Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №620/4394/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/4394/25 Головуючий у 1 інстанції: Клопот С.Л.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Безименної Н.В.

Кузьмишиної О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;

- зобов`язати Головне управління Державної служби У країни з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.

Зобов`язано Головне управління Державної служби У країни з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44. з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що у спірний період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року розмір індексації залежав від визначення місяця, в якому відбулося підвищення грошового забезпечення. При цьому, апелянт стверджує, що при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення як базові місяці правомірно визначено грудень 2015 року, січень 2016 року, листопад 2016 року, січень 2017 року та січень 2018 року, у зв`язку з підвищенням складових її грошового забезпечення, що узгоджується з пунктом 5 Порядку № 1078. Крім того, апелянт вказує на відсутність підстав для виплати позивачу компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44, оскільки, на цей час ОСОБА_1 не проходить службу цивільного захисту, а виплата такої компенсації з присуджених за рішенням суду сум законодавством не передбачена. Також, апелянт вважає передчасними позовні вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації, оскільки, індексацію із застосуванням базового місяця січень 2008 року позивачу не нараховано, а право на таку компенсацію може виникнути лише у разі несвоєчасної виплати нарахованих сум індексації.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходила службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області та на час виникнення спірних правовідносин була звільнена зі служби.

У період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення, однак, на переконання позивача, не в повному обсязі.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Єрьоміна В.А. звернулася до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити позивачу за період проходження служби індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 а з адвокатським запитом щодо надання довідки про грошове забезпечення.

Листом від 15 січня 2025 року №70 2-327/70 08 Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області повідомило, що Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення врегульовано Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. №1078. При нарахування ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення, за період з січня 2016 року по жовтень 2016 року, в якості базового місяця для обчислення індексу споживчих цін застосовувався січень 2016 року. За період з листопада 2016 року по грудень 2016 року - листопад 2016 року, за період з січня 2017 року по грудень 2017 року - січень 2017 року, за період з січня 2018 року по лютий 2018 року - січень 2018.

Не погоджуючись такими діями відповідача, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 125 Кодексу цивільного захисту України, держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків. Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За визначенням статті 1 Закону № 1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частиною першою статті 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.

Згідно з абзацом 4 частини 1 статті 2 Закону № 1282-XII, до об`єктів індексації належить, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною 6 статті 2 Закону № 1282-XII встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

За приписами статті 3 Закону № 1282-XII, індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1282-XII, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

В силу вимог частин 2-4 статті 4 Закону № 1282-XII, обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону № 1282-XII, індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

За змістом пункту 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення.

Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Пункт 5 Порядку № 1078 з 01 грудня 2015 року застосовувався у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів».

Так, абзацом першим пункту 5 Порядку № 1078 у відповідній редакції передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Відповідно до абзацу другого пункту 5 Порядку № 1078, обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Абзацом п`ятим пункту 5 Порядку № 1078 закріплено, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Крім того, пунктом 10-2 Порядку № 1078 у редакції, яка застосовувалася з 01 грудня 2015 року, передбачено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Таким чином, системний аналіз наведених норм свідчить, що індексація грошового забезпечення є встановленою законом державною гарантією, яка підлягає реалізації за наявності передбачених законодавством умов.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 235/6153/16-а, відповідно до якого індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій, спрямованих на підтримання купівельної спроможності населення, а її проведення у зв`язку зі зростанням споживчих цін є обов`язковим для юридичних осіб - роботодавців незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, у спірний період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення застосовувалися різні місяці для обчислення індексу споживчих цін, а саме: січень 2016 року - за період з січня по жовтень 2016 року, листопад 2016 року - за листопад-грудень 2016 року, січень 2017 року - за 2017 рік та січень 2018 року - за січень-лютий 2018 року.

В апеляційній скарзі Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області зазначає, що визначення таких місяців обумовлене підвищенням у відповідні періоди складових грошового забезпечення ОСОБА_1 , а тому вважає проведене нарахування таким, що відповідає пункту 5 Порядку № 1078.

Колегія суддів вважає такі доводи апелянта необґрунтованими, з огляду на наступне.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14 вересня 2023 року у справі № 560/3097/22, аналізуючи зміни, внесені до Порядку № 1078 постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013, зазначив, що такими змінами не лише замінено поняття «базовий місяць» на «місяць підвищення доходу», а й змінено алгоритм визначення відповідного місяця. На відміну від попереднього механізму, за яким базовий місяць міг змінюватися внаслідок збільшення заробітної плати за рахунок її постійних складових, після 01 грудня 2015 року місяцем підвищення доходу є місяць, у якому відбулося підвищення тарифної ставки (окладу), і визначається він лише у разі такого підвищення.

При цьому, Верховний Суд наголосив, що за правилами, запровадженими з 01 грудня 2015 року, збільшення заробітної плати за рахунок інших її постійних складових без підвищення тарифної ставки (окладу) не впливає на визначення місяця підвищення доходу та не є підставою для зменшення суми індексації. Також місяць підвищення тарифних ставок (окладів) не визначається індивідуально щодо кожного працівника залежно від призначення чи переведення на посаду, оскільки визначальним є підвищення тарифної ставки (окладу) за відповідною посадою відповідно до законодавства.

У цій же постанові Верховний Суд сформулював висновок, що після 01 грудня 2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації пов`язується не з датою прийняття конкретного працівника на роботу чи збільшенням установлених йому доплат і надбавок, а з моментом останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він обіймає. Відповідно, відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу та обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є саме місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за відповідною посадою.

Наведені висновки Верховного Суду є безпосередньо застосовними до спірних правовідносин, оскільки, справа № 560/3097/22 також стосувалася нарахування індексації грошового забезпечення особі рядового і начальницького складу служби цивільного захисту територіальним органом Державної служби України з надзвичайних ситуацій за період до 28 лютого 2018 року.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 січня 2008 року, було встановлено розміри посадових окладів відповідних категорій осіб. Наступне нормативне підвищення посадових окладів відбулося з 01 березня 2018 року у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704.

У постанові від 23 травня 2023 року у справі № 380/7782/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що посадові оклади, встановлені з січня 2008 року, залишалися незмінними до березня 2018 року, коли їх підвищення відбулося на підставі Постанови № 704. Протягом періоду з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року розміри посадових окладів визначалися Постановою № 1294, чинною з 01 січня 2008 року до 01 березня 2018 року. З огляду на це, за умови останнього підвищення посадового окладу у січні 2008 року саме січень 2008 року є місяцем, який має застосовуватися для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року відповідно до Порядку № 1078 у редакції після внесення змін Постановою № 1013.

Застосовуючи наведені правові висновки до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що саме по собі підвищення окремих складових грошового забезпечення ОСОБА_1 у січні 2016 року, листопаді 2016 року, січні 2017 року та січні 2018 року, за відсутності підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за відповідною посадою, не мало наслідком зміну місяця підвищення доходу для цілей проведення індексації.

Таким чином, доводи апелянта про необхідність застосування січня 2016 року, листопада 2016 року, січня 2017 року та січня 2018 року як місяців для обчислення індексу споживчих цін ґрунтуються на ототожненні підвищення окремих складових грошового забезпечення з підвищенням тарифної ставки (посадового окладу), що не відповідає механізму індексації, встановленому пунктом 5 Порядку № 1078 з 01 грудня 2015 року.

Враховуючи вищезазначене, оскільки, у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року підвищення посадових окладів за відповідними посадами не відбувалося, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за вказаний період із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються, зокрема, з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних особами рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 44, цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, особами рядового і начальницького складу у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства є особами рядового і начальницького складу ДСНС, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують відповідних осіб, за рахунок коштів, які є джерелом їх доходів, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними обов`язків під час проходження служби, пов`язаних з утриманням податку з доходів фізичних осіб.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 44, виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з такого грошового забезпечення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22, проаналізувавши положення пунктів 2-5 Порядку № 44, дійшов висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб виплачується для відшкодування сум податку, утриманих з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які особа набула у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, та виплачується одночасно з відповідним грошовим забезпеченням за місцем його одержання у розмірі утриманого податку.

Верховний Суд у вказаній постанові також виходив з того, що індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення та однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, у зв`язку з чим, підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. При цьому нарахування та виплата індексації повинні здійснюватися з моменту набуття особою права на її отримання відповідно до Закону № 1282-XII.

З огляду на це, Верховний Суд дійшов висновку, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мають здійснюватися з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Аналогічний правовий підхід Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду застосував у постанові від 27 червня 2024 року у справі № 580/602/22, у якій зазначив, що вимоги про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум ПДФО не можуть вважатися передчасними. Верховний Суд повторно виходив з того, що індексація є складовою грошового забезпечення, а її нарахування та виплата повинні проводитися одночасно з компенсацією сум податку відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Крім того, у постанові від 06 лютого 2025 року у справі № 380/6777/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, аналізуючи безпосередньо положення пункту 2 Порядку № 44, зазначив, що право на грошову компенсацію мають не лише особи, які на момент її виплати продовжують проходження служби, але й особи, звільнені із служби, за умови, що право на відповідне грошове забезпечення, грошову винагороду чи іншу виплату виникло у зв`язку з виконанням ними обов`язків під час проходження служби.

При цьому, Верховний Суд у цій же постанові дійшов висновку, що зі змісту Порядку № 44 випливає обов`язок компенсувати утриманий ПДФО також особам, звільненим із служби, якщо виплачувані їм суми належать до грошового забезпечення, право на яке було набуте під час проходження служби.

Матеріали справи свідчать, що суд першої інстанції зобов`язав Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Заперечуючи проти такого висновку, апелянт посилається на те, що ОСОБА_1 на цей час не проходить службу цивільного захисту, а тому виплата їй відповідної компенсації не передбачена законодавством.

Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки, вони прямо суперечать змісту пункту 2 Порядку № 44, яким до кола осіб, що мають право на відповідну компенсацію, віднесено також осіб, звільнених із служби.

Визначальним для застосування Порядку № 44 є не перебування особи на службі на момент фактичної виплати належних їй сум, а характер відповідної виплати та підстава набуття права на неї, а саме те, що право на відповідні суми грошового забезпечення виникло у зв`язку з виконанням особою обов`язків під час проходження служби.

У спірному випадку індексація, яку належить нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , стосується її грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, тобто за час проходження нею служби в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області. Відповідно, право на таку виплату набуте позивачем саме у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Отже, подальше звільнення ОСОБА_1 зі служби не припиняє її права на передбачену Порядком № 44 рівноцінну та повну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, які підлягатимуть утриманню при виплаті належної їй індексації грошового забезпечення.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, а доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

З приводу позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення колегія суддів зазначає наступне.

Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у разі порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу.

Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.

Під доходами у розумінні цього Закону слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України та які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення) та суму індексації грошових доходів громадян.

За приписами статті 3 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Відповідно до статті 4 Закону № 2050-III, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Механізм застосування наведених положень Закону № 2050-III визначений Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

Аналіз наведених норм свідчить, що компенсація втрати частини доходів має компенсаторний характер та спрямована на відновлення реальної вартості грошового доходу особи у зв`язку з інфляційними процесами протягом періоду порушення строків його виплати.

Аналогічний висновок щодо правової природи такої компенсації викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19 та від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а.

У постанові від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, посилаючись на висновки, викладені у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, зазначив, що індексація є складовою заробітної плати, а тому у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться компенсація відповідно до Закону № 2050-III.

При цьому, Верховний Суд звернув увагу, що вжите у статті 3 Закону № 2050-III поняття «нарахований, але не виплачений грошовий дохід» передбачає наявність невиплаченого доходу як складової для обчислення компенсації, причому такий дохід може бути як уже нарахованим, так і таким, що підлягає нарахуванню, у тому числі на виконання судового рішення.

На підставі аналізу статей 1-3 Закону № 2050-III Верховний Суд у цій же постанові дійшов висновку, що право особи на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не ставиться у залежність від того, чи були відповідні суми попередньо нараховані, але не виплачені.

Застосовуючи наведений висновок до правовідносин щодо ненарахованої індексації грошового забезпечення, Верховний Суд зазначив, що за наявності факту невиплати сум індексації за відповідний період унаслідок бездіяльності уповноваженого органу особа має право на компенсацію втрати частини доходів за умови покладення на такий орган обов`язку здійснити донарахування належних сум доходу.

Водночас, Верховний Суд прямо визнав необґрунтованим підхід, за яким право на компенсацію виникає лише після набрання законної сили судовим рішенням про нарахування відповідного доходу та лише у разі подальшого несвоєчасного виконання такого рішення.

Аналогічні висновки щодо застосування Закону № 2050-III Верховний Суд викладав також у постановах від 20 грудня 2019 року у справі № 822/1731/16, від 13 березня 2020 року у справі № 803/1565/17, від 21 січня 2020 року у справі № 826/15879/18, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20 та від 21 березня 2023 року у справі № 620/7687/21.

З матеріалів цієї справи вбачається, що Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року ОСОБА_1 не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення у належному розмірі із застосуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін.

Суд першої інстанції, встановивши протиправність такої бездіяльності, одночасно зобов`язав Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день її фактичної виплати.

В апеляційній скарзі відповідач вважає зазначену позовну вимогу передчасною, посилаючись на те, що індексація із застосуванням січня 2008 року ОСОБА_1 не була нарахована, а тому право на компенсацію може виникнути лише після набрання законної сили рішенням суду у цій справі та за умови несвоєчасної виплати сум, нарахованих на його виконання.

Проте, такі доводи фактично відповідають правовій позиції, яку Верховний Суд у постанові від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а визнав помилковою.

Так, у наведеній справі предметом касаційного перегляду також було питання про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року та одночасне нарахування компенсації втрати частини доходів за весь час затримки до дня фактичної виплати індексації. Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність права на таку компенсацію та скасував постанову апеляційного суду, який вважав відповідну вимогу передчасною.

Отже, відсутність попереднього нарахування ОСОБА_1 належної суми індексації грошового забезпечення не виключає її права на компенсацію втрати частини доходів та не свідчить про передчасність заявленої позовної вимоги, оскільки, у межах цієї справи встановлено обов`язок відповідача здійснити донарахування належної позивачу індексації за відповідний період.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати такої індексації, а доводи апеляційної скарги про передчасність відповідної вимоги є необґрунтованими.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Безименна Н.В.

Кузьмишина О.М.