Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №580/5005/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/5005/25 Головуючий у 1 інстанції: Гаращенко В.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Безименної Н.В.

Кузьмишиної О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 , що належало до видачі станом на 01.12.2024;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 01.12.2024;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 нарахування та виплату компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 01.12.2024 року.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що він має гарантоване законодавством право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби, тоді як неподання рапорту не може бути безумовною підставою для позбавлення його такого права. Апелянт наголошує, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням, а тому, держава зобов`язана забезпечити проведення з військовослужбовцем усіх необхідних розрахунків. При цьому, апелянт вказує, що подання рапорту є процедурною дією, яка не може скасовувати встановлений державою обов`язок щодо виплати компенсації за належне, але неотримане речове майно. Крім того, посилаючись на практику Верховного Суду та Шостого апеляційного адміністративного суду, апелянт зазначає, що відсутність рапорту на момент звільнення не позбавляє особу права звернутися із заявою про виплату відповідної компенсації після звільнення.

12 вересня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема, у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01 грудня 2024 року №352 ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , знято з усіх видів забезпечення та проведено остаточний розрахунок із виплати належних йому при звільненні сум. Водночас, питання щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у зазначеному наказі вирішено не було.

У зв`язку з тим, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 не було видано довідку про вартість речового майна, що належало до видачі, та не здійснено нарахування і виплату відповідної грошової компенсації, представник позивача - адвокат Єрьоміна В.А. звернулася до Військової частини НОМЕР_1 із заявою від 18 лютого 2025 року щодо надання інформації та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, яка 26 лютого 2025 року зареєстрована у Військовій частині за вх. №6/18/1795.

За результатами розгляду зазначеного звернення, Військова частина НОМЕР_1 листом від 04 березня 2025 року повідомила представника ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, посилаючись на те, що під час звільнення з військової служби ОСОБА_1 не подавав рапорту про виплату такої компенсації.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо непроведення нарахування та виплати компенсації за неотримане речове майно, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 1 статті 9-1 Закону №2011-XII, продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання положень статті 9-1 Закону №2011-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178).

Пунктом 1 Порядку №178 визначено, що цей Порядок визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).

Згідно з пунктом 2 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Відповідно до пункту 3 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.

Пунктом 4 Порядку №178 встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Згідно з пунктом 5 Порядку №178, довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до пункту 4 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 року за №768/28898 (далі - Інструкція №232), військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно".

Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Разом з тим, відповідно до пункту 29 розділу V Інструкції №232, у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01 грудня 2024 року №352 ОСОБА_1 звільнено з військової служби, виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення. При цьому, питання щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно зазначеним наказом вирішено не було.

У зв`язку з невиплатою відповідної грошової компенсації, представник ОСОБА_1 - адвокат Єрьоміна В.А. 18 лютого 2025 року звернулася до Військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо надання інформації та виплати компенсації за неотримане речове майно, яка 26 лютого 2025 року зареєстрована відповідачем за вх. №6/18/1/795.

За результатами опрацювання зазначеного звернення, Військовою частиною НОМЕР_1 складено довідку від 28 лютого 2025 року №4 про вартість речового майна, що належало до видачі ОСОБА_1 при звільненні в запас, у якій визначено перелік відповідного речового майна та його вартість.

Водночас, листом Військової частини НОМЕР_1 від 04 березня 2025 року вих. №6/18/2/103 представника ОСОБА_1 повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно з огляду на те, що під час звільнення з військової служби ОСОБА_1 не подав рапорт про нарахування та виплату такої компенсації.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що право військовослужбовця на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно реалізується за умови подання відповідної заяви (рапорту), а оскільки ОСОБА_1 під час проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 із таким рапортом не звертався, підстави вважати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати зазначеної компенсації відсутні.

Разом з тим, колегія суддів вважає наведений висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки.ю неподання військовослужбовцем рапорту про виплату грошової компенсації до моменту виключення зі списків особового складу не має наслідком припинення належного йому права на отримання такої компенсації після звільнення з військової служби.

Так, у постанові від 10 жовтня 2024 року у справі №420/1717/22 Верховний Суд, здійснюючи тлумачення пункту 3 Порядку №178, зазначив, що використання у цій нормі словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не «при звільненні з військової служби», свідчить про те, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби та виключення військовослужбовця зі списків особового складу.

У цій же постанові Верховний Суд вказав, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке під час проходження військової служби реалізується шляхом подання відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби, а після звільнення з військової служби - шляхом подання заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації його прав та інтересів.

Верховний Суд також звернув увагу, що пунктом 4 Порядку №178 передбачено дві різні форми звернення - рапорт як спеціальну форму звернення військовослужбовця до начальника та заяву як форму звернення громадянина.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 09 січня 2024 року у справі №400/5062/22, в якій Верховний Суд також зазначив, що після звільнення з військової служби право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно реалізується шляхом подання заяви, та констатував усталеність такого підходу з посиланням на постанови від 04 лютого 2020 року у справі №825/1571/16, від 23 серпня 2019 року у справі №2040/7697/18 та від 30 липня 2020 року у справі №820/5767/17.

Таким чином, відсутність рапорту ОСОБА_1 про виплату відповідної компенсації під час проходження військової служби могла мати значення для виникнення у Військової частини НОМЕР_1 обов`язку здійснити таку виплату безпосередньо на день виключення позивача зі списків особового складу, однак, не позбавляла ОСОБА_1 права на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно після звільнення з військової служби та можливості реалізувати це право шляхом подання відповідної заяви.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що після звільнення з військової служби ОСОБА_1 не втратив право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та був вправі реалізувати таке право шляхом подання відповідної заяви.

Як було вищезазначено, після звільнення ОСОБА_1 з військової служби його представник - адвокат Єрьоміна В.А. 18 лютого 2025 року звернулася до Військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо надання інформації та виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, яка 26 лютого 2025 року зареєстрована відповідачем за вх. №6/18/1/795.

Отже, після припинення військової служби ОСОБА_1 реалізував належне йому право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно шляхом звернення до Військової частини НОМЕР_1 із відповідною заявою через свого представника.

При цьому, зазначена заява була прийнята Військовою частиною НОМЕР_1 та розглянута по суті, а тому, обставина неподання ОСОБА_1 рапорту під час проходження військової служби не могла бути підставою для відмови у вирішенні питання щодо виплати йому відповідної грошової компенсації після звільнення.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача з огляду на те, що ОСОБА_1 не звертався із заявою (рапортом) про отримання компенсації, не відповідає встановленим обставинам справи та ґрунтується на неправильному застосуванні положень Порядку №178.

Крім того, колегія суддів враховує, що за результатами розгляду звернення представника ОСОБА_1 . Військовою частиною НОМЕР_1 складено довідку від 28 лютого 2025 року №4 про вартість речового майна, що належало до видачі ОСОБА_1 при звільненні в запас.

Зі змісту зазначеної довідки вбачається, що речовою службою Військової частини НОМЕР_1 визначено конкретний перелік речового майна, право на отримання якого виникло у ОСОБА_1 під час проходження військової служби та яке не було ним отримано, а також розраховано вартість такого майна.

При цьому, у постанові від 18 червня 2026 року у справі №560/17635/24 Верховний Суд зазначив, що право військовослужбовця на отримання грошової компенсації щодо конкретного предмета речового майна виникає за умови настання встановленого нормами забезпечення строку його отримання та фактичного неотримання такого предмета, а для виплати компенсації речовою службою військової частини видається довідка про вартість речового майна, що належить до видачі.

У цій справі наведені обставини підтверджені безпосередньо складеною Військовою частиною НОМЕР_1 довідкою від 28 лютого 2025 року №4, а тому, як перелік неотриманого ОСОБА_1 речового майна, що належало йому до видачі, так і його вартість були визначені самим відповідачем.

За таких обставин, матеріали справи підтверджують наявність фактичних та правових передумов для виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, тоді як єдиною наведеною Військовою частиною НОМЕР_1 підставою для її невиплати було неподання позивачем відповідного рапорту під час проходження військової служби, правова оцінка якій надана колегією суддів вище.

Окремо колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Інструкції №232, які визначають особливості речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в особливий період.

Так, пунктом 29 розділу V Інструкції №232 передбачено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.

Водночас, наведене положення регулює питання видачі відповідного речового майна в натурі та не містить заборони щодо виплати військовослужбовцю грошової компенсації вартості такого майна.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 24 червня 2025 року у справі №560/4729/24, у якій Верховний Суд, проаналізувавши положення пункту 29 розділу V Інструкції №232, дійшов висновку, що зазначена норма спрямована на збереження у військовій частині предметів речового майна для їх передачі за потреби новопризначеним військовослужбовцям та не обмежує встановлене статтею 9-1 Закону №2011-XII право військовослужбовця на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі.

При цьому, Верховний Суд у зазначеній постанові наголосив, що пункт 29 розділу V Інструкції №232 не може бути підставою для відмови у виплаті грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно, а військовослужбовець, звільнений у запас, за умови відповідності вимогам пунктів 2 та 3 Порядку №178 має право на отримання такої компенсації.

З огляду на викладене, проходження ОСОБА_1 військової служби за призовом під час мобілізації та встановлена пунктом 29 розділу V Інструкції №232 заборона видачі при звільненні неотриманих предметів речового майна особистого користування не позбавляють позивача права на отримання грошової компенсації вартості такого майна.

Враховуючи встановлені у справі обставини та наведене правове регулювання, колегія суддів приходить до висновку, що після звернення представника ОСОБА_1 із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно у Військової частини НОМЕР_1 виник обов`язок вирішити питання щодо нарахування та виплати такої компенсації відповідно до Порядку №178.

Оскільки, єдиною підставою для невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації Військова частина НОМЕР_1 визначила неподання ним відповідного рапорту під час проходження військової служби, яка, з огляду на викладені вище висновки, не могла бути правовою підставою для відмови у реалізації такого права після звільнення, колегія суддів вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, що належало йому до видачі станом на 01 грудня 2024 року.

Разом з тим, позовна вимога про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 01 грудня 2024 року, задоволенню не підлягає, оскільки Військовою частиною НОМЕР_1 ще до звернення позивача до суду було складено довідку від 28 лютого 2025 року №4, в якій визначено перелік відповідного речового майна та його вартість.

За таких обставин, належним та ефективним способом відновлення порушеного права ОСОБА_1 є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 провести нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, що належало йому до видачі станом на 01 грудня 2024 року, відповідно до довідки від 28 лютого 2025 року №4.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Судова колегія, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у повному обсязі задоволенні позовних вимог у ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

У відповідності до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року скасувати та прийняти нове рішення.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 01 грудня 2024 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 01 грудня 2024 року.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Безименна Н.В.

Кузьмишина О.М.