Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №731/431/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 731/431/25 Головуючий у 1 інстанції: Савенко А.І.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Безименної Н.В.

Кузьмишиної О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 23 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, в якому просив скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення ЕНА № 5160538 від 07 липня 2025 року, інспектора Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області, старшого лейтенанта поліції Груш Юлії Анатоліївни про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу 425 грн. та закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення.

Рішенням Варвинського районного суду Чернігівської області від 23 вересня 2025 року позовну заяву задоволено. Скасовано постанову поліцейського Прилуцького районного відділу поліції ГУНП в Чернігівській області Труш Юлії Анатоліївни серії ЕНА № 5160538 від 07 липня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за невиконання вимог п.п. «ґ» п. 2.1 ПДР України та застосування до нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 425 гривень за порушення ч. 1 ст. 126 КУпАП, і закрито справу про адміністративне правопорушення.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Національної поліції в Чернігівській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що на відеозаписах ОСОБА_1 на запитання поліцейських чи керував він транспортним засобом, позивач відповів ствердно та при роз`ясненні обставин правопорушення не заперечував факту керування ним транспортним засобом. Крім того, апелянт вказує, що поведінка позивача не дає підстав вважати, що він не керував транспортним засобом. Також, апелянт посилається на те, що незгода позивача з пред`явленим йому порушенням Правил дорожнього руху не звільняє його від обов`язку виконати вимогу поліцейського щодо пред`явлення документів, у зв`язку з чим, вважає, що суд першої інстанції належним чином не з`ясував обставини справи та не врахував надані відповідачем докази.

10 листопада 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою поліцейського Прилуцького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області серії ЕНА № 5160538 від 07 липня 2025 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425,00 грн.

Відповідно до змісту вказаної постанови, 07 липня 2025 року о 02 год. 40 хв. у м. Прилуки по вул. Індустріальній ОСОБА_2 керував автомобілем Lanos, державний номерний знак НОМЕР_1 , без чинного страхового поліса, чим порушив вимоги підпункту «ґ» пункту 2.1 Правил дорожнього руху України. У графі 7 постанови «До постанови додаються» зазначено: «відеозапис з нагрудної відеокамери В20190713».

Не погоджуючись із постановою про накладення адміністративного стягнення, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 23 Закону № 580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Статтею 222 КУпАП визначено, що органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 126 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів та підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Нормами статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII закріплено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Положеннями частини першої статті 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до частини першої статті 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі - Правила дорожнього руху).

Пунктом 1.1 Правил дорожнього руху встановлено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Відповідно до підпункту «ґ» пункту 2.1 Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат «Зелена картка» (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21 травня 2024 року № 3720-IX перевірка наявності чинних договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється відповідними підрозділами Національної поліції України під час здійснення регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі (у тому числі з використанням працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів та в режимі фотозйомки, відеозапису), а також під час оформлення документів щодо порушення Правил дорожнього руху та оформлення матеріалів дорожньо-транспортної пригоди.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою поліцейського Прилуцького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області серії ЕНА № 5160538 від 07 липня 2025 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425,00 грн.

Згідно змісту вказаної постанови, 07 липня 2025 року о 02 год. 40 хв. у м. Прилуки по вул. Індустріальній ОСОБА_2 керував автомобілем Lanos, державний номерний знак НОМЕР_1 , без чинного страхового поліса, чим порушив вимоги підпункту «ґ» пункту 2.1 Правил дорожнього руху. У графі 7 оскаржуваної постанови «До постанови додаються» зазначено відеозапис з нагрудної відеокамери В20190713.

Разом з тим, ОСОБА_2 заперечує факт вчинення ним адміністративного правопорушення, зокрема факт керування транспортним засобом за обставин, зазначених в оскаржуваній постанові.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що наданий відповідачем відеозапис з нагрудної відеокамери не відображає факту керування ОСОБА_2 транспортним засобом у зазначені в оскаржуваній постанові час та місці, а фіксує лише перебування позивача біля автомобіля Lanos, державний номерний знак НОМЕР_1 , у зв`язку з чим, дійшов висновку про відсутність належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Отже, наявність події адміністративного правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

За приписами статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справ про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Враховуючи вищезазначене, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення повинні ґрунтуватися на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи та наданих доказів.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що необхідною передумовою притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП є встановлення факту керування такою особою транспортним засобом.

Відтак, для висновку про наявність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, відповідач повинен був, насамперед, довести належними та допустимими доказами факт керування позивачем транспортним засобом за обставин, зазначених в оскаржуваній постанові.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підтвердження вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення та правомірності притягнення його до адміністративної відповідальності відповідачем надано відеозапис з нагрудної відеокамери поліцейського.

Дослідивши вказаний відеозапис, колегія суддів встановила, що на ньому не зафіксовано факту керування ОСОБА_2 автомобілем Lanos, державний номерний знак НОМЕР_1 . Відеозапис містить фіксацію подальшого спілкування працівників поліції з позивачем біля транспортного засобу, однак не відображає руху зазначеного автомобіля під керуванням ОСОБА_2 або інших обставин, які безпосередньо підтверджували б факт керування ним транспортним засобом.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наданий відповідачем відеозапис не підтверджує обставину, покладену в основу оскаржуваної постанови, а саме факт керування ОСОБА_2 транспортним засобом.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 березня 2020 року у справі №344/4293/17, в якій Верховний Суд врахував, що з відеозапису з нагрудної камери поліцейського не вбачається вчинення особою порушення Правил дорожнього руху, оскільки запис розпочинається вже після зупинки особи поліцейським та повідомлення їй про вчинене правопорушення, а інших доказів на підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення відповідачем не надано.

При цьому, доводи апелянта про те, що на відеозаписі ОСОБА_2 на запитання поліцейського щодо керування транспортним засобом відповів ствердно, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Так, Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі №177/525/17 (2-а/177/23/17), відхиляючи доводи суб`єкта владних повноважень про правомірність постанови у зв`язку з тим, що вчинення адміністративного правопорушення позивачем не заперечувалося, зазначив, що сам факт визнання особою вини у порушенні Правил дорожнього руху не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 17 березня 2020 року у справі №482/83/17, в якій Верховний Суд зазначив, що сам факт визнання особою вини у порушенні Правил дорожнього руху не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.

Колегія суддів враховує, що пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, відповідно до статті 251 КУпАП, можуть бути джерелом доказів у справі про адміністративне правопорушення. Водночас, такі пояснення підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами та не звільняють суб`єкта владних повноважень від обов`язку доведення події адміністративного правопорушення і фактичних обставин, покладених в основу постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Отже, навіть за умови наявності на відеозаписі ствердної відповіді ОСОБА_2 на запитання працівника поліції щодо керування транспортним засобом, така відповідь, за відсутності інших належних та допустимих доказів, які підтверджують факт керування позивачем транспортним засобом за обставин, зазначених в оскаржуваній постанові, сама по собі не є достатньою для висновку про доведеність події адміністративного правопорушення.

При цьому, безпосередньої фіксації керування ОСОБА_2 автомобілем на наданому відповідачем відеозаписі немає, а інших доказів, які у сукупності з таким відеозаписом достовірно підтверджували б зазначену обставину, матеріали справи не містять.

Також, в апеляційній скарзі Головне управління Національної поліції в Чернігівській області зазначає про наявність додаткових відеозаписів на підтвердження обставин вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення.

Водночас, долучений відповідачем до апеляційної скарги оптичний диск не містить будь-яких файлів, у тому числі відеозаписів, на які посилається апелянт.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в оскаржуваній постанові серії ЕНА № 5160538 від 07 липня 2025 року відсутнє посилання на такі додаткові відеозаписи, натомість у графі 7 «До постанови додаються» зазначено лише «відеозапис з нагрудної відеокамери В20190713».

Крім того, колегія суддів зазначає, що сама по собі постанова про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності не є доказом вчинення ним адміністративного правопорушення, а лише рішенням суб`єкта владних повноважень, правомірність якого є предметом судового контролю у цій справі.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, саме на Головне управління Національної поліції в Чернігівській області покладено обов`язок доказування правомірності оскаржуваної постанови та, відповідно, обставин, покладених в основу прийнятого рішення.

Разом з тим, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт керування ОСОБА_2 транспортним засобом за обставин, зазначених у постанові серії ЕНА №5160538 від 07 липня 2025 року.

Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а зазначив, що у силу принципу презумпції невинуватості, який підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, усі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, яка притягається до відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Таким чином, оскільки, наявний у матеріалах справи відеозапис не містить фіксації факту керування ОСОБА_2 транспортним засобом, інших належних та допустимих доказів на підтвердження такої обставини відповідачем не надано, а долучений до апеляційної скарги оптичний диск не містить заявлених апелянтом додаткових відеозаписів, колегія суддів приходить до висновку, що Головним управлінням Національної поліції в Чернігівській області не доведено факт вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для скасування постанови серії ЕНА №5160538 від 07 липня 2025 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП та закриття справи про адміністративне правопорушення.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області залишити без задоволення.

Рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 23 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Безименна Н.В.

Кузьмишина О.М.