Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №640/19246/22 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/19246/22 Головуючий у 1 інстанції: Волгіна Н.П

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Безименної Н.В.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: за 2019, 2020 та 2021 роки, починаючі з моменту звернення - з 12 вересня 2022 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: за 2019, 2020 та 2021 роки, з моменту звернення - з 12 вересня 2022 року

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо здійснення розрахунку розміру призначеної ОСОБА_1 з 12 вересня 2022 року пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014, 2015 та 2016 роки. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 12 вересня 2022 року перерахунок призначеної ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV пенсії за віком - із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2019, 2020 та 2021 роки, що передували року звернення останньої із заявою про призначення пенсії за віком, та здійснити виплату перерахованої суми пенсії із врахуванням раніше сплачених сум.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про наявність у ОСОБА_1 права на застосування при обчисленні пенсії показника середньої заробітної плати за 2019-2021 роки. Зокрема, апелянт зазначає, що ОСОБА_1 з 17 лютого 2010 року по 11 вересня 2022 року отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», розмір якої визначався відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому, апелянт наголошує, що на підставі заяви від 12 вересня 2022 року позивача було саме переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV, а не вперше призначено пенсію за віком. У зв`язку з цим, відповідач вважає, що при такому переведенні підлягає застосуванню показник середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії, тобто 6186,32 грн, обчислений із показника за 2014-2016 роки. Водночас, апелянт зазначає, що положення частини другої статті 40 Закону №1058-IV щодо застосування показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, стосуються випадків первинного призначення пенсії та не поширюються на переведення з одного виду пенсії на інший.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 17 лютого 2010 року по 11 вересня 2022 року перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримувала пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII, розмір якої визначався відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.

12 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.

За результатами розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві прийнято рішення від 22 вересня 2022 року №930060187482, відповідно до якого, ОСОБА_1 з 12 вересня 2022 року призначено пенсію за віком за нормами Закону №1058-IV. Відповідно до зазначеного рішення, страховий стаж ОСОБА_1 становив 47 років 6 місяців 11 днів, розмір пенсії за віком, визначений відповідно до статті 27 Закону №1058-IV, - 4522,83 грн, доплата за понаднормовий стаж - 182,58 грн, загальний розмір пенсійної виплати - 4705,41 грн.

26 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, у якій просила повідомити правові підстави застосування при обчисленні пенсії за віком попереднього показника середньої заробітної плати, а також здійснити перерахунок пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2019, 2020 та 2021 роки.

За результатами розгляду вказаної заяви Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 06 жовтня 2022 року №21747-22303/Т-02/8-2600/22 повідомило ОСОБА_1 , що її звернення від 26 вересня 2022 року зареєстровано 04 жовтня 2022 року за №22303/Т-2600-22, а також зазначило, що з 17 лютого 2010 року по 11 вересня 2022 року вона отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», розмір якої визначався відповідно до Закону №1058-IV, та на підставі заяви від 12 вересня 2022 року була переведена на пенсію за віком відповідно до пункту 3 статті 45 Закону №1058-IV.

У зазначеному листі Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві також повідомило, що при визначенні розміру пенсії ОСОБА_1 показник середньої заробітної плати залишено таким, який враховувався під час призначення та попередніх перерахунків пенсії, - 6186,32 грн, визначений із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки та відповідних коефіцієнтів його збільшення. У зв`язку з цим, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зазначило про відсутність правових підстав для застосування при обчисленні пенсії ОСОБА_1 показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2019-2021 роки.

Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).

За змістом статті 1 Закону № 796-XII, цей нормативно-правовий акт спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах, зокрема, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до ст. 49 Закону № 796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Пенсійне забезпечення осіб, які віднесені, зокрема, до І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано положеннями статті 54 Закону № 796-XII, яка неодноразово зазнавала змін.

За правилами частини четвертої статті 54 Закону №796-XII (в редакції від 09.07.2007 згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008), в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

- по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

- по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

- по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

- дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

Законом від 28 грудня 2014 року № 76-VIII текст статті 54 Закону № 796-XII викладено у такій редакції: «Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986 - 1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.».

З урахуванням змін, внесених Законом № 76-VIII, нормами статті 54 Закону № 796-XII передбачалося, що умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Так, мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначено Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 № 1210 (далі - Порядок № 1210).

Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 у справі № 3-333/2018 (4498/18) за конституційною скаргою громадянина України ОСОБА_2 та інших громадян України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 13 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII» визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України від 28.12.2014 № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Також, вказаним Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України визначено, що частина 3 статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

У разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР:

«В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

- по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

- по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

- по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

- дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.».

На виконання рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 Верховною Радою України 29 червня 2021 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» № 1584-IX (далі - Закон № 1584-IX).

Пунктом 2 розділу 1 Закону № 1584-IX частину третю статті 54 Закону № 796-XII викладено в такій редакції: «В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для I групи інвалідності - 6000 гривень; для II групи інвалідності - 4800 гривень; для III групи інвалідності - 3700 гривень; для дітей з інвалідністю - 3700 гривень»; доповнено частинами четвертою і п`ятою такого змісту: «Розміри пенсії, передбачені частиною третьою цієї статті, починаючи з 2022 року щороку з 1 березня індексуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Порядок призначення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України».

Згідно з Прикінцевими положеннями Закону № 1584-IX, цей Закон набирає чинності з 01 січня 2022 року, крім пункту 2 розділу I цього Закону та пункту 2 цього розділу, які набирають чинності з 01 липня 2021 року.

Таким чином, статтею 54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону № 1584-ІХ визначені розміри пенсій, які є нижчими, аніж ті, що були встановлені зазначеною статтею в редакції Закону № 230/96-ВР.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 17 лютого 2010 року по 11 вересня 2022 року перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримувала пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII, розмір якої визначався відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.

12 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV, за результатами розгляду якої рішенням від 22 вересня 2022 року №930060187482 їй з 12 вересня 2022 року призначено пенсію за віком. При визначенні її розміру Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві застосовано показник середньої заробітної плати, визначений з урахуванням показника за 2014-2016 роки.

Не погоджуючись із застосованим показником середньої заробітної плати, ОСОБА_1 26 вересня 2022 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про здійснення перерахунку пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2019, 2020 та 2021 роки.

Листом від 06 жовтня 2022 року №21747-22303/Т-02/8-2600/22 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для застосування такого показника, посилаючись на те, що з 12 вересня 2022 року її переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV, у зв`язку з чим, показник середньої заробітної плати залишено таким, який враховувався під час призначення та попередніх перерахунків пенсії.

Вирішуючи питання щодо правомірності застосування Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві при обчисленні пенсії за віком ОСОБА_1 показника середньої заробітної плати, який враховувався при обчисленні раніше призначеної їй пенсії за вислугу років, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший у пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Таким чином, для правильного вирішення спірних правовідносин визначальним є встановлення правової природи пенсії за вислугу років, яку ОСОБА_1 отримувала до 11 вересня 2022 року, та з`ясування того, чи є її звернення від 12 вересня 2022 року за призначенням пенсії за віком переведенням з одного виду пенсії на інший у розумінні частини третьої статті 45 Закону №1058-IV, чи призначенням іншого виду пенсії відповідно до Закону №1058-IV після отримання пенсії, призначеної на підставі іншого закону.

При цьому, сама по собі обставина оформлення Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві відповідної пенсійної операції як переведення з одного виду пенсії на інший не є визначальною для правової кваліфікації спірних правовідносин, оскільки, така кваліфікація залежить від виду та правової підстави призначення пенсії, яку ОСОБА_1 отримувала до звернення за призначенням пенсії за віком.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 17 лютого 2010 року отримувала пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII. Вказана обставина безпосередньо визнається і Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, зокрема, у листі від 06 жовтня 2022 року №21747-22303/Т-02/8-2600/22.

Колегія суддів звертає увагу, що та обставина, що механізм обчислення розміру пенсії за вислугу років після 01 січня 2004 року здійснювався із застосуванням окремих положень Закону №1058-IV, не змінює правової природи пенсії, призначеної ОСОБА_1 , та нормативної підстави виникнення права на неї. Пенсія за вислугу років була призначена позивачу саме відповідно до Закону №1788-XII, який передбачає самостійні умови та підстави призначення такого виду пенсії, відмінні від умов призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.

За таких обставин, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що застосування при визначенні розміру пенсії за вислугу років положень Закону №1058-IV свідчить про призначення такої пенсії відповідно до цього Закону та, як наслідок, обумовлює застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 45 Закону №1058-IV. Сам по собі порядок обчислення розміру пенсії не змінює закону, на підставі якого відповідний вид пенсії був призначений, а тому, не може бути підставою для висновку про переведення ОСОБА_1 з одного виду пенсії на інший у межах Закону №1058-IV.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №577/2576/17, відповідно до якої положення частини третьої статті 45 Закону №1058-IV регулюють переведення з одного виду пенсії, призначеної за цим Законом, на інший вид пенсії, у зв`язку з чим, показник середньої заробітної плати при такому переведенні залишається незмінним. Водночас, у разі призначення іншого виду пенсії за іншим законом при визначенні її розміру підлягає врахуванню показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.

При цьому, колегія суддів враховує, що у постанові від 22 жовтня 2024 року у справі №300/5450/23 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду окремо відмежувала правовідносини, пов`язані з повторним призначенням пенсії за віком, від правовідносин, у яких особа, яка отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII, реалізує право на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV. Верховний Суд зазначив, що такі правовідносини не є подібними.

Отже, оскільки до 11 вересня 2022 року ОСОБА_1 отримувала пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону №1788-XII, а 12 вересня 2022 року звернулася за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV, у спірних правовідносинах має місце призначення пенсії за віком за іншим законом, а не переведення з одного виду пенсії на інший у межах Закону №1058-IV.

Беручи до уваги викладене, при визначенні розміру призначеної ОСОБА_1 з 12 вересня 2022 року пенсії за віком підлягають застосуванню положення частини другої статті 40 Закону №1058-IV щодо врахування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Оскільки, із заявою про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 звернулася у 2022 році, при обчисленні такої пенсії підлягає застосуванню показник середньої заробітної плати в Україні за 2019, 2020 та 2021 роки. Відповідно, застосування Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві показника середньої заробітної плати, визначеного виходячи з показника за 2014-2016 роки, не відповідає наведеному правовому регулюванню.

Щодо доводів апелянта про те, що звернення ОСОБА_1 від 12 вересня 2022 року фактично було зверненням про переведення з одного виду пенсії на інший, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки, такі доводи не враховують правової підстави призначення пенсії, яку позивач отримувала до зазначеної дати.

Посилання апелянта на те, що розмір пенсії за вислугу років ОСОБА_1 визначався відповідно до положень Закону №1058-IV, також не свідчить про наявність підстав для застосування частини третьої статті 45 цього Закону, оскільки, порядок обчислення розміру пенсії не змінює нормативної підстави її призначення та виду пенсії, право на яку виникло відповідно до Закону №1788-XII.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що положення частини другої статті 40 Закону №1058-IV застосовуються виключно у разі первинного призначення пенсії та не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки, ОСОБА_1 до 12 вересня 2022 року пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV не призначалася, а тому її звернення за таким видом пенсії є первинною реалізацією права на пенсію за віком відповідно до зазначеного Закону.

При цьому, формулювання ОСОБА_1 у заяві від 26 вересня 2022 року обставин зміни виду пенсійного забезпечення як «переведення» не визначає правової природи спірних правовідносин та не може бути самостійною підставою для застосування частини третьої статті 45 Закону №1058-IV, оскільки, юридична кваліфікація відповідних правовідносин визначається характером та нормативною підставою призначення попереднього і нового видів пенсії.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 має право на обчислення призначеної з 12 вересня 2022 року пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2019-2021 роки, а дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування показника, визначеного виходячи із середньої заробітної плати за 2014-2016 роки, є протиправними.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Безименна Н.В.

Ключкович В.Ю.