Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №320/57097/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/57097/25 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Златіна С.В.,

суддів: Воловика С.В., Кравченка Є.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі – позивач; ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі – відповідач; ГУ ПФ України в м. Києві), в якому просив:

- визнати дії Головного управління протиправними та нечинними у невиплаті боргу військової пенсії у сумі 795.129,04 грн., які порушують та ігнорують вимоги Законів України прямої дії та обмежують захист конституційних прав, законних інтересів, свобод, гарантій та соціального захисту особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, ОСОБА_1 з питань невиплати:

боргу військової пенсії за період з 01.04.2019 по 30.11.2025 на суму 795.129,04 грн. з урахуванням проведених необхідних компенсаційних виплат від несплаченої суми 795.129,04 грн., враховуючи приріст індексу споживчих цін (за даними Держстату України), за весь період затримки виплати заборгованості згідно вимог Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19.10.2020 № 2050-ІІІ (зі змінами) (далі - Закон України 2050-ІІІ), “Порядку проведення компенсації громадян втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.02.2021 № 159 (далі - Порядок № 159),

компенсації від заборгованої суми 795.129,04 грн., ОСОБА_1 , в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми 795.129,04 грн. за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду згідно вимог частини 1 статті 5 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” від 05.06.2012 № 4901-УІ (зі змінами) (далі - Закон України № 4901-VI);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві відповідно до вимог: Конституції України - Основного Закону України, Законів України № 2262, № 2050-ІІІ, “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, Порядку № 159 здійснити виплату заборгованої військової пенсії на суму 795.129,04 грн., ОСОБА_1 , особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, з урахуванням проведених необхідних компенсаційних виплат від несплаченої суми 795.129.04 грн., враховуючи приріст індексу споживчих цін (за даними Держстату України), за весь період затримки виплати заборгованості;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві на підставі частини 1 статті 5 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” здійснити виплату компенсації від заборгованої пенсії 795.129,04 грн., ОСОБА_1 , особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми 795 129,04 грн за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем вимог нормативно-правових актів України прямої дії щодо обмеження захисту конституційних прав, законних інтересів, свобод, гарантій та соціального захисту особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи ОСОБА_1 , а саме, Конституції України - Основного Закону України: стаття 46 Конституції України - Основного Закону України (права громадянина України на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а також в старості та в інших випадках, передбаченим законом) частина друга стаття 19 Конституції України - Основного Закону України (органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадових осіб в зобов`язанні діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачає Конституцією та законами України); стаття 64 Конституції України - Основного Закону України щодо обмеження прав і свобод людини і громадянина, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; пункт 6 частина 1 стаття 92 Конституції України - Основного Закону України (основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, які визначаються виключно законами України).

Зазначає про невиконання своїх прямих функціональних обов`язків Головним управлінням, а саме, пункту 7 статті 4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженою Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 21.12.2022 № 28-2) щодо перерахунку та виплати боргу пенсії, враховуючи компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати частини нарахованої, але не виплаченої суми військової пенсії, ОСОБА_1 , особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, нарахованої з 01 квітня 2019 року, а також з 01 березня 2022 року з урахуванням суми індексації, встановленої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верства населення у 2022 році" від 16.02.2022 № 118 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат у сумі 795.129,04 грн. згідно із Законами України № 2262-ХІІ, № 2050-ІІІ, "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Порядку № 159, але цей борг досі ще не відшкодовано власнику пенсії з урахуванням проведених необхідних компенсаційних виплат від несплаченої суми 795.129,04 грн., та невиконання Головним управлінням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі № 640/19424/25, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду України від 08.10.2025 у справі 640/19424/25 щодо виплати військової пенсії, враховуючи компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати нарахованої, але не виплаченої військової пенсії на суму 795.129,04 грн., ОСОБА_1 , особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, з урахуванням проведених необхідних компенсаційних виплат, враховуючи приріст індексу споживчих цін, розрахований за період невиплати боргу пенсії, згідно вимог Законів України № 2262-ХІІ, № 2050-ІІІ, № 4901-VI, "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Порядку № 159.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обгрунтовано наступним:

умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості; для проведення компенсації обов`язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць. На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі № 640/19424/22 Головним управлінням проведено перерахунок пенсії, здійснено нарахування коштів з 01.04.2019 до 30.11.2025 в сумі 795129,04 грн., які не виплачені позивачеві;

Закон №2050-III не передбачає можливості присудження компенсації наперед, оскільки вона є правовим наслідком уже допущеного прострочення виплати доходу. До здійснення фактичної виплати заборгованості обов`язок щодо компенсації ще не виник, а отже й порушення права позивача не настало. За таких обставин вимога про виплату компенсації є передчасною та не може бути задоволена за відсутності встановленого порушення відповідачем відповідного обов`язку; Таким чином, хоча право позивача на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III є безспірним у зв`язку з доведеним фактом нарахування, але невиплати пенсії, це право на момент звернення до суду не було порушене. У зв`язку з цим воно не може бути предметом судового захисту у цій справі, оскільки суд не наділений повноваженнями зобов`язувати відповідача виплачувати компенсацію до того, як відповідний юридичний обов`язок виникне - тобто до місяця фактичної виплати основної суми заборгованості; виходячи з викладеного, вимога позивача про виплату компенсації втрати частини доходів у теперішній момент є передчасною, що унеможливлює її задоволення через відсутність установленого порушення суб`єктом владних повноважень відповідного обов`язку;

спірні правовідносини у справі, а саме компенсація пенсіонеру втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, врегульовані спеціальним Законом України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», відтак норми статті 625 ЦК України у такому випадку не застосовуються, що свідчить про відсутність правових підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача саме інфляційне збільшення заборгованості та 3 відсотка річних, у зв`язку з несвоєчасною виплатою пенсії;

щодо позовних вимог частині зобов`язання відповідача здійснити виплату заборгованої військової пенсії на суму 795.129,04 грн ., суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному судовому рішенні, є передчасними, недостатньо обґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і нормам матеріального та процесуального права.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції при вирішенні спору неправильно застосував та витлумачив положення постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821, фактично надавши положенням підзаконного нормативно-правового акта перевагу над нормами Конституції України та спеціальних законів України, які регулюють спірні правовідносини. Наголосив, що підзаконні нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не можуть змінювати, звужувати чи обмежувати обсяг прав і гарантій, установлених Конституцією України та законами України.

На думку апелянта, судом першої інстанції не було здійснено повного та всебічного дослідження матеріалів адміністративної справи № 320/57097/25- не було належним чином оцінено подані позивачем докази, доводи та враховано посилання на судову практику.

Апелянт відмітив, що судом першої інстанції не було забезпечено належного системного аналізу положень Закону України № 2262-XII у взаємозв`язку з іншими нормативно-правовими актами, що регулюють питання соціального захисту ветеранів війни та військовослужбовців.

Додатково апелянт зазначив, що суд не врахував особливий правовий статус позивача як особи з інвалідністю внаслідок війни II групи.

Також позивач підкреслив те, що для нього вирішення спору на мою користь має велике значення, оскільки він, як особа з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, має безліч захворювань, потребує догляду з боку медичного персоналу, близьких родичів, втратив 70% професійної працездатності та не працює, у зв`язку з чим інших доходів, крім військової пенсії, не має.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Згідно частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі № я визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо обмеження виплати пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01 квітня 2024 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити ОСОБА_1 перерахунок і виплату пенсії починаючи з 01 квітня 2019 року, а також з 01 березня 2022 року з урахуванням суми індексації, встановленої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» від 16.02.2022 №118 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2025 у справі № 640/19424/22 рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.05.2025 залишено без змін.

На звернення позивача від 24.10.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 05.11.2025 №52369-59398/К-02/8-2600/25 проінформувало, що у листопаді 2025 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі № 640/19424/22 Головним управлінням проведено перерахунок пенсії в межах зобов`язальної частини без обмеження максимального розміру з 01.04.2019 і з 01.03.2022 та здійснено нарахування коштів з 01.04.2019 до 30.11.2025 в сумі 795129,04 грн. Після виконання вказаного рішення суду розмір пенсії визначається без обмеження максимального розміру і становить з 01.04.2019 - 28201,05 грн., з 01.03.2022 - 32233,16 грн., з 01.01.2025 - 27141,35 грн. (з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» із застосуванням обмежувальних коефіцієнтів). З 01.12.2025 визначений судом розмір пенсії дорівнює 27141,35 грн. Додатково Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зазначило, що для забезпечення виплат за вищевказаними рішеннями суду, передбачених Порядком здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року № 821, виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, але не більшій від належної до виплати суми, що обліковується в переліку.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду виходить з такого.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).

Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Згідно із пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Із вищезазначеного правового регулювання можна зробити висновок, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічну правову позицію сформовано Верховним Судом в постанові від 21.08.2023 у справі №460/6767/20.

Згідно висновку Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, сформований у пункті 29 постанови від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів (ч.2 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).

Нормою статті 46 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) установлено, що компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із окремим законом, яким у межах спірних правовідносин є Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині виплати позивачу компенсаційних виплат, що врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, суд першої інстанції вірно зробив акцент на тому, що виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Тобто, для проведення компенсації обов`язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць.

Як встановлено колегією суддів та не заперечується сторонами у справі, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі № 640/19424/22 Головним управлінням проведено перерахунок пенсії, здійснено нарахування коштів з 01.04.2019 до 30.11.2025 в сумі 795129,04 грн. Колегією суддів також встановлено та не заперечується сторонами у справі, що основні суми доходу, нараховані на виконання судового рішення у справі № 640/19424/22, не виплачені позивачеві.

Вірним є також висновок суду першої інстанції про те, що факт нарахування, але невиплати грошового доходу свідчить про виникнення у позивача матеріального права на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III. Однак саме виникнення такого права не означає його порушення. Відповідно до статті 2 КАС України судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси, а не ті, порушення яких є лише потенційно можливим у майбутньому.

Законодавець чітко визначив, що обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо виплати компенсації виникає не з моменту нарахування доходу, а з моменту фактичної виплати основної суми заборгованості. Саме тоді орган Пенсійного фонду набуває реальної можливості виконати або не виконати покладений на нього обов`язок щодо виплати компенсації. Відповідно, лише з цього моменту може виникнути порушення права позивача на компенсацію, яке підлягає судовому захисту.

Закон №2050-III не передбачає можливості присудження компенсації наперед, оскільки вона є правовим наслідком уже допущеного прострочення виплати доходу. До здійснення фактичної виплати заборгованості обов`язок щодо компенсації ще не виник, а отже й порушення права позивача не настало. За таких обставин вимога про виплату компенсації є передчасною та не може бути задоволена за відсутності встановленого порушення відповідачем відповідного обов`язку.

Таким чином, хоча право позивача на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III є безспірним у зв`язку з доведеним фактом нарахування, але невиплати пенсії, це право на момент звернення до суду не було порушене.

Виходячи з викладеного, вимога позивача про виплату компенсації втрати частини доходів у теперішній момент є передчасною, що унеможливлює її задоволення через відсутність установленого порушення суб`єктом владних повноважень відповідного обов`язку.

Суд наголошує, що відмова у задоволенні позову в цій частині з наведених підстав не позбавляє позивача права на отримання такої компенсації в майбутньому - після фактичної виплати суми основної заборгованості.

Вказане також узгоджується з висновками Верховного Суду, що викладені у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 160/672/24, від 19 червня 2025 року у справі №580/11000/23, від 03 грудня 2025 року у справі №520/25464/23, від 08 грудня 2025 року у справі №420/13975/24 де, зокрема, суд наголосив на передчасності вимог позивача про нараховування і виплату компенсації до дня повної виплати сум недоплаченої пенсії відповідно до Закону № 2050-III.

Щодо позовної вимоги на підставі частини 1 статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" зобов`язати відповідача здійснити виплату компенсації від заборгованої пенсії 795.129,04 грн., ОСОБА_1 , особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми 795 129,04 грн за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, то колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення не надав оцінку доводам позивача про застосування частини 1 статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" до спірних правовідносин, як вказав позивач у позовній заяві, а вирішив питання стосовно можливості застосування до спірних правовідносин статті 625 ЦК України, на яку позивач не посилається у позовній заяві.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі Закон № 4901-VI) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок №845).

Відповідно до пункту 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Положення пункту 35 Порядку №845 визначають, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації):

1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду;

2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень;

3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності;

4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні;

5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.

Відповідно до пункту 38 Порядку №845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 48 Порядку №845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів.

Відповідно до абзацу 1 пункту 50 Порядку №845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів Казначейством, якщо боржником є державний орган.

Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів за черговістю надходження таких заяв стягувачів та після погашення заборгованості за рішеннями суду відповідно до пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (абзац 2 пункту 50 Порядку №845).

Отже, колегія суддів доходить до висновків, що законодавством (Законом №4901-VI) визначений обов`язок Казначейства нараховувати і виплачувати стягувачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми в разі неперерахування протягом трьох місяців коштів за рішенням суду.

За вказаних обставин, колегія суддів доходить до висновку, що позов пред`явлено позивачем в частині стягнення 3% річних від несплаченої суми на підставі ч.1 ст. 5 Закону № 4901-VI до неналежного відповідача – Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві; саме казначейство повинно нарахувати і виплачувати стягувачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми в разі неперерахування протягом трьох місяців коштів за рішенням суду, що визначено ч.1 ст. 5 Закону № 4901-VI.

Апеляційний суд встановив, що відповідно до статті 48 КАС України заміна неналежного відповідача або залучення до справи співвідповідача може проводитися виключно судом першої інстанції, оскільки наслідком таких дій є розгляд справи спочатку. Суд наголосив, що КАС України не передбачено можливості заміни неналежної сторони судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів зазначає, що пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.

Щодо позовних вимог частині зобов`язання відповідача здійснити виплату заборгованої військової пенсії на суму 795.129,04 грн.

Згідно із статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Отже, наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.

Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а, від 06.02.2019 у справі № 816/2016/17, а також в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15, від 11.12.2020 у справі № 826/13146/18.

Відтак, колегія суддів зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача, вчинених (допущеної) при виконанні рішення суду. Проте спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення в межах справи № 640/19424/22.

З огляду на викладене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, які визначені ст.ст. 382-383 Кодексу адміністративного судочинства України в межах справи № 640/19424/22.

Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Згідно ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст. 317 КАС України).

Враховуючи те, що суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення не надав оцінку доводам позивача про застосування частини 1 статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" до спірних правовідносин, то рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 року необхідно змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови, а в іншій частині рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року - змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року - залишити без змін.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Златін

Суддя С.В. Воловик

Суддя Є.Д. Кравченко

Повний текст судового рішення виготовлено 31 серпня 2026 року.