Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №620/12029/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/12029/25 Суддя (судді) першої інстанції: Марія ДУБІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Кузьменка В.В.,

Василенка Я.М.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), у якому просила:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення з нею повного розрахунку при звільненні;

стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.12.2024 по день фактичного розрахунку 29.10.2025, але не більш як за шість місяців, без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що при звільненні з 18.12.2024 зі служби з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) з нею відповідачем не було проведено повного розрахунку, тому у зв`язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні, вона набула право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо проведення повного розрахунку - невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини грошового забезпечення в законодавчо визначеному розмірі.

Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 19.12.2024 по 19.06.2025 (за шість місяців) у розмірі 7361, 83 грн, з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.12.2025 та від 09.02.2026 відкрито апеляційне провадження, призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звільнено з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та від 18.12.2024 №1752-ОС виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення прикордонного загону.

Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 14.04.2025 у справі № 620/1906/25, яке набрало законної сили, зокрема, було зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових), обчисливши їх розмір виходячи із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням виплачених сум.

На виконання рішення суду, ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) провів 29.10.2025 виплату ОСОБА_1 недоплаченої суми компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових), обчисливши їх розмір виходячи із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 16088,71 грн, що підтверджено випискою Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» від 03.11.2025 про зарахування коштів на картковий рахунок позивача.

ОСОБА_1 , вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати їй середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, тобто з 19.12.2024 за шість місяців, відповідно до статті 117 КЗпП України, звернення до суду з цим позовом.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що:

- частина перша статті 117 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-IX передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців;

- з наведених у позовній заяві підстав, позов підлягає частковому задоволенню в цій частині, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні; стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 7361,83 грн, з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми.

Натомість, відповідач вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, оскільки положення КЗпП не поширюються на військовослужбовців та на спірні правовідносини. У відповідності до ст. 116 КЗпП України, строки виплати відповідачем не порушувались, відповідач вважає, що не повинен виплачувати позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 2232-XII, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

За змістом статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у цій же редакції), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».

Суд завертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Слід врахувати, що Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України, викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Водночас, колегія суддів вважає, що установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку, не слід тлумачити, як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Водночас, встановлене строкове обмеження, на думку колегії суддів, не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Судом під час розгляду спору по суті було встановлено, що з позивачем не було проведено повного розрахунку при звільненні 18.12.2024, а виплату на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 у справі № 620/1906/25, яке стосувалось нарахування і виплати на користь позивачки грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових), обчисливши їх розмір виходячи із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», відповідачем було проведено 29.10.2025.

Ураховуючи те, що на виконання рішення суду відповідачем більше ніж через 9 місяців після звільнення, було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових), обчисливши їх розмір виходячи із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суми 7361,83 грн (3% від простроченої заборгованості роботодавця в розмірі 245394,24 грн).

Таким чином, суд першої інстанції мав підстави для висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню в цій частині.

Разом з тим, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів зауважує, що апелянт помилково тлумачить положення норм законодавства про оплату праці, зокрема ст. ст. 116 та 117 Кодексу законів про працю України. Проте, у вказаному питанні вже сформована правова позиція Верховного Суду. Зокрема, позиція Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладена постановою від 10 лютого 2022 року у справі № 420/13606/21.

Тож, висновки суду першої інстанції по суті спору є цілком обґрунтованими та правильними.

З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді В.В. Кузьменко

Я.М. Василенко