Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №620/8371/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/8371/25 Головуючий у 1 інстанції: Дудін С.О.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М. Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Корюківської окружної прокуратури на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом керівника Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави до Акціонерного товариства «Укртелеком» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИЛА:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся перший керівник Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави з позовом до Акціонерного товариства «Укртелеком», в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Акціонерного товариства «Укртелеком» щодо непроведення технічної інвентаризації та виготовлення технічного паспорту на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття №93235, розміщене за адресою: вул.Центральна, 84, смт.Холми, Корюківського району Чернігівської області;

- зобов`язати Акціонерне товариство «Укртелеком» провести технічну інвентаризацію та виготовити технічний паспорт на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття №93235, розміщене за адресою: вул.Центральна, 84, смт. Холми, Корюківського району Чернігівської області.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року позовну заяву повернуто позивачеві з усіма доданими до неї документами.

Не погодившись з ухвалою суду, Корюківська окружна прокуратура звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

26 листопада 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Акціонерного товариства «Укртелеком» надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Згідно ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, при цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Суд першої інстанції зазначив, що Кодексом цивільного захисту України передбачено значну кількість державних органів різних рівнів, наділених повноваженнями у сфері захисту населення, а в частині утримання захисних споруд цивільного захисту контролюючим органом визначено центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, яким є Державна служба України з надзвичайних ситуацій.

При цьому, суд першої інстанції вказав, що органи ДСНС наділені функцією впливу на балансоутримувачів об`єктів цивільного захисту шляхом застосування заходів примусового характеру, а відсутність у органу ДСНС права звернутися до суду саме з позовом зобов`язального характеру не означає відсутності органу, що здійснює відповідні функції у спірних правовідносинах. Твердження прокуратури про відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції та застосовувати заходи впливу у випадку виявлення порушень, зокрема щодо проведення технічної інвентаризації захисної споруди та виготовлення технічного паспорту, суд першої інстанції визнав такими, що не відповідають приписам законодавства.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором не доведено наявності передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах держави з цим адміністративним позовом, оскільки відсутність, зокрема, в органу ДСНС права звернутися до суду саме з позовом зобов`язального характеру не означає відсутності органу, що здійснює відповідні функції у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим, наявні підстави для повернення позовної заяви відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України.

Разом з тим, апелянт зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції про відсутність у прокурора підстав для звернення до суду з цим позовом, оскільки, чинним законодавством України не передбачено повноважень Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області на звернення до суду з вимогами про проведення технічної інвентаризації та виготовлення технічного паспорта на захисну споруду цивільного захисту, а тому, прокурор, у даному випадку, має повноваження на здійснення представництва в суді законних інтересів держави.

При цьому, апелянт зазначає, що жодним нормативно-правовим актом не уповноважено ДСНС або іншого суб`єкта владних повноважень звертатися до адміністративного суду з позовом про вжиття заходів щодо проведення технічної інвентаризації та виготовлення технічного паспорта на захисну споруду цивільного захисту, посилаючись при цьому на відповідні висновки Верховного Суду.

Крім того, апелянт зазначає, що питання оформлення документації на нерухоме майно, у тому числі, на об`єкт цивільного захисту, не пов`язане з передбаченими Кодексом цивільного захисту України повноваженнями органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо контролю за створенням фонду захисних споруд, готовністю його об`єктів до використання за призначенням та їх утриманням.

Водночас, апелянт зазначає, що за відсутності органу, наділеного правом звернення до суду з такими позовними вимогами, прокурор, відповідно до частини п`ятої статті 53 КАС України, набуває статусу позивача та самостійно здійснює захист інтересів держави.

Окрім цього, апелянт зазначає, що визначення предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення обґрунтованості позову здійснюється судом під час розгляду справи по суті, а не на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження, у зв`язку з чим, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви є передчасними.

Надаючи оцінку вищевказаним висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі – Закон № 1697-VII) врегульовано питання представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону № 1697-VII, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 статті 23 Закону № 1697-VII, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Частиною четвертою статті 23 Закону № 1697-VII визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до частини 4 статті 5 КАС України, суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 статті 53 КАС України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

В силу вимог частини 4 статті 53 КАС України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Частиною п`ятою статті 53 КАС України встановлено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Пунктом 7 частини четвертої статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Стосовно питання наявності у прокурора повноважень на представництво в суді інтересів держави аналіз положень частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень у судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16 та від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Правові та організаційні засади цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій визначені Кодексом цивільного захисту України.

Відповідно до пункту 26 частини першої статті 19 Кодексу цивільного захисту України, до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить організація та ведення обліку фонду захисних споруд цивільного захисту, створення загальнодоступних інформаційних ресурсів та доведення до населення інформації про об`єкти зазначеного фонду, у тому числі у доступній для осіб з порушеннями зору та слуху формі.

Пунктом 27 частини першої статті 19 Кодексу цивільного захисту України до повноважень зазначених органів віднесено здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту.

Згідно з пунктом 28 частини першої статті 19 Кодексу цивільного захисту України, до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду таких споруд.

Відповідно до пунктів 16, 48, 51 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту:

- реалізує державну політику з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд;

- звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей, з інших підстав, визначених законом;

- перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти.

Частиною 8 статті 32 Кодексу цивільного захисту України встановлено, що утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.

Відповідно до частини 15 статті 32 Кодексу цивільного захисту України, контроль за станом готовності об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та/або його територіальними органами (у разі їх утворення) спільно з відповідними центральними органами виконавчої влади, іншими органами державної влади, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування шляхом проведення комплексних, контрольних та позапланових обстежень.

Механізм створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, включення об`єктів до складу та виключення таких об`єктів з фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку визначено Порядком створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, включення об`єктів до складу та виключення таких об`єктів з фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року № 138 (далі – Порядок № 138).

Пунктом 17 Порядку № 138 встановлено, що суб`єкти господарювання здійснюють облік об`єктів фонду захисних споруд, які перебувають у них на балансі (на утриманні, в управлінні тощо). Керівники таких суб`єктів господарювання несуть персональну відповідальність за забезпечення обліку, проведення інвентаризації, державної реєстрації права власності і речового права на захисні споруди, та достовірне і своєчасне подання відомостей про об`єкти фонду захисних споруд до міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, до сфери управління яких вони належать та до власності (господарського управління, оперативного управління) яких належать захисні споруди державної власності, що перебувають у суб`єктів господарювання приватної форми власності на підставі іншого речового права (користування, володіння тощо).

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі – Закон № 877-V).

Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону № 877-V, на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Згідно з частиною 8 статті 7 Закону № 877-V, припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Частиною 9 статті 7 Закону № 877-V визначено, що розпорядження або інший розпорядчий документ органу державного нагляду (контролю) - обов`язкове для виконання письмове рішення органу державного нагляду (контролю) щодо усунення виявлених порушень у визначені строки. Розпорядження видається та підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу).

Розпорядження може передбачати застосування до суб`єкта господарювання санкцій, передбачених законом.

Частиною 1 статті 8 Закону № 877-V передбачено право органу державного нагляду (контролю), зокрема, вимагати від суб`єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства; надавати (надсилати) суб`єктам господарювання обов`язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків; застосовувати санкції до суб`єктів господарювання, їх посадових осіб та вживати інших заходів у межах та порядку, визначених законом.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону № 877-V, невиконання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виявлених під час здійснення заходу державного нагляду (контролю), тягне за собою застосування до суб`єкта господарювання штрафних санкцій у порядку, встановленому законом.

Матеріали справи свідчать, що, звертаючись до суду з цією позовною заявою, керівник Корюківської окружної прокуратури вказав, що прокуратурою встановлено факт непроведення Акціонерним товариством «Укртелеком» технічної інвентаризації та невиготовлення технічного паспорта на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 93235, розміщене за адресою: вул. Центральна, 84, смт Холми, Корюківського району Чернігівської області.

Прокурор зазначив, що Акціонерне товариство «Укртелеком» протягом тривалого часу не здійснювало та не здійснює технічну інвентаризацію вказаної захисної споруди, а відсутність технічної документації на протирадіаційне укриття не сприяє збереженню фонду захисних споруд Корюківського району Чернігівської області, створює передумови для зловживань щодо розпорядження таким майном та формує ризики для життя і здоров`я громадян, які проживають або перебувають у смт Холми Корюківського району Чернігівської області.

Обґрунтовуючи наявність підстав для самостійного звернення до суду в інтересах держави, прокурор посилався на відсутність у Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області повноважень на звернення до суду з позовними вимогами про вжиття заходів щодо проведення технічної інвентаризації та виготовлення технічного паспорта на захисну споруду цивільного захисту, у зв`язку з чим, вважав, що у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений здійснювати захист інтересів держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Надаючи оцінку наведеним обставинам та доводам апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу, що вирішення питання про наявність у прокурора підстав для самостійного звернення до суду в інтересах держави залежить, насамперед, від встановлення наявності або відсутності органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 червня 2024 року у справі №925/1133/18 зазначила, що вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень.

Як вбачається з наведених вище положень Кодексу цивільного захисту України, законодавством визначено систему суб`єктів, наділених відповідними повноваженнями у сфері цивільного захисту, зокрема, Державну службу України з надзвичайних ситуацій та її територіальні органи, місцеві державні адміністрації і органи місцевого самоврядування.

При цьому, на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, покладено реалізацію державної політики з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд, перевірку стану дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту, а також здійснення контролю за станом готовності об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням.

Водночас, до повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування законодавством прямо віднесено, зокрема, організацію та ведення обліку фонду захисних споруд цивільного захисту, здійснення контролю за їх утриманням та станом готовності, а також організацію проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту.

Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постановах від 16 липня 2025 року у справі №120/12423/23 та від 24 липня 2025 року у справі №120/12488/23, досліджуючи питання представництва прокурором інтересів держави у правовідносинах щодо утримання захисних споруд цивільного захисту, виходив з того, що чинним законодавством визначено органи, уповноважені здійснювати державний контроль у відповідній сфері, та передбачено правові механізми впливу на суб`єктів, відповідальних за належне утримання таких споруд.

За таких обставин, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про відсутність у спірних правовідносинах органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції, оскільки законодавством прямо визначено коло суб`єктів владних повноважень, на яких покладено функції щодо контролю за станом захисних споруд цивільного захисту, ведення їх обліку та організації проведення технічної інвентаризації.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що законодавством визначено не лише коло суб`єктів, уповноважених здійснювати державний контроль у сфері цивільного захисту, а й відповідні правові механізми реагування на виявлені порушення.

Так, положеннями Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» органи державного нагляду (контролю) наділені повноваженнями вимагати усунення виявлених порушень, видавати обов`язкові для виконання приписи та розпорядження, застосовувати передбачені законом санкції, а у визначених законом випадках - звертатися до адміністративного суду.

Верховний Суд у постанові від 02 липня 2025 року у справі №120/17511/23, аналізуючи приписи статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України у взаємозв`язку з Положенням про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, дійшов висновку, що питання повноважень органу ДСНС у відповідних правовідносинах вирішено законодавцем шляхом наділення його контролюючими функціями, які реалізуються через застосування передбачених законом заходів реагування до суб`єктів господарювання.

Відтак, відсутність у Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області повноважень на звернення до суду саме з позовом про зобов`язання Акціонерного товариства «Укртелеком» провести технічну інвентаризацію та виготовити технічний паспорт на захисну споруду цивільного захисту не свідчить про відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Колегія суддів зауважує, що відсутність у компетентного органу права на застосування конкретного способу судового захисту не є тотожною відсутності самого компетентного органу.

Інший підхід фактично призводив би до наділення прокурора, у порядку здійснення представницької функції, ширшим обсягом повноважень щодо застосування заходів державно-владного впливу до суб`єкта господарювання, ніж той, який законом надано спеціально уповноваженому органу.

При цьому, частиною четвертою статті 5 КАС України імперативно встановлено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Аналогічний підхід викладено Верховним Судом у постанові від 10 вересня 2025 року у справі №120/15268/23, у якій Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про повернення позовної заяви прокурора на підставі пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України, виходив з того, що прокурор не може використовувати представницьку функцію для звернення до суду з вимогами зобов`язального характеру у випадку, коли відповідний спосіб державно-владного впливу законом не передбачений.

Подібний правовий підхід застосовано Верховним Судом також у постановах від 16 липня 2025 року у справі №120/12423/23 та від 24 липня 2025 року у справі №120/12488/23.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що відсутність у ДСНС повноважень на пред`явлення саме заявленого прокурором зобов`язального позову свідчить про відсутність компетентного органу та є достатньою підставою для набуття прокурором статусу самостійного позивача відповідно до частини п`ятої статті 53 КАС України.

Поряд з цим, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що проведення технічної інвентаризації та виготовлення технічного паспорта на захисну споруду цивільного захисту не пов`язане з повноваженнями органів у сфері цивільного захисту.

Як вбачається з положень Кодексу цивільного захисту України та Порядку №138, до повноважень відповідних органів прямо віднесено організацію та ведення обліку фонду захисних споруд цивільного захисту, здійснення контролю за їх утриманням та станом готовності, а також організацію проведення технічної інвентаризації таких споруд.

Крім того, Порядком №138 передбачено обов`язок суб`єктів господарювання здійснювати облік об`єктів фонду захисних споруд, а на їх керівників покладено відповідальність за забезпечення проведення інвентаризації відповідних споруд.

Отже, проведення технічної інвентаризації захисної споруди та оформлення відповідної технічної документації є складовою передбаченого спеціальним законодавством механізму обліку та утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, а тому посилання апелянта на виключно майновий характер спірних правовідносин є необґрунтованими.

У цьому контексті колегія суддів також враховує правовий підхід Верховного Суду, викладений у постанові від 10 вересня 2025 року у справі №120/15268/23, відповідно до якого, питання наявності підстав для самостійного звернення прокурора до суду у правовідносинах щодо захисних споруд підлягає вирішенню з урахуванням спеціального нормативного регулювання у сфері цивільного захисту та визначених ним повноважень компетентних органів.

Відтак, посилання апелянта на відсутність у ДСНС права на звернення до суду із зобов`язальними вимогами не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки, законодавством визначено інші форми реалізації державного контролю та впливу на суб`єктів, відповідальних за утримання захисних споруд.

За таких обставин, представницька функція прокурора не може бути використана для розширення встановлених законом повноважень суб`єктів владних повноважень або запровадження способу державно-владного впливу, який законом не передбачений.

Щодо доводів апелянта про передчасність висновків суду першої інстанції та необхідність вирішення питання обґрунтованості обраного способу захисту виключно під час розгляду справи по суті, колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції не вирішував питання щодо наявності у Акціонерного товариства «Укртелеком» матеріально-правового обов`язку провести технічну інвентаризацію та виготовити технічний паспорт на відповідну захисну споруду, а перевіряв наявність передбачених законом підстав для звернення прокурора до адміністративного суду в інтересах держави як самостійного позивача.

Зазначене питання підлягає перевірці саме на стадії вирішення питання про відкриття провадження, оскільки, пунктом 7 частини четвертої статті 169 КАС України прямо передбачено повернення позовної заяви у разі відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 10 вересня 2025 року у справі №120/15268/23 за аналогічних процесуальних обставин погодився з поверненням позовної заяви прокурора саме на підставі пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України.

Таким чином, доводи апелянта про те, що суд першої інстанції передчасно надав оцінку обраному способу захисту та фактично вирішив спір по суті, є необґрунтованими, оскільки, ґрунтуються на помилковому ототожненні оцінки матеріально-правової обґрунтованості позову з перевіркою наявності у прокурора визначених законом підстав для представництва інтересів держави в суді.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що у спірних правовідносинах законодавством визначено суб`єктів владних повноважень, на яких покладено відповідні функції у сфері цивільного захисту, а також встановлено правові механізми впливу на суб`єктів, відповідальних за утримання захисних споруд.

Відсутність у таких органів повноважень на звернення до адміністративного суду саме з позовом про зобов`язання Акціонерного товариства «Укртелеком» провести технічну інвентаризацію та виготовити технічний паспорт на захисну споруду цивільного захисту не свідчить про відсутність компетентного органу у розумінні статті 23 Закону №1697-VII та статті 53 КАС України.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність передбачених законом підстав для самостійного звернення керівника Корюківської окружної прокуратури до адміністративного суду в інтересах держави з цим позовом та, відповідно, про наявність підстав для повернення позовної заяви згідно з пунктом 7 частини четвертої статті 169 КАС України.

Судом апеляційної інстанції враховується, що, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому, підстав для її скасування не вбачається.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями ст.ст. 241, 242, 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Корюківської окружної прокуратури залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.