Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №320/36796/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/36796/23 Головуючий у 1 інстанції: Горобцова Я.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила:

- визнати незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з непоновлення ОСОБА_1 пенсійних виплат за віком; ???

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити ОСОБА_1 пенсійні виплати з моменту їх припинення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві з непоновлення ОСОБА_1 пенсійних виплат за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві поновити ОСОБА_1 пенсійні виплати з моменту їх припинення.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що, відповідно до пункту 2.8 Порядку № 22-1, поновлення виплати пенсії здійснюється за документами, що містяться в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, а тому, обов`язковою умовою для поновлення виплати пенсії є наявність у пенсійного органу пенсійної справи особи. Апелянт зазначає, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, як отримувач пенсії за віком, а підставою для витребування пенсійної справи для взяття на облік за новим місцем проживання є заява пенсіонера, при цьому пенсійна справа має надходити разом із документами про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання. Апелянт наголошує, що до впровадження воєнного стану органи Пенсійного фонду України направляли до рф запити щодо дати припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання та витребування пенсійних справ, однак, у зв`язку зі збройною агресією рф та запровадженням воєнного стану таке листування наразі неможливе. У зв`язку з цим, апелянт вважає, що за відсутності пенсійної справи ОСОБА_1 та документів, які підтверджують факт і дату припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання, поновлення виплати пенсії є незаконним, водночас, у разі надання позивачем належним чином сформованої пенсійної справи, у тому числі, з документами про припинення виплати пенсії в органах Пенсійного фонду рф, відповідачем буде поновлено виплату пенсії згідно із законодавством України.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у 2008 році Головним управлінням Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим призначено пенсію за вислугу років, яку вона отримувала до березня 2014 року за зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_1 .

19 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до частини другої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказане звернення зареєстровано Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві 24 квітня 2023 року за № 15441/К-2600-23.

За результатами розгляду вказаної заяви, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 28.04.2023 повідомило ОСОБА_1 , що, відповідно до статті 3 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупованою російською федерацією територією визначається, зокрема, сухопутна територія Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. Також, зазначено, що, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, органи Пенсійного фонду України позбавлені можливості направити до органів Пенсійного фонду російської федерації запит щодо витребування пенсійної справи разом із документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення рф. Питання призначення та виплати пенсії буде вирішено після внесення змін до законодавства.

Не погоджуючись із вищевказаними діями відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII), визначаються цим Законом.

Відповідно до статті 10 Закону № 2262-XII, призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.

Статтею 52 Закону № 2262-XII передбачено, що особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Положеннями частини 2 статті 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на надання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Частиною 2 статті 7 Закону № 1207-VII передбачено, що виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за № 135/13402 (далі - Порядок № 3-1), який на час звернення ОСОБА_1 діяв у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 02 березня 2023 року № 10-1, що набрала чинності 18 квітня 2023 року.

Відповідно до пункту 1 розділу I Порядку № 3-1, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон) (членам їх сімей), пенсії згідно із Законом призначаються і виплачуються головними управліннями Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - орган, що призначає пенсію).

Згідно з пунктом 3 розділу I Порядку № 3-1, заява про перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до органу, що призначає пенсію.

Пунктом 8 розділу I Порядку № 3-1 передбачено, що розгляд заяв, передбачених пунктами 2, 3 цього розділу, поданих громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, здійснюється з урахуванням Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 234.

Водночас, згідно з пунктом 9 розділу I Порядку № 3-1, внутрішньо переміщені особи подають заяви з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у 2008 році Головним управлінням Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим призначено пенсію, виплату якої вона отримувала до березня 2014 року за зареєстрованим місцем проживання у м. Севастополі.

У подальшому, ОСОБА_1 перемістилася з тимчасово окупованої території та має статус внутрішньо переміщеної особи, у зв`язку з чим, не належить до осіб, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

19 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії.

За результатами розгляду вказаної заяви, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 28.04.2023 повідомило ОСОБА_1 про відсутність можливості поновлення виплати пенсії, у зв`язку з відсутністю матеріалів її пенсійної справи та неможливістю, в умовах воєнного стану, направлення до органів рф запиту щодо її витребування разом із документами про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання.

Таким чином, підставою для непоновлення ОСОБА_1 виплати раніше призначеної пенсії відповідач визначив відсутність у його розпорядженні матеріалів пенсійної справи та документів щодо припинення пенсійних виплат за попереднім місцем їх отримання.

Колегія суддів звертає увагу, що правове регулювання порядку виплати пенсій громадянам України, які продовжують проживати на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та особам, які залишили таку територію і набули статусу внутрішньо переміщених осіб, є різним.

Так, пунктом 8 розділу I Порядку № 3-1 передбачено, що розгляд заяв громадян України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства рф та не одержують пенсії від органів пенсійного забезпечення рф, здійснюється з урахуванням Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 234.

Водночас, пунктом 9 розділу I Порядку № 3-1 окремо визначено, що внутрішньо переміщені особи подають заяви з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 залишила тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим та має статус внутрішньо переміщеної особи, а тому на час звернення із заявою про поновлення виплати пенсії не належала до категорії громадян України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

Аналогічний підхід щодо застосування наведеного правового регулювання викладено Верховним Судом у постанові від 30 січня 2024 року у справі № 320/424/23, у якій зазначено, що заява громадянина України, який проживав на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а в подальшому змінив місце проживання та зареєструвався на підконтрольній Україні території, підлягає розгляду органами Пенсійного фонду України на загальних підставах.

Верховний Суд також вказав, що відсутність документів на підтвердження припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення рф та неможливість отримання пенсійної справи не можуть бути підставою для позбавлення особи права на пенсію в Україні.

За таких обставин, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на необхідність отримання пенсійної справи ОСОБА_1 та документів щодо припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання, як на обов`язкову передумову для поновлення її пенсійних виплат, оскільки, відповідні вимоги нормативного регулювання, на які посилається відповідач, стосуються осіб, які продовжують проживати на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що відсутність у Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 унеможливлює поновлення виплати раніше призначеної їй пенсії.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 у 2008 році було призначено пенсію, яку вона отримувала до березня 2014 року.

Отже, предметом спірних правовідносин є не первинне встановлення права ОСОБА_1 на пенсійне забезпечення, а поновлення виплати раніше призначеної пенсії.

Разом з тим, законодавством не передбачено такої самостійної підстави для відмови у поновленні виплати раніше призначеної пенсії, як відсутність у територіального органу Пенсійного фонду України паперової пенсійної справи особи.

У постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 308/3864/17 Верховний Суд зазначив, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки, особа не може нести негативних наслідків, у зв`язку з відсутністю її пенсійної справи, а протилежний підхід фактично позбавляє її можливості реалізувати право на поновлення виплати пенсії.

Таким чином, відсутність у розпорядженні Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві паперової пенсійної справи ОСОБА_1 , яка залишилась на тимчасово окупованій території, є обставиною, що не залежить від волевиявлення позивача та не може покладати на неї негативні наслідки у вигляді неможливості поновлення виплати раніше призначеної пенсії.

З огляду на викладене, посилання апелянта на відсутність пенсійної справи як на обставину, що перешкоджає поновленню пенсійних виплат ОСОБА_1 , не ґрунтується на вимогах закону та не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.

Посилання апелянта на неможливість в умовах воєнного стану здійснення листування з відповідними органами за попереднім місцем отримання пенсії колегія суддів вважає такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Наведена обставина свідчить виключно про фактичну неможливість отримання відповідачем окремих документів, однак, сама по собі не є визначеною законом підставою для відмови у поновленні виплати раніше призначеної пенсії та не може зумовлювати обмеження реалізації позивачем права на пенсійне забезпечення.

При цьому, апелянтом не наведено положень законодавства, які б передбачали можливість поставити поновлення виплати раніше призначеної пенсії внутрішньо переміщеній особі у залежність від обов`язкового отримання територіальним органом Пенсійного фонду України паперової пенсійної справи та документів щодо припинення виплати пенсії за попереднім місцем її отримання.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо непоновлення ОСОБА_1 пенсійних виплат та наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.