Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №620/1301/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 30 серпня 2026 р.

Справа: №620/1301/23

Суддя: Кобаль Михайло Іванович

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/1301/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Соломко І.І., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Кузьменка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі по тексту – відповідачі, ГУ ПФУ в Чернігівській області, ГУ ПФУ в Закарпатській області) в якому просив:

- визнати протиправним рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області від 27.10.2022 №253550003337 про відмову у призначенні пенсії позивачу та зарахуванні до страхового стажу роботи період роботи в РФ, а саме: період з 22.09.2010 по 31.03.2011; з 15.07.2011 по 05.06.2012; з 20.11.2013 по 12.09.2014;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи в ТОВ «Модуль», за період з 22.09.2010 по 31.03.2011; з 15.07.2011 по 05.06.2012; з 20.11.2013 по 12.09.2014.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області від 27.10.2022 №253550003337.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи у Товаристві з обмеженою відповідністю «МОДУЛЬ», що знаходиться в м. Калуга РФ, з 22.09.2010 по 31.03.2011; з 15.07.2011 по 05.06.2012; з 20.11.2013 по 12.09.2014.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ГУ ПФУ в Закарпатській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 15.09.2022 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

До заяви позивач додав документи на підтвердження стажу, а саме: копії наказів про прийняття та звільнення ОСОБА_1 в ТОВ «Модуль», довідки про заробітну плату позивача в яких вказано, що з нарахованої заробітної плати проводились відрахування до Пенсійного фонду РФ (а.с.16-18).

Рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області від 27.10.2022 №253550003337 позивачу відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах за відсутністю необхідного пільгового страхового стажу та стажу з шкідливими та важкими умовами праці (далі по тексту – оскаржуване рішення). При цьому, в оскаржуваному рішенні зазначено, що відповідно до положень статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 55 років за наявністю страхового стажу не менше 29 років із них не менше 12 років 6 місяців на роботах з шкідливими умовами праці за списком № 2. Страховий стаж заявника становить 27 років 2 місяці 24 дня, пільговий - 8 років 8 місяців 7 днів. Період роботи в Росії буде зараховано після надання підтвердження сплати внесків до Пенсійного фонду Росії (а.с.8 на звороті).

Позивач, не погоджуючись з оскаржуваним рішенням відповідача, звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що період роботи позивача у Товаристві з обмеженою відповідністю «МОДУЛЬ», що знаходиться в м. Калуга РФ, з 22.09.2010 по 31.03.2011; з 15.07.2011 по 05.06.2012; з 20.11.2013 по 12.09.2014 має бути зараховано до страхового стажу позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

За правилами частини першої статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058 (далі по тексту - Закон №1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення», законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до пункту 2 частини статті 114 №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

При цьому, абзацом другим пункту 16 розділу XV «ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Згідно із пунктом «б» статті 13 цього (у редакції, чинній на момент звернення позивача за призначенням пенсії) право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах зі шкідливими й важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, за результатами атестації робочих місць, зокрема, чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше як 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Отже, призначення пенсії за віком на пільгових умовах є додатковою соціальною гарантією для осіб, які, зокрема виконували певні професійні функції на роботах із шкідливими і важкими умовами праці. Особливість цього виду пенсій полягає у зменшенні пенсійного віку, тобто, чим більший ступінь важкості та шкідливості умов праці, тим нижчий вік виходу на пенсію, а також менші вимоги до стажу, необхідного для призначення пенсії, вищі розміри пенсій.

Згідно із положеннями статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до положень пунктів 3, 20 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутня інформація, що визначає право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Отже, зміст наведених норм права свідчить, що основним документом на підтвердження пільгового стажу роботи є трудова книжка, та за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. Уточнюючі довідки мають подаватися у разі, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.

Уряд своєю постановою від 18.11.2005 №383 затвердив Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок №383).

Пунктом 1 цього Порядку визначено, що він регулює застосування Списків N 1 і N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників (далі - Списки) при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до підпунктів «а», «б» статті 13 та статті 100 Закону №1788-XII.

Відповідно до положень пунктів 2, 3 Порядку №383 під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов`язаних з виконанням своїх трудових обов`язків.

При визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 (приклади у додатках 1, 2).

Зміст зазначених норм права свідчить, що право на пільгову пенсію мають особи, зайняті повний робочий день на підземних роботах, а також на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за списками виробництв, робіт, професій, посад і показників, чинними у період такої роботи.

Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання зарахування до пільгового стажу періодів роботи, набутих на території Російської Федерації, слід керуватися Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року та Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Відповідно до частини другої статті 6 Угоди «Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» від 13 березня 1992 року для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Зміст зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 у справі №676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі №555/2250/16-а та від 20.07.2020 у справі № 174/421/17(2-а/174/64/2017).

У даному випадку спірним є питання зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи в ТОВ «Модуль», що знаходиться в м. Калуга РФ, з 22.09.2010 по 31.03.2011; з 15.07.2011 по 05.06.2012; з 20.11.2013 по 12.09.2014.

Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 21.07.1982 відсутня інформація про спірні періоди роботи позивача ТОВ «Модуль», що знаходиться в м. Калуга РФ (а.с.5-7).

Так, в матеріалах справи містяться довідки від 20.10.2020 №760, від 20.10.2020 №761, від 20.10.2020 №762, видані ТОВ «Модуль» (а.с.16-18), з яких вбачається, що ОСОБА_1 у спірні періоди працював в ТОВ «Модуль», на посаді столяра, і зазначено розміри заробітної плати позивача. Також, вказані довідки містять відомості про те, що з нарахувань заробітної плати ОСОБА_1 проводилися відрахування внесків до Пенсійного фонду РФ.

Натомість, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані довідки не містять інформації, яка є обов`язковою у разі відсутності записів в трудовій книжці, для зарахування спірних періодів до спеціального стажу, про характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

У періоди роботи позивача, якій він просить зарахувати до стажу роботи, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, діяв Список №2 виробництв, робіт, професій, посад та показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, затверджений постановою КМ СРСР від 26.01.1991 №10 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад та показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення».

Водночас зі змісту положень пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII, пункту 2 частини другої статті 114 №1058-IV, а також Порядку №383 вбачається, що однією з умов призначення пільгової пенсії є зайнятість особи на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці упродовж повного робочого дня.

Колегія суддів зазначає, що під повним робочим днем вважається виконання роботи в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу. Сюди ж включається час проведення підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, а також робіт поза своїм робочим місцем з метою забезпечення виконання своїх трудових функцій (роз`яснення Міністерства соціального захисту населення і Міністерства пращ від 10.05.94 №01-3/406-02-2 та № 06-1649).

Разом з тим, уточнюючій довідки ТОВ «Модуль» від 20.10.2020 №760, від 20.10.2020 №761, від 20.10.2020 №762 (а.с.16-18), яка були подані позивачем для підтвердження особливого характеру роботи та умов праці, не містять інформації про норму годин, яку позивач відпрацював в обліковому періоді на роботах зі шкідливими умовами праці.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що провести обчислення пільгового стажу, згідно даних уточнюючих довідок ТОВ «Модуль» від 20.10.2020 №760, від 20.10.2020 №761, від 20.10.2020 №762, у відповідача не було підстав у зв`язку з тим, що зазначені довідки не містить відомості про характер виконуваної роботи позивачем, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначені довідки.

Інших уточнюючих довідок, які підтверджували б пільговий стаж, позивачем суду не надано.

Окрім того, підставою для незарахування спірного періоду роботи позивача на зазначених посадах до стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії, слугував висновок пенсійного органу в оскаржуваному рішенні, про непідтвердження сплати страхових внесків до Пенсійного Фонду Російської Федерації за цей період роботи.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Згідно із статтею 2 Федерального Закону Російської Федерації №173-ФЗ від 17.12.2001 «Про трудові пенсії в Російській Федерації», який застосовувався до 01 січня 2015 року, страховий стаж - та, що враховується при визначенні права на трудову пенсію, сумарна тривалість періодів роботи та (або) іншої діяльності, протягом якої сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду Російської Федерації, а також інші періоди, що зараховуються до страхового стажу.

Відповідно до частини першої статті 10 наведеного вище Федерального Закону №173-ФЗ до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території Російської Федерації особами, вказаними в частині першій статті 3 даного Федерального закону, за умови, що за ці періоди сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду Російської Федерації.

При підрахунку страхового стажу періоди, що передбачені статтями 11 та 12 даного Федерального закону, до реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до Федерального закону від 01.04.1996 № 27-ФЗ «Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов`язкового пенсійного страхування» підтверджуються на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку за вказаний період та (або) документів, що видаються роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами в порядку, який встановлений законодавством Російської Федерації (частина перша статті 14 Федерального Закону № 173-ФЗ).

Згідно із частиною другою статті 14 Федерального Закону № 173-ФЗ при підрахунку страхового стажу періоди, що передбачені статтями 11 та 12 даного Федерального закону, після реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до Федерального Закону від 1 квітня 1996 року № 27-ФЗ «Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов`язкового пенсійного страхування» підтверджуються на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку.

Аналогічні за змістом положення щодо визначення страхового стажу, періодів роботи та (або) іншої діяльності, що включаються до страхового стажу, та правил обчислення та порядку підтвердження страхового стажу містяться і у Федеральному Законі Російської Федерації від 28.12.2013 № 400-ФЗ «Про страхові пенсії» (статті 3, 11, 14).

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.03.2023 року по справі №360/4129/20.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що страховий стаж за період роботи ОСОБА_1 у ТОВ «МОДУЛЬ», що знаходиться в м. Калуга РФ, з 22.09.2010 по 31.03.2011; з 15.07.2011 по 05.06.2012; з 20.11.2013 по 12.09.2014, має бути підтверджений на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку за вказаний період та (або) документів, що видаються роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами в порядку, який встановлений законодавством Російської Федерації.

Натомість, належних доказів, які підтверджені на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку та сплати страхових внесків до Пенсійного Фонду РФ, за спірний період, ОСОБА_1 не надано, а матеріали справи не містять.

Колегія суддів зазначає, що зарахування стажу на пільгових умовах необхідного для призначення відповідної пенсії можливе лише за сукупності законодавчо визначених підстав, що визначають право на пільгову пенсію.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність законних підстав для зарахування як до страхового, так і до пільгового стажу періоду роботи позивача у ТОВ «МОДУЛЬ», що знаходиться в м. Калуга РФ, з 22.09.2010 по 31.03.2011; з 15.07.2011 по 05.06.2012; з 20.11.2013 по 12.09.2014.

Отже, враховуючи встановлені обставини в сукупності з зазначеним нормами суд апеляційної інстанції доходить висновку, що ГУ ПФУ в Закарпатській області правомірно відмовлено ОСОБА_1 у зарахуванні як до страхового, так і до пільгового стажу спірних періодів роботи позивача у ТОВ «МОДУЛЬ», відповідно, оскаржуване рішення є законним та не підлягає скасуванню, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що відповідач, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

При прийнятті рішення колегія суддів також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відповідача задовольнити в повному обсязі, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області – задовольнити повністю.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2023 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

В.В. Кузьменко

Повний текст виготовлено 31.08.2026 року

Оригінал: reyestr.court.gov.ua