Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №420/11783/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/11783/26

Перша інстанція: суддя Бутенко А.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Терлецького Д.С., суддів Вербицької Н.В., Димерлія О.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі за адміністративним ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Рух і обставини справи

24.04.2026р. ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив:

визнати протиправними дії Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що полягають у розгляді скарги ОСОБА_1 від 24.01.2026р. без належної правової оцінки викладених у ній доводів, без аналізу наданих доказів та без належного мотивування висновків;

зобов`язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 24.01.2026 р. по суті, без підміни предмета скарги, з належною оцінкою викладених у ній доводів та доказів і з урахуванням правової оцінки суду.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зі скаргою на відповідь Офісу Генерального прокурора та неналежне здійснення прокурорського реагування. Позивач наголосив, що предметом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини була вимога щодо перевірки належного реагування на скаргу, а саме повнота і вмотивованість наданої відповіді з боку Офісу Генерального прокурора. Також позивач просив здійснити парламентський контроль у межах повноважень, передбачених законом. Проте, за результатами розгляду скарги Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини листом фактично відмовив у вжитті будь-яких заходів реагування. Зміст листа свідчить, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини звів предмет звернення до питань, які, на його думку, повністю регулюються Кримінальним процесуальним кодексом України, послався на положення Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про доступ до публічної інформації» та КПК України і дійшов висновку про відсутність підстав для проведення перевірки. Індивідуального аналізу доводів по суті здійснено не було, а предмет скарги підмінений загальним викладенням положень кримінального процесуального законодавства.

Позивач вважає такі дії Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини протиправними, оскільки скарга стосувалася не здійснення кримінально-процесуального контролю замість органів, прямо визначених КПК України, а перевірки належного реагування Офісу Генерального прокурора на подану скаргу, повноти і вмотивованості наданої відповіді.

Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини подав відзив на позовну заяву, в якій твердив, що під час опрацювання скарг позивача діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» та «Про звернення громадян», осельки позивачу були надана обґрунтована відповідь в межах визначених строків. Водночас позивачем не надано жодних доказів порушення його прав та інтересів, а лише висловлено особисту незгоду зі змістом відповіді, викладеного у листі відповідача. В свою чергу незгода з позицією, викладеною у відповіді на звернення позивача, не може свідчити про порушення вимог Закону України «Про звернення громадян». Отже за відсутності реальних порушених прав та інтересів в адміністративного суду відсутня необхідність здійснення відновлення порушених прав та інтересів особи, яка звертається з відповідним позовом до суду.

Позивач подав відповідь на відзив та висловив заперечення проти наведених доводів.

Одеський окружний адміністративний суд задовольнив позов рішенням від 27.05.2026р.

Визнав протиправними дії Уповноваженого Верховного Ради України з прав людини щодо неналежного розгляду скарги ОСОБА_1 від 24.01.2026 р.

Зобов`язав Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 24.01.2026р. з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні.

Стягнув з Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 064,96 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі – також скаржник) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, неповноту встановлених обставин у справі, просить скасувати оскаржуване судове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

П`ятий апеляційний адміністративний суд відкрив апеляційне провадження у справі ухвалою від 01.07.2026 р.

П`ятий апеляційний адміністративний суд відмовив у клопотанні скаржника про розгляд справи за участі сторін та призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження ухвалою від 10.07.2026 р.

Обставини справи

24.01.2026 р. ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із скаргою на дії Офісу Генерального прокурора, в якій просив:

здійснити парламентський контроль за дотриманням Офісом Генерального прокурора прав і свобод людини під час розгляду моєї скарги від 04.01.2026 р.

надати правову оцінку формальному характеру відповіді Офісу Генерального прокурора №10/1/2-10131-24 від 13.01.2026р.

зобов`язати Офіс Генерального прокурора провести реальну, повну та об`єктивну перевірку викладених у скарзі обставин.

у разі встановлення порушень - вжити заходів реагування, передбачених законом.

повідомити ОСОБА_1 у письмовій формі про результати розгляду цієї скарги.

Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надав відповідь листом № 4402.4/M-12440.3/26/43.2 від 09.03.2026 р.

У відповіді, зокрема вказано на відсутність правових підстав для проведення перевірки відповідно до статті 28 Закону України «Про звернення громадян» щодо додержання Офісом Генерального прокурора законодавства під час розгляду скарги з питань, оскільки порядок вирішення поставлених у звернені питань, врегульовано кримінальним процесуальним законодавством України.

ОСОБА_1 поінформовано про порядок ознайомлення з матеріалами кримінального провадження для сторін та учасників кримінального провадження.

Також зазначено, що здійснюючи свої повноваження згідно з вимогами КПК України, слідчий та прокурор є самостійними у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їх представників є незаконним і тягне за собою кримінальну відповідальність за статтею 343 Кримінального кодексу України.

Судовий контроль за додержанням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні належить до повноважень слідчого судді місцевого суду, до якого можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування. Лише суд може зобов`язати слідчого або прокурора вчинити певні дії. Законність ухвалених слідчим суддею рішень може бути перевірена виключно в порядку, встановленому КПК України, та лише з ініціативи осіб, коло яких визначено цим Кодексом, до якого Уповноважений не входить.

Також роз`яснено, що відповідно до вимог статті 129-1 Конституції України та статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих законом.

Вважаючи порушеним своє право на належний розгляд звернення, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Оцінка суду першої інстанції

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не вчинив дії та не вжив заходи, які передбачені Законом України «Про звернення громадян» щодо належного розгляду звернення та викладених у ньому питань, внаслідок чого скарга ОСОБА_1 не розглянута належним чином.

Суд першої інстанції наголосив, що відсутність вмотивованої відповіді на звернення на основі критеріїв, визначених Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» свідчить, зокрема, про порушення процедури розгляду відповідного звернення.

Доводи апеляційної скарги

На обґрунтування вимог апеляційної скарги Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини вказує, що суд першої інстанції обмежився загальним висновком про «неналежний розгляд звернення», однак не встановив та не зазначив у мотивувальній частині рішення, які саме приписи Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» були порушені.

Суд першої інстанції залишив поза увагою приписи статті 12 Закону України «Про звернення громадян», відповідно до яких дія цього Закону не поширюється на правовідносини, що виникають в зв`язку із зверненням особи до суду, органів досудового розслідування та прокуратури з питань, що регулюються, зокрема кримінальним процесуальним законодавством України.

До своєї скарги від 24.01.2026р. позивач додав копію скарги від 04.01.2026р., направленої до Офісу Генерального прокурора, в якій позивач, за відсутності будь-якого процесуального статусу, скаржився на: «процесуальну бездіяльність органу досудового розслідування та неналежне забезпечення прав потерпілою у кримінальному провадженні №42024232240000004».

Офіс Генерального прокурора листом №10/1/2-10131-24 від 13.01.2026р. повідомив позивача про розгляд скарги від 04.01.2026р. щодо бездіяльності органу досудового розслідування у кримінальному провадженні №42024232240000004, зокрема щодо невиконання ухвали суду від 24.06.2025р. та інших питань. Зазначеним листом Офіс Генерального прокурора поінформував позивача: «зважаючи на відсутність у Вас будь-якого процесуального статусу, надання запитуваної інформації не можливе, з огляду на вимоги статті 222 КПК України. При цьому інформуємо, що досудове розслідування здійснюється відповідно до вимог кримінального процесуального закону, твердження про бездіяльність слідчого не відповідає дійсності, а зазначена Вами ухвала суду до ГСУ СБУ не надходила».

Отже, подана позивачем скарга до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини стосувалась питань, які врегульовані кримінальним процесуальним законодавством України.

Позиція позивача на заявлену апеляційну скаргу

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Джерела права та оцінка суду апеляційної інстанції

За результатами апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, суд у складі колегії суддів дійшов таких висновків.

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини третьої статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 р. №19-рп/2011 у справі про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини положення частини другої статті 55 Конституції України 254к/96-ВР необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 125 Конституції України з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4)визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Предметом судового захисту у даній справі позивачем визначено, зокрема, його право на отримання належної відповіді на подану скаргу до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Згідно з пунктом 33 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією та законом.

Відповідно до статті 101 Конституції України парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 23.12.1997р. №776/97-ВР «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (далі – Закон №776/97-ВР) парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону №776/97-ВР Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод..

Згідно зі статтею 16 Закону №776/97-ВР Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує: 1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників; 2) за зверненнями народних депутатів України; 3) за власною ініціативою.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону №776/97-ВР Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення регулює Закон України від 02.10.1996р. №393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі – Закон №393/96).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №393/96 громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення

Відповідно до частини першої статті 3 Закону №393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) відповідно до частини третьої статті 3 Закону №393/96 - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону №393/96 звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).

Згідно з частиною четвертою статті 5 Закону №393/96 звернення може бути усним чи письмовим.

Відповідно до частини шостої статті 5 Закону №393/96 письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

Згідно з частиною сьомою статті 5 Закону №393/96 у зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування кваліфікованого електронного підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, відповідно до частини першої статті 7 Закону №393/96, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 7 Закону №393/96 якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону №393/96 дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Кодексом адміністративного судочинства України, законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про доступ до судових рішень», «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження», «Про адміністративну процедуру».

Згідно з частиною першої статті 15 Закону №393/96 органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань)

Відповідно до частини третьої статті 15 Закону №393/96 відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Відповідно до обставин цієї справи, 04.01.2026 р. позивач подав до Офісу Генерального прокурора скаргу на процесуальну бездіяльність та неналежне забезпечення прав потерпілої сторони у кримінальному провадженні № 42024232240000004.

У цій скарзі позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора як органу, уповноваженого здійснювати процесуальне керівництво та нагляд за додержанням вимог Кримінального процесуального кодексу України під час досудового розслідування, та просив здійснити перевірку дотримання вимог КПК України під час проведення досудового розслідування; надати процесуальну оцінку; забезпечити виконання ухвали суду та поновлення процесуальних прав потерпілої сторони; у разі встановленням порушень – вжити заходів прокурорського реагування; повідомити про результати розгляду скарги.

Офіс Генерального прокурора листом №10/1/2-10131-24 від 13.01.2026р. повідомив позивача про розгляд скарги від 04.01.2026р. У листі зазначено про відсутність у позивача будь-якого процесуального статусу, що унеможливлює надання йому запитуваної інформації відповідно до вимог статті 222 КПК України. Також позивач поінформований, що досудове розслідування здійснюється відповідно до вимог кримінального процесуального закону, твердження про бездіяльність слідчого не відповідає дійсності, а зазначена ним ухвала суду до Головного слідчого управління СБУ не надходила.

Отже, скарга позивача до Офісу Генерального прокурора стосувалось процесуальних питань у кримінальному провадженні № 42024232240000004, а надана відповідь зводилась до відсутності у ОСОБА_1 процесуального статусу у кримінальному проваджені.

Суд у складі колегії суддів зазначає, що сторони у цій справи визнають ці обставини.

У поданій 24.01.2026р. до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини скарзі позивач зазначив про неналежне реагування Офісом Генерального прокурора на подану ним скаргу з питань, які стосуються здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42024232240000004 від 02.02.2024р. За наслідком розгляду скарги позивач просив Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини:

здійснити парламентський контроль за дотриманням Офісом Генерального прокурора прав і свобод людини під час розгляду скарги позивача від 04.01.2026р.;

надати правову оцінку формальному характеру відповіді Офісу Генерального прокурора №10/1/2-10131-24 від 13.01.2026р.;

зобов`язати Офіс Генерального прокурора провести реальну, повну та об`єктивну перевірку викладених у скарзі позивача обставин;

у разі встановлення порушень – вжити заходів реагування, передбачених законом;

повідомити позивача у письмовій формі про результати розгляду цієї скарги.

Надаючи оцінку наданій позивачу відповіді Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та зважаючи на чинне нормативне регулювання, суд у складі колегії суддів вважає за необхідне наголосити на:

частині першої статті 17 Закону №776/97-ВР, за якою Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону №393/96;

частини першої статті 12 Закону №393/96, за якою дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Кодексом адміністративного судочинства України, законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про доступ до судових рішень», «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження», «Про адміністративну процедуру».

Також суд у складі колегії суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Згідно з частиною другою статті 222 КПК України слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом

Суд у складі колегії суддів вважає правильним твердження, наведене Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у відповіді, за яким «….здійснюючи свої повноваження згідно з вимогами КПК України, слідчий та прокурор є самостійними у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їх представників є незаконним і тягне за собою кримінальну відповідальність за статтею 343 Кримінального кодексу України.

Судовий контроль за додержанням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні належить до повноважень слідчого судді місцевого суду, до якого можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування. Лише суд може зобов`язати слідчого або прокурора вчинити певні дії. Законність ухвалених слідчим суддею рішень може бути перевірена виключно в порядку, встановленому КПК України, та лише з ініціативи осіб, коло яких визначено цим Кодексом, до якого Уповноважений не входить».

Суд у складі колегії суддів у цьому зв`язку доходить висновку, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини не наділений повноваженнями здійснювати процесуальний контроль за Офісом Генерального прокурора під час перевірки останнім підставності та обґрунтованості скарги позивача на процесуальну бездіяльність та неналежне забезпечення прав потерпілої сторони у кримінальному провадженні № 42024232240000004.

Натомість у скарзі, поданій до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, позивач просить здійснити контрольні повноваження всупереч нормативним приписам КПК та вийти поза межі предмету первісно поданої скарги до Офісу Генерального прокурора.

Надаючи оцінку наданій позивачу відповіді Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та зважаючи на чинне нормативне регулювання, суд у складі колегії суддів доходить висновку про відсутність правових та фактичних підстав вважати, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини не вчинив дії та не вжив заходи, які передбачені Законом України «Про звернення громадян» щодо належного розгляду звернення та викладених у ньому питань, внаслідок чого скарга Мельничука А.Г. не розглянута належним чином.

За результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 24.01.2026р. листом №4402.4/M-12440.3/26/43.2 від 09.03.2026р. надано відповідь, яка, зокрема містить належну правову оцінку наведеним ним доводам та міркуванням.

З огляду на це суд у складі колегії суддів за результатами апеляційного перегляду цієї справи не вбачає у діях Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України порушень прав позивача, які визначені останнім як підстава для звернення до адміністративного суду з позовом.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з частиною першою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Ураховуючи, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового – про відмову у задоволені заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 139 КАС України розподіл судових витрат у цій справі не здійснюється.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених підпунктами «а»- «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини – задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026р. у справі №420/11783/26 скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції відповідно до статті 325 КАС України набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, які передбачені в пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Д.С. Терлецький

Суддя: Н.В. Вербицька

Суддя: О.О. Димерлій