Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №522/12033/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 522/12033/26

Головуючий в 1 інстанції: Косіцина В.В. Дата і місце ухвалення: 23.07.2026 р., м.Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого – Ступакової І.Г.

суддів – Бітова А.І.

– Лук`янчук О.В.

при секретарі – Гудзікевич Я.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДМС України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 23 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И Л А :

26 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДМС України в Одеській області в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення від 16.06.2026 ПН МОД 013144 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , а справу про адміністративне правопорушення – закрити.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачу не пізніше 28.10.2024 було достеменно відомо про всі фактичні обставини, які в подальшому стали підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, у зв`язку з чим, постанова про накладення адміністративного стягнення на думку позивача прийнята поза межами встановленого законом строку.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 23 липня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 16.06.2026 серії ПН МОД №013144 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч.2 ст.203 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.2 ст.203 КУпАП – закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 КУпАП.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління ДМС України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 23.07.2026 р. та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що позивач, порушуючи законодавство України у належний спосіб не залишив території України до країни походження або третьої країни у законний спосіб у визначений строк, що стало підставою для складання протоколу 16.06.2026 р. та винесення оскаржуваної постанови.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача та представника апелянта, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 27.02.2023 року позивач звернувся до ГУДМС в Одеській області з письмовою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до висновку ГУДМС в Одеській області про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 15.09.2023 року по справі №2023ОD0012, встановлено, що факти повідомлені заявником стосовно власних переслідувань в країні громадянської належності не можуть бути підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених п.п.1, 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», що, водночас, не позбавляє його права залишитись на території України у разі наявності інших правових підстав для перебування. Цим висновком рекомендовано відмовити позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови передбачені п.п.1 та 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.

Рішенням Державної міграційної служби України від 16.10.2023 року №185-23 ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вказане підтверджується рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року у справі № 420/30583/23, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2024 року, та яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено.

28.10.2024 року ОСОБА_1 повторно звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Листом від 30.10.2024 року ГУ ДМС в Одеській області повідомлено, що оригінали матеріалів звернення ОСОБА_1 від 28.10.2024 надіслано до ДСІОБГ ДМС задля прийняття всебічного управлінського рішення та проведення додаткових перевірочних заходів у межах міжнародного та національного законодавства.

Листом Державної міграційної служби України №8.5-652/2-25 від 20.01.2025 року, повідомлено ОСОБА_1 , що зазначені обставини, такі як: волонтерська діяльність, здача крові для донора, надання гуманітарної допомоги у вигляді продуктів харчування, ліків, засобів гігієни тощо вже були предметом опрацювання під час розгляду заяви від 27.02.2023 ДМС та судовими інстанціями під час оскарження рішення, прийнятого за результатами її розгляду.

Вказане підтверджується рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі № 420/15657/25, яким визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.10.2024 року та зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.

Вказане рішення залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2026 року. У вказаній постанові встановлення факт звернення повторного звернення ОСОБА_1 до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, яке відбулося 28 жовтня 2024 року.

16 червня 2026 року уповноваженою особою УПШЗСІ ГУ ДМС в Одеській області – Павловою Анною Марківною складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МОД №013052 відповідно до якого 16 червня 2026 року о 11 годині 40 хвилин за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 64 встановлено громадянина Російської Федерації – ОСОБА_1 , який 16.06.2026 звернувся до управління щодо міжнародного захисту. Згідно базами ДМС встановлено, що особа є порушником ст.203 КУпАП через проживання на території України без документів на право проживання з 17.09.2024.

Постановою ГУ ДМС України в Одеській області від 16.06.2026 серії ПН МОД 013144 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.203 КУпАП. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 16 червня 2026 року о 11 годині 40 хвилин у м. Одесі, вул. Преображенська, 64 виявлено громадянина Російської Федерації, який 16.06.2026 звернувся у сфері міжнародного захисту. За наявними базами ДМС встановлено, що особа є порушником ст.203 КУпАП через проживання на території України без документів на право проживання з 17.09.2024. При розгляді справи додатково встановлено, що обставиною, яка пом`якшує відповідальність є процедура судового звернення щодо бездіяльності ДМС у прийнятті заяви. Обставиною що обтяжує відповідальність є те, що особа, порушила правила перебування та звернення за захистом більш ніж на 30 днів.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою позивач звернувся до суду з цим позовом.

Розглядаючи справу та задовольняючи позов, суд першої інстанції погодився з позицією позивача про те, що відповідачу не пізніше 28.10.2024 було достеменно відомо про всі фактичні обставини, які в подальшому стали підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності, у зв`язку з чим, суд зазначив, що постанова про накладення адміністративного стягнення прийнята поза межами встановленого законом строку.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 203 КУпАП Перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився, -тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

В силу п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У свою чергу, правовими положеннями ч. 1 ст. 38 КУпАП регламентовано, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Тобто, приписами ст. 38 КУпАП встановлено строки, після закінчення яких виключається накладення адміністративних стягнень.

Згідно з п. 7 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

Як вбачається зі змісту ст. 38 КУпАП початком відліку строку для накладення адміністративного стягнення є день вчинення адміністративного правопорушення. Вказана стаття не передбачає інших умов відліку цього строку, крім як для триваючих правопорушень.

У свою чергу, норми КУпАП не містять визначення поняття "триваюче правопорушення".

Проте, як зазначено у листі Міністерства юстиції України від 02 серпня 2013 року № 6802-0-4-13/11, в теорії адміністративного права "триваючими" визначаються правопорушення, які, почавшись з якоїсь протиправної дії або бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов`язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов`язок, або виконує його не повністю чи неналежним чином.

Проаналізувавши обставини справи та юридичний склад правопорушення, вчиненого позивачем, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що порушення допущене ОСОБА_1 , а саме проживання на території України без документів на право проживання встановлено апелянтом саме з 17.09.2024 р..

Проте, до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 притягнуто Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області тільки 16.06.2026 року, тобто майже через два роки.

З огляду на те, що правопорушення, за яке притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , має триваючий характер, і на момент винесення оскаржуваної постанови закінчилися строки притягнення до адміністративної відповідальності, визначені у ч. 1 ст. 38 КУпАП, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області притягнуто позивача до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, поза межами строку, передбаченого ст. 38 КУпАП.

Відповідно до ч.3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваної постанови ПН МОД №013144 від 16.06.2026 року та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, у зв`язку з закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності позивача, визначених у ч. 1 ст. 38 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги встановлених вище обставин не спростовують. При цьому, колегія суддів дослідивши обґрунтування апеляційної скарги встановила, що більшість з них не стосуються цієї справи, оскільки будуються на вчиненому порушені іншою особою, а не позивачем у справі, тому колегією суддів до уваги не беруться.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі "Пономарьов проти України" (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що "право на справедливий судовий розгляд", яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

А відтак, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління ДМС України в Одеській області залишити без задоволення, рішення Приморського районного суду м.Одеси від 23 липня 2026 року залишити без змін

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст судового рішення виготовлений 01 вересня 2026 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук