Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №580/7728/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/7728/25 Головуючий у 1 інстанції: Гаврилюк В.О.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач – ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії № 232730025348 від 11.04.2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , період роботи з 12.05.1992 р. по 30.09.1997 р. та повторно переглянути заяву про призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 04.04.2025 р.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 232730025348 від 11.04.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняти рішення про призначення з 04.04.2025 ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, зарахувавши до її страхового стажу період роботи з 12.05.1992 до 30.09.1997. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що за наданими документами та з урахуванням даних індивідуальних відомостей про застраховану особу, загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 14 років 8 місяців 4 дні, при цьому, до страхового стажу не враховано період роботи з 12.05.1992 по 30.09.1997, оскільки, дата наказу про звільнення перевищує 3 місяці. Апелянт наголошує, що записи до трудової книжки ОСОБА_1 внесені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а інших документів, які підтверджують спірний період трудового стажу, позивачем не надано, у зв`язку з чим, відмова у призначенні пенсії є правомірною та відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, апелянт зазначає, що органи Пенсійного фонду України наділені виключними повноваженнями щодо призначення, перерахунку та виплати пенсій, а тому, вирішення питання про призначення пенсії належить до компетенції відповідного територіального органу Пенсійного фонду України.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04 квітня 2025 року ОСОБА_1 – ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняло рішення № 232730025348 від 11.04.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу 15 роки. Страховий стаж ОСОБА_1 склав 14 років 8 місяців 4 дні. За результатами розгляду доданих до заяви документів до страхового стажу не зараховані: періоди роботи з 12.05.1992 до 30.09.1997, оскільки, дата наказу на звільнення більш ніж 3 місяці.

Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові відносини у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування регулюються Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Згідно з частиною 3 статті 26 Закону №1058-IV, у разі відсутності, починаючи з 01 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу, зокрема з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років.

За приписами частини 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, у редакції, чинній на час внесення запису про звільнення ОСОБА_1 , усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 2.6 зазначеної Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 11 квітня 2025 року № 232730025348 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Підставою відмови у призначенні пенсії визначено відсутність у ОСОБА_1 необхідного страхового стажу тривалістю 15 років.

Так, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області страховий стаж ОСОБА_1 обчислено у розмірі 14 років 8 місяців 4 дні, при цьому до страхового стажу не зараховано період її роботи з 12 травня 1992 року по 30 вересня 1997 року, у зв`язку з тим, що дата наказу про звільнення перевищує три місяці.

Водночас, з трудової книжки серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 у період з 12 травня 1992 року по 30 вересня 1997 року працювала у Черкаському виробничому об`єднанні «Хімволокно», яке у подальшому перетворено у ВАТ «Черкаське Хімволокно». Відповідні записи про зазначений період трудової діяльності засвідчені підписами посадових осіб роботодавця та його печаткою.

Таким чином, відмова у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу ОСОБА_1 обумовлена виключно недоліком оформлення запису про її звільнення у трудовій книжці, а саме, невідповідністю дати наказу про звільнення даті звільнення, зазначеній у трудовій книжці.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Колегія суддів зазначає, що трудова книжка серії НОМЕР_1 містить відомості про роботу ОСОБА_1 у Черкаському виробничому об`єднанні «Хімволокно» у період з 12 травня 1992 року по 30 вересня 1997 року. Записи щодо зазначеного періоду трудової діяльності є послідовними, містять відомості про прийняття на роботу та звільнення, засвідчені підписами посадових осіб роботодавця та його печаткою.

При цьому, матеріали справи не містять доказів недостовірності відомостей, внесених до трудової книжки ОСОБА_1 , щодо самого факту її роботи у зазначений період, а Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області таких обставин також не встановлено.

Отже, наявна у трудовій книжці невідповідність, пов`язана з датою наказу про звільнення, за відсутності інших обставин, які б ставили під сумнів факт роботи ОСОБА_1 у період з 12 травня 1992 року по 30 вересня 1997 року, сама по собі не спростовує відомостей трудової книжки про відповідний період трудової діяльності.

При цьому, колегія суддів враховує, що обов`язок щодо належного оформлення та ведення трудових книжок покладається на роботодавця, а не на працівника.

Так, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Крім того, положеннями пунктів 2.4, 2.6 Інструкції №58 передбачено, що записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення вносяться власником або уповноваженим ним органом та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження), а виправлення неправильного або неточного запису здійснюється власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.

Отже, недотримання роботодавцем установленого порядку внесення записів до трудової книжки, у тому числі щодо дати та реквізитів наказу про звільнення, не може покладати на ОСОБА_1 негативні наслідки у вигляді неврахування відповідного періоду роботи до страхового стажу, оскільки, позивач не несе відповідальності за правильність оформлення та ведення трудової книжки.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що недоліки та неточності, допущені роботодавцем під час оформлення трудової книжки ОСОБА_1 , не можуть бути самостійною підставою для позбавлення її права на врахування фактично відпрацьованого періоду при визначенні страхового стажу.

Щодо доводів апелянта про ненадання ОСОБА_1 інших документів, які підтверджують спірний період роботи, колегія суддів зазначає, що сама по собі відсутність додаткових документів не спростовує відомостей, які містяться у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , та не може бути безумовною підставою для неврахування відповідного періоду роботи до страхового стажу.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що представником ОСОБА_1 вживалися заходи щодо отримання документів, які стосуються її роботи у Черкаському виробничому об`єднанні «Хімволокно» у період з 12 травня 1992 року по 30 вересня 1997 року.

Так, Державний архів Черкаської області листом від 17 червня 2025 року №Г-9 повідомив про неможливість надати архівну довідку та копії документів щодо підтвердження стажу та умов роботи ОСОБА_1 , оскільки, документи з кадрових питань зазначеного підприємства за відповідний період на зберігання до Державного архіву Черкаської області не надходили.

Крім того, ПРАТ «Черкаське хімволокно» листом від 16 червня 2025 року №570 повідомило про відсутність можливості надати запитувані документи та зазначило про передачу відповідних прав та обов`язків за договором купівлі-продажу від 16 квітня 2007 року іншому суб`єкту господарювання.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо відсутності інших документів на підтвердження спірного періоду роботи, оскільки ОСОБА_1 не може нести негативні наслідки, у зв`язку з відсутністю відповідної документації у підприємства чи архівної установи, за наявності трудової книжки, яка містить відомості про її роботу у спірний період.

З приводу наведених обставин колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду, сформовані у спорах щодо зарахування періодів роботи до страхового стажу за наявності недоліків в оформленні трудової книжки.

Так, у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а Верховний Суд висловив правову позицію, відповідно до якої, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 04 липня 2023 року у справі №580/4012/19 зазначив, що відсутність посилання чи неточні записи у первинних документах з обліку трудового стажу та нарахування заробітної плати на конкретній посаді за наявності належним чином оформленої трудової книжки не можуть бути підставою для виключення відповідних періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання призначення пенсії за віком.

З огляду на наведені правові висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що встановлена Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області невідповідність між датою звільнення ОСОБА_1 , зазначеною у трудовій книжці, та датою відповідного наказу про звільнення сама по собі не є достатньою правовою підставою для неврахування всього періоду її роботи з 12 травня 1992 року по 30 вересня 1997 року до страхового стажу.

Після зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 12 травня 1992 року по 30 вересня 1997 року загальна тривалість її страхового стажу перевищує 20 років, що є більшою за мінімально необхідні 15 років страхового стажу для призначення пенсії за віком після досягнення 65-річного віку відповідно до частини третьої статті 26 Закону №1058-IV.

Матеріалами справи також підтверджується, що станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 досягла 65-річного віку, що не заперечувалося Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Таким чином, з урахуванням зарахування спірного періоду роботи ОСОБА_1 мала необхідні умови для призначення пенсії за віком, визначені частиною третьою статті 26 Закону №1058-IV, а саме відповідний вік та необхідний страховий стаж.

Щодо доводів апелянта про те, що органи Пенсійного фонду України наділені виключними повноваженнями щодо призначення пенсії, колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах єдиною підставою для відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії була відсутність, за розрахунком відповідача, необхідного страхового стажу внаслідок незарахування періоду роботи з 12 травня 1992 року по 30 вересня 1997 року.

Водночас, як встановлено вище, вказаний період роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 , а після його зарахування позивач має необхідний страховий стаж та досягла віку, визначеного частиною третьою статті 26 Закону №1058-IV. Суд першої інстанції встановив, що з урахуванням спірного періоду страховий стаж ОСОБА_1 перевищує 20 років, тоді як необхідний страховий стаж становить 15 років.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вирішення питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком у цьому випадку не є дискреційним повноваженням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оскільки, матеріалами справи підтверджено наявність усіх передбачених законом умов для призначення відповідного виду пенсії.

Враховуючи вищезазначене, судом першої інстанції обґрунтовано зобов`язано відповідача прийняти рішення про призначення з 04.04.2025 ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, зарахувавши до її страхового стажу період роботи з 12.05.1992 до 30.09.1997.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.