 році внаслідок нового бойового поранення.

Відповідно, посилання апелянта на відсутність у ОСОБА_1 об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню за одноразовою грошовою допомогою, правового значення для вирішення цього спору не має, оскільки встановлений законом трирічний строк позивачем у спірних правовідносинах не пропущено.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2021 року у справі № 240/1623/20, вирішуючи питання щодо застосування положень статті 16-3 Закону № 2011-XII, дійшов висновку, що встановлене законом обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги застосовується у разі спливу відповідного строку після первинного встановлення інвалідності чи втрати працездатності внаслідок одного й того самого ушкодження здоров`я, а не внаслідок різних ушкоджень. У цій справі Верховний Суд погодився з необхідністю юридичного розмежування двох окремих ушкоджень здоров`я, отриманих особою у різний час.

Аналогічного висновку Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов у постанові від 15 листопада 2021 року у справі № 240/336/20, зазначивши, що Комісія Міністерства оборони України має враховувати обставини отримання особою різних ушкоджень здоров`я, а встановлене частиною четвертою статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження стосується випадків встановлення інвалідності чи втрати працездатності через одне й те саме ушкодження здоров`я, а не внаслідок різних.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що зазначені висновки Верховного Суду сформульовані щодо застосування частини четвертої статті 16-3 Закону № 2011-XII та встановленого нею строкового обмеження при зміні групи інвалідності.

У постанові від 02 вересня 2025 року у справі № 240/4278/24 Верховний Суд окремо зауважив, що висновки, викладені, зокрема, у постановах від 19 вересня 2022 року у справі № 240/8578/20 та від 26 квітня 2023 року у справі № 520/12925/20, стосувалися саме питання виплати одноразової грошової допомоги у разі зміни групи інвалідності понад установлений строк після її первинного встановлення.

Водночас, наведене не виключає врахування сформованого Верховним Судом підходу в частині необхідності встановлення того, чи пов`язане наступне встановлення інвалідності з тим самим ушкодженням здоров`я, чи з іншим, самостійним ушкодженням.

Слід зазначити, що у спірних правовідносинах така обставина має істотне значення, оскільки інвалідність ОСОБА_1 у 2019-2020 роках встановлювалася внаслідок захворювання, тоді як у 2023 році - внаслідок нового бойового поранення, отриманого 01 вересня 2022 року, при цьому, зміни раніше встановленої ІІ групи інвалідності не відбулося.

Доводи апеляційної скарги про те, що всі огляди ОСОБА_1 після 06 лютого 2019 року були повторними, колегія суддів вважає необґрунтованими. Сам факт проведення повторного огляду не є достатнім для визначення днем виникнення права на одноразову грошову допомогу дати первинного встановлення інвалідності, оскільки, пункт 3 Порядку № 975 пов`язує такий правовий наслідок із повторним оглядом та зміною групи інвалідності.

Водночас, у 2023 році група інвалідності ОСОБА_1 не змінилася, адже ІІ групу інвалідності йому було встановлено ще 05 лютого 2020 року, а у 2023 році також встановлено ІІ групу інвалідності.

При цьому, підставою для встановлення інвалідності у 2023 році стало нове поранення, отримане 01 вересня 2022 року, а не захворювання, внаслідок якого інвалідність була встановлена у 2019-2020 роках.

Посилання апелянта на те, що в обох випадках інвалідність була пов`язана із захистом Батьківщини, також не спростовує наведених висновків. Зазначене формулювання визначає причинний зв`язок захворювання або поранення із захистом Батьківщини, однак не свідчить про те, що відповідні ушкодження здоров`я є тотожними.

Таким чином, відсутні підстави для обчислення трирічного строку звернення за одноразовою грошовою допомогою у зв`язку з пораненням 2022 року з 06 лютого 2019 року. ОСОБА_1 звернувся із заявою про призначення допомоги 04 травня 2023 року, тобто в межах трирічного строку з дня встановлення йому 06 березня 2023 року ІІ групи інвалідності внаслідок нового поранення.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про протиправність рішення комісії Міністерства оборони України, оформленого протоколом від 08 грудня 2023 року № 22/В, у частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення комісії Міністерства оборони України, оформленого протоколом від 08 грудня 2023 року № 22/В, у частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Міністерства Оборони України залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.